Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №561/1427/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року

м. Рівне

Справа № 561/1427/25

Провадження № 22-ц/4815/917/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Боймиструка С. В., Шимківа С. С.

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»

відповідач – ОСОБА_1

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Пухи Дмитра Анатолійовича на рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 10 лютого 2026 року у складі судді Світличного Р. В., ухвалене в селищі Зарічне Рівненської області,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» звернулося у суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 31165,17 грн., обґрунтовуючи вимоги невиконанням відповідачем договірних зобов`язань.

Рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 10 лютого 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за Договором № 304307-КС-001 про надання кредиту від 13.06.2021 року в сумі 31165,17 грн. та 2422,40 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом обов`язком позичальника повернути кредит у строк та на умовах, передбачених договором, та обґрунтовано тими обставинами справи, які вказують, що такий обов`язок відповідачем як позичальником дотриманий не був.

Вважаючи рішення суду незаконним, представник ОСОБА_1 – адвокат Пуха Дмитро Анатолійович оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Суд не надав належної оцінки доводам відповідача та формально підійшов до дослідження розрахунку заборгованості. Вважає, що факт укладання договору взагалі не був доведений, у справі відсутні належні докази, що одноразові ідентифікатори (G-9804, G-8067) були введені саме ОСОБА_1 , а не іншою особою, або, що їй були надані всі істотні умови договору (паспорт споживчого кредиту) до його укладення. Вказує, що розмір процентної ставки (1,28275% на день, що становить понад 468% річних) є явно завищеним та несправедливим. Стягнення процентів (20341,86 грн.), які майже вдвічі перевищують тіло кредиту (10297,08 грн.) свідчить про порушення балансу інтересів сторін. Стягнення заборгованості за комісією в розмірі 526,23 грн. є незаконним, оскільки позивач не довів, які саме послуги надавалися за цю комісію (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування»). Вважає, що сума заборгованості є необґрунтованою, а нараховані проценти і комісія – неправомірними. З наведених підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду, та ухвалити нове, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог, також просить стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Бізнес Позика» вважає рішення суду законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 13 червня 2021 року між ТОВ «Бізнес Позика» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено договір № 304307-КС-001 від 13 червня 2021 року відповідно до якого відповідачка отримала кредит в сумі 6000,00 грн на банківську картку строком на 16 тижнів до 03 жовтня 2021 року за стандартною процентною ставкою 1,28275000 в день. 11 серпня 2021 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду 1 до Договору №304307-КС-001 про надання кредиту від 13 червня 2021 року, якою кредит збільшений на 6000,00 грн та продовжено строк кредиту на 115 днів до 26 січня 2022 року. Розмір процентної ставки не змінений. Загальна сума отриманого кредиту становить 10297,08 грн

Ці договори укладені та підписані сторонами в електронній формі, зокрема відповідачкою Договір № 304307-КС-001 підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором G-9804 та Додаткова угода 1 - G-8067. Такі дії сторін повністю узгоджуються з вимогами ст. 6, 627 ЦК України та ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Підписавши указані договори ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі, передбачені Договором до закінчення строку (терміну) дії договору 26 січня 2022 року.

Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20 (провадження № 61-6379св21).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Можливість укладення договору вищевказаним способом підтверджується правовою позицією, яка викладена Верховним Судом у постанові від 23.03.2020 року у справі №404/502/18, у постанові від 09.09.2020 року у справі №732/670/19 та ін.

Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Матеріали справи містять належні докази підписання спірних договорів відповідачкою за допомогою електронного підпису: Договір № 304307-КС-001 підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором G-9804, а Додаткова угода 1 - G-8067, а тому доводи апеляційної скарги про неукладеність правочину є неспроможними.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов договору, що не заперечується відповідачем. У свою чергу, відповідач підтвердив виникнення своїх зобов`язань, відповідно до умов кредитного договору, шляхом прийняття виконання зобов`язання кредитодавця. При цьому, отримавши кредитні кошти, відповідач не скористався своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно ст. 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до розрахунку заборгованості договором, станом на 17 жовтня 2025 року ОСОБА_2 має заборгованість перед банком в сумі 31165,17 гри, яка складається з суми прострочених платежів по тілу кредиту – 10297,08 грн, суми прострочених платежів по процентах – 20341,86 грн, суми прострочених платежів за комісією в розмірі 526,23 грн.

За ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правового висновку Великої Палатою Верховного Суду №202/4494/16-ц від 31.10.2018 право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як встановлено судом, розрахунок заборгованості за кредитним договором, що наданий позивачем, відповідає умовам договору, в якому відображено інформацію стосовно суми кредиту, загальної кількості днів користування кредитом, процентну ставку і цілком підтверджує нарахування суми процентів за користування кредитом відповідно до умов договору, а тому заперечення відповідача, вкладені у апеляційній скарзі, апеляційним судом відхиляються.

Нарахування процентів від суми позики було здійснено позивачем у розмірах та порядку, узгодженому в укладеному між сторонами кредитному договорі, відповідно до законодавства чинного на момент укладення договору.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності та взаємозв`язку із нормами закону, якими ті врегульовані, апеляційний суд приходить до переконання про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за Договором № 304307-КС-001 про надання кредиту від 13.06.2021 року в сумі 31165,17 грн.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Пухи Дмитра Анатолійовича залишити без змін.

Рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 10 лютого 2026 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 вересня 2026 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Боймиструк С. В.

Шимків С. С.