Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №650/1332/26 — Великоолександрівський районний суд Херсонської області

Справа № 650/1332/26

провадження № 2/650/2261/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 рокуселище Велика Олександрівка

Великоолександрівський районний суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Сікори О.О.,

за участю секретаря судового засідання Завістовської Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Велика Олександрівка в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , до малолітнього ОСОБА_3 , законним представником якого є ОСОБА_4 , та ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Новорайської сільської ради Бериславського району Херсонської області, про усунення перешкод у користуванні майном, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2026 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні майном.

Позов обґрунтовано тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 липня 2025 року позивачка є власницею житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . За цією адресою зареєстровані ОСОБА_4 та її малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які власниками будинку не є.

За твердженням позивачки, у 2019 році відповідачі вибули зі спірного будинку, відтоді в ньому не проживають, місце їх перебування їй невідоме. Збереження відомостей про задеклароване або зареєстроване місце проживання відповідачів у належному їй будинку створює перешкоди в його вільному використанні та розпорядженні, зокрема у продажу.

Позивачка просила усунути їй перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження спірним будинком, визнати ОСОБА_4 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування цим житловим будинком, та зняти їх із задекларованого або зареєстрованого місця проживання за вказаною адресою. Судові витрати з відповідачів стягувати не просила.

Рух справи та позиції учасників

Ухвалою суду від 10 березня 2026 року відкрито провадження у справі, розгляд постановлено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 23 червня 2026 року до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено орган опіки та піклування Новорайської сільської ради Бериславського району Херсонської області. Від цього органу витребувано письмовий висновок щодо розв`язання спору в частині, яка стосується прав та інтересів малолітнього ОСОБА_3 , та запропоновано подати його до 20 липня 2026 року. Копію ухвали, позовної заяви та доданих до неї документів направлено органу опіки та піклування.

З довідки про доставку електронного документа вбачається, що ухвалу від 23 червня 2026 року про залучення третьої особи та витребування висновку доставлено до електронного кабінету Новорайської сільської ради Бериславського району Херсонської області в підсистемі «Електронний суд» 30 червня 2026 року. Оскільки відповіді на ухвалу до суду не надійшло, суд додатково направив її копію засобами поштового зв`язку на офіційну адресу Новорайської сільської ради: 74360, Херсонська область, Бериславський район, село Новорайськ, вулиця Соборна, будинок 32.

Позивачка та її представник у судове засідання не з`явилися. Представник позивачки подав заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідачі у підготовчі та судові засідання не з`явилися, відзиву на позовну заяву, заяв або клопотань до суду не подали, причин неявки не повідомили. Судові повістки та інші процесуальні документи неодноразово направлялися їм за адресою зареєстрованого місця проживання, зазначеною у позовній заяві та підтвердженою довідкою органу місцевого самоврядування: АДРЕСА_1 . Поштові відправлення поверталися до суду без вручення з відміткою оператора поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою».

Представник третьої особи у судові засідання не з`явився. Орган опіки та піклування був належним чином і завчасно повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, однак пояснень, заяв чи клопотань не подав, причин неявки не повідомив. Витребуваного судом письмового висновку щодо розв`язання спору не надав і про причини неможливості його підготовки суд не поінформував.

Щодо можливості розгляду справи за відсутності учасників та ухвалення заочного рішення

Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки, зокрема, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження чи місця проживання, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Оскільки судові повістки направлялися відповідачам саме за їх зареєстрованою адресою, відомості про інше місце проживання або перебування відповідачі суду не повідомили, а поштові відправлення повернулися з відмітками про відсутність адресатів за вказаною адресою, суд визнає відповідачів належним чином повідомленими про розгляд справи.

Згідно з частинами першою та третьою статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання учасника справи, якого належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд розглядає справу за відсутності такого учасника, зокрема, у разі його повторної неявки без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За приписами статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У цій справі всі передбачені статтею 280 ЦПК України умови наявні: відповідачі належним чином повідомлені, повторно не з`явилися, причин неявки не повідомили, відзиву не подали, а представник позивачки не заперечував проти заочного розгляду. Тому суд, керуючись статтями 223, 280-282 ЦПК України, постановив провести заочний розгляд справи за наявними матеріалами.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України не здійснювалося.

Щодо письмового висновку органу опіки та піклування

Відповідно до частини четвертої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Згідно з частиною п`ятою цієї статті орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, а також інших документів, які стосуються справи.

На виконання наведених вимог суд залучив належний орган опіки та піклування, передав йому копію позову з додатками, визначив конкретне питання, щодо якого необхідний висновок, і встановив строк для його подання. Ухвалу про залучення третьої особи та витребування висновку доставлено до електронного кабінету Новорайської сільської ради в підсистемі «Електронний суд» 30 червня 2026 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа. Після ненадходження відповіді суд повторно направив копію цієї ухвали поштовим зв`язком за офіційною адресою третьої особи. Отже, суд не обмежився одним способом повідомлення та вжив додаткових заходів для забезпечення органу опіки та піклування реальної можливості виконати ухвалу. Після спливу встановленого строку орган опіки та піклування неодноразово повідомлявся про подальші судові засідання, однак участі у справі не взяв, витребуваного висновку не надав та не просив про додатковий строк. Від дня постановлення ухвали про витребування висновку до розгляду справи по суті минуло понад два місяці, тобто орган мав достатній час для виконання ухвали або принаймні для повідомлення суду про об`єктивні перешкоди.

Суд також враховує, що місце фактичного перебування дитини та її матері невідоме, а за інформацією Новорайської сільської ради вони не проживають на підконтрольній Україні території. За таких обставин безпосереднє обстеження умов їх фактичного проживання органом опіки та піклування об`єктивно ускладнене. Водночас орган не скористався можливістю надати висновок за іншими доступними відомостями або повідомити про неможливість такого висновку.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19, провадження № 61-12112сво22, звернула увагу, що у разі неможливості провести обстеження орган опіки та піклування має використати всі доступні джерела інформації. Разом із тим ухвалення судового рішення не може ставитися у залежність від надання чи ненадання такого висновку: бездіяльність відповідного органу не може бути підставою для відмови у захисті або для невизначеного зволікання з вирішенням спору.

З огляду на підтверджене отримання ухвали в електронному кабінеті, її додаткове направлення поштовим зв`язком, тривалість наданого органу строку, його бездіяльність, невідоме місце перебування дитини та матері, завдання цивільного судочинства і вимогу розумного строку розгляду справи суд дійшов висновку про можливість вирішити спір без письмового висновку органу опіки та піклування. При цьому суд самостійно перевіряє дотримання найкращих інтересів дитини, а відсутність висновку не звільняє суд від обов`язку надати оцінку всім встановленим обставинам.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Зі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 24 липня 2025 року державним нотаріусом Нововоронцовської державної нотаріальної контори Херсонської області, вбачається, що ОСОБА_1 після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , успадкувала житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна площа будинку становить 70,1 кв. м, житлова площа - 29,8 кв. м.

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджується державна реєстрація 24 липня 2025 року права власності ОСОБА_1 на вказаний житловий будинок, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2839773765020, номер відомостей про речове право 60848626.

Згідно з довідкою Новорайської сільської ради Бериславського району Херсонської області від 28 лютого 2026 року № 17 за адресою спірного будинку зареєстровані ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та її син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Місце їх перебування невідоме; за наявною у сільської ради інформацією, ці особи не проживають на підконтрольній Україні території.

Відповідачі не є власниками спірного будинку. Доказів існування між ними та позивачкою договору найму, позички, сервітуту чи іншої домовленості про користування будинком матеріали справи не містять. Від часу набуття позивачкою права власності відповідачі разом із нею не проживали, спільного господарства не вели та з вимогами про вселення або усунення перешкод у користуванні цим житлом не зверталися.

Доказів того, що спірний будинок залишається місцем фактичного проживання відповідачів, що в ньому зберігаються їхні особисті речі, що вони несуть витрати на його утримання або в інший спосіб виявляють сталий намір користуватися ним як житлом, суду не подано. Відомості про реєстрацію місця проживання є єдиним установленим зв`язком відповідачів зі спірним будинком на час розгляду справи.

Норми права, які застосовує суд

За статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожній фізичній та юридичній особі право мирно володіти своїм майном. Стаття 8 Конвенції гарантує право на повагу до приватного і сімейного життя та житла. Вирішуючи спір, суд повинен встановити справедливий баланс між цими правами.

Відповідно до статей 316, 317, 319, 321 ЦК України правом власності є право особи на річ, яке вона здійснює за своєю волею незалежно від волі інших осіб; власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном; право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї та інших осіб. За статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Частиною першою статті 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Частина друга цієї статті визначає, що член сім`ї власника втрачає право користування житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. За статтею 406 ЦК України сервітут припиняється, зокрема, у разі припинення обставини, яка була підставою для його встановлення, і може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника за наявності обставин, які мають істотне значення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, провадження № 14-64цс20, зазначила, що право члена сім`ї власника користуватися житлом є похідним від права власника; усунення перешкод у користуванні житлом здійснюється за правилами негаторного позову; при вирішенні вимоги про припинення такого права суд має оцінити передбачені статтями 405, 406 ЦК України підстави та забезпечити баланс інтересів власника і користувача житла.

Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» декларування та реєстрація місця проживання особи не є підставою для набуття права володіння, користування чи розпорядження житлом і не можуть бути умовою реалізації прав та свобод, крім випадків, установлених законом.

Статтею 18 цього Закону передбачено зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання, зокрема, на підставі судового рішення про позбавлення права користування житловим приміщенням або про виселення. Якщо власник житла подає заяву про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання одного з батьків чи іншого законного представника дитини, така дитина знімається із задекларованого або зареєстрованого місця проживання разом із цим законним представником.

За частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню їх інтересів. Частина восьма статті 7 СК України також вимагає регулювати сімейні відносини з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до статей 12, 13, 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі поданих учасниками доказів та оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінка суду та висновки по суті спору

Оцінивши докази у їх сукупності, суд установив, що позивачка є одноосібною власницею спірного житлового будинку. Відповідачі власниками будинку не є, разом із позивачкою не проживають, правочину або іншої чинної правової підстави користування її майном не мають. Їх фактичне місце перебування протягом розгляду справи залишилося невідомим, а направлена за адресою будинку судова кореспонденція щоразу поверталася через відсутність адресатів.

Збереження за відповідачами формального статусу користувачів будинку, в якому вони фактично не проживають, створює для позивачки триваючу правову невизначеність і перешкоджає повному здійсненню повноваження розпорядження майном. Така перешкода не пов`язана з позбавленням позивачки володіння, тому належним способом захисту є вимога за статтею 391 ЦК України про її усунення разом із судовим підтвердженням припинення похідного права користування.

ОСОБА_4 є повнолітньою дієздатною особою. Матеріали справи не містять даних про те, що її відсутність у будинку має тимчасовий характер, що вона зберігає в ньому життєвий осередок або домовлялася з власницею про збереження права користування. Вона не повідомила суду жодної причини тривалої відсутності й не заперечила проти тверджень та доказів позивачки. За цих обставин підстави для подальшого обмеження права власності позивачки правом користування ОСОБА_4 відсутні.

Окремої оцінки потребує вимога щодо малолітнього ОСОБА_3 . Суд враховує, що малолітня дитина не визначає місце свого проживання самостійно, тому сам по собі факт її непроживання у житлі не можна ототожнювати зі свідомою відмовою дитини від житлових прав. Саме такий підхід викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 280/1502/17-ц та від 07 липня 2021 року у справі № 759/6629/19.

Водночас наведений принцип не означає безумовного й безстрокового збереження за дитиною права користування будь-яким житлом лише через внесення відомостей про місце проживання. Суд повинен з`ясувати правову підставу користування, фактичний і триваючий зв`язок дитини з конкретним житлом та наслідки рішення для її найкращих інтересів.

Обставини цієї справи відрізняються від справ, у яких дитина вимушено залишила житло одного з батьків, зберігала намір повернутися та вживала заходів для вселення. ОСОБА_3 вибув разом зі своєю матір`ю у малолітньому віці задовго до набуття позивачкою права власності. Позивачка не є його матір`ю або іншим законним представником, не надавала йому самостійного права користування будинком і після набуття права власності разом із ним не проживала. Відомостей про спроби повернення, вселення, звернення по ключі, участь в утриманні будинку чи збереження у ньому особистих речей дитини немає. Отже, достатніх і триваючих фактичних зв`язків дитини зі спірним будинком на час розгляду справи не встановлено.

Реєстрація місця проживання має обліковий характер і не створює речового або зобов`язального права на житло. Тому припинення формального реєстраційного зв`язку після судового встановлення відсутності чинного права користування не становить фактичного виселення дитини з житла, в якому вона проживає. Рішення не розлучає дитину з матір`ю, оскільки питання щодо них вирішується однаково, та не визначає іншого місця проживання дитини, яке відповідно до закону визначається її батьками або іншими законними представниками.

Суд перевірив співмірність втручання. Воно ґрунтується на статтях 391, 405, 406 ЦК України та законі про реєстрацію місця проживання; переслідує легітимну мету захисту права власності позивачки; є придатним для усунення правової невизначеності щодо користувачів будинку; не зачіпає фактичного житла відповідачів, місце якого знаходиться поза спірною адресою; не покладає на дитину індивідуального надмірного тягаря. Натомість відмова в позові залишила б обмеження права власниці без визначеної в законі та часі підстави.

Верховний Суд у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року у справі № 522/3747/22, провадження № 61-16480сво24, підтвердив, що позов про визнання дитини такою, що втратила право користування житлом, може бути належним та ефективним способом захисту, якщо суд безпосередньо оцінює правову підставу користування, баланс прав сторін і найкращі інтереси дитини.

З урахуванням установлених обставин суд дійшов висновку, що інтереси дитини не вимагають збереження лише формального реєстраційного зв`язку зі спірним будинком, який не є її фактичним житлом і належить особі, з якою дитина не проживає. Визнання припиненим права користування малолітнього одночасно з правом його матері відповідає принципу єдності місця проживання малолітньої дитини та її законного представника і не суперечить найкращим інтересам дитини в межах установлених судом обставин.

Таким чином, права позивачки як власниці переважають формальний, не підкріплений чинною правовою підставою та фактичним проживанням зв`язок відповідачів із будинком. Позовні вимоги про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим будинком, та усунення перешкод у користуванні і розпорядженні ним є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом, є юридичним фактом, з яким стаття 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» пов`язує можливість їх зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання. Тому рішення суду, яке набрало законної сили, є достатньою правовою підставою для внесення органом реєстрації відповідних змін без покладення в межах цієї справи окремого обов`язку на орган, який не залучений відповідачем.

Щодо судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Разом із тим позивачка у позовній заяві прямо зазначила, що не бажає стягувати з відповідачів сплачений нею судовий збір. З урахуванням диспозитивності цивільного судочинства судові витрати, понесені позивачкою, слід залишити за нею.

Керуючись статтями 3, 41, 47, 55 Конституції України, статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, статтею 3 Конвенції про права дитини, статтями 15, 16, 316, 317, 319, 321, 383, 391, 405, 406 ЦК України, статтею 19 СК України, статтею 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», статтями 2, 4, 5, 12, 13, 53, 76-81, 128, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280-284, 288, 289, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , до малолітнього ОСОБА_3 , законним представником якого є ОСОБА_4 , та ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Новорайської сільської ради Бериславського району Херсонської області, про усунення перешкод у користуванні майном, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання - задовольнити.

Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такими, що втратили право користування житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_1 .

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження належним їй житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом припинення права користування цим будинком ОСОБА_4 та малолітнього ОСОБА_3 .

Заочне рішення суду, яке набрало законної сили, є підставою для зняття ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із задекларованого або зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Судові витрати, понесені позивачкою, залишити за нею.

Порядок і строки перегляду та оскарження заочного рішення

Заочне рішення може бути переглянуто Великоолександрівським районним судом Херсонської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення. Строк може бути поновлено також у разі його пропуску з інших поважних причин.

Позивачка має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або розгляд справи відбувався без виклику учасників справи, цей строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення відповідач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку. У такому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом установлених ЦПК України строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст заочного рішення складено 28 вересня 2026 року.

СуддяО.О. Сікора