Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №487/4823/25 — Миколаївський апеляційний суд

22.09.26

22-ц/812/1780/26

Провадження №22-ц/812/1780/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 вересня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання: Богуславською О.М.,

за участі представника позивача – Панченка Д.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції цивільну справу №487/4823/25 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення, яке ухвалив Заводський районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Сухаревич Зінаїди Миколаївни у приміщенні цього суду 16 червня 2026 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за позовом Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в :

У липні 2025 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі – АТ «Сенс Банк», Банк) звернулось до суду з позовом до Урбонавічуте Габне ( ОСОБА_2 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що між ОСОБА_3 та ЗАТ «Альфа-Банк» (згодом - Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», після зміни найменування – Акціонерне товариство «Сенс Банк», далі – АТ «Сенс Банк», Банк) 12 вересня 2007 року було укладено рамкову угоду № SMERS00059, за якою сторони домовилися, що загальний розмір кредитних продуктів за договорами (угодами) в межах цієї Угоди не повинен перевищувати 85000 дол. США. На виконання цієї угоди сторони 12 вересня 2007 року уклали договір про надання траншу №SME0003758 у сумі 68245 доларів США та 14 вересня 2007 року - договір про надання траншу № SME0003811 у сумі 16500 доларів США. 30 березня 2015 року Банк отримав інформацію, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_3 помер. 13 липня 2015 року Банк направив претензію кредитора до Третьої миколаївської державної нотаріальної контори, на підставі якої заведено спадкову справу №422/2015. 18 липня 2016 року ПАТ «Альфа-Банк» звернулося до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про звернення стягнення на спадкове майно, однак в задоволенні позову рішенням суду від 12 жовтня 2020 року було відмовлено. Вказане рішення залишено без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року. У березні 2023 року позивач звернувся до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою, яка рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 25 листопада 2024 року було задоволено. Проте постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 березня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви і встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем п`ятої черги за законом. ОСОБА_3 неналежно виконував взяті на себе зобов`язання за договорами, чим порушував істотні умови кредитних договорів, внаслідок чого утворилася заборгованість, розмір якої станом на 23 грудня 2024 року складає: 57058,56 доларів США 56 центiв за кредитним договором №SME0003758 від 12 вересня 2007 року, а саме 45820,45 дол. США - тіло кредиту; 11238,11 дол. США - відсотки; 8030,88 доларів 88 центів за кредитним договором № SME0003811 від 14 вересня 2007 року, а саме 6304,28 дол. США - тіло кредиту; 1726,60 дол. США - відсотки. Оскільки договірні зобов`язання не виконані, тому зобов`язання перейшли до спадкоємця.

Посилаючись на викладене, позивач просить суд стягнути з відповідачки вищевказану заборгованість за кредитним договором та судовий збір у розмірі 32708 грн 30 коп.

У відзиви на позовну заяву, який було сформований в підсистемі «Електронний суд», представник відповідачки адвокат Даниловою К.Ю. зазначає, що відповідачка не визнає позовні вимоги, посилаючись на недоведеність розміру заборгованості, оскільки позивачем надані розрахунок заборгованості та виписки з особового рахунку неналежної якості, а також на сплив позовної давності, оскільки Банк дізнався про порушення свого права на повернення кредиту 31 травня 2015 року (наступний день з дня отримання позивачем повідомлення про смерть позичальника), а про особу спадкоємця 31 жовтня 2016 року (дата отримання відповіді про зареєстрованих осіб, де вказана, окрім інших, і відповідачка у цій справі). Також представник зазначає, що у справі відсутні відомості про вартість успадкованого майна, тому для встановлення такого доцільним є проведення експертизи.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 16 червня 2026 року у задоволенні позовних вимог Банку відмовлено.

Рішення суд умотивував тим, що на підтвердження розміру заборгованості позивач додав до позовної заяви виписки за особовими рахунками та розрахунок заборгованості. Проте, дослідивши вказані документи, суд встановив, що надані виписки є частково нерозбірливими, а розрахунок заборгованості — взагалі нечитабельним через занадто дрібний та розмитий шрифт. Зазначені недоліки унеможливлюють з`ясування змісту цих документів, перевірку відповідності наведених у них даних умовам договору, а також їх взаємну узгодженість між собою, встановлення розміру кредитної заборгованості неможливо. Так, суд виходив з того, що ухвалою від 22 липня 2025 року було зобов`язано АТ «СЕНС БАНК» надати суду розрахунки заборгованості та копію свідоцтва про смерть у якості, що дозволить суду дослідити їх зміст, однак позивач вимог ухвали не виконав, належних та читабельних копій витребуваних документів не надав, про причини неможливості їх подання суд не повідомив.

Також зазначив, що позивач не спростував заперечень представника відповідачки на неналежність наданих виписок та розрахунків. Крім того, суд вказав, що розмір заборгованості, зазначений у цій позовній заяві, є меншим ніж зазначено у претензії кредитора, надісланій до Третьої миколаївської державної нотаріальної контори.

Оскільки зміст вказаних документів неможливо ідентифікувати, суд вважав їх неналежними, недопустимими та недостовірними доказами, які не можуть бути покладені в основу судового рішення.

В апеляційній скарзі АТ «Сенс Банк» просить рішення суду скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на підтвердження розміру заборгованості позивач додав до позовної заяви виписки за особовими рахунками та розрахунок заборгованості. Проте, дослідивши вказані документи, суд встановив, що надані виписки є частково нерозбірливими, а розрахунок заборгованості — нечитабельним через занадто дрібний та розмитий шрифт. Проте, АТ «Сенс Банк» звертає увагу, що вказані документи мають досить великий об`єм інформації (велику кількість сторінок), який неможливо роздрукувати у великому шрифті, оскільки інформації буде надано у досить значному розмірі, відповідно, позивач надав розрахунок заборгованості та виписки по рахунках в розмірі невеликому, але можливому для читання та перевірки. Крім того, враховуючи змагальність процесу, сам відповідач, якщо вважає, що розрахунок є неналежного виконання на підставу своїх заперечень міг надати свій розрахунок. Також, на думку позивача, суд першої інстанції залишив поза увагою, що платіжні операції, які були відображені у виписці по рахунку та які суд першої інстанції за нібито неналежності розрахунку та неможливості перевірити його згідно виписки по рахунку, не маючи на це відповідної бухгалтерської професійної освіти, помилково встановив, що виписка по рахунку не співпадає з розрахунком заборгованості. Крім того, з боку відповідача будь-яких клопотань про проведення бухгалтерської експертизи з підстав розміру заборгованості та перевірки правильності даних виписок та розрахунків не заявлялось. Щодо посилання суду на ухвалу суду від 22 липня 2025 року, якою зобов`язано АТ «СЕНС БАНК» надати суду розрахунки заборгованості та копію свідоцтва про смерть у якості, що дозволить суду дослідити їх зміст, то позивач звертає увагу суду, що суд витребував лише копію свідоцтва про смерть, інші документи суд не витребував. Щодо посилання суду на те, що розмір заборгованості, зазначений у цій позовній заяві є меншим, ніж зазначено у претензії кредитора, надісланій до третьої миколаївської державної нотаріальної контори, то претензії сума заборгованості включала тіло кредиту, відсотки, пеню. Позовна заява містить лише суми заборгованості за тілом кредиту та відсотками. Зазначення в претензії більшої суми заборгованості, на думку позивача, не є підставою для відмови в позові з цих причин.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки адвокат Данилова К.Ю. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – без змін, посилаючись на його законність, посилаючись зокрема, на недоведеність позивачем розміру заборгованості спадкодавця та пропуск Банком позовної давності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача - АТ «Сенс Банк», дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону не відповідає.

Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 12 вересня 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого були почергово: ПАТ «Альфа-Банк», АТ «Альфа-Банк», а на день звернення до суду із позовом, що розглядається, - є АТ «Сенс Банк» (том 1, а.с. 123-124), та ОСОБА_3 укладено рамкову угоду, згідно з якою з урахуванням додаткової угоди до неї від 05 червня 2008 року сторони домовились, що на підставі цієї угоди та договорів про відкриття кредитної лінії, договорів про надання траншу банк надає позичальнику кредитні продукти, загальний розмір яких не повинен перевищувати 125000 доларів США (том 1, а.с. 100, 125).

В той же день сторони уклали договір про надання траншу № SME0003758, на підставі якого позичальник отримав грошові кошти в сумі 68245 доларів США зі сплатою 14,5% річних, які зобов`язувався повернути у строки та на умовах, визначених договором (том 1, а.с. 110-114).

24 березня 2009 року ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 уклали додаткову угоду до договору № SME0003758, відповідно до якої: 1. Процентна ставка за користування кредитними коштами встановлена на рівні 8% річних з 12 лютого 2009 року та в розмірі 14,65% річних – з 12 липня 2009 року (том 1, а.с. 93 (зворот) – 94).

12 серпня 2009 року ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 уклали додаткову угоду до договору № SME0003758, відповідно до якої: 1. Процентна ставка за користування кредитними коштами встановлена на рівні 8% річних з 12 серпня 2009 року та в розмірі 16,26% річних – з 12 лютого 2010 року; 2. Викладено абзац перший пункту 1.1 статті 1 таким чином «Кредитор надає позичальнику кредит в сумі 68245 доларів США на строк кредитування 71 місяць» (том 1, а.с. 91).

30 квітня 2010 року ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 уклали додаткову угоду до договору № SME0003758, відповідно до якої: 1. Процентна ставка за користування кредитними коштами встановлена на рівні 116,26 річних з 30 квітня 2010 року, в розмірі 1% річних – з 01 травня 2010 року, в розмірі 8,5% річних - з 12 травня 2010 року, в розмірі 10% річних - з 11 червня 2010 року, в розмірі 8,5% річних - з 11 липня 2010 року, в розмірі 18,95% річних - з 11 вересня 2010 року, в розмірі 8,5% річних - з 11 грудня, в розмірі 18,95% річних - з 11 лютого 2011 року; 2. Викладено абзац перший пункту 1.1 статті 1 таким чином «Кредитор надає позичальнику кредит в сумі 68245 доларів США на строк кредитування 71 місяць» (том 1, а.с. 89).

01 листопада 2010 року ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 уклали додаткову угоду до договору № SME0003758, відповідно до якої: 1. Процентна ставка за користування кредитними коштами встановлена на рівні 12% річних з 01 листопада 2010 року та в розмірі 8,5% річних – з 11 червня 2011 року, 19% з 11 лютого 2011 року, 2. Викладено абзац перший пункту 1.1 статті 1 таким чином «Кредитор надає позичальнику кредит в сумі 62245 доларів США на строк кредитування 71 місяць» (том 1, а.с. 87).

10 червня 2011 року ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 уклали додаткову угоду до договору № SME0003758, відповідно до якої процентна ставка за користування кредитними коштами встановлена на рівні 19,0% річних з 10 червня 2011 року та в розмірі 12% річних – з 11 червня 2011 року (том 1, а.с. 82-84).

14 вересня 2007 року ЗАТ «Альфа-Банк» ТА ОСОБА_3 уклали договір про надання траншу № SME0003811, за умовами якої ОСОБА_3 отримав кредит в сумі 16500 доларів США зі сплатою 14,5% річних, а відповідно до додаткової угоди від 24 березня 2009 року процентна ставка за користування кредитними коштами становить 8,0 % з 12 лютого 2009 року та 14,60% річних з 12 липня 2009 року (том 1, а.с. 115-119).

24 березня 2009 року ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 уклали додаткову угоду до договору № SME0003811, відповідно до якої: 1. Процентна ставка за користування кредитними коштами встановлена на рівні 8% річних з 12 лютого 2009 року, в розмірі 14,60% річних – з 12 лютого 2009 року, в розмірі, 2. Викладено абзац перший пункту 1.1 стаким чином «Кредитор надає позичальнику кредит в сумі 16500 доларів США на строк кредитування 71 місяць» (том 1, а.с. 96-98).

29 червня 2009 року ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 уклали додаткову угоду до договору № SME0003811, відповідно до якої: 1. Процентна ставка за користування кредитними коштами встановлена на рівні 8% річних з 12 лютого 2009 року, в розмірі 14,60% річних – з 12 лютого 2009 року, в розмірі, 2. Викладено абзац перший пункту 1.1 стаким чином «Кредитор надає позичальнику кредит в сумі 16500 доларів США на строк кредитування 71 місяць» (том 1, а.с. 96-98).

Отримання ОСОБА_3 кредитних коштів за договорами про надання траншів № SME0003758 та № SME0003811 позивач підтвердив меморіальними ордерами (том 1, а.с. 108).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за рамковою угодою та договорами про надання траншів № SME0003758 та № SME0003811 12 вересня 2007 року ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 та 29 червня 2011 року ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 уклали договори іпотеки, за якими позичальник передав банківській установі в іпотеку нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 101-107).

ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_3 помер (том 1, а.с. 129).

Згідно із розрахунком кредитора від 23 грудня 2024 року станом на день смерті позичальника за договором про надання траншу№ SME0003758 наявна заборгованість у розмірі 57058,56 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом – 45820,45 доларів США; заборгованість за відсотками – 11238,11 доларів США, а за договором про надання траншу № SME0003811 - у розмірі 8030,88 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом – 6304,28 доларів США; за відсотками – 1726,60 доларів США (том 3, а.с. 108-187).

Крім того, відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, при розгляді цивільних справ № 487/3658/16-ц та №487/1163/23 судами на підставі наявних доказів було встановлено, що 30 березня 2015 року дружина позичальника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 повідомила Банк про смерть чоловіка.

За заявою-претензією АТ «Альфа-Банк» від 13 липня 2015 року з вимогами до спадкоємців ОСОБА_3 . Третьою миколаївською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа № 422/2015 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , з якої вбачається, що ніхто із спадкоємців із заявами про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_3 , не звертався.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 є власником нерухомого майна: двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , та 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_2 .

Згідно актового запису про народження № 174 від 12 січня 1971 року, наданого на запит суду Миколаївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, ОСОБА_4 є дочкою померлого ОСОБА_3 , яка на день смерті останнього (з 13 жовтня 2011 року) була зареєстрована разом зі спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_3 , а також за вказаною адресою зареєстрована його онука – ОСОБА_1 , що підтверджується відомостями Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області (лист №2/3-5226 від 19 жовтня 2016 року), які були повідомлені на запит Заводського районного суду м. Миколаєва у цивільній справі № 487/3658/16-ц та довідкою, виданою Приватним підприємством ЖЕК-10 №2209 від 13 листопада 2014 року (справа № 487/3658/16-ц том 1 а.с.187, 192, 201-202, том 2 а.с. 9).

Дружина ОСОБА_3 – ОСОБА_5 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 (справа № 487/3658/16-ц том 1 а.с. 80-81, 155).

18 липня 2016 року АТ «Альфа-Банк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про звернення стягнення на спадкове майно та виселення.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 20 січня 2017 року позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про виселення всіх мешканців з квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 залишені без розгляду.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 12 жовтня 2020 року у задоволенні позову АТ «Альфа-Банк» відмовлено. Рішення обґрунтоване тим, що відсутні докази того, що дружина померлого ОСОБА_5 постійно проживала разом із ним та була зареєстрована на час відкриття спадщини, а ОСОБА_4 лише зареєстрована із спадкодавцем, але постійно не проживала.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року апеляційну скаргу АТ «АльфаБанк» залишено без задоволення, рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 12 жовтня 2020 року в частині відмови АТ «АльфаБанк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на квартири АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 залишено без змін.

У березні 2023 року АТ «Сенс Банк» звернулося до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою, заінтересовані особи: Миколаївська міська рада, Радсадівська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 25 листопада 2024 року заяву АТ «Сенс Банк» задоволено. Визнано відумерлою спадщину після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , - квартиру АДРЕСА_7 ; квартиру АДРЕСА_7 , та 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_2 .

Передано спадщину: у вигляді квартир у власність територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради; 1/2 частку житлового будинку - у власність Радсадівської селищної територіальної громади.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 березня 2025 року рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 25 листопада 2024 року скасовано. Заяву АТ «Сенс Банк», заінтересовані особи: Миколаївська міська рада, Радсадівська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області, про визнання спадщини відумерлою залишено без розгляду. Колегія суддів виходила із відсутності підстав для розгляду заяви Банка про визнання спадщини відумерлою в порядку окремого провадження, оскільки встановлено прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 його спадкоємцем за законом п`ятої черги - онукою, а квартири АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 , власником яких зареєстрований спадкодавець, є спільною сумісною власністю його та дружини ОСОБА_5 , після смерті якої її спадкоємець за законом першої черги спадкування (дочка) прийняла спадщину, тобто наявний спір про право, що підлягає розгляду у порядку позовного провадження.

Звернувшись із позовом, який розглядається у цій справі, Банк посилається на наявність у позичальника-спадкодавця ОСОБА_3 непогашеної заборгованості за кредитними договорами, обов`язок з повернення якої перейшов до відповідачки ОСОБА_1 як спадкоємця п`ятої черги спадкоємців, яка прийняла спадщину.

Правовідносини, що виникли у справі, яка переглядається, у тому числі, регулюються положеннями про зобов`язальне право, а також главами 71 та 86 ЦК України.

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Згідно зі частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статей 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

З наведеного вище вбачається, що позичальник ОСОБА_3 несумлінно виконував зобов`язання за договорами про надання траншів, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитами та процентами за їх користування, яка не була погашена на день смерті.

Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу) (частини перша та друга статті 1220 ЦК України).

Згідно із частинами 1, 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

В силу частини 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1270 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу (частина 1 статті 1273 ЦК України).

Як передбачено частинами 1, 2 статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (статті 1258 ЦК України).

За правилами статей 1281, 1282 ЦК України, в редакції закону, який був чинним на день відкриття спадщини щодо майна ОСОБА_3 , спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Згідно зі статтею 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 607/98/17, на яку посилається заявник, вказано:

правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку положень статті 1282 ЦК України.

При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:

- чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1281 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;

- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;

- при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1281 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);

- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.

Як встановив суд першої інстанції і таке не заперечується відповідачкою, позивач дотримався вимог статті 1281 ЦК України щодо строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника, оскільки 13 липня 2015 року в межах шестимісячного строку направив вимогу кредитора щодо спадкоємців боржника ОСОБА_3 до державної нотаріальної контори.

Також суд установив, що ОСОБА_3 заповіт не залишив, тому спадкування його майна відбувається за законом.

Крім того, дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на час відкриття спадщини не була зареєстрована разом зі спадкодавцем та спадщину не прийняла, що встановлено рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 жовтня 2020 року у справі № 487/3658/16-ц, яке в цій частині не оскаржувалось.

На день відкриття спадщини – ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_3 були зареєстровані: ОСОБА_4 (дочка) та його онука - ОСОБА_1 , що підтверджується відомостями Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області (лист №2/3-5226 від 19 жовтня 2016 року), які були повідомлені на запит Заводського районного суду міста Миколаєва у цивільній справі № 487/3658/16-ц, та довідкою, виданою Приватним підприємством ЖЕК-10 №2209 від 13 листопада 2014 року.

Відмовляючи у позові Акціонерного товариства «АльфаБанк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на спадкове майно, Миколаївський апеляційний суду у постанові від 17 листопада 2021 року у справі №478/3658/16-ц виснував, що відповідачка у справі - дочка померлого ОСОБА_3 була зареєстрована разом із спадкодавцем за однією адресою, але фактично з ним не проживала, тому спадщину не прийняла.

Тобто спадкоємці першої черги спадкодавця ОСОБА_3 - дочка та дружина, спадщину не прийняли.

Натомість, як вже було встановлено та зазначено вище, на день смерті ОСОБА_3 разом з ним була зареєстрована його онука ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ).

Оскільки спадкоємці попередніх черг спадщину не прийняли, право на спадкування на підставі частини 2 статті 1258 ЦК України перейшло до спадкоємців наступних черг, зокрема до онуки, яка в даному випадку є спадкоємцем п`ятої черги за законом (частина 1 статті 1265 ЦК України).

Так, відповідачка, заперечуючи проти позову, не спростувала, що вона на день відкриття спадщини постійно не проживала зі спадкодавцем, а також відсутні докази, що вона відмовилася від спадщини у визначений законом строк. Відтак, на підставі частини 3 статті 1268 ЦК України вона вважається такою, що прийняла спадщину.

З огляду на викладене, суд першої інстанції встановив, що спадкоємицею ОСОБА_3 , яка вважається такою, що прийняла спадщину, є його онука — Урбонавічуте Габне ( ОСОБА_2 ). Оскільки боржник помер, обов`язок із виконання зобов`язання щодо повернення кредиту покладається на неї.

Таких висновків суду відповідачка в порядку апеляційного оскарження не спростовує.

Відмовляючи у задоволенні позову Банку, суд першої інстанції послався на те, що виписки за рахунками є частково нерозбірливими, а розрахунок заборгованості взагалі нечитабельним через занадто дрібний та розмитий шрифт.

Відповідно до частин 1-3, 5 статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги

Виписки з особових рахунків позичальника ОСОБА_3 та розрахунки його заборгованості були надані позивачем у вигляді їх паперових

Суд першої інстанції при вирішенні питання відкриття провадження у справі положеннями статті 185 ЦПК України не скористався, позовну заяву Банку через недоліки долучених до неї доказів без руху не залишав, строк для виправлення недоліків позивачу не надавав.

Ухвалою суду від 22 липня 2025 року зобов`язано Акціонерне товариство «СЕНС БАНК» надати суду розрахунки заборгованості та копію свідоцтва про смерть у якості, що дозволить суду дослідити їх зміст, тоді як щодо виписок за банківськими рахунками, які є первинними документами, що підтверджують рух коштів з використання кредитних коштів позичальником та повернення передбачених договором сум, а отже і формування заборгованості, будь-яких вимог позивачу суд не висував.

Натомість суд першої інстанції не діяв відповідно до часини 5 статті 100 ЦПК України, не витребував у позивача оригінал електронних доказів – виписок з банківських рахунків відповідача та розрахунків заборгованості, якщо мав сумнів стосовно долучених до позовної заяви паперових їх копій.

Враховуючи викладене, а також те, що пославшись на часткову незрозумілість для прочитання паперових копій особових рахунків боржника ОСОБА_3 та розрахунків його заборгованості, суд фактично залишив спір не вирішеним, апеляційний суд прийняв до розгляду додатково долучені Банком паперові копії розрахунків заборгованості ОСОБА_3 та його особових рахунків.

Вказані докази підтверджують визначений позивачем розмір та складові заборгованості. Відповідачка своїм правом на надання зустрічних доказів щодо іншого розміру заборгованості або її відсутності, зокрема контррозрахнку, не скористалася.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 зазначено, що до складу спадщини входить, зокрема, обов`язок з відшкодування шкоди, що належав спадкодавцю за життя. Цей обов`язок не припинився внаслідок смерті боржника та продовжує існувати.

Як виснував Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2026 року у справі № 947/29686/23, «у ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців.

Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.

Визначення цього балансу в законі сформульоване так, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов`язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, згідно з нормою частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим стосовно законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.

Урахування вартості спадщини дає підстави стверджувати, що спадкоємець може задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок іншого власного майна, що не входить до складу спадщини, якщо успадковане майно становить для спадкоємця більший інтерес, ніж те власне майно, яке спадкоємець може передати кредитору в рахунок погашення заборгованості.

Отже, спадкоємці померлого боржника є його правонаступниками, проте в частині виконання обов`язків такого боржника їх відповідальність обмежується вартістю майна, одержаного у спадщину. В іншій частині вимог вимоги кредитора до спадкоємців померлого боржника пред`явлені бути не можуть, оскільки спадкоємці в цій частині вимог не відповідають перед кредитором.

Таким чином, виконання судового рішення може відбуватися не лише за рахунок спадкового майна, а й за рахунок особистого майна та доходів спадкоємця боржника, який є правонаступником спадкодавця - боржника у виконавчому провадженні. Визначальним є не визначеність певного майна (спадщини), за рахунок якого здійснюється виконання судового рішення, а межі відповідальності спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця, які обмежені вартістю спадкового майна.

Такі ж висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 468/2121/14-ц (провадження № 61-18230св18), від 14 листопада 2018 року у справі № 191/405/15-ц (провадження № 61-17160св18), від 30 січня 2019 року у справі № 520/17508/15, (провадження № 61-18439св18), від 31 травня 2023 року у справі № 201/8989/14 (провадження № 61-13145св22).»

Обов`язок спадкоємців боржника перед кредиторами спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця, і, як наслідок, у неї немає обов`язку задовольнити вимоги кредитора померлої особи ( див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункт 98).

Невизначення вартості успадкованого майна не впливає на вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Водночас, задовольняючи заяву про заміну учасника справи, боржника у виконавчому провадженні, який помер, його спадкоємцем, суд відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України має визначити розмір боргу, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та вказати, що така заміна здійснюється в межах вартості майна, одержаного у спадщину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункт 109), постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (пункт 7.5).

Оскільки межі відповідальності спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежені вартістю спадкового майна, то відповідно до принципу змагальності та статті 81 ЦПК України вартість успадкованого майна має доводити спадкоємець. Схожі за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16 (провадження № 61-25487св18) та від 19 лютого 2020 року у справі № 607/98/17 (провадження № 61-27515св18).

Таким чином, у разі смерті боржника за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов`язанні (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 2-2697/11 (провадження № 61-28147сво18).

У разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця [пункт 62 постанови Верховного Суду від 24 вересня 2025 року у справі № 711/7955/14 (провадження № 61-9269св25)].

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частини перша, друга статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 12, 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, щоб задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Враховуючи принцип змагальності цивільного процесу, який закріплений у статті 12 ЦПК України та відображений, зокрема, у статті 81 ЦПК України і встановлює обов`язок доказування та подання доказів кожною стороною на підтвердження обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, спростовувати факт непроживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини за умов наявності реєстрації місця проживання за однією з ним адресою для цілей доведення, що фактичного прийняття спадщини за правилами частини третьої статті 1268 ЦК України не відбулось, а також доводити обсяг спадкового майна і його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна (див. постанову Верховного Суду від 09 вересня 2026 року у справі № 947/29686/23).

У цій справі відповідачка не спростовувала факт поживання разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на день його смерті, склад спадкового майна та не доводила його вартість.

Тому колегія суддів вважає доведеними факти наявності заборгованості спадкодавця за двома договорами про надання траншів у розмірі, що вказаний у позовній заяві, обов`язок з погашення якої слід покласти на відповідачку як спадкоємицю боржника ОСОБА_3 в межах вартості його спадкового майна, тому апеляційний суд приймає доводи апеляційної скарги та відхиляє доводи відзиву на апеляційну скаргу про недоведеність позивачем вартості спадкового майна.

Не приймається як помилковий аргумент відзиву на апеляційну скаргу про пропуск Банком позовної давності щодо вимог до ОСОБА_1 .

Так, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно зі статтею 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Апеляційний суд не погоджується з твердженням представника відповідачки, що відлік трирічного строку для звернення АТ «Сенс Банк» слід починати з 01 листопада 2016 року – дня наступного, за наданням відповіді на запит суду Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області (лист №2/3-5226 від 19 жовтня 2016 року) у цивільній справі № 487/3658/16-ц.

Так, у цій відповіді вказано, що разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на день смерті останнього за адресою: АДРЕСА_3 , були зареєстровані: його дочка ОСОБА_4 та онука – ОСОБА_1 (справа № 487/3658/16-ц).

Тобто, з цієї відповіді слідує що разом із спадкодавцем на день відкриття спадщини були зареєстровані його дочка – спадкоємець першої черги та онука – спадкоємець п`ятої черги.

Тому право спадкування відповідачки у цій справі ОСОБА_1 з урахуванням положень статті 1258 ЦК України виникало лише за умови не прийняття спадщини (відмови від неї, усунення від спадщини) спадкоємця першої черги - ОСОБА_4 , а отже звернення вимог до ОСОБА_1 стало мождливе лише після ухвалення постанови Миколаївського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 487/3658/16-ц, якою рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 12 жовтня 2020 року в частині відмови АТ «АльфаБанк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на квартири АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 залишено без змін.

За такого початком позовної давності за вимогами, що заявлені у справі, яка переглядається, є 01 листопада 2016 року, коли дізнався про те, спадкоємець першої черги ОСОБА_4 не прийняла спадщину після смерті батька.

Як визначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25), «82. Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

83. За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

84. Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

85. Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

86. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

87. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

88. Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

89. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

90. Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

91. Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

92. Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

93. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

94. Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.

95. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

96. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.»

04 вересня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025 № 4434-IX, яким скасоване зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану, шляхом виключення пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Отже, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність не спливла (настала пізніше), то перебіг цього строку був зупиненим на день звернення з позовом Банку до суду (15 липня 2025 року) (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану), а тому він не пропущений.

Оскільки суд першої інстанції внаслідок порушення норм процесуального права щодо оцінки доказів у справі ухвалив помилкове рішення про відмову у позові, воно на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України необхідно скасувати, ухвалити нове про задоволення позову, яким Стягнути з Урбонавічуте Габне ( ОСОБА_2 ) як спадкоємця майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 в межах вартості спадкового майна останнього на користь АТ «Сенс Банк» 57058 доларів США 56 центів заборгованості за договором про надання траншу №SME0003758 від 12 вересня 2007 року, яка складається з: 45820,45 доларів США заборгованості за кредитом, 11238,11 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитом; 8030 доларів США 88 центів заборгованості за договором про надання траншу № SME0003811 від 14 вересня 2007 року, яка складається з: 6304,28 доларів США заборгованості за кредитом; 1726 доларів США 60 заборгованості за процентами за користування кредитом.

Таке відповідно до положень частин 1, 13 статті 141 ЦПК України є підставою для стягнення з відповідачки на користь позивача сплаченого за подання позовної заяви та апеляційної скарги судового збору в загальній сумі 81770 грн. 13 коп.

Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» задовольнити.

Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 16 червня 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) як спадкоємця майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 в межах вартості спадкового майна останнього на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк», ЄДРПОУ 23494714, 57058 доларів США 56 центів заборгованості за договором про надання траншу №SME0003758 від 12 вересня 2007 року, яка складається з: 45820,45 доларів США заборгованості за кредитом, 11238,11 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитом; 8030 доларів США 88 центів заборгованості за договором про надання траншу № SME0003811 від 14 вересня 2007 року, яка складається з: 6304,28 доларів США заборгованості за кредитом; 1726 доларів США 60 заборгованості за процентами за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк», ЄДРПОУ 23494714, 81770 грн. 13 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до вимог статті 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

___________________________________

Повна постанова складена 28 вересня 2026 року