Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №592/3244/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №592/3244/26

Номер провадження 22-ц/816/2621/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Нестеренка М.В. (суддя-доповідач), суддів: Сізова Д.В., Щербаченко М.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , адвоката Абідова Радіона Тимуровича,

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 червня 2026 року, ухвалене у м. Суми, у складі судді Титаренко В.В.,

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Айкон Дебт Коллекшн" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 730589 від 30 вересня 2021 року у загальному розмірі 14 324 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 30 вересня 2021 року між ТОВ «ФК «ДЖОБЕР» та відповідачкою укладено в електронній формі кредитний договір, за умовами якого останній надано кредит у розмірі 4 000 грн строком на 29 днів під 1,9 % на добу.

Зазначало, що 30 листопада 2023 року між первісним кредитором ТОВ «ФК «ДЖОБЕР» та позивачем укладено договір відступлення права вимоги № 1-30/11/2023, за яким до позивача перейшло право вимоги до відповідачки за вказаним кредитним договором. Посилаючись на неналежне виконання відповідачкою зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати процентів, позивач вказував, що станом на 26 грудня 2025 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 14 324 грн, з яких 4 000 грн прострочена заборгованість за тілом кредиту та 10 324 грн заборгованість за процентами. Вказував також, що кредитні кошти були перераховані відповідачці 30 вересня 2021 року, а направлена їй вимога про виконання зобов`язань залишена без задоволення. У зв`язку з цим просив стягнути зазначену заборгованість та понесені судові витрати.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 червня 2026 року позов ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 730589 від 30 вересня 2021 року в розмірі 14 324 грн, а також судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу.

При задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що 30 вересня 2021 року між ТОВ «ФК «ДЖОБЕР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 730589, за умовами якого відповідачці надано кредит у розмірі 4 000 грн, який вона зобов`язалася повернути та сплатити проценти за користування ним. Суд установив, що кредитні кошти фактично були перераховані відповідачці, однак свої зобов`язання щодо їх повернення та сплати процентів вона належним чином не виконала. При цьому суд урахував, що 30 листопада 2023 року право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» на підставі договору відступлення права вимоги № 1-30/11/2023. З огляду на наявність непогашеної заборгованості, яка станом на 26 грудня 2025 року становила 14 324 грн (4 000 грн - тіло кредиту, 10 324 грн - проценти), суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Витяг із реєстру боржників також містить саме такі суми заборгованості.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Ковпаківського районного суду м. Суми та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відповідачка не отримувала від позивача грошових коштів на умовах кредиту, а тому повністю заперечує вимогу про стягнення заборгованості. Посилається на те, що 30 вересня 2021 року, тобто у день, коли, за твердженням позивача, їй було надано кредит, невідомими особами вчинялися шахрайські дії щодо її банківського рахунку, відкритого в АТ КБ «Приватбанк». При цьому 01 жовтня 2021 року рахунок було закрито, а до органів Національної поліції в м. Суми подано заяву про шахрайські дії. На думку апелянта, позивач не надав доказів перерахування кредитних коштів саме на її банківський рахунок та належності йому банківської картки, на яку, як зазначено в позовній заяві, було перераховано кошти.

Крім того, апелянт зазначає, що відповідно до умов кредитного договору сума кредиту становила 4 000 грн, а строк кредитування 29 календарних днів. Посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18, вказує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. На думку апелянта, позивач нарахував проценти за значно більший строк, а суд першої інстанції не врахував відповідні приписи та правову позицію Верховного Суду.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» зазначило, що вважає апеляційну скаргу ОСОБА_1 безпідставною та необґрунтованою, а рішення Ковпаківського районного суду м. Суми законним та обґрунтованим. Позивач наголошував на укладенні між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «ДЖОБЕР» кредитного договору № 730589 від 30 вересня 2021 року та переході до нього права вимоги за цим договором. Посилаючись на статті 626, 628, 638 ЦК України, статті 205, 639 ЦК України, положення Закону України «Про електронну комерцію» та постанову Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, позивач зазначав, що кредитний договір укладено в електронній формі, відповідачка пройшла передбачені системою етапи ідентифікації, отримала одноразовий ідентифікатор, ввела його у відповідне поле та підтвердила акцепт, у зв`язку з чим договір є належно укладеним. Вказував, що відповідачка не спростувала обставин його укладення належними та допустимими доказами, а сам договір та його умови в судовому порядку не оскаржувалися та недійсними не визнавалися.

Щодо доводів про ненадання кредитних коштів позивач зазначав, що відповідно до умов договору кошти надавалися на банківську картку, реквізити якої відповідачка зазначила під час укладення договору, а перерахування здійснювалося через платіжного провайдера ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» (Platon). На підтвердження цього посилався на лист платіжного провайдера, відповідно до якого 30 вересня 2021 року о 08:45:06 проведено транзакцію на суму 4 000 грн на картку з маскою НОМЕР_1 . Позивач вважав, що відповідачка не надала доказів неналежності їй зазначеного рахунку або незарахування на нього кредитних коштів, а посилання на відсутність кредитних зобов`язань перед АТ КБ «ПриватБанк» є безпідставним, оскільки борг виник перед ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН», а ПриватБанк стороною кредитного договору не є. Також позивач посилався на положення статті 81 ЦПК України та практику Верховного Суду щодо тягаря доказування і неприпустимості побудови заперечень виключно на припущеннях.

Щодо нарахування процентів позивач послався на пункти 1.2, 1.3, 1.4, 9.4.3, 9.4.3.1, 9.4.3.2 кредитного договору, зазначивши, що сторони погодили кредит у розмірі 4 000 грн, строк кредитування з 30 вересня 2021 року по 28 жовтня 2021 року включно, процентну ставку 1,90 % на день, а у разі несплати заборгованості до запланованої дати повернення - автоматичну пролонгацію договору. Строк кожної автопролонгації становив до 10 календарних днів, протягом якого застосовувалася підвищена процентна ставка 2,9 % на день, при цьому автопролонгація могла застосовуватися неодноразово, але не більше ніж на 70 календарних днів у сукупності. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, позивач вважав нарахування процентів обґрунтованим, оскільки відповідачка погодилася з умовами договору щодо його пролонгації та нарахування процентів у разі прострочення повернення кредиту.

Щодо посилань відповідачки на звернення до поліції із заявою про шахрайські дії позивач зазначав, що саме по собі подання такої заяви не підтверджує відсутності волевиявлення на укладення кредитного договору, не встановлює факту вчинення злочину та не свідчить про недійсність правочину. При цьому, за твердженням позивача, із відповіді поліції вбачається, що ознак кримінального чи адміністративного правопорушення не встановлено, а відомості до ЄРДР не вносилися. Тому позивач вважав відповідні доводи відповідачки лише припущеннями, які не підтверджені належними та допустимими доказами.

У зв`язку з цим просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 червня 2026 року у справі № 592/3244/26 без змін, а розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності представника ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН».

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Судом встановлено, що 30 вересня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДЖОБЕР» (ТМ «TOP CREDIT») та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 730589 про надання споживчого кредиту (а.с.9-11).

Відповідно до пункту 1.1 договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику грошові кошти на умовах строковості, повернення та платності, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Згідно з пунктом 1.2 договору загальний розмір кредиту становить 4 000 грн. Відповідно до пункту 1.3 договору кредит надано строком на 29 календарних днів - з 30 вересня 2021 року по 28 жовтня 2021 року включно. Пунктом 1.4 договору встановлено фіксовану процентну ставку у розмірі 1,90 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, при цьому проценти нараховуються на суму кредиту, а у разі часткового погашення - на непогашену частину.

Згідно з пунктом 1.6 договору орієнтовна загальна вартість кредиту становила 6 204 грн. Кредит надавався для задоволення особистих потреб позичальника, не пов`язаних із підприємницькою, незалежною чи професійною діяльністю (пункт 1.7 договору), за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи на веб-сайті кредитодавця (пункт 1.8 договору), без забезпечення у вигляді застави та/або поруки (пункт 1.9 договору).

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору кредит мав надаватися у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на реквізити банківської платіжної картки, зазначеної позичальником, а датою надання кредиту визначено день списання коштів із поточного рахунку кредитодавця на рахунок банківської платіжної картки позичальника.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що за користування кредитом позичальник сплачує кредитодавцю проценти за фіксованою процентною ставкою, визначеною пунктом 1.4 договору. Згідно з пунктами 3.2, 3.3 договору проценти нараховуються за кожен день користування кредитом з моменту списання коштів із поточного рахунку кредитодавця до моменту їх повернення, але не більше строку, на який надано кредит, з урахуванням періодів пролонгації (автопролонгації).

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 договору позичальник зобов`язувався повернути суму отриманого кредиту та сплатити нараховані проценти у строки, визначені графіком платежів, але не пізніше останнього дня користування кредитом. Проценти сплачуються за фактичну кількість календарних днів користування грошовими коштами, а в разі продовження строку дії договору позичальник сплачує проценти за весь період такого продовження.

Умовами договору передбачено продовження строку користування кредитом та строку дії договору шляхом пролонгації. Так, відповідно до пункту 9.4.1 договору, у разі неможливості виконання зобов`язань у повному обсязі та у встановлений строк позичальник мав право ініціювати продовження строку користування кредитом та зміну дати його повернення шляхом здійснення платежу в розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів. Після отримання кредитодавцем відповідних коштів дія договору автоматично продовжувалася на наступні 10 календарних днів. За умови своєчасної сплати всіх нарахованих процентів таке продовження могло здійснюватися без підписання сторонами додаткових угод.

Відповідно до пункту 9.4.2 договору автоматичне продовження строку користування кредитом та строку дії договору застосовується також після настання дати погашення кредиту у разі неповернення суми кредиту та несплати або часткової сплати позичальником нарахованих процентів до закінчення строку дії договору. Позичальник, підписуючи договір, надав згоду на його автопролонгацію на наступні 10 календарних днів без підписання сторонами додаткових угод.

Згідно із пунктом 9.4.3 договору у випадку несплати позичальником заборгованості за кредитом до запланованої дати його повернення договір вважався автоматично продовженим (автопролонгованим), а строк користування кредитом - продовженим на умовах, визначених цим пунктом. Відповідно до пункту 9.4.3.1 договору строк кожної автопролонгації становив період з дня, наступного за запланованою датою повернення кредиту, до спливу 10 календарних днів включно. Згідно із пунктом 9.4.3.2 договору у період автопролонгації застосовувалася підвищена процентна ставка у розмірі 2,9 % від суми кредиту за кожен день. Автоматичне продовження договору могло застосовуватися неодноразово, але не більше ніж на 70 календарних днів у сукупності такої пролонгації. Пунктом 9.4.4 договору передбачено, що продовження строку користування кредитом та строку дії договору не є зміною істотних умов електронного договору, оскільки автопролонгація є відкладальною обставиною, настання якої сторони погодили під час укладення договору.

Договір укладено в електронній формі. Відповідно до пункту 10.11 договору сторони погодили використання як аналога власноручного підпису позичальника електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Із довідки про ідентифікацію вбачається, що ОСОБА_1 , з якою укладено договір № 730589 від 30 вересня 2021 року, була ідентифікована ТОВ «ФК «ДЖОБЕР», а акцепт договору здійснено в інформаційно-телекомунікаційній системі на веб-сайті topcredit.ua із використанням одноразового ідентифікатора G1956, направленого позичальниці 30 вересня 2021 року на номер телефону, зазначений у довідці (а.с.15).

Факт надання кредитних коштів підтверджується наданою позивачем інформаційною довідкою, відповідно до якої 30 вересня 2021 року на картковий рахунок відповідачки за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 перераховано кредитні кошти в розмірі 4 000 грн (а.с.22 зв.ст.). Крім того, згідно з листом ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» 30 вересня 2021 року о 08:45:06 проведено транзакцію на суму 4 000 грн на картку з маскою НОМЕР_1 (а.с.22).

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 730589 від 30 вересня 2021 року, заборгованість нараховувалася на суму основного боргу 4 000 грн. За період з 30 вересня 2021 року по 28 жовтня 2021 року включно позивачем нараховано проценти за ставкою 1,9 % на день, що становить 76 грн на день, а загальна сума нарахованих за цей період процентів склала 2 204 грн. При цьому платежів у рахунок погашення основної суми кредиту чи процентів позичальником не здійснювалося (а.с.26-27).

Починаючи з 29 жовтня 2021 року, у розрахунку відображено нарахування прострочених процентів за ставкою 2,9 % від суми кредиту на день, що становить 116 грн на день. Такі проценти нараховувалися до 6 січня 2022 року включно, внаслідок чого сума прострочених процентів склала 8 120 грн. Таким чином, за розрахунком позивача, загальна сума процентів становить 10 324 грн (2 204 грн + 8 120 грн), а разом із непогашеною основною сумою кредиту 4 000 грн - 14 324 грн.

У розрахунку також зазначено, що товариство не здійснює нарахування штрафних санкцій за договором на період, визначений пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

30 листопада 2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «ДЖОБЕР» та ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» укладено договір № 1-30/11/2023 відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступив новому кредитору за плату належні йому права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників. Відповідно до пункту 2.1 договору загальна вартість прав вимоги становить 10 000 грн, згідно з пунктом 2.2 договору новий кредитор зобов`язався сплатити первісному кредитору вказану вартість прав вимоги, а пунктом 2.3 договору передбачено відстрочення оплати до 1095 календарних днів, але не пізніше 30 листопада 2026 року (а.с.16-17).

Перехід права вимоги за кредитним договором № 730589 підтверджується витягом з реєстру боржників до договору відступлення права вимоги № 1-30/11/2023 від 30 листопада 2023 року, до якого включено ОСОБА_1 як боржника за кредитним договором № 730589 від 30 вересня 2021 року. У реєстрі зазначено суму виданого кредиту - 4 000 грн, залишок по відсоткам - 10 324 грн та загальну заборгованість за кредитним договором - 14 324 грн (а.с.14).

Виконання ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» зобов`язання щодо оплати вартості відступленого права вимоги підтверджується квитанцією про виконання платіжної інструкції № 1063 (а.с.24). Згідно з указаною квитанцією 27 листопада 2025 року ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» перерахувало на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДЖОБЕР» 10 000 грн, при цьому призначення платежу зазначено як: «Оплата послуг згідно договору відступлення права вимоги №1-30/11/2023 від 30.11.2023р, без ПДВ». Банком зазначено дату виконання платежу - 27 листопада 2025 року.

26 грудня 2025 року ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» направило ОСОБА_1 вимогу про виконання зобов`язань за кредитним договором, у якій повідомило про перехід до нього права вимоги за кредитним договором № 730589 від 30 вересня 2021 року на підставі договору відступлення права вимоги № 1-30/11/2023 від 30 листопада 2023 року. У вимозі зазначено заборгованість у розмірі 14 324 грн, з яких 4 000 грн - заборгованість за сумою кредиту та 10 324,00 грн - заборгованість за процентами, а також зазначено, що заборгованість не погашена. У вимозі кредитодавець зазначив кінцевий строк погашення кредиту 29 жовтня 2021 року та вимагав сплатити суму боргу протягом 30 днів з дати отримання вимоги (а.с.12).

Відповідно до виписки з особового рахунка за кредитним договором № 730589 станом на 26 грудня 2025 року заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» становила 14 324 грн, з яких 4 000 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту та 10 324 грн - прострочена заборгованість за процентами. При цьому зазначено, що заборгованість не погашена, а ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» самостійного нарахування процентів, пені та штрафів не здійснювало (а.с.13).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів

Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

У цій справі судом встановлено, що 30.09.2021 року між ТОВ «ФК «ДЖОБЕР» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 730589 в електронній формі згідно із Законом України «Про електронну комерцію». Акцепт оферти здійснено шляхом використання одноразового ідентифікатора G1956, надісланого 30.09.2021 о 14:38 на номер телефону НОМЕР_3 , який був верифікований відповідачкою.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Наведене дає підстави для висновку, що кредитний договір є обов`язковим для виконання його сторонами з моменту досягнення ними згоди щодо всіх істотних умов та належного оформлення такого договору. При цьому позичальник зобов`язаний повернути отримані кредитні кошти та сплатити проценти у розмірі, порядку і на умовах, визначених договором, а кредитодавець має право вимагати належного виконання відповідних зобов`язань. Розмір процентів, порядок їх нарахування та сплати визначаються за домовленістю сторін і є складовою змісту кредитного договору.

Відповідно до умов кредитного договору № 730589 від 30 вересня 2021 року кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти у сумі 4 000 грн строком на 29 календарних днів - з 30 вересня 2021 року по 28 жовтня 2021 року включно, а позичальник, у свою чергу, зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Фіксована процентна ставка за договором становить 1,90 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом. Відповідно до пунктів 3.2, 3.3 договору проценти нараховуються за кожен день користування кредитом з моменту списання коштів із поточного рахунку кредитодавця до моменту їх повернення, але не більше строку, на який надано кредит, з урахуванням періодів пролонгації (автопролонгації).

Договором також передбачено можливість продовження строку користування кредитом та строку дії договору шляхом пролонгації (автопролонгації). Зокрема, відповідно до пункту 9.4.1 договору позичальник мав право ініціювати продовження строку користування кредитом шляхом здійснення платежу в розмірі не менше суми нарахованих та несплачених процентів, після чого дія договору автоматично продовжувалася на наступні 10 календарних днів. Згідно з пунктом 9.4.2 договору автоматичне продовження строку користування кредитом та строку дії договору застосовується також після настання дати погашення кредиту у разі неповернення суми кредиту та несплати або часткової сплати позичальником нарахованих процентів до закінчення строку дії договору. При цьому пунктом 9.4.3 договору передбачено, що у випадку несплати заборгованості до запланованої дати повернення кредиту договір вважається автоматично продовженим, а строк кожної автопролонгації становить 10 календарних днів. На період автопролонгації пунктом 9.4.3.2 договору встановлено підвищену процентну ставку у розмірі 2,9 % від суми кредиту за кожен день. Автоматичне продовження договору могло застосовуватися неодноразово, але не більше ніж на 70 календарних днів у сукупності такої пролонгації.

Отже, умовами кредитного договору сторони визначили як розмір основного грошового зобов`язання позичальника, так і первісний строк кредитування, порядок та розмір нарахування процентів за користування кредитом, а також умови і межі продовження строку кредитування шляхом автопролонгації, у тому числі застосування протягом такого періоду підвищеної процентної ставки у розмірі 2,9 % від суми кредиту за кожен день.

За змістом статей 526, 629 ЦК України укладений сторонами договір є обов`язковим для виконання, а кожна із сторін зобов`язана належним чином виконувати прийняті на себе договірні зобов`язання відповідно до його умов.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із доведеності укладення 30 вересня 2021 року між ТОВ «ФК «ДЖОБЕР» та ОСОБА_1 кредитного договору № 730589, отримання відповідачем кредиту в розмірі 4 000 грн та неналежного виконання нею зобов`язань щодо його повернення і сплати процентів. З огляду на відступлення 30 листопада 2023 року права вимоги за договором № 730589 до ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» суд визнав обґрунтованими вимоги про стягнення 4000 грн заборгованості за тілом кредиту та 10 324 грн процентів.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо укладення між сторонами кредитного договору, підтвердження перерахування кредитних коштів відповідачці та виникнення у неї обов`язку повернути отримані кредитні кошти і сплатити проценти.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, за цим стандартом висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Аналогічний підхід до допустимості стандарту «балансу ймовірностей» у цивільних справах визнає і Європейський суд з прав людини (рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02).

У даному контексті підлягає застосуванню концепція «негативного доказу»: певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує, оскільки інакше принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13).

Крім того, за приписами частин першої-другої статті 614 ЦК України, відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання доводить саме особа, яка його порушила. Відповідачка, не надавши доказів повернення коштів, не спростувала презумпцію своєї вини у виникненні заборгованості.

У постанові Верховного суду від 06 квітня 2026 року у справі №368/1257/21 зазначено, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини (стаття 1051 ЦК України). Разом із цим, поряд із вимогою в правовідношенні існує й заперечення. Заперечення - це своєрідна субправомочність особи, яка бере участь у відповідному правовідношенні, заявити про те, що така особа з певної причини не є зобов`язана перед суб`єктом вимоги. Щонайменше можна вести мову про кілька видів заперечення: заперечення ipso iure та ексцепцію. Заперечення ipso iure стосується необґрунтованості вимоги іншої особи (наприклад, заперечення про нікчемність правочину) і таке заперечення може застосуватися навіть без посилання сторони. Ексцепція ж стосується обґрунтованої вимоги іншої особи (зокрема, заперечення про позовну давність). У такому разі потрібна заява особи, щоб застосувати ексцепцію. Стаття 1051 ЦК України хоча й має назву про оспорювання договору позики, проте про жодне оспорювання в традиційному його розумінні як оспорюваного правочину не йдеться. Заперечення позичальника, що грошові кошти насправді

не були одержані ним від позикодавця відбувається в порядку обґрунтованого заперечення іншої сторони правочину. Заперечення про те, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця не піддається позовній давності, як і більшість інших заперечень. Це означає, що коли б позикодавець не подав позов до позичальника, останній завжди може заперечити про відсутність боргу. Тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця лежить на позичальнику, який за допомогою обґрунтованого заперечення (ексцепції) заперечує проти позову.

Колегія суддів вважає, що ця правова позиція застосовна до правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі.

У справі, що переглядається, ТОВ «ФК «ДЖОБЕР» виконало взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти у сумі 4 000 грн шляхом їх перерахування на картковий рахунок позичальниці, що підтверджується інформаційною довідкою та листом ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» про проведення 30 вересня 2021 року транзакції на суму 4 000 грн на картку з маскою НОМЕР_1 (а.с. 22).

Водночас відповідачка не довела належними та допустимими доказами, що кредитні кошти нею фактично не отримувалися або що вони були отримані у меншому розмірі, ніж зазначено у кредитному договорі та наданих позивачем документах про перерахування кредитних коштів. Так само матеріали справи не містять доказів звернення відповідачки до кредитодавця із запереченнями щодо неперерахування кредитних коштів, використання його персональних даних третіми особами чи укладення кредитного договору без його волевиявлення.

За таких обставин надані позивачем докази у своїй сукупності є достатніми та більш вірогідними, ніж протилежне твердження про невиконання кредитодавцем свого обов`язку щодо надання кредитних коштів.

Отже, колегія суддів доходить висновку, що матеріалами справи підтверджено належне виконання ТОВ «ФК «ДЖОБЕР» свого обов`язку щодо надання відповідачці кредитних коштів у сумі 4 000 грн, а тому висновок суду першої інстанції про доведеність цієї обставини відповідає встановленим у справі фактичним обставинам та наявним доказам.

Також із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що на виконання умов кредитного договору № 730589 від 30 вересня 2021 року відповідачу 30 вересня 2021 року було надано кредитні кошти у сумі 4 000 грн. Проценти за користування кредитом нараховувалися щоденно відповідно до умов кредитного договору: з 30 вересня 2021 року по 28 жовтня 2021 року включно - за процентною ставкою 1,90 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, що становить 76 грн на день, відповідно до пункту 1.4 договору. За цей період нараховано 2 204 грн процентів. Починаючи з 29 жовтня 2021 року, у розрахунку застосовано процентну ставку 2,9 % від суми кредиту за кожен день відповідно до пункту 9.4.3.2 договору, яку позивач пов`язує з періодом автоматичного продовження строку користування кредитом. Таке нарахування здійснювалося по 6 січня 2022 року включно, внаслідок чого сума прострочених процентів склала 8 120 грн. Таким чином, загальна сума нарахованих процентів становить 10 324 грн, а разом із сумою основного боргу - 14 324 грн.

Платежів у рахунок погашення основної суми кредиту, процентів чи прострочених процентів відповідачем не здійснювалося. Після 6 січня 2022 року подальшого нарахування процентів не проводилося, а розмір заборгованості залишався незмінним та становив 14 324 грн. Штрафні санкції за договором не нараховувалися.

Із матеріалів справи також вбачається, що 30 листопада 2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «ДЖОБЕР» (Первісний кредитор) та ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» (Новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги № 1-30/11/2023, за умовами якого Первісний кредитор відступив за плату Новому кредитору належні йому права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників, а Новий кредитор набув права грошових вимог за відповідними кредитними договорами, у тому числі право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань за кредитними договорами. Відповідно до пункту 2.1 договору загальна вартість прав вимоги становила 10 000 грн, а згідно з пунктом 2.3 договору оплата їх вартості мала бути здійснена з відстроченням до 1095 календарних днів, але не пізніше 30 листопада 2026 року.

На підтвердження виконання умов договору відступлення права вимоги позивач також надав квитанцію про виконання платіжної інструкції № 1063 від 27 листопада 2025 року, яка підтверджує перерахування ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» на користь ТОВ «Фінансова компанія «Джобер» 10 000 грн із призначенням платежу: «Оплата послуг згідно договору відступлення права вимоги №1-30/11/2023 від 30.11.2023р, без ПДВ». Таким чином, зазначений платіж підтверджує виконання Новим кредитором передбаченого договором обов`язку щодо оплати вартості відступлених прав вимоги.

Крім того, витягом з реєстру боржників до договору відступлення права вимоги № 1-30/11/2023 підтверджується включення до переданого портфеля заборгованості вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 730589 від 30 вересня 2021 року, із зазначенням суми виданого кредиту 4 000 грн.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно зі статтею 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

У цій справі наданими позивачем доказами підтверджується перехід до ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» права грошової вимоги за кредитним договором №730589 від 30 вересня 2021 року, у зв`язку з чим саме позивач набув статусу кредитора у спірному зобов`язанні та права на звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості.

При цьому відповідачка не подала суду жодних належних і допустимих доказів на спростування факту укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів, правильності здійсненого позивачем розрахунку або погашення заборгованості повністю чи частково. Самі лише заперечення щодо достатності поданих позивачем доказів за встановлених у справі обставин не спростовують доведеності заявлених позовних вимог.

Отже матеріалами справи підтверджуються як факт укладення між ТОВ «ФК «ДЖОБЕР» та ОСОБА_1 кредитного договору, так і факт належного виконання первісним кредитором свого обов`язку щодо надання відповідачці кредитних коштів у сумі 4 000 грн. Також наданими доказами підтверджується перехід права вимоги за цим договором до ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» на підставі договору відступлення права вимоги №1-30/11/2023.

Доводи скаржника про те, що відповідачка стала жертвою шахрайства, у зв`язку з чим рахунок у банку було закрито, а до поліції подано заяву, не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Сам по собі факт звернення до правоохоронних органів із заявою про шахрайські дії не підтверджує відсутності волевиявлення відповідачки на укладення кредитного договору, факту невиконання кредитодавцем обов`язку з надання кредитних коштів або недійсності правочину, оскільки відповідних належних і допустимих доказів відповідачкою не надано.

Кредитний договір № 730589 від 30 вересня 2021 року був укладений в електронній формі з використанням особистого електронного підпису одноразовим ідентифікатором G1956, надісланого на фінансовий мобільний телефон відповідачки. В силу положень статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», такий договір за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідачка не надала належних і допустимих доказів того, що одноразовий ідентифікатор G1956 було використано третіми особами без її волі або що кредитний договір укладено без її волевиявлення. Відтак діє презумпція правомірності правочину, а відповідачка не спростувала належними та допустимими доказами факт використання одноразового ідентифікатора G1956 для акцепту кредитного договору та наявність у неї волевиявлення на його укладення.

Посилання скаржника на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 14-10цс18 щодо припинення нарахування відсотків після закінчення строку кредитування є безпідставними та ґрунтуються на неправильному розумінні умов спірного договору.

У справі № 14-10цс18 проценти нараховувалися банком поза межами будь-яких строків дії договору. У справі, що розглядається, ситуація є принципово іншою.

Умовами кредитного договору № 730589 та паспортом споживчого кредиту, підписаними відповідачкою, прямо передбачено можливість автоматичного продовження (автопролонгації) строку користування кредитом у разі його неповернення. Така автопролонгація є погодженою сторонами відкладальною обставиною (п. 9.4.4 договору).

Строк автопролонгації обмежений максимум 70 календарними днями в сукупності, протягом яких застосовується підвищена процентна ставка у розмірі 2,9 % в день.

Отже, загальний строк дії договору з урахуванням автопролонгації складав 99 днів (29 днів основного строку + 70 днів пролонгації) і тривав до 06 січня 2022 року включно.

З розрахунку заборгованості вбачається, що проценти в загальній сумі 10 324 грн були нараховані виключно в межах цього погодженого сторонами строку (з 30 вересня 2021 року по 06 січня 2022 року). Починаючи з 07 січня 2022 року, нарахування процентів було повністю припинено. Новий кредитор (позивач у справі) після відступлення права вимоги жодних додаткових нарахувань процентів чи пені не здійснював.

Таким чином, висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 14-10цс18 не є релевантним у даній справі, оскільки проценти нараховувалися виключно в межах дії погоджених умов договору (з урахуванням пролонгації), а поза його межами нарахування процентів не проводилося.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про недоведеність укладення кредитного договору, погодження його істотних умов, отримання відповідачем кредитних коштів та безпідставність нарахування процентів не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина 1 статті 374 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 375 ЦПК України).

За результатами апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права, і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги немає.

Таким чином, апеляційну скаргу відповідачки необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 та 2 статті 141 ЦПК України).

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні, а судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, слід залишити за особою, яка її подала.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Абідова Радіона Тимуровича, залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 червня 2026 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Головуючий - М.В. Нестеренко

Судді: Д.В. Сізов

М.В. Щербаченко