Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №335/7222/21 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 24.09.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 335/7222/21 Головуючий у 1 інстанції Шалагінова А. В.

Провадження № 22-ц/807/1844/26-4 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г.,

суддів: Кочеткової І.В., Сакояна Д.І.,

за участю секретаря судового засідання: Бєлової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 23 липня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Осадчої Катерини Ігорівни,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 09 червня 2026 року звернувся до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Осадчої К.І. у виконавчому провадженні № 76759436, яка полягає у неналежній перевірці виконання рішення боржницею під час вчинення виконавчої дії 30 травня 2026 року, неналежній оцінці поведінки боржниці та психолога.

В обґрунтування скарги зазначав, що у вказаний день він здійснював відеодзвінок через застосунок «Viber» на телефон боржниці ОСОБА_2 з метою спілкування з дитиною ОСОБА_3 . До відеозв`язку були підключені боржниця, стягувач, та психолог ОСОБА_4 . Державний виконавець підключений до відеозв`язку не був та безпосередньо не здійснював перевірку виконання рішення боржницею.

За наслідками виконавчої дії державним виконавцем складено акт від 02.06.2026, в якому зафіксував факт виконання боржницею вимог виконавчого документа. Перевірку виконання рішення державний виконавець здійснив шляхом перегляду відеозапису, наданого боржницею, яка заінтересована у створенні враження належного виконання рішення.

Стягувач вважає, що наданий боржницею відеозапис не дозволяє оцінити повноту та достовірність зафіксованого і створює для боржниці можливість надати лише вигідний їй фрагмент.

Водночас, психолог відмовилась сприяти контакту, що зафіксовано актом від 02.06.2026. Такі дії психолога не відповідають висновкам, наведеним у постанові Верховного Суду у цій справі. Водночас, участь психолога не оформлена як участь спеціаліста згідно з постановою державного виконавця в порядку, передбаченому ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження». Залучення психолога БО МБФ «Захист майбутнього» оскаржується заявником до Міністерства юстиції України.

Вважає, що бездіяльність державного виконавця порушує його право як стягувача та створює для боржниці можливість і надалі імітувати виконання рішення без належного контролю з боку державного виконавця.

Просив визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Осадчої К.І. у виконавчому провадженні під час виконавчої дії 30.05.2026, яка полягала у тому, що державний виконавець у визначений судовим рішенням час побачення не була присутня під час виконавчої дії, не здійснила передбачену ч.2 ст.64-1 Закону України «Про виконавче провадження» перевірку виконання у час та місці побачення, підмінила таку перевірку одностороннім відеозаписом боржниці та на його підставі склала акт від 02.06.2026, безпідставно зазначивши про виконання вимог виконавчого документа, та зобов`язати державного виконавця повторно розглянути обставини онлайн-побачення 30.05.2026, надати мотивовану правову оцінку фактам, зафіксованим в акті від 02.06.2026, зокрема, щодо відсутності державного виконавця під час побачення, неповернення камери на дитину, відмови психолога від активного сприяння контакту, ролі боржниці у забезпеченні реального спілкування, а також обставин участі психолога, наданого через приватний фонд, документи якого вже стали предметом окремої скарги до Міністерства юстиції України, і за результатами такого розгляду прийняти процесуальне рішення відповідно до ст.ст. 64-1, 75, 76 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 23 липня 2026 року у провадженні № 4-с/335/37/2026 відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_5 на дії та бездіяльність державного виконавця Осадчої К.І. під час виконавчої дії 30 травня 2026 року у виконавчому провадженні № 76759436.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, 30 липня 2026 року ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 23 липня 2026 року у справі № 335/7222/21, провадження № 4-с/335/37/2026 та постановити нову ухвалу, якою скаргу ОСОБА_1 задовольнити, а саме:

- визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Осадчої К.І. у виконавчому провадженні № 76759436 щодо епізоду 30.05.2026, яка полягала у тому, що державний виконавець у визначений судовим рішенням час побачення не була присутня під час виконавчої дії та не здійснила передбачену частиною другою статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» перевірку виконання у час та місці побачення, підмінивши таку перевірку пізнішим переглядом відеозапису, наданого боржницею, і на його підставі склала акт від 02.06.2026 про виконання вимог виконавчого документа;

- зобов`язати державного виконавця повторно розглянути обставини онлайн-побачення 30.05.2026 на підставі наявних матеріалів виконавчого провадження, надати мотивовану правову оцінку фактам, зафіксованим в акті від 02.06.2026 та відеозаписі онлайн-побачення, зокрема щодо відсутності державного виконавця під час побачення, незабезпечення належного відеоконтакту з дитиною, неповернення камери на дитину, дій боржниці із забезпечення реального спілкування та фактичної участі психолога, і за результатами такого розгляду прийняти мотивоване процесуальне рішення відповідно до статей 64-1, 75, 76 Закону України «Про виконавче провадження».

Також ОСОБА_1 просив розглянути апеляційну скаргу за його відсутності за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції підмінив предмет скарги та застосував неоднаковий підхід до оцінки матеріалів справи, оскільки ключове питання скарги полягало не в тому, чи погоджується стягувач із суб`єктивною оцінкою державного виконавця, а в тому, чи може перегляд відеозапису після завершення події вважатися тією самою процесуальною дією, яку закон прямо вимагає провести безпосередньо у час та місці побачення. Водночас предметом судового контролю якраз і були законність способу складення цього акта, повнота встановлених у ньому обставин та обґрунтованість його кінцевого висновку.

Усі істотні заперечення щодо акта були безпосередньо викладені у скарзі та підтверджувалися поданим відеозаписом. Зокрема, стягувач посилався на відсутність державного виконавця під час події, складення акта постфактум за матеріалом боржниці, відсутність належного візуального контакту з дитиною, неповернення боржницею камери на дитину та на те, що стягувач не відмовлявся від спілкування, а просив забезпечити реальний контакт.

Встановлені судом обставини не підтверджують висновок про належне виконання рішення, а, навпаки, свідчать про наявність істотних питань, які потребували безпосередньої перевірки державним виконавцем у визначений судом час. Лише під час події виконавець міг зафіксувати звернення стягувача, реакцію боржниці та психолога, з`ясувати причини відсутності візуального контакту, визначити процесуальне значення фактичної участі залученої особи та надати учасникам передбачуваний орієнтир поведінки. За відсутності виконавця ці обставини були оцінені лише постфактум, а поведінка стягувача залежно від конкретної ухвали отримувала протилежну оцінку.

Відповідно до Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 31 липня для розгляду цієї справи визначений склад колегії: головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та члени колегії судді: Кочеткова І.В., Сакоян Д.І.

Ухвалою від 03 серпня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., вказану справу витребувано у суду першої інстанції.

28 серпня 2026 року справа надійшла до апеляційного суду.

Ухвалою апеляційного суду від 28 серпня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 03 вересня 2026 року відкрито провадження. При відкритті апеляційного провадження учасникам справи наданий строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою суду від 03 вересня 2026 року справу призначено до розгляду, за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з повідомленням (викликом) учасників справи про час та місце судового засідання.

07 вересня 2026 року на апеляційну скаргу надійшов відзив державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Осадчої К.І., в якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін. Зазначає, що викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду. У матеріалах виконавчого провадження містяться акти перевірок виконання рішення, в кожній призначеній зустрічі та в тих відеозаписах на які посилається стягувач: боржник забезпечила виконання рішення суду, оскільки не чинила перешкод у спілкуванні батька з дитиною, при цьому надавала дитину для онлайн-зустрічі щоразу при здійсненні дзвінка батьком. Однак дитина за власним бажанням відмовлялася від спілкуватися з батьком. Відмова спілкуватися з батьком була за власної волі дитини (а не волі боржниці ) і є ще одною обставиною, що ускладнює виконання рішення і є поважною в розумінні ст.63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», адже боржниця не могла насильно заставити доньку спілкуватися з батьком та вплинути на рішення доньки. Державний виконавець просила розглянути апеляційну скаргу у її відсутність.

09 вересня 2026 року ОСОБА_1 надав додаткові пояснення, в яких зазначив, що відзив не спростовує головного доводу апеляційної скарги. Головним питанням цієї справи є те, чи виконала державний виконавець Осадча К.І. вимогу ч.2 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» щодо здійснення перевірки виконання рішення у час та місці побачення, якщо 30.05.2026 вона під час онлайн-побачення була відсутня, а 02.06.2026 переглянула відеозапис, наданий боржницею, та за результатами такого перегляду склала акт. Перевірити в інший день у режимі реального часу те, що відбувалося 30.05.2026, об`єктивно неможливо. Однак відзив Приморського ВДВС взагалі не містить відповіді на цей довід, не спростовує застосовність ст. 29 Закону і не пояснює, чому передбачений законом механізм проведення виконавчої дії у неробочий день у даному випадку не підлягав застосуванню. Таким чином, один із ключових доводів апеляційної скарги залишено відзивом без відповіді.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, з заявами про відкладення розгляду не зверталися, натомість в процесуальних заявах апелянт та виконавець висловили бажання щодо проведення судового засідання з розгляду апеляційної скарги у їхню відсутність.

Вирішуючи питання щодо розгляду скарги у відсутність учасників, що не з`явилися в судове засідання, колегія суддів враховує, що за змістом ч.1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження; відповідно положень ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, державний виконавець – у відзиві, інші учасники процесу проігнорували право на викладення своїх доводів у процесуальний спосіб, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (ст. 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачала підстав для відкладення розгляду справи та вважала за доцільне розглянути справу в даному судовому засіданні, оскільки неявка учасників справи не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

В силу вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відводів, самовідводів у справі не заявлено.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в порядку, передбаченому ст. 367 ЦПК України, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в ст. 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає зважаючи на таке.

Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави

Згідно з Конституцією України до основних засад судочинства віднесено, зокрема, обов`язковість судового рішення. Захист, утвердження та здійснення прав людини потребують передусім забезпечення реалізації права на судовий захист, а також дотримання основних засад судочинства, включно з конституційною вимогою щодо обов`язковості судового рішення, що гарантовано приписами ч.1 ст. 55, п.9 ч.2 ст 129, ст.129-1 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2023 року № 4-р(II)/2023).

Виконання судового рішення охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання (Рішення КСУ від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019).

Розділ VII ЦПК України регулює порядок судового контролю за виконанням судових рішень. За змістом ст.447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Відповідно до змісту ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Отже, судовий контроль, метою якого є забезпечення своєчасного захисту та охорони прав і свобод людини та громадянина, на стадії виконавчого провадження, окрім розв`язання судом низки процесуальних питань, охоплює також і контроль, під час якого оцінюють законність дій виконавця та ухвалених ним рішень, тобто, він спрямований на недопущення зловживань з боку державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Отже, оскільки у держави є позитивний обов`язок виконати судове рішення, подання особою, на користь якої ухвалено таке рішення, скарги відповідно до ст. 447, 447-1 ЦПК України спрямоване на забезпечення належного виконання судового рішення, а оскарження ухвали суду за наслідками розгляду такої скарги - на уможливлення запобігти негативним наслідкам судової помилки, якщо така мала або могла мати місце.

Виконання судового рішення є доконечною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист. На стадії здійснення судового контролю за виконавчим провадженням розгляд скарг на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця спрямовано на забезпечення обов`язкового виконання судового рішення, ухваленого на користь особи, задля реального захисту та поновлення її прав, свобод, інтересів, що зазнали порушення, без гарантування яких неможливо забезпечити право кожного на судовий захист. Відповідно, належний рівень організації виконавчого провадження та можливість судового оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця без будь-яких несправедливих обмежень та надмірних перешкод є запорукою реального та своєчасного виконання судового рішення та сприяє підвищенню довіри до судової влади.

Судовий контроль за виконанням судових рішень спрямований не лише на визнання (констатацію) неправомірності оскаржених рішень, дій чи бездіяльності виконавця, а, насамперед, на поновлення порушених прав особи, яка звертається зі скаргою.

Приписи ст. 447, 447-1 ЦПК України встановлюють можливість оскаржити до суду не лише дію державного або приватного виконавця, а й його бездіяльність.

Бездіяльність державного або приватного виконавця, на відміну від дії, не має моменту вчинення; бездіяльність має тривалий характер та існує до часу початку дії, що може свідчити про припинення бездіяльності; тобто, фактично, означає перебування в перманентному стані безперервного вчинення особою протиправної дії (бездіяльності), у зв`язку з чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена протягом усього часу тривання зазначеного правопорушення.

Згідно із ч.1, 2 ст.451 ЦПК України за результатами розгляду скарги, суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Європейський суд із прав людини в рішенні у справі» Luciano Rossi v. Italy» від 15 листопада 2002 року зазначив, що право на суд, у тому вигляді, як воно гарантоване ст.6 Конвенції, охоплює також виконання остаточних, зобов`язальних судових рішень, які в державах, що визнають верховенство права (правовладдя) («states that accept the rule of law»), не можуть залишатись невиконаними на шкоду будь-якій зі сторін, тому виконання судового рішення не може здійснюватись із непомірним зволіканням.

За змістом ст.5Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1 ст.74Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Змістом ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Виконання рішення, яке зобов`язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій.

Відповідно до ст. 29Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії проводяться виконавцем у робочі дні, не раніше шостої і не пізніше двадцять другої години, якщо інше не передбачено цією статтею. Конкретний час проведення виконавчих дій визначається виконавцем.

Виконавчі дії в неробочі та святкові дні, встановлені законом, проводяться у час, передбачений частиною першою цієї статті, у разі якщо зволікання неможливе або якщо такі дії не можуть бути проведені в інші дні з вини боржника.

Проведення виконавчих дій в інший час, ніж передбачено частиною першою цієї статті, допускається, якщо невиконання рішення створює загрозу життю чи здоров`ю громадян або якщо виконавчі дії, розпочаті до двадцять другої години, необхідно продовжити.

Контроль за діяльністю державних виконавців та інших працівників органів державної виконавчої служби здійснюють органи примусового виконання рішень, визначені у статті 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» якими є Міністерство юстиції України та органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

У справі №802/921/18-а Верховний суд зробив висновок, що начальник органу виконавчої служби має контролювати законність, повноту і своєчасність дій державних виконавців. ВС визнав протиправною бездіяльність за нездійснення такого контролю.

Організація залучення працівників додаткових ресурсів органу ДВС для роботи в неробочий день завжди потребує окремого внутрішнього розпорядження або візи начальника відділу згідно з нормами КЗпП.

Специфіка діяльності виконавця під час виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною полягає насамперед у тому, що виконавець може на власний розсуд визначати час та місце побачення з дитиною лише у тому випадку, якщо такі умови не визначив суд у рішенні, яке виконується виконавцем. У разі якщо час та місце побачень з дитиною визначені рішенням суду, яке виконується, виконання такого судового рішення має здійснюватися в порядку, визначеному рішенням. Протилежне свідчитиме про несвоєчасне і неповне вчинення виконавчих дій виконавцем під час виконання рішення суду (постанова ВС 09 листопада 2022 року справа № 753/11909/21 провадження № 61-2624св22). У цій справі Верховний Суд наголосив на тому, що виконанням виконавчого документа досягається єдина мета - виконання відповідного рішення суду. Оскільки у рішенні суд визначив графік побачень стягувача з дитиною (час та місце), виконавець не вправі змінювати таке рішення суду, що виконується, оскільки таке судове рішення набрало законної сили, на його виконання суд видав виконавчий лист, а державний виконавець відкрив виконавче провадження. Таке рішення є обов`язковим для виконання сторонами та уповноваженим державним виконавцем.

Колегія суддів зазначає, що оскільки судовим рішенням встановлено графік відеопобачень саме щосуботи, обов`язок боржника забезпечити контроль та перевірки виконання рішення, тому державний виконавець організувати виконавчі дії (перевірку, фіксацію, онлайн-підключення) у суботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч.6 ст.26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ст.64-1 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному ч.1 ст. 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених ч.10 ст. 71 Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом. У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею. Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому ст.63 цього Закону.

Вимогами ч.2 ст.14, п.15 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено обов`язок виконавця залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна суб`єктів оціночної діяльності, суб`єктів господарювання.

Порядок залучення вказаних осіб до проведення виконавчих дій регламентований розділами ІІ, ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802, та передбачає винесення виконавцем відповідної постанови.

Окрім того, розділом ІХ вказаної Інструкції визначено порядок виконання рішень немайнового характеру, у тому числі рішень про встановлення побачень дитини з батьком, а саме: відповідно до п.5-11 зазначено, що якщо рішенням про встановлення побачення з дитиною не визначено час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, державний виконавець викликає сторони виконавчого провадження з метою визначення часу та (або) місця такого побачення шляхом надіслання викликів одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Державний виконавець визначає час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, враховуючи позицію сторін виконавчого провадження та інтереси дитини, шляхом винесення постанови про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною.

Якщо сторона виконавчого провадження не з`явилася у визначений у виклиці час до державного виконавця та письмово не повідомила державного виконавця про зручні для неї час та (або) місце проведення побачення стягувача з дитиною, державний виконавець визначає час та (або) місце такого побачення без врахування позиції відповідної сторони виконавчого провадження.

Залучення у виконавчому провадженні відповідних органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та фізичних осіб (крім понятих) здійснюється виконавцем шляхом винесення постанови про залучення цих осіб. У цій постанові обов`язково зазначаються опис причин, що зумовили необхідність залучення, час та місце здійснення виконавчих дій, а також інші необхідні відомості.

Перед початком виконавчих дій виконавець усно роз`яснює залученим при примусовому виконанні рішень особам їхні права та обов`язки, про що зазначається в акті.

Виконавець контролює вчинення дій залученими особами.

При виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною державний виконавець за потреби залучає органи опіки та піклування.

За наявності обставин, що перешкоджають проведенню побачення стягувача з дитиною, державний виконавець відкладає проведення виконавчих дій в порядку, визначеному ст.32 Закону України.

У разі якщо боржник не виконує рішення у зв`язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець в установленому порядку залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені ч.3 ст.64-1 Закону України.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону України.

При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64 -1 Закону.

У разі виконання боржником рішення виконавець складає акт, що підписується сторонами виконавчого провадження, та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до п.9 ч.1 ст. 39 Закону.

Системний аналіз зазначених норм дає однозначний висновок, що виконавча дія не може відбуватися сама по собі, тобто без участі виконавця, оскільки саме виконавець є особою, яка примусово реалізує рішення суду. Якщо під час онлайн-побачення з дитиною виконавець не присутній (не підключений до відеодзвінка, не фіксує процес), то він об`єктивно не може здійснювати перевірку виконання рішення боржником у зазначений час, тобто такі дії не є виконавчою дією щодо примусового виконання рішення суду, а фактично є виконанням зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду, самим боржником. В цьому сенсі слід відрізняти побачення батька з дитиною від виконавчої дії, що була організована державним виконавцем.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2023 року у цивільній справі № 335/7222/21 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , треті особи – Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення годин спілкування, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання дитини та порядку участі батька у її вихованні первісний позов задоволено частково.

Судом першої інстанції визначено спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_3 : у формі зустрічей кожен вівторок з 17-00 год. до 19-00 год. та щосуботи з 15-00 год. до 19-00 год. в присутності матері дитини ОСОБА_2 та психолога, у тому числі з можливістю відвідування місць дозвілля та відпочинку за бажанням дитини; безперешкодне спілкування за телефоном та засобами відеозв`язку у будь-який інший час за бажанням дитини.

Також судом визначено спосіб участі дідуся ОСОБА_6 та бабусі ОСОБА_7 у вихованні та спілкуванні з онукою ОСОБА_3 у формі зустрічей кожен перший і третій четвер місяця з 17-00 год. до 19-00 год. в присутності матері дитини ОСОБА_2 .

В іншій частині первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов задоволено частково. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_2 , в іншій частині зустрічного позову відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 07 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2023 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині усунення перешкод у спілкуванні з донькою скасовано, в частині визначення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з донькою змінено: зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з донькою. Визначено спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_3 у формі зустрічей кожний вівторок з 17-00 год. до 19-00 год. та щосуботи з 15-00 год. до 19-00 год. Перші 10 (десять) зустрічей батька з дитиною провести у присутності матері дитини ОСОБА_2 , у тому числі з можливістю відвідування місць дозвілля та відпочинку.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 23липня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шалько О.А. задоволено.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 07 лютого 2024 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з донькою та визначення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з донькою скасовано, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2023 року в цій частині залишено в силі.

Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 10 липня 2025 року заяви ОСОБА_1 і ОСОБА_7 про зміну способу і порядку виконання рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 20 листопада 2023 року у цивільній справі № 335/7222/21 задоволені частково: змінений спосіб і порядок виконання рішення шляхом забезпечення ОСОБА_2 у визначені вказаним рішенням дні та години зустрічей ОСОБА_1 і ОСОБА_7 спілкування з дитиною ОСОБА_8 за телефоном та засобами відеозв`язку (в онлайн-режимі). У задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_7 відмовлено.

Зазначене рішення було звернуто до примусового виконання.

Предметом скарги у даному провадженні ОСОБА_1 визначив насамперед бездіяльність державного виконавця Осадчої К.І., яка полягала у її відсутності при онлайн-побаченні 30 травня 2025 року, та як наслідок неналежної перевірки виконання боржницею судового рішення у час та місці побачення.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволення скарги, виходив, зокрема, з того, що державним виконавцем 02.06.2026 був складений акт, який містить посилання на перегляд державним виконавцем відеозапису, наданого боржницею ОСОБА_2 за наслідками онлайн-зустрічі стягувача ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_3 , яка відбулась 30.05.2026 (субота). Також у акті наведено зміст діалогу стягувача ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_3 , а також висновок про завершення виконавчої дії та виконання вимог виконавчого документа.

Отже, із самого змісту акта вбачається, що висновок державного виконавця про виконання рішення ґрунтувався на перегляді відеозапису, а не на безпосередній перевірці перебігу побачення у час його проведення.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Суд першої інстанції, надаючи оцінку акту державного виконавця від 02 червня 2026 року, не встановив первинної обставини, яка має істотне значення для вирішення скарги, а саме: чи відбувалася у цей час виконавча дія, яка можлива лише за участю державного виконавця.

Як убачається з акта від 02 червня 2026 року, державний виконавець зазначив, що перевірив відеозапис, наданий боржником, та на цій підставі встановив виконання рішення.

За таких обставин суд першої інстанції мав насамперед з`ясувати чи був державний виконавець присутній під час визначеного судовим рішенням онлайн-побачення; чи проводилася 30 травня 2026 року саме виконавча дія, а не лише виконання боржником визначеного судом обов`язку чи здійснював він у цей час контроль та перевірку виконання рішення відповідно до частини другої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

Наведені обставини мають істотне значення, оскільки акт державного виконавця є наслідком проведення та перевірки виконавчої дії, а не заміною такої дії.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції не з`ясував усіх обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення скарги, та передчасно надав акту від 02 червня 2026 року значення належного підтвердження проведення виконавчої дії, не встановивши, чи мала така виконавча дія місце взагалі і чи здійснював виконавець передбачену законом перевірку, лише після цього оцінити акт, як документ, що відображає перебіг або результат цієї дії.

Як вбачається зі змісту відеозапису онлайн-зустрічі 30 травня 2026 року, державний виконавець не був підключений до відеоконференції, що узгоджується зі змістом складеного ним акту від 02 червня 2026 року.

Судом апеляційної інстанції були перевірені відомості, наявні в матеріалах виконавчого провадження № 7659436.Ідентифікатор АСВП для повного доступу 42Г751Г43831(https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors), з яких не вбачається жодних повідомлень про перевірку виконання рішення суду 30 травня 2026 року, наявні лише такі повідомлення про перевірку 26 травня 2026 року та наступне повідомлення про перевірку 09 червня 2026 року за підписом державного виконавця Осадчої К.І. Також електронні матеріали виконавчого провадження не містять жодного документа (постанови, розпорядження) щодо організації роботи у вихідний день.

Зазначені обставини дають можливість апеляційному суду прийти до однозначного висновку, що при примусовому виконанні рішення суду виконавча дія 30 травня 2026 року не планувалась та не відбулась, а тому, відповідно, і перевірка виконання рішення у визначений судовим рішенням час та місці державним виконавцем не проводилася..

Суд першої інстанції зазначених обставин не встановив, а тому висновок про належність дій державного виконавця про побачення дії 30 травня 2026 року зроблено передчасно. При цьому сам факт добровільного підключення боржника до засобу дистанційного зв`язку не може без додаткового встановлення обставин автоматично ототожнюватися з проведенням державним виконавцем виконавчої дії та її контролем, оскільки необхідно розмежовувати фактичне виконання боржником свого обов`язку та процесуальну діяльність державного виконавця щодо перевірки такого виконання.

Отже доводи апелянта в зазначеній частині є обґрунтованими, матеріалами справи та електронними матеріалами виконавчого провадження цілком підтверджена бездіяльність виконавця, яка полягала в нездійсненні передбаченої ч.2 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» перевірки виконання у час та місці побачення 30 травня 2026 року, тому апеляційна скарга в цій частині підлягає задоволенню.

Разом з тим скарга ОСОБА_1 містить вимоги щодо зобов`язання державного виконавця повторно розглянути обставини онлайн-побачення 30.05.2026 на підставі наявних матеріалів виконавчого провадження, надати мотивовану правову оцінку фактам, зафіксованим в акті від 02.06.2026 та відеозаписі онлайн-побачення, зокрема щодо відсутності державного виконавця під час побачення, незабезпечення належного відеоконтакту з дитиною, неповернення камери на дитину, дій боржниці із забезпечення реального спілкування та фактичної участі психолога, і за результатами такого розгляду прийняти мотивоване процесуальне рішення відповідно до статей 64-1, 75, 76 Закону України «Про виконавче провадження». Як зазначалося вище, суд апеляційної інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що 30 травня 2026 року виконавча дія не була організована виконавцем, тому, відповідно і здійснення ним перевірки за відсутності такої події, не є можливим.

Сама по собі вимога зобов`язати державного чи приватного виконавця виконати рішення суду або вчинити певні дії не є належним способом захисту прав, оскільки обов`язок діяти ефективно вже прямо закріплений у законі. Суд не має права перебирати на себе повноваження виконавця або зобов`язувати його вчиняти конкретні виконавчі дії, що належать до його виключної компетенції.

Інші доводи апелянта є формальними та такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до власного тлумачення положень закону, переоцінки доказів.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково найшли своє підтвердження в частині неповного з`ясування судом першої інстанції обставин справи щодо бездіяльності виконавця, у зв`язку з чим ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню в зазначені частині з ухваленням нового рішення у виді постанови про задоволення вимог скарги в зазначеній частині.

Іншим доводам скарги суд першої інстанції дав належну оцінку, тому колегія суддів приходить до висновку про те, що підстави для скасування ухвали в зазначеній частині відсутні.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржувану ухвалу слід скасувати частково, ухваливши в зазначеній частині нове рішення.

Керуючись статтями 255, 367, 374, 376, 377-382 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 23 липня 2026 року у цій справі в частині відмови у задоволенні вимог щодо визнання бездіяльності державного виконавця скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення у вигляді постанови, яким:

«Скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Осадчої К.І. у виконавчому провадженні № 76759436 щодо нездійснення 30 травня 2026 року передбаченої частиною другою статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» перевірки виконання у час та місці побачення.»

В іншій ухвалу суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст виготовлений 24 вересня 2026 року. Копію постанови надіслати учасникам провадження для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: І.В. Кочеткова

Суддя: Д.І. Сакоян