Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №569/17454/26 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/17454/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючого судді Кучиної Н.Г.,

секретар судового засідання Корпесьо В.Р.,

з участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

21.07.2026 до Рівненського міського суду Рівненської області надійшла на розгляд позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 22 вересня 1995 року було укладено шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який зареєстрований Рівненським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про що зроблено відповідний актовий запис за №1375.

Спільне життя з відповідачем не склалось через відсутність взаєморозуміння між ними та відмінність поглядів на життя.

У 2019 році, за їхні спільні кошти була придбана квартира, яка є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, незважаючи на те, що право власності зареєстроване за чоловіком, ОСОБА_4 . У зазначеній квартирі зареєстровані як ОСОБА_3 , так і відповідач. Разом з тим, починаючи з 2023 року, у вказаній квартирі вона не проживає.

Просить розірвати шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири загальною площею 52,3 кв.м, житловою площею 29,3 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а всі судові витрати по справі покласти на відповідача.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 липня 2026 року прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено справу до розгляду у судовому засіданні.

06.08.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача адвоката Якубця М.К., в якому зазначив, що позивачка, перебуваючи за кордоном, з 2023 року проживає з іншим чоловіком, а тому в даний час їй необхідно узаконити розірвання шлюбних відносин з відповідачем.

Вказує на наявні невідповідності в Довідці оціночну вартість об`єкта нерухомості від 15 травня 2026 року, унікальний реєстраційний номер 201-20260515-0011721709, фактичним даним.

В п. 9 «Рік введення в експлуатацію будинку/будівлі» заначено «2005», проте даний будинок зданий в експлуатацію в 1980 році. В п. 10 «Поверховість будинку /будівлі» заначено «6», проте даний будинок дев`ятиповерховий. В п. 11 «Поверх будинку/будівлі» зазначено «6», проте дана квартира розташована на четвертому поверсі.

Просить позов задоволити частково, не заперечує проти розірвання шлюбу та визнання за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 50% судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви. У задоволенні іншої частини позовної заяви про стягнення судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрати пов`язані із розглядом справи в сумі 8 800 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Філатова А.В. позов підтримала частково, представник відповідача адвокат Якубець М.К. позов визнав частково. Сторони взаємно відмовились від стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу один одному.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд встановив таке.

З свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 22.09.1995 слідує, що 22 вересня 1995 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено шлюб у м. Рівне Відділом реєстрації актів громадянського стану, про що зроблено відповідний актовий запис № 1375.

Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб, ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

За приписами частини 1 статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно з частиною 3 статті 105 СК України шлюб, припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.

Стаття 112 СК України передбачає, що суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя та постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно з ч. 3 ст. 109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Враховуючи, що відповідач не заперечує проти розірвання шлюбу, а також те, що сторони подружніх стосунків не підтримують, спільне господарство не ведуть, суд приходить до висновку, що шлюб між сторонами існує лише формально, заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі позивача, після розірвання шлюбу не будуть порушені її особисті та майнові права, а тому шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання, що не позбавляє сторін повторно зареєструвати шлюб після усунення обставин, що були підставою для його розірвання.

Відповідно до частини 2 статті 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, інформаційна довідка № 476604599 від 11.05.2026 слідує, що з 2019 року власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_4 .

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обгрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. № 11).

Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст. 63, ч.1 ст. 65 СК.

На підставі ч. 1, 2 ст. 372 ЦК майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

За таких обставин, суд вбачає наявність законних підстав для задоволення позову, а саме: розірвати шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири загальною площею 52,3 кв.м, житловою площею 29,3 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із ч. 1 ст. 142 ЦПК України ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З огляду на те, що відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, судовий збір підлягає поверненню позивачу з державного бюджету в розмірі 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, та на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судового збору 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Керуючись ст. 3, 4, 10 - 13, 81, 89, 141, 206, 258, 259, 263 - 265, 268, 272, 273, 352 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя задоволити.

Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зареєстрований Рівненським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про що 22 вересня 1995 року складено відповідний актовий запис № 1375.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири загальною площею 52,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Повернути ОСОБА_3 50% судового збору, сплаченого позивачем при поданні позовної заяви, що становить 5 657,6 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 50% судового збору, сплаченого позивачем при поданні позовної заяви, що становить 5 657,6 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Повне судове рішення складено 28.09.2026.

Суддя Н. Г. Кучина