Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №569/17943/26 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/17943/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області

в складі головуючого судді Бучко Т.М.

секретар судового засідання Дем`янчук Н.В.

розглянувши в підготовчому засіданні цивільну справу за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ його в натурі.

ОСОБА_1 звернулася в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що з 28 травня 2006 року перебувала у шлюбі з відповідачем, який було розірвано на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 січня 2024 року. 17 лютого 2014 року здійснено державну реєстрацію прав на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , де її зазначено одноособовим власником на праві приватної власності. Підставою виникнення права власності на квартиру є свідоцтво про право власності на нерухоме майно, отже, її право приватної власності на квартиру визнається на законних підставах. Відповідач заперечує її одноособове право власності на квартиру з посиланням на її набуття під час шлюбу. Квартира була нею отримана ІНФОРМАЦІЯ_1 від ТОВ "А.М.В.Груп" на розмір її частки в статутному капіталі товариства, яка на той час становила 4,95 % у вигляді майнового вкладу вартістю 45000 грн. Отже, квартира ні нею, ні відповідачем не придбавалася. Відповідач не вносив у статутний капітал ТОВ "А.М.В.Груп" будь-якого майна та не був його учасником, а тому і не мав жодних корпоративних прав у даному товаристві. Вона, за фінансової допомоги її батьків, набула статусу учасника ТОВ "А.М.В.Груп". Жодне майно, належне їй та відповідачу, як подружжю, до статутного капіталу товариства не вносилося. Отже, набуття квартири хоч і відбулося за час шлюбу з відповідачем, однак, таке набуття не було за рахунок спільного їх майна та грошових коштів.

Ухвалою від 03 серпня 2026 року позовну заяву ОСОБА_2 суд прийняв до розгляду та відкрив спрощене позовне провадження з проведенням судового засідання з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою від 03 вересня 2026 року зустрічний позов ОСОБА_1 суд прийняв до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднав в одне провадження, здійснив перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 24 вересня 2026 року суд закрив провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ його в натурі.

У заяві від 24 вересня 2026 року ОСОБА_1 просить розгляд справи провести без її участі, зустрічнийц позов підтримує та не заперечує проти ухвалення рішення в підготовчому провадженні.

ОСОБА_2 у заяві від 24 вересня 2026 року просить розгляд справи провести без його участі та не заперечує проти ухвалення рішення в підготовчому засіданні.

Згідно з ч.3 та ч.4 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем в порядку, встановленому ст.206 ЦПК України.

Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України в разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року передбачено, що у разі визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення може вказати лише про визнання позову та прийняття його судом.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.24 постанови Пленуму Верхового Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12 червня 2009 року, у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Майнові відносини між подружжям регулює Сімейний кодекс України (далі СК України).

Відповідно до ч.1 ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За приписами ч.1 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

У заяві про визнання позову від 23 вересня 2026 року ОСОБА_2 підтвердив той факт, що двокімнатна квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_1 за її особисті кошти, а відтак не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Оскільки визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, позов належить задовольнити.

За правилами ч.1 ст.142 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи, що відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, підлягають поверненню позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого нею при поданні зустрічного позову (3999,75 грн). Решту судового збору в сумі 3999,75 грн належить стягнути на користь позивача з відповідача.

На підставі наведеного та керуючись ст.10, 12, 89, 142, 200, 206, 263-265, 273, 353, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю.

Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 87,5 кв.м, житловою площею 34 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3999 (три тисячі дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн 75 коп у відшкодування судових витрат.

Повернути ОСОБА_1 50 відсотків судового збору в розмірі 3999 (три тисячі дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн 75 коп, сплаченого при поданні зустрічного позову за квитанцією № 2.817578735.1 від 28 серпня 2026 року через АТ КБ "Приватбанк".

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Рівненського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі :

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місцереєстрації: АДРЕСА_2 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя