Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №947/33346/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4507/26

Справа № 947/33346/25

Головуючий у першій інстанції Скриль Ю. А.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2025 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Київського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа № 947/33346/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , згідно якого позивач просить суд витребувати у ОСОБА_1 з незаконного володіння на його користь квартиру АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на зазначену квартиру.

20.11.2025 року представником ОСОБА_2 подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру.

В обґрунтування заяви зазначено, що 11 січня 2006 року між Приватним підприємством «Прогрес-Риелт» та ОСОБА_2 укладено Договір № ЛВ/Р-2-200 про інвестування, предметом якого є квартира під будівельним номером АДРЕСА_2 .

02 жовтня 2018 року державним реєстратором Одеської філії комунального підприємства «Реєстрація бізнесу» Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Морозовою Ольгою Станіславівно здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_3 , на квартиру АДРЕСА_1 (будівельна адреса цієї квартири: квартира

АДРЕСА_3 листопада 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено іпотечний договір, за умовами якого квартира за адресою: АДРЕСА_4 була передана ОСОБА_4 в іпотеку у забезпечення виконання зобов`язань за договором позики.

На підставі договору купівлі-продажу № 546 від 06 серпня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Н.В. ОСОБА_5 відчужив спірну квартиру громадянину ОСОБА_6 .

14 серпня 2020 року ОСОБА_6 передав спірну квартиру в іпотеку ОСОБА_7 на підставі договору іпотеки № 607 від 14 серпня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Н.B.

12 вересня 2024 року ОСОБА_6 на підставі договору купівлі продажу продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 .

Упродовж 7 років дана квартира була переоформлена 5 разів, тому є підстави вважати, що наявні ризики того, що відповідач може також відчужити дану квартиру.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2025 року заяву представника позивача – адвоката Черевиченко Н.А. про забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності задоволено частково.

До набрання законної сили рішенням у цивільній справі № 947/33346/25 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності, вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1660274951101).

Не погоджуючись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач ОСОБА_2 раніше заявляв схожі але не тотожні позовні вимоги стосовно вказаного об`єкта нерухомості на підставі тих самих документів (доказів) із формулюванням позовних вимог про витребування майна, визнання договору недійсним і скасування записів про право власності до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про яких він згадує у теперішньому позові у зв`язку з чим відбувся розгляд справи № 997/36398/20 згідно провадження 22ц/813/3796/23. В результаті розгляду справи Одеський апеляційний суд 29.08.2023року ухвалив рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі. Рішення не оскаржувалось та вступило у законну силу. У теперішньому позові позивач змінив лише формулювання позовних вимог до нового власника - відповідача ОСОБА_1 але знову заявляє про порушення його прав спричинених саме діями при укладанні договорів між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , відносно яких вже були розглянуті та досліджені позовні вимоги (обставини), що відображені у рішенні Одеського апеляційного суду по справі № 997/36398/20 від 29.08.2023 року по яких існує правова позиція суду. Правове обгрунтування позовних вимог не змінилось, докази на яких грунтуються позовні вимоги не змінились, нові свідки або раніше невідомі обставини відсутні тощо. Позивач взагалі не обгрунтовує та не доказує свої вимоги саме до відповідача ОСОБА_1 . Також в ухваленні рішення суду про накладання арешту на майно, помилково встановлені та викладені обставини укладання договорів купівлі-продажу № 546 та договору іпотеки № 607, у частині діючої заборони на відчуження, які позивач визначав як суттєві у своїх позовних вимогах, що стали підгрунтям ухвалення відповідного рішення, які не відповідають дійсності.

Будучи в розумінні ст.ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, на 01.09.2026 року о 15:30 годину ОСОБА_2 не з`явився, причини неявки не повідомив, про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не клопотав,заяв про відкладення розгляду справи не подавав.

Присутній в судовому засіданні ОСОБА_1 не заперечував проти розгляду справи за фактичної явки.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково заяву представника позивача – адвоката Черевиченко Н.А. про забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності, вживаючи заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1660274951101) до набрання законної сили рішенням у цивільній справі № 947/33346/25 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності, суд першої інстанції виходив з того, що заява подана з додержанням вимог статті 151 ЦПК України, а заходи забезпечення позову відповідають предмету позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи, з урахуванням чого суд вважає можливим заяву про забезпечення позову задовольнити.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша-третя статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладення арешту на майно, забороною вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст.150 ЦПК України).

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) вказано, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2022 року в справі № 760/34352/21 сформульовано висновок про те, що, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості запропонованого заявником способу забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним способом забезпечення позову та предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Так, у постанові від 24.07.2024 у справі №567/459/23 Верховний Суд виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Арешт віднесений до видів обтяжень речових прав на нерухоме майно, об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості Арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, між позивачем та відповідачем виник спір про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власностіПредметом спору є квартира АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1660274951101).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірна квартира є предметом кредитно-іпотечних правовідносин, яка вибула з власності позивача поза його волею.

Заявляючи вимогу про накладення арешту на вказане майно, позивач зазначав, що спірне майно вже було предметом неодноразового відчуження упродовж 7 років, була переоформлена 5 разів, тому існують цілком обґрунтовані підстави вважати, що відповідачем ймовірно буде зроблена спроба переоформити це майно на третіх осіб, що ускладнить в майбутньому виконання рішення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що у справі, яка переглядається, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Тому суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Судом першої інстанції було враховано предмет позову, обставини справи, що вказує на врахуванням основних чинників, які вказують на те, що станом на день ухвалення судового рішення були наявні підстави для застосування такого заходу, оскільки між сторонами виник спір, який має майнових характер, а без вказаного забезпечення позову може утруднитись виконання майбутнього рішення суду, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для забезпечення позову.

Такі заходи забезпечення позову є необхідними та співмірними із заявленими вимогами та забезпечать поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача в разі задоволення позову, а тому посилання скаржника на неспівмірність такого заходу є необґрунтованими.

Отже, позивачем обґрунтовано наявність зв`язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, оскільки застосування такого заходу забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист його порушеного права та поновлення порушених прав та інтересів позивача.

У даному випадку вжиття заходів забезпечення позову, накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1660274951101), з метою недопущення подальшої перереєстрації прав на це майно, ніяким чином не створить перешкод у обмеженні можливості відповідача ОСОБА_1 користуватися цим майном, та не призведе до невідворотних наслідків.

Крім того, суд першої інстанції при накладенні арешту на майно частково задовольнив вимоги позивача, оскільки вважав, що забезпечення позову шляхом встановлення заборони будь-яким особам вчиняти будь які дії щодо вказаної квартири, не відповідатиме меті застосування заходів забезпечення позову та не є необхідним у цій справі.

Таким чином, судом першої інстанції було дотримано справедливий баланс між забезпеченням позову та законним тимчасовим обмеженням власника у розпорядженні своїм майном.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач ОСОБА_2 раніше заявляв схожі але не тотожні позовні вимоги стосовно вказаного об`єкта нерухомості на підставі тих самих документів (доказів) із формулюванням позовних вимог про витребування майна, визнання договору недійсним і скасування записів про право власності до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у справі № 997/36398/20 де Одеський апеляційний суд 29.08.2023 року ухвалив рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі, не мають правового значення під час вирішення процесуального питання щодо забезпечення позову під час розгляду справи. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що в межах справи № 997/36398/20 постановою Одеського апеляційного суду від 29.08.2023 року у задоволенні позову було відмовлено у зв`язку з неефективністю обраного позивачем способу захисту, що не позбавляло права позивача звернутися з позовом з обранням ефективного способу захисту .

Інші доводи апеляційної скарги стосуються розгляду справи по суті, зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, ухвала суду - без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 16.09.2026 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

С.О. Погорєлова