Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №161/18357/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/18357/26

Провадження № 3/161/4538/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 року м.Луцьк

Суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області Черняк В.В., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч. 1 ст. 130 КУпАП,-

В С Т А Н О В И В:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №752815 від 23.08.2026 року, гр. ОСОБА_1 23.08.2026 року о 02:00 год. в м. Луцьк по вул. Василя Мойсея 7А, керував електросамокатом JET.UA із серійним номером 310145 у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився у встановленому законом порядку із застосуванням спеціального технічного засобу Alcotest Drager 7510, результат позитивний 1,61 проміле (тест №1217, з результатом згідний). Такі дії кваліфіковані поліцейським як порушення п.2.9 а ПДР та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у інкримінованому правопорушенні заперечив. Вказав, що не керував ТЗ. Він лише перевірив рівень заряду електросамоката, який становив 10%, відповідно виїзд з місця парковки на ньому не планував. Під час вказаних дій підійшли працівники поліції та почали здійснювати огляд на стан алкогольного сп`яніння. Захисник особи адвокат Ковальчук Д.В. вину особи в інкримінованому правопорушенні заперечив, просив закрити провадження у справі за відсутністю у діях особи складу адміністративного правопорушення. Узагальнені заперечення сторони зводяться до відсутності належних доказів вини, порушення порядку складення протоколу (факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом не встановлено).

В ході розгляду справи судом досліджено протокол про адміністративне правопорушення, довідку ДПП УПП у Волинській області, відеозапис з бодікамери поліцейського, рапорт представника поліції, акт огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Щодо притягнення особи до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд зазначає наступне.

Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Суб`єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є водії транспортних засобів, тобто особи, які безпосередньо здійснюють керування транспортним засобом.

Суб`єктивна сторона правопорушень, передбачених статтею 130 КУпАП, характеризується наявністю прямого умислу.

Об`єктивною стороною правопорушення, у розглядуваній частині є, зокрема, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного сп`яніння.

З огляду на наведене, для встановлення наявності в діяннях особи складу зазначеного адміністративного правопорушення підлягає доказуванню не лише факт перебування особи в стані сп`яніння, а й факт керування особою транспортним засобом, та/або її відмова від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння.

Згідно п.27 Постанови Пленуму Верховного суду України від 23.12.2005 року №4 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, також про адміністративні правопорушення на транспорті», керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу.

Для того щоб виявити вказане правопорушення, той чи інший транспортний засіб повинно бути зупинено працівниками поліції на законних підставах в противному випадку протиправність зупинки (за умови відсутності задокументованого порушення ПДР та подальшого притягнення до відповідальності), суд ставить під сумнів і саму процедуру виявлення нетверезого водія. Так у своєму рішенні від 15.03.2019 року ВС у справі № 686/11314/17 вказав, що оскільки поліцейським не задокументовано та не доведено належними та допустимими доказами факту порушення водієм ПДР, то вимоги інспектора до водія про пред`явлення документів на право керування ТЗ є неправомірними, а правоохоронці можуть зупиняти ТЗ лише коли є факт правопорушення. Таким чином зупинений, тобто до самої зупинки ТЗ повинен находитися у русі, оскільки керування таким засобом можливе лише коли останній рухається. Коли ж особа перебуває за кермом транспортного засобу і навіть із ввімкненим двигуном склад правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП відсутній, оскільки така особа не керувала транспортним засобом.

Діюче законодавство, в тому числі ПДР, не містить визначення терміну "керування транспортним засобом", але таке визначення було наведено в п.27 ПВС України від 23.12.2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", за яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора - водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування". За вимогами п. 1 ст. 8 Конвенції про дорожній рух яку ратифіковано Указом Президії ВП УРСР № 2614-УПІ від 25.04.1974 "Кожний транспортний засіб або склад транспортних засобів, які перебувають у русі, повинні мати водія". Крім того в рішенні № 404/4467/16-а від 20.02.19 року ВС/КАС зазначив, що "само по собі керування транспортним засобом розуміється як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі". Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.

Одночасно необхідно зазначити, що відповідно до вимог п 1.10 ПДР водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортного засобу, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Таким чином, виходячи із наведеного, під керуванням транспортних засобом необхідно розуміти безпосередньо перебування у русі транспортного засобу, такий рух повинен здійснюватися за допомогою дії водія.

Статтею 35 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено чіткий перелік, що дає законну підставу для зупинки транспортного засобу. Поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

Водночас, наявний у справі відеозапис, що долучений до протоколу, не містить відомостей про причину зупинки транспортного засобу та сам факт її проведення з боку представників поліції.

Матеріали справи не містять відомостей про наявність свідків даної події, які б могли спростувати чи підтвердити факт керування особою ТЗ.

Відтак, доказів, які б беззаперечно підтверджували факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, окрім як протоколом про адміністративне правопорушення, матеріали справи не містять.

У справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Сукупність вказаних обставин свідчить про те, що протокол про адміністративне правопорушення не відповідає фактичним обставинам справи.

ЄСПЛ у своїх рішеннях указує, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).

У розглядуваному випадку, вина особи, що притягається до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, не є доведеною з дотриманням стандарту доказування «поза розумним сумнівом», у розрізі такого.

Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути вирішальним доказом винуватості.

Інших будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження наявності складу адміністративного правопорушення, зокрема об`єктивної його сторони (факту керування ТЗ), суду надано не було.

Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування, чого у даній справі достовірно встановлено не було.

З тлумачення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод викладених в рішеннях ЄСПЛ вбачається, що суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.

З огляду на вказане, вина особи у вичинені правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП належним чином не підтверджена.

Згідно роз`яснень, які містяться в ч.2 п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996р. за № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», визнання особи винуватою, може мати місце лише за умови доведеності її вини.

Стаття 62 Конституції України визначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Аналогічного роду положення закріплено і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи докази по справі з точки зору їх допустимості, об`єктивності та достатності, справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Керуючись ст.ст. 40-1, ст. 130, ст. ст. 247, 251, 252, 283, 284 КУпАП, суддя, -

П О С Т А Н О В И В:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, – закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.В. Черняк