Рішення від 24 серпня 2026 р. у справі №570/3274/25 — Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/3274/25

Номер провадження 2/570/193/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

25 серпня 2026 року м.Рівне

Рівненський районний суд Рівненської області в особі судді Штогуна О.С.

за участю секретаря судового засідання Соломицької Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Рівненського районного суду Рівненської області, в порядку заочного розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

в с т а н о в и в :

08 липня 2025 року ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася у Рівненський районний суд Рівненської області з позовною заявою до ОСОБА_2 (далі по тексту – відповідач, ОСОБА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 (далі по тексту – третя особа, ОСОБА_3 ), в якій просить суд: визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим привішенням, квартирою за адресою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив те, що квартира за адресою АДРЕСА_1 є неприватизованою, у якій позивач проживає та зареєстрована разом із сином і братом. Відповідач також зареєстрований у даній квартирі як чоловік сестри позивача. Проте, як стверджує позивач, відповідач фактично не проживає у квартирі з 2017 року, оскільки постійно перебуває за кордоном. Позивач зазначає, що тривала відсутність відповідача підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї та може бути підтверджена показаннями свідків. Посилаючись на положення ст.ст. 71, 72 ЖК УРСР, позивач вказує, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням, якщо вона понад шість місяців не проживає у ньому без поважних причин. Оскільки відповідач не проживає у квартирі близько восьми років, наявні підстави для визнання його таким, що втратив право користування житлом. Також позивач наголосила, що реєстрація відповідача у квартирі перешкоджає реалізації її житлових прав, зокрема приватизації житла, а добровільно знятися з реєстрації відповідач не бажає. У зв`язку з цим позивач просить суд визнати відповідача таким, що втратив право користування квартирою, що в подальшому стане підставою для його зняття з реєстрації місця проживання.

Ухвалою суду від 14 липня 2025 року вказана позовна заява прийнята до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 23 січня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, явку представника в судове засідання не забезпечив, представник позивача – адвокат Павлюк Ірина Анатоліївна подала до суду клопотання, в якому просила розгляд справи провести без участі позивача та представника, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, щодо заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи чи розгляд справи без його участі та відзив на позов не подав.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3 будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи чи розгляд справи без його участі не подав.

Згідно вимог ч.1 ст.280 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що відповідач будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не подав та приймаючи до уваги, що представник позивача не заперечує щодо винесення заочного рішення, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та постановити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.

Ознайомившись із позовною заявою, дослідивши в судовому засіданні докази, суд приходить до переконання, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 61 Житлового кодексу України (далі по тексту - ЖК України) користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення.

У відповідності до ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.

Згідно зі ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" судам роз`яснено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку їх вселення та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Згідно із ч.4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

У ст. 71 ЖК України встановлено загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом (ч.ч.1, 2 ст. 71 ЖК України).

Згідно із п. 2 ч.3 ст. 71 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (ст. 72 ЖК України).

Системне тлумачення ст.ст. 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, яка втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Відповідно до п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожній особі крім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла. Вона охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. theU.K. від 24 листопада 1986 року), так і наймача (рішення у справіLarkosv. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства" (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).

Втручання держави є порушенням ст. 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (див. рішення від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України" (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 47).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦК України).

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від16 червня 2021 року в справі № 289/2299/18 (провадження №61-17608св20), від 19 травня 2021 року в справі №759/19579/17 (провадження №61-4520св21) зазначено, що: саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені ст.71 ЖК строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Питання поважності чи неповажності причин відсутності наймача чи члена сім`ї наймача вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил ст. 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.

У свою чергу збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2022 року у справі № 161/20415/19 (провадження № 61-14025св21) зазначено: "відповідно до частини другої статті 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. При цьому факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки (ст.ст. 71, 72 ЖК України) необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи в житловому приміщенні у зв`язку з її вибуттям на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (ст. 107 ЖК України).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, посилається на те, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований в квартирі АДРЕСА_2 ОСОБА_4 однак з 2017 року він у даній квартирі не проживає, так як постійно проживає за кордоном. Вказала, що даний факт відображено в Акті обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 12 травня 2025 року та засвідчено підписами двох свідків: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Наголосила на тому, що відповідач самовільно зніматися з реєстрації не бажає, що на думку позивача позбавляє її можливості приватизувати квартиру за адресою АДРЕСА_1 .

За таких обставин, позивач просить суд визнати відповідача такими, що втратив право користування спірним житловим приміщенням.

Суд зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2024 року у справі № 404/9215/19 (провадження №61-4042св24) зазначено: що на підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Таким чином, підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Сама по собі відсутність відповідача у квартирі не свідчить про втрату особою інтересу до житлового приміщення.

Позивач покликається на те, що відповідач з 2017 року постійно проживає за кордоном.

Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту виїзду відповідача за межі України, а також відомостей щодо неповернення останнього на територію України протягом певного періоду часу. При цьому стороною позивача, на яку відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України покладено обов`язок доказування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, не подано доказів на підтвердження зазначених обставин та не заявлено клопотання про витребування у компетентних органів інформації щодо перетину відповідачем державного кордону України. За таких обставин твердження позивача щодо тривалої відсутності відповідача за місцем реєстрації не знайшли свого належного підтвердження під час судового розгляду.

Крім того, відповідач є повнолітньою дієздатною особою, та може дистанційно знятися з реєстрації через онлайн сервіси, доступні громадянам, зокрема отримавши кваліфікований підпис та сформувати відповідну заявку через онлайн сервіс "ДІЯ".

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), який визначає механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлює форми необхідних для цього документів.

Згідно з пп. 1 п. 50 цього Порядку зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі заяви про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), поданої особою або її законним представником (представником) за формою згідно з додатком 5.

При цьому, за змістом п.п. 58-59 заява, передбачена пп. 1 п. 50 цього Порядку, може бути подана в електронній формі засобами Порталу Дія. У такому випадку документи до заяви не додаються. Заява формується засобами Порталу Дія у довільній формі, придатній для сприйняття її змісту відповідно до відомостей, передбачених формою заяви згідно з додатком 5.

Також стороною позивача не надано доказів, що вона зверталася до відповідача із вимогою про зняття з реєстрації, а відповідач в свою чергу відмовляється вчинити такі дії (наприклад смс-листування за допомогою месенджерів, тощо).

Судом встановлено, що позивач зверталася до Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області з питань зняття з реєстрації відповідача та отримала повідомлення про відмову у зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання, яка обґрунтована тим, що на підставі ч.13 ст. 18 Закону №1871-ІХ та п.87 Порядку №265 ОСОБА_1 відмовлено у знятті з зареєстрованого/задекларованого/місця проживання відповідача, оскільки заявником не надано документ, що підтверджує право приватної власності на це житло.

Покликання сторони позивача, що реєстрація відповідача перешкоджає можливості приватизувати квартиру за адресою АДРЕСА_1 жодним чином не підтверджені.

Доказів, що відповідач зверталась до уповноважених органів з питань приватизації та отримала відмову суду не надано.

Водночас, як вказує позивач у позовній заяві документи на підставі яких її батьки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вселялися у квартиру за адресою АДРЕСА_1 втрачені.

Також вказала, що інформація про те чи перебував/перебуває будинок (квартира АДРЕСА_3 ) за адресою АДРЕСА_1 на балансі Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області; за ким обліковується квартира АДРЕСА_4 згідно відомостей які містяться в погосподарській книзі; чи зверталася будь-яка особа до Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області із заявою про приватизацію квартири за адресою АДРЕСА_1 буде надано після отримання відповіді на адвокатський запит.

Проте, до позовної заяви представником позивача не долучено копії вказаного адвокатського запиту, доказів його надіслання та отримання уповноваженим органом та відповідно надання чи не надання у відповідно на нього запитуваної інформації.

Таким чином, позивачем не доведено обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог, у тому числі правових підстав набуття нею права користування спірним житловим приміщенням та обставин, які свідчили б про втрату відповідачем права користування ним. За таких обставин суд не встановив порушення, невизнання або оспорювання відповідачем права чи інтересу позивача, за захистом якого вона звернулася до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Нормами ст. 141 ЦПК України передбачено, що у разі відмови у задоволенні позову, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 259, 263-265, 272, 273, 280, 282, 284, 288, 354, 355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити повністю.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Позивач, на рішення може подати апеляційну скаргу безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Штогун О.С.