Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №569/17437/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/17437/25

Провадження № 22-ц/4815/934/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Гордійчук С. О., Шимківа С. С.

секретар судового засідання – Пиляй І. С.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Орган опіки та піклування

виконавчого комітету Рівненської міської ради

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_1 на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 лютого 2026 року у складі судді Бучко Т. М., ухвалене в м. Рівне,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради, про визначення місця проживання та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини. В обгрунтування позовних вимог вказував, що з 09.09.2011 року перебував у шлюбі з відповідачем, від якого мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 11.04.2025 року рішенням Рівненського міського суду Рівненської області шлюб було розірвано. Ще до розірвання шлюбу з відповідачкою та по даний час син проживає разом з ним і повністю перебуває на його утриманні. Мати дитини взагалі не піклується про фізичний та духовний стан сина, не спілкується з ним, не цікавиться його життям, навчанням та здоров`ям, не створює умов для отримання ним освіти, свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, що негативно впливає на його загальний стан. Відповідачка не виявляє до дитини материнського піклування, фактично самоусунувшись від виконання своїх батьківських обов`язків. Вказує, що він ніяким чином не обмежує спілкування сина із матір?ю. У них із сином сформувалися чудові стосунки. Він у повному обсязі опікується інтересами і потребами дитини, самостійно його забезпечує, займається вихованням, слідкує за розвитком та здоров?ям сина, повністю віддає йому свою любов і турботу. Він особисто відводить сина на різні гуртки та секції, здійснює нагляд за станом здоров`я сина, вживає всіх необхідних заходів щодо лікування та профілактики захворювань, повністю матеріально утримує дитину. У зв?язку з тим, що місце проживання дитини офіційно не визначене, виникають труднощі при вирішенні питань, пов?язаних із виїздом сина до дитячого табору чи за межі України, та багато інших організаційних питань з цього приводу. Враховуючи, що матір дитини взагалі не цікавиться життям та розвитком їхнього сина, вона проживає окремо від них із сином, вважає, що єдиним вирішенням даного питання буде визначення проживання сина разом із батьком, а також встановлення факту перебування сина на його утриманні, що дозволить належним чином захистити права та інтереси дитини, забезпечити її матеріальні та побутові потреби. У разі задоволення позову матір дитини не зможе у майбутньому мати будь-яких майнових претензій до дитини, так як її взагалі немає у житті сина. Просив визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком – ОСОБА_1 ; встановити факт, що має юридичне значення, самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 лютого 2026 року вказаний позов задоволено частково. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1211 грн. 20 коп. у відшкодування судових витрат.

Вважаючи рішення суду незаконним в частині незадоволених позовних вимог, ОСОБА_1 та його представник – адвокат Філатова Алла Валеріївна оскаржили його в апеляційному порядку. В поданих апеляційних скаргах зазначають, що оскаржуване рішення суду в цій частині ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вказують, що спір був розглянутий у позовному провадженні із залученням органу опіки та піклування, який у своєму Висновку дослідив та письмово підтвердив факт одноосібного виховання дитини одним із батьків, а саме позивачем. Зазначають, що син апелянта ОСОБА_3 перебуває повністю на утриманні ОСОБА_1 , відповідачка не піклується про фізичний та духовний стан дитини, не спілкується з ним, не цікавиться його життям, навчанням та здоров`ям, не створює умов для отримання ним освіти, свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками щодо дитини, що негативно впливає на його загальний стан. Всебічний розвиток дитини забезпечує саме батько – ОСОБА_1 .. Малолітній ОСОБА_4 тренується в секції боксу, відвідує басейн. 05.08.2025 року комісією Служби у справах дітей було складено Акт обстеження матеріально-побутових умов проживання, відповідно до якого умови проживання сина з батьком відповідають необхідним вимогам, створені належні умови для виховання, навчання та розвитку дитини. Згідно Висновку органу опіки та піклування всі ці факти знайшли своє підтвердження, та комісією було рекомендовано визначити місце проживання дитини з батьком. Вважають, що матеріалами справи, Висновком органу опіки та піклування, а також показами свідків підтверджено факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Із цих підстав просять частково скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити у частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини нове рішення, яким встановити факт, що має юридичне значення: факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також просять всі витрати по справі покласти на відповідача.

Відзиву на апеляційні скарги не подано.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 16 лютого 2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 квітня 2025 року у справі № 569/4031/25 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Син сторін та позивач зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить довідка про склад зареєстрованих осіб у житловому приміщенні № 16240, видана Департаментом ЦТ та ЗНАП РМР 24 липня 2025 року, та фактично проживають за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою № 84, виданою ОСББ «Дубенська 42» 30 липня 2025 року.

Квартира АДРЕСА_3 належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 03 березня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Фесюк Т.В., про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 246832531 від 03 березня 2021 року.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, розірвання шлюбу між батьками не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з ч.2 ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитині, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (ч.1 ст.161 СК України).

Згідно з Актом обстеження умов проживання від 05 серпня 2025 року, складеним працівниками Служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, за адресою: м.Рівне, вул.Дубенська, буд.42, кв.176 створені належні умови для виховання, навчання та розвитку дитини.

Згідно Характеристики ОСОБА_3 , учня 8-б класу Рівненського ліцею № 27 Рівненської міської ради, ОСОБА_5 навчається у Рівненському ліцеї № 27 Рівненської міської ради з першого класу. Виховується в сім`ї, де створені усі необхідні умови для проживання та навчання. ОСОБА_1 підтримує зв`язок з класним керівником, завжди цікавиться навчанням та поведінкою сина, регулярно відвідує батьківські збори, допомагає в організації позакласних заходів та завжди підтримує сина в участі в конкурсах з трудового навчання, де ОСОБА_4 займав призові місця. Відносини між татом та ОСОБА_4 – теплі та щирі.

ОСОБА_5 відвідує секцію боксу при клубі бойових мистецтв «Легіон» з лютого 2025 року. Регулярно приводить та забирає із занять батько ОСОБА_1 , оплата за заняття здійснюється також батьком, батько бере активну участь в організаційних моментах, пов`язаних з участю дитини у тренуваннях, змаганнях, про що свідчить довідка громадської організації Академія бойових мистецтв «Легіон» від 01 серпня 2025 року.

Довідкою від 30 липня 2025 року, ивданою ФОП ОСОБА_6 , засвідчено, що ОСОБА_7 проведено лікування зубів, план лікування узгоджено з батьком, надані послуги та супроводження неповнолітнього пацієнта проводив батько.

На підтвердження витрат на утримання сина позивач надав копії чеків та квитанцій, які підтверджують оплату за заняття в басейні, придбання одягу, взуття та інших товарів.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 32709560505 від 04 березня 2025 року та витягу № 17243 з реєстру платників єдиного податку ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем.

Відповідно до Висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради № 08-01-2138/25 від 01 грудня 2025 року, ОСОБА_8 з сином проживають за адресою: АДРЕСА_2 , яка є його приватною власністю. В квартирі створені достатні умови для проживання, виховання та розвитку малолітнього ОСОБА_4 . Батько дитини має стабільний дохід, є фізичною особою-підприємцем. У письмовому поясненні ОСОБА_4 вказав, що проживає з татом ОСОБА_1 , тато займається його вихованням та утриманням, більше року повністю забезпечує всім необхідним. Саме тато оплачує додаткові заняття ОСОБА_4 спортом, відвідує разом з ним лікаря. ОСОБА_4 зазначає, що з мамою спілкується дуже рідко, проживати надалі бажає з татом, у них хороші та дружні стосунки. Відповідно до інформації Рівненського ліцею № 27 Рівненської міської ради, ОСОБА_4 є учнем 8-го класу. Хлопець добрий, щирий, вихований, навчається на достатньому та середньому рівні. У вересні та жовтні 2025 року учень регулярно відвідував уроки у школі, брав активну участь у різноманітних благодійних акціях, у громадському житті класу та ліцею, до чого його спонукав тато. Батько дитини систематично цікавиться навчанням та поведінкою сина, відвідує батьківські збори. Він забезпечує дитину усім необхідним для навчання. ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , упродовж вересня та жовтня 2025 року в школу не приходила, навчанням та поведінкою сина у класного керівника не цікавилася. Зі слів мами та ОСОБА_4 , вони спілкуються телефоном та інколи зустрічаються. ОСОБА_4 висловлює бажання проживати з татом, де створені усі належні умови. ОСОБА_10 ОСОБА_11 на предмет вивчення сфери міжособистісних відносин не було проведено у зв`язку з тим, що мама ОСОБА_2 не дала дозволу психологу на проведення даного запиту. За результатами оцінки потреб сім?ї ОСОБА_1 , яка була проведена Рівненським міським центром соціальних служб, складних життєвих обставин сім?ї не виявлено. Для дитини створені належні умови для виховання, навчання та розвитку, стосунки між батьком та сином дружні, доброзичливі. ОСОБА_1 спроможний виконувати батьківські обов?язки у вихованні дитини та догляду за нею. ОСОБА_2 у телефонному режимі повідомила, що не допустить фахівця до обстеження умов проживання та складання акту оцінки потреб. Також повідомила, що вихованням та забезпеченням сина вона не замається і в майбутньому не збирається цього робити. Працівниками служби у справах дітей 14 листопада 2025 року було здійснено телефонний дзвінок до ОСОБА_2 , під час якого остання повідомила, що дійсно її син ОСОБА_4 проживає з батьком ОСОБА_1 , не заперечує щодо проживання сина з батьком. Повідомила, що батько повністю утримує та виховує ОСОБА_4 , вона спілкується з сином періодично по телефону. Категорично відмовилася від проведення обстеження умов проживання та надавати письмове пояснення особисто чи через засоби інтернет зв?язку. Від подальшого спілкування ОСОБА_12 відмовилася. Комісія з питань захисту прав дитини прийняла рішення про доцільність залишення ОСОБА_11 на проживання з батьком ОСОБА_1 ..

Рішення суду першої інстанції в частині визначення місця проживання дитини сторін із батьком не оскаржується, натомість апелянти не погоджуються із відмовою у задоволенні вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини – ОСОБА_3 його батьком, ОСОБА_1 .

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої – четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Вказаний підхід до вирішення справ про факту одноосібного виховання дитини одним із батьків відповідає практиці Верховного Суду, висловленій у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, від 13 листопада 2025 року у справі № 592/20023/23, від 02 липня 2025 року у справі № 199/4800/24, від 28 листопада 2025 року у справі № 760/2822/25, від 20 січня 2026 року у справі № 137/1845/24.

Апеляційний суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази позбавлення ОСОБА_13 батьківських прав відносно дитини, як і відсутні докази, що свідчать про неможливість останньої виконувати свої батьківські обов`язки.

Докази звернення ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_13 про стягнення аліментів чи додаткових витрат на утримання дитини в матеріалах справи відсутні.

Сам факт проживання дитини з позивачем не підтверджує факт самостійного виховання та утримання ним дитини.

Окрім того, наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності не підтверджують того, що мати взагалі не виконує своїх батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини, або не бажає цього роботи. Саме доведення позивачем цього факту має вирішальне правове значення.

За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_13 про встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дитини.

Доводи апеляційних скарг позивача та його представника про те, що встановлення факту самостійного виховання та утримання ним неповнолітнього сина необхідне задля оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, виїзду за кордон тощо апеляційним судом відхиляються.

Згідно з п.1 ч.1, ч.2 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення фактів, зокрема про встановлення фактів, що мають юридичне значення. У судовому порядку можуть бути встановлені інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Так, позивач метою встановлення факту самостійного виховання та утримання ним неповнолітнього сина вказав необхідність юридичної фіксації цього факту задля оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, якщо мати і надалі буде категорично відмовлятися надавати кошти на утримання сина, заперечувати факт утримання ним дитини та самостійного виховання, задля можливості переміщення з дитиною без документального оформлення згоди матері, задля оформлення документів на стягнення в примусового порядку з відповідача аліментів на утримання дитини.

Разом з тим, доказів на підтвердження існування складнощів в отриманні соціальних пільг на дитину позивач суду не надав, як і доказів відповідної відмови компетентних органів у призначенні соціальної допомоги за відсутності рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Можливість переміщення позивача з дитиною за кордон без документального оформлення згоди матері передбачена ч.5 ст.157 СК України, відповідно до якої той із батьків, з яким за рішенням суду визначено місце проживання дитини, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей.

Твердження апелянта про заперечення відповідачем факту одноосібного виховання та утримання ним як батьком спільної дитини спростовуються наявною в матеріалах справи заявою ОСОБА_2 від 24 липня 2025 року, засвідченою приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвєєвою О.В., у якій відповідач підтвердила всім заінтересованим органам та установам, що її колишній чоловік ОСОБА_1 , який є батьком їхньої спільної дитини – сина ОСОБА_3 , самостійно виховує, піклується та утримує малолітнього сина.

Встановлення факту самостійного виховання та утримання сина з метою стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини не потребує попереднього його встановлення судом, оскільки встановлення такого факту є підставою (обставиною), яка підлягає доведенню під час розгляду судової справи про захист конкретних прав чи свобод позивача, зокрема у справі про стягнення аліментів.

За положеннями ч.1, 2 ст.157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Сімейний кодексу України не встановлює підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена ч.1 ст.15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема обов`язки щодо виховання дитини.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Отже, факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, перебувають вони у шлюбі чи ні.

Окреме проживання батьків не доводить факт відсутності участі матері у вихованні дитини.

За змістом Висновку органу опіки та піклування, зі слів відповідача та сина сторін ОСОБА_4 , мати з сином спілкуються телефоном та інколи зустрічаються.

Недостатня участь матері у вихованні сина не свідчить про її умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо виховання дитини.

Наявні у справі докази свідчать лише про проживання дитини з батьком і участь останнього у вихованні та утриманні сина, проте не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні та утриманні спільної дитини. У справі відсутні докази вжиття позивачем заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення останньої від їх сплати. Матеріали справи також не містять доказів негативного впливу матері на нормальний розвиток дитини, при цьому, найвищим інтересам неповнолітньої дитини відповідає спільна опіка (виховання та утримання) обома батьками.

Утримання та виховання дитини позивачем є його законним обов`язком та не потребує встановлення цього факту судом з тією метою, яку зазначив позивач.

Оскільки встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини не породжує для позивача тих юридичних наслідків, про які ним зазначено у позовній заяві, і від встановлення судом такого факту не залежить виникнення чи зміна особистих прав позивача як батька, відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та його представника адвоката Філатової Алли Валеріївни залишити без задоволення.

Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 лютого 2026 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2026 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Гордійчук С. О.

Шимків С. С.