Вирок від 24 вересня 2026 р. у справі №751/7995/26 — Новозаводський районний суд м. Чернігова

Справа №751/7995/26

Провадження №1-кп/751/391/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року місто Чернігів

Новозаводський районний суд міста Чернігова

у складі: головуючого-судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

потерпілої ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12026270340001493 від 04 липня 2026 року, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Петрушин Чернігівського району Чернігівської області, українця, громадянина України, з професійно-технічною освітою, неодруженого, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою:

АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою:

АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

03 липня 2026 року приблизно о 23 годині 50 хвилин ОСОБА_4 , керуючи автомобілем марки «PEUGEOT» моделі «307» з державним номерним знаком НОМЕР_1 , рухаючись у темну пору доби проїзною частиною мосту по вул. Івана Мазепи у м. Чернігові в напрямку від вул. Ушинського до вул. Олександра Довженка, поблизу

буд. 159, по вул. Довженка, порушив вимоги пунктів 2.3.б), 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху, був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, проігнорував вимоги встановленого на мосту попереджувального дорожнього знаку «1.2» «Небезпечний поворот ліворуч», рухався зі швидкістю 70 км/год, яка перевищувала встановлене обмеження швидкості в населених пунктах і не була безпечною в даних дорожніх умовах, внаслідок чого не зміг безпечно керувати транспортним засобом та постійно контролювати його рух, у результаті чого при виникненні заносу кузова автомобіля допустив повну втрату керування транспортним засобом, некерований виїзд за межі проїзної частини на праве узбіччя та за межі конструкції мосту, що призвело до перекидання автомобіля марки «PEUGEOT» на правий бік.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажирка автомобіля ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої хребетно-спинномозкової травми з компресійним переломом тіла

6-го шийного хребця, переломом суглобового відростка та дужки 5-го шийного хребця праворуч з його мінімальним переднім підвивихом, забоєм спинного мозку, пошкодженням зв`язкового апарату та вираженим набряком паравертебральних м?яких тканин шийного відділу хребта, які, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, визнав повністю та беззаперечно підтвердив обставини кримінального провадження, зокрема надав показання про те, що 03 липня 2026 року приблизно о 23 годині 50 хвилин він на своєму автомобілі повертався з с. Павлівка до м. Чернігова. Він був за кермом, в автомобілі також як пасажир знаходилася ОСОБА_6 . Рухався зі швидкістю приблизно 70 км/год. Коли проїжджав міст по вул. Івана Мазепи в

м. Чернігові, то на різкому повороті автомобіль занесло і скинуло на праве узбіччя, де в подальшому автомобіль перекинувся на територію автозаправочної станції. Після дорожньо-транспортної пригоди у нього боліли ребра з правої сторони. Оглянувши Маргариту, зовнішніх ушкоджень не побачив, вона була при свідомості, проте указувала на біль в шиї. У подальшому він викликав працівників поліції та швидку медичну допомогу. Маргариту з місця події на швидкій госпіталізували до лікарні.

Визнавши свою вину, ОСОБА_4 указав на те, що розкаюється у вчиненому і в майбутньому стане на шлях виправлення, буде більш уважним і не допустить таких порушень, має бажання служити в Збройних Силах України і захищати Україну. У судовому засіданні указав на те, що в ході досудового розслідування він активно співпрацював зі слідством та детально все показав на слідчому експерименті. ОСОБА_4 також вибачився перед потерпілою ОСОБА_5 , зазначивши, що він відшкодував повністю заподіяну шкоди і вони примирилися.

Потерпіла ОСОБА_5 у судовому засіданні підтвердила факт відшкодування ОСОБА_4 їй заподіяної шкоди в повному обсязі. Указала на те, що вибачила ОСОБА_4 , цивільний позов подавати не буде, щодо міри покарання, просила призначити покарання ОСОБА_4 із застосуванням положень ст. 75 КК України з випробуванням.

Враховуючи те, що обвинувачений та інші учасники процесу не оспорюють обставини кримінального провадження і судом встановлено, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності позиції останнього, за згодою всіх учасників процесу, суд провів судовий розгляд справи щодо всіх її обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням процесуальних документів щодо руху кримінального провадження, доказів на підтвердження процесуальних витрат і речових доказів, а також матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого, визнавши недоцільним дослідження інших доказів у кримінальному провадженні. Судом роз`яснено учасникам судового провадження, що у цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

При цьому розгляд кримінального провадження проводився щодо обвинуваченого ОСОБА_4 в межах пред`явленого йому обвинувачення. За встановлених обставин, оцінюючи зібрані докази, суд вважає повністю доведеною винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Таким чином, дії ОСОБА_4 , які виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, суд кваліфікує за

ч. 2 ст. 286 КК України.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Європейський Суд з прав людини також неодноразово зазначав у своїх рішеннях про те, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, конкретні обставини його вчинення, дані про особу ОСОБА_4 , який повністю визнав свою провину і відшкодував заподіяні збитки, раніше не судимий (а.с. 60), неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху (а.с. 61), має постійне місце проживання, працює неофіційно, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває (а.с. 58-59).

Суд також враховує думку потерпілої ОСОБА_5 щодо міри покарання та дані досудової доповіді Деснянського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Чернігівській області від 18 вересня 2026 року про можливість виправлення ОСОБА_4 без ізоляції від суспільства

(а.с. 31-36).

Встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного призначення покарання, тому суду необхідно всебічно досліджувати матеріали провадження щодо наявності таких обставин і у вироку наводити мотиви прийнятого рішення.

Відповідно до ст. 66 КК України обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_4 , суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування завданого збитку.

Так, щире каяття засвідчує критичну оцінку винним вчиненого ним злочину, співчуття до потерпілих, прагнення зменшити негативні наслідки його протиправної поведінки. Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

У судовому засіданні ОСОБА_4 повністю визнав свою провину і розкаявся у вчиненому, надавши критичну оцінку своїй поведінці, а також вибачився перед потерпілою ОСОБА_5 .

Під активним сприянням розкриттю кримінального правопорушення необхідно вважати надання добровільної допомоги органам досудового розслідування будь-яким чином, зокрема таким, як повідомлення правоохоронним органам невідомих їм обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття співучасників, надання допомоги в їх затриманні, добровільна видача знарядь та засобів вчинення злочину, майна здобутого злочинним шляхом або ж допомога у розшуку цього майна.

Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні вказав про те, що в ході досудового розслідування він детально розповів про обставини дорожньо-транспортної пригоди, у тому числі в ході проведення слідчого експерименту. Дані обставини в судовому засіданні також підтвердив прокурор.

Про повне добровільне відшкодування заподіяної шкоди у суді повідомили як обвинувачений ОСОБА_4 , так і потерпіла

ОСОБА_5 . Остання також зазначила про відсутність претензій матеріального і морального характеру до ОСОБА_4 .

Відповідно до ст. 67 КК України обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 , судом не встановлено.

При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

У кожному випадку призначення покарання за ст. 286 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

За таких обставин, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, врахувавши ступінь тяжкості кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, конкретні його обставини, особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують покарання, та відсутність обставин, які обтяжують покарання, суд вбачає підстави для призначення основного покарання ОСОБА_4 в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Враховуючи конкретні обставини даного кримінального провадження, зокрема характер допущених ОСОБА_4 порушень Правил дорожнього руху та наслідки, які настали, а також факт неодноразового притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, суд вбачає підстави для призначення ОСОБА_4 додаткового покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила кримінальне правопорушення, залежно від особливостей цього кримінального правопорушення і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Частиною першої ст. 75 КК України передбачено, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

При вирішенні питання про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням суду потрібно належним чином дослідити і оцінити всі обставини, які мають значення для справи. Суд має обґрунтувати можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.

Таким чином, враховуючи всі зазначені вище обставини кримінального провадження в сукупності з тим, що ОСОБА_4 визнав повністю свою вину та розкаявся у вчиненому, вибачився перед потерплої і повністю відшкодував їй заподіяну шкоду, враховуючи відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання, де проживає з батьками, що в свою чергу свідчить про міцні соціальні зв`язки, а також бажання ОСОБА_4 проходити військову службу, суд вважає за можливе звільнити ОСОБА_4 від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, оскільки вважає, що виправлення та попередження вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень можливо без реального відбування покарання, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою протягом іспитового строку з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.

Застосування судом інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням у даному конкретному випадку, на переконання суду, перебуває у справедливому співвідношенні з тяжкістю та обставинами вчиненого кримінального правопорушення і даними про особу винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 під час досудового розслідування не обирався і суд не вбачає підстав для його обрання до набрання вироком законної сили.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні за проведення судової інженерно-транспортної експертизи підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави (а.с. 65).

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України (а.с. 46-52).

На підставі викладеного, керуючись статтями 50, 65-67, 75, 286 КК України, статтями 2, 94, 100, 302, 368-371, 373-374, 376, 381-382, 394-395 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки.

На підставі пунктів 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Відповідно до ч. 1 ст. 165 Кримінального-виконавчого кодексу України іспитовий строк обчислювати з моменту проголошення вироку суду.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати у кримінальному провадженні за проведення судової інженерно-транспортної експертизи в сумі 5 348 гривень 40 копійок (висновок експерта від 10 липня 2026 року № СЕ-19/125-26/8486-ІТ).

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Новозаводського районного суду міста Чернігова від 13 липня 2026 року, на речовий доказ у кримінальному провадженні – автомобіль марки «Peugeot» моделі «307» з державним номерним знаком НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , та повернути його власнику ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду через Новозаводський районний суд міста Чернігова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1