Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №464/2972/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 464/2972/25 Головуючий у 1 інстанції: Бойко О.М.

Провадження № 22-ц/811/4275/25 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.

секретаря: Іванової О.О.

без участі сторін, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» та ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07 листопада 2025 року у справі за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги, –

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2025 року Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги.

Позов мотивували тим, що Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» є теплопостачальною організацією з постачання споживачам теплової енергії, в тому числі і в будинко АДРЕСА_1 , в якому проживає ОСОБА_1 .

Для здійснення оплати за надані послуги споживачам в квартирі АДРЕСА_2 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Оскільки мешканці будинку АДРЕСА_1 не прийняли модель організації договірних відносин, тому між споживачами та Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» вважаються укладеними індивідуальні договори про надання послуг.

Споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом та не звільняються від обов`язку оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

У разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0.01 процента суми боргу за кожен день прострочення.

За період з 01 жовтня 2014 року по 31 березня 2021 року у відповідачки виникла заборгованість за надання послуг з постачання теплової енергії у розмірі 12688.61 грн.

25 червня 2021 року Сихівським районним судом м. Львова видано судовий наказ №464/4128/21 про стягнення з ОСОБА_1 на його користь заборгованість в розмірі 13747.84 грн, з яких 12688.61 грн – основний борг, 739.41 грн – інфляційні витрат та 319.82 грн – 3 % річних, однак ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 18 грудня 2023 року судовий наказ скасовано та роз`яснено право звернутися до суду з тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження.

З наведених підстав просили стягнути солідарно з ОСОБА_1 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 12688.61 грн.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 07 листопада 2025 року позов Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 5 720.38 грн.

В решті вимог позову відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної даності.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» у розмірі 1365 грн. компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07 листопада 2025 року оскаржили Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» та ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» покликається на те, що житловий будинок АДРЕСА_1 , в якому знаходиться належна відповідачці квартира АДРЕСА_3 , під`єднаний до теплопостачальних мереж і отримує послугу від джерел теплопостачання в повному обсязі.

Частково сплачуючи за надані послуги з теплопостачання в розмірі, що не перевищує місячне нарахування, відповідачка вчинила дії, що свідчать про визнання нею заборгованості.

Здійснюючи платежі, відповідачка перервала строк позовної давності, а оскільки останній платіж здійснено 25 травня 2018 року, то строк позовної давності закінчувався 26 травня 2021 року.

У зв`язку з введенням карантину на території України з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19 строки позовної давності були зупинені з 02 квітня 2020 року по 30 червня 2023 року.

Вважає, що звернувшись з позовними вимогами у травні 2025 року не пропустили строк позовної давності з врахуванням того, що такий був зупинений, тому наявні підстави для стягнення з відповідачки заборгованості в розмірі 12688.61 грн за період з 01 липня 2014 року по 31 березня 2021 року.

Просить рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликається на те, що вона не визнає наявності у неї заборгованості за надані послуги з теплопостачання, а позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт заборгованості та її розмір, зокрема, актів звірки.

Вказує, що вона звернулася до суду із заявою про застосування наслідків спливу трирічного строку позовної давності, що підлягав застосуванню до всіх позовних вимог, пред`явлених Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго», оскільки заборгованість нараховувалася щомісячно, а відтак строк позовної давності застосовується до кожного щомісячного нарахування окремо.

Позивач не надав поважних причин пропуску строку позовної давності, а введення карантину та воєнного стану не є безумовними причинами для поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Просить рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи судом апеляційної інстанції проведено без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з ч. 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення – 25 вересня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення а апеляційна скарга Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Задовольняючи частково позовні вимоги Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок неналежного виконання зобов`язань щодо сплати комунальних послуг з теплопостачання у ОСОБА_1 виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з неї на користь позивача в межах строку позовної давності за період з 02 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року в розмірі 5720.38 грн, а решта позовних вимог щодо стягнення заборгованості за період з 01 липня 2014 року по 01 квітня 2020 року не підлягають до задоволення у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції в повній мірі погодитися не може з наступних мотивів.

Судом встановлено, що в квартирі АДРЕСА_2 зареєстрована і проживає ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою з місця проживання про склад сім`ї і реєстрації № 2 від 21 березня 2025 року.

Для здійснення оплати за надані послуги з постачання гарячої води мешканцю квартири АДРЕСА_4 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_2 .

З матеріалів справи вбачається, що Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» зверталося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги.

25 червня 2021 року Сихівським районним судом м. Львова видано судовий наказ №464/4128/21, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 13747.84 грн, з яких 12688.61 грн – основний борг, 739.41 грн – інфляційні витрат та 319.82 грн – 3 % річних, а також 227.00 грн судового збору.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 18 грудня 2023 року у справі №464/3128/21 судовий наказ, виданий Сихівським районним судом м. Львова 25 червня 2023 року скасовано.

Роз`яснено Львівському міському комунальному підприємству «Львівтеплоенерго» його право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» покликається на те, що внаслідок неналежного виконання зобов`язань у відповідача виникла заборгованість за надання послуг з постачання теплової енергії за період з 01 липня 2014 року по 31 березня 2021 року.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 67, ч. 2 ст. 162 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин та втратив чинність 01 травня 2019 року) житлово-комунальні послуги – результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Комунальні послуги – результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством (п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV).

Споживач – фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV).

Стаття 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV визначає перелік комунальних послуг.

До комунальних послуг відносяться, зокрема централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо (п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV).

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі – Правила № 630), чинних на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

З 01 травня 2019 року введено в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.

Індивідуальний споживач – фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII).

Згідно із п.п. 1, 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, а також оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до Закону України «Про теплопостачання» Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» є теплопостачальною організацією – суб`єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Згідно з ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку (ст.. 25 Закону України «Про теплопостачання»).

Згідно з пунктами 18, 20 Правил № 630 розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

Споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки (п. 30 Правил № 630).

Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі №750/12850/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц, від 06 листопада 2019 року у справі №642/2858/16, від 07 липня 2020 року у справі №12/8916/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 755/10683/17.

З матеріалів справи вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 обладнаний вузлом обліку теплової енергії (ВОТЕ).

Інформацією про ВОТЕ № 1033 підтверджується, що Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» надавало послуги з теплопостачання до будинку АДРЕСА_1 у період з 01 травня 2014 року по 02 квітня 2021 року.

Відтак, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 є споживачем послуг з постачання теплової енергії, які надаються Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго», а тому зобов`язана оплачувати такі послуги, незалежно від факту укладення між сторонами письмового договору.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості ОСОБА_1 за надані послуги з постачання теплової енергії заборгованість за період з 01 жовтня 2014 року по 31 березня 2021 року становить 12688.61 грн.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» 02 травня 2025 року подало позовну заяву, в якій просили стягнути заборгованість за надані послуги з теплопостачання за період з 01 жовтня 2014 року по 31 березня 2021 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, ОСОБА_1 подала заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності, відтак заява про її застосування може бути викладена у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 09 квітня 2019 року у справі № 912/1104/18 та від 20 вересня 2019 року у справі № 904/4342/18.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, кредитор протягом усього часу вправі заявити в суді вимоги про повернення тієї частини боргу, що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Відтак, оскільки у даних правовідносинах встановлено обов`язок відповідача сплачувати вартість наданих житлово-комунальних послуг щомісячно на підставі показників лічильника (індивідуального чи загальнобудинкового) на кінець розрахункового періоду, тобто зі спливом кожного календарного місяця, початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набув чинності 02 квітня 2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12.

Відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року, а в подальшому строк дії карантину неодноразово продовжено до 30 червня 2023 року.

Отже, встановлений на території України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), діяв з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Однак, оскільки Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» набрав чинності 02 квітня 2020 року, а тому саме з цієї дати строк позовної давності продовжувався у зв`язку із введенням на території України карантину.

Крім того, згідно з указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією рф проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.

Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено зокрема п. 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції Закону №3450-IX від 08.11.2023) встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, перебіг строку позовної давності підлягав продовженню на строк дії карантину, а згодом – на строк дії воєнного стану до вимог, строк позовної давності щодо яких не закінчився станом на 02 квітня 2020 року, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2026 року у справі № 524/8281/24.

Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» пункт 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.

Враховуючи те, що з 02 квітня 2020 року продовжився строк позовної давності у зв`язку з карантином, введеним на території України з 12 березня 2020 року, трирічний строк позовної давності обчислюється з березня 2017 року, оскільки право вимоги по оплаті за постачання теплової енергії за березень 2017 року настало 21 квітня 2017 року, відповідно, строк позовної давності за цією вимогою закінчувався 21 квітня 2020 року, тобто вже після введення карантину та зупинення строків позовної давності.

Строк позовної давності за вимогами, що виникли після 01 березня 2017 року, та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважається продовженим на підставі п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також зупиненим на строк дії п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Таким чином, строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за надані послуги з теплопостачання у період з 01 березня 2017 року по 31 березня 2021 року включно позивачем не пропущено.

Зазначених обставин не врахував суд першої інстанції, дійшовши помилкового висновку про те, що в межах строку позовної давності пред`явлено вимоги щодо стягнення заборгованості лише за період з 02 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що за період з 01 березня 2017 року по 31 березня 2021 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість за теплопостачання у розмірі 8954.25 грн.

Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, відповідачка, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надала належних та допустимих доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості, зокрема таких, які б підтверджували відсутність у неї заборгованості чи її наявність у іншому розмірі.

Враховуючи те, що відповідачкою заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог, пред`явлених в межах строку позовної давності, та стягнення з ОСОБА_1 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 8954.25 грн за період з 01 березня 2017 року по 31 березня 2021 року.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо застосування строку позовної давності до всіх позовних вимог Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенего» є необґрунтованими, оскільки Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року, було продовжено перебіг позовної давності для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на час дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), то заява ОСОБА_1 про застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення заборгованості за період з 01 березня 2017 року по 31 березня 2021 року, не підлягає задоволенню, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 29 червня 2026 року у справі № 703/2330/22.

Покликання ОСОБА_1 на те, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт наявності у неї невиконаних зобов`язань з оплати комунальних послуг, спростовуються матеріалами справи.

Разом з тим, не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» щодо переривання відповідачкою строку позовної давності та наявності підстав для стягнення заборгованості за період з 01 липня 2014 року по 28 лютого 2020 року.

Частина 13 ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Пенсійним посвідченням № НОМЕР_3 підтверджується, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи (а.с. 53).

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору, Львівському міському комунальному підприємству «Львівтеплоенерго» слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України 2136.86 грн судового збору за подання позову, що пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, та 3205.29 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» – задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07 листопада 2025 року – змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 8 954 (вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят чотири) гривень 25 копійок за період з 01 березня 2017 року по 31 березня 2021 року.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Компенсувати Львівському міському комунальному підприємству «Львівтеплоенерго» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 2136 (дві тисячі сто тридцять шість) гривень 86 копійок судового збору за подання позову та 3205 (три тисячі двісті п`ять) гривень 29 копійок судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 25 вересня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.