Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №335/7222/21 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 24.09.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 335/7222/21 Головуючий у 1 інстанції Шалагінова А.В.

Провадження № 22-ц/807/1844/26-8 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г.,

суддів: Кочеткової І.В., Сакояна Д.І.,

за участю секретаря судового засідання: Бєлової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 19 серпня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Марієнка Артема Олеговича,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 21 червня 2026 року звернувся до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Марієнко А.О. у виконавчому провадженні № 76759436, в якій просив:

- визнати неправомірними дії та бездіяльність державного виконавця під час проведення виконавчої дії 16.06.2026, а саме: неналежне керування виконавчою дією; неприпинення конфліктної, оцінювальної та дискредитуючої поведінки особи, представленої як психолог, у присутності дитини; фактичну відмову роз`яснити цій особі її права, обов`язки та межі участі відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»; неналежну перевірку забезпечення боржницею реального відеоконтакту стягувача з дитиною;

- визнати неправомірними дії державного виконавця щодо складання акта від 17.06.2026 в частині неповного та однобічного відображення істотних обставин виконавчої дії, зазначених у цій скарзі та у зауваженнях стягувача до акта;

- зобов`язати державного виконавця усунути зазначені порушення шляхом проведення належної та мотивованої перевірки виконання боржницею ОСОБА_2 рішення суду під час виконавчої дії 16.06.2026 на підставі відеозапису, стенограми, скріншотів та зауважень стягувача та за результатами такої перевірки вирішити питання про наявність підстав для застосування заходів, передбачених ч. 3, 4 ст. 64-1, ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження», або прийняти інше мотивоване процесуальне рішення із зазначенням причин незастосування таких заходів.

В обґрунтування скарги зазначав, що у вказаний день він здійснював відеодзвінок через застосунок «Viber» на телефон боржниці ОСОБА_2 , з метою спілкування з дитиною ОСОБА_3 . До відеозв`язку були підключені боржниця, стягувач, та психолог невідома особа «Лигия». На початку виконавчої дії державний виконавець фактично не міг належно керувати процесом, оскільки у нього не працював мікрофон.

Виконавча дія 16.06.2026 не була належно організована та проведена державним виконавцем. Державний виконавець не забезпечив належне керування процесом, не роз`яснив особі, представленій як психолог, її права, обов`язки та межі участі, не припинив конфліктну поведінку цієї особи, не забезпечив безпечну атмосферу для дитини, не перевірив належного реального забезпечення боржницею онлайн-побачення, не ідентифікував психолога в акті, не відобразив істотні обставини та не вирішив питання про наслідки фактичного невиконання або неналежного виконання рішення суду. У результаті акт від 17.06.2026 є неповним та однобічним, чим порушено його право як стягувача на реальне виконання рішення суду.

Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 19 серпня 2026 року у провадженні № 4-с/335/44/2026 відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Марієнка А.О. під час виконавчої дії 16 червня 2026 року у виконавчому провадженні № 76759436.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, 30 липня 2026 року ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 19 серпня 2026 року у справі № 335/7222/21, провадження № 4-с/335/44/2026 та постановити нову ухвалу, якою скаргу ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

Також ОСОБА_1 просив розглянути апеляційну скаргу за його відсутності за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції підмінив предмет скарги, оскільки він оскаржував не належну перевірку державним виконавцем виконавчої дії 16.06.2026 у порядку, визначеному судовим рішенням; а неналежне керування цією виконавчою дією; нероз`яснення особі, представленій як психолог, меж її участі та неприпинення її втручання; неповне й однобічне відображення істотних обставин в акті від 17.06.2026. Натомість мотивувальна частина ухвали побудована на іншому питанні: чи доведено невиконання боржницею рішення без поважних причин і чи були підстави для штрафу. Оскаржувана ухвала стоїть на трьох передумовах, кожна з яких не витримує перевірки: «належний психолог був» - обставину, якою це обґрунтовано, суд визнав встановленою без доказів, а матеріали справи її спростовують; «виконавець не мав реагувати» - пункт 7 розділу ІІ Інструкції прямо покладає на виконавця контроль за діями залучених осіб, а сам апеляційний суд визначив стандарт нейтральності психолога, який 16.06.2026 було порушено; «стягувач сам вийшов, тому все нівелюється» - бездіяльність виконавця вже відбулася до цього моменту. До того ж суд першої інстанції вирішив не той предмет, застосував вибірковий стандарт оцінки доказів і поведінки учасників та не оцінив докази, що прямо суперечать логіці його висновку. За таких обставин ухвала підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Відповідно до Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20 серпня 2026 року для розгляду цієї справи визначений склад колегії: головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та члени колегії суддів: Кочеткова І.В., Сакоян Д.І.

Ухвалою від 20 серпня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., вказану справу витребувано у суду першої інстанції.

Справа надійшла до апеляційного суду 28 серпня 2026 року.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 31 серпня 2026 року відкрито провадження. При відкритті апеляційного провадження учасникам справи наданий строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою суду від 31 серпня 2026 року справу призначено до розгляду, за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з повідомленням (викликом) учасників справи про час та місце судового засідання.

02 вересня 2026 року на апеляційну скаргу надійшов відзив державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін, зазначивши, що викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду. У матеріалах виконавчого провадження містяться акти перевірок виконання рішення, в кожній призначеній зустрічі та в тих відеозаписах на які посилається стягувач: боржник забезпечила виконання рішення суду, оскільки не чинила перешкод у спілкуванні батька з дитиною, при цьому надавала дитину для онлайн-зустрічі щоразу здійсненні дзвінка батьком. Однак дитина за власним бажанням відмовлялася спілкуватися з батьком. Відмова спілкуватися з батьком була за власної волі дитини (а не волі боржниці ) і є ще одною обставиною, що ускладнює виконання рішення і є поважною в розумінні ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», адже боржниця не могла насильно заставити доньку спілкуватися з батьком та вплинути на рішення доньки. Просив розглянути апеляційну скаргу у відсутності державного виконавця.

07 вересня 2026 року ОСОБА_1 надав додаткові пояснення, в яких зазначив, що відзив не спростовує доводів його апеляційної скарги щодо конкретної виконавчої дії 16.06.2026; відзив не зазначає ані підстав та порядку участі ОСОБА_4 у цій виконавчій дії, ані документа, на підставі якого її участь було визнано належною участю психолога у розумінні судового рішення, ані будь-якої професійної оцінки, наданої нею за результатами цієї виконавчої дії. Натомість відзив обмежується твердженням, що 16.06.2026 зустріч відбулася «в присутності матері дитини ОСОБА_2 , психолога». Таким чином, відзив не усуває, а фактично підтверджує проблему, на якій ґрунтується апеляційна скарга: орган ДВС підміняє перевірку належності обов`язкової участі психолога самим фактом присутності особи, названої психологом. При цьому відзив узагалі не надає відповіді щодо фактичної поведінки цієї особи 16.06.2026 та відмови державного виконавця відреагувати на її конфліктні й дискредитуючі висловлювання у присутності дитини, хоча саме обов`язок контролю за діями залучених осіб прямо покладений на виконавця пунктом 7 розділу ІІ Інструкції.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, з заявами про відкладення розгляду не зверталися, натомість в процесуальних заявах апелянт та виконавець висловили бажання щодо проведення судового засідання з розгляду апеляційної скарги у їхню відсутність.

Вирішуючи питання щодо розгляду скарги у відсутність учасників, що не з`явилися в судове засідання, колегія суддів враховує, що за змістом ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження; відповідно положень ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, державний виконавець – у відзиві, інші учасники процесу проігнорували право на викладення своїх доводів у процесуальний спосіб, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (ст. 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачала підстав для відкладення розгляду справи та вважала за доцільне розглянути справу в даному судовому засіданні, оскільки неявка учасників справи не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

В силу вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відводів, самовідводів у справі не заявлено.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в порядку, передбаченому ст. 367 ЦПК України, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1,2,5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає, зважаючи на таке:

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст .2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з Конституцією України до основних засад судочинства віднесено, зокрема, обов`язковість судового рішення. Захист, утвердження та здійснення прав людини потребують передусім забезпечення реалізації права на судовий захист, а також дотримання основних засад судочинства, включно з конституційною вимогою щодо обов`язковості судового рішення, що гарантовано приписами ч. 1 ст. 55, п. 9 ч. 2 ст. 129, ст. 129-1 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2023 року № 4-р(II)/2023).

Виконання судового рішення охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання (Рішення КСУ від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019).

Розділ VII ЦПК України регулює порядок судового контролю за виконанням судових рішень. За змістом ст. 447 ЦПК України, судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Відповідно до змісту ст.447-1 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Отже, судовий контроль, метою якого є забезпечення своєчасного захисту та охорони прав і свобод людини та громадянина, на стадії виконавчого провадження, окрім розв`язання судом низки процесуальних питань, охоплює також і контроль, під час якого оцінюють законність дій виконавця та ухвалених ним рішень, тобто, він спрямований на недопущення зловживань з боку державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Отже, оскільки у держави є позитивний обов`язок виконати судове рішення, подання особою, на користь якої ухвалено таке рішення, скарги відповідно до ст. 447, 447-1 ЦПК України спрямоване на забезпечення належного виконання судового рішення, а оскарження ухвали суду за наслідками розгляду такої скарги - на уможливлення запобігти негативним наслідкам судової помилки, якщо така мала або могла мати місце.

Судовий контроль за виконанням судових рішень спрямований не лише на визнання (констатацію) неправомірності оскаржених рішень, дій чи бездіяльності виконавця, а, насамперед, на поновлення порушених прав особи, яка звертається зі скаргою.

Приписи ст. 447, 447-1 ЦПК України встановлюють можливість оскаржити до суду не лише дію державного або приватного виконавця, а й його бездіяльність.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги, суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Європейський суд із прав людини в рішенні у справі» Luciano Rossi v. Italy» від 15 листопада 2002 року зазначив, що право на суд, у тому вигляді, як воно гарантоване ст. 6 Конвенції, охоплює також виконання остаточних, зобов`язальних судових рішень, які в державах, що визнають верховенство права (правовладдя) («states that accept the rule of law»), не можуть залишатись невиконаними на шкоду будь-якій зі сторін, тому виконання судового рішення не може здійснюватись із непомірним зволіканням.

За змістом ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Змістом ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Змістом п. 5 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний, серед іншого, роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Сторони виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом (ч. 1 ст. 19 зазначеного Закону).

За змістом ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» експерт, спеціаліст, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, перекладач не можуть брати участі у виконавчому провадженні і підлягають відводу, якщо вони є близькими родичами сторін, їхніми представниками або іншими особами, які беруть участь у виконавчому провадженні, або заінтересовані в результаті виконання рішення, або якщо є інші обставини, що викликають сумнів у їх неупередженості.

За наявності підстав для відводу експерт, спеціаліст, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, перекладач зобов`язані заявити самовідвід. З тих самих підстав відвід таким особам може бути заявлений стягувачем, боржником або їхніми представниками. Відвід повинен бути вмотивованим, викладеним у письмовій формі і може бути заявлений у будь-який час до закінчення виконавчого провадження.

Питання про відвід експерта, спеціаліста, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання чи перекладача вирішується у строк до п`яти робочих днів після надходження заяви про відвід шляхом винесення вмотивованої постанови виконавця.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до 10 робочих днів. Про відкладення проведення виконавчих дій виконавець виносить відповідну постанову.

Крім того, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, п роводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Виконання рішення, яке зобов`язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч. 6 ст. 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному ч. 1 ст. 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених ч. 10 ст. 71 Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом. У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею. Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому ст. 63 цього Закону.

Вимогами ч. 2 ст. 14, п. 15 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено обов`язок виконавця залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна суб`єктів оціночної діяльності суб`єктів господарювання.

Порядок залучення вказаних осіб до проведення виконавчих дій регламентований розділами ІІ, ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802, та передбачає винесення виконавцем відповідної постанови.

Окрім того, розділом ІХ вказаної Інструкції визначено порядок виконання рішень немайнового характеру, у тому числі рішень про встановлення побачень дитини з батьком, а саме: відповідно до п. 5-11 зазначено, що якщо рішенням про встановлення побачення з дитиною не визначено час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, державний виконавець викликає сторони виконавчого провадження з метою визначення часу та (або) місця такого побачення шляхом надіслання викликів одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Державний виконавець визначає час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, враховуючи позицію сторін виконавчого провадження та інтереси дитини, шляхом винесення постанови про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною.

Залучення у виконавчому провадженні відповідних органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та фізичних осіб (крім понятих) здійснюється виконавцем шляхом винесення постанови про залучення цих осіб. У цій постанові обов`язково зазначаються опис причин, що зумовили необхідність залучення, час та місце здійснення виконавчих дій, а також інші необхідні відомості.

Перед початком виконавчих дій виконавець усно роз`яснює залученим при примусовому виконанні рішень особам їхні права та обов`язки, про що зазначається в акті.

Виконавець контролює вчинення дій залученими особами.

При виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною державний виконавець за потреби залучає органи опіки та піклування.

За наявності обставин, що перешкоджають проведенню побачення стягувача з дитиною, державний виконавець відкладає проведення виконавчих дій в порядку, визначеному ст. 32 Закону України.

У разі якщо боржник не виконує рішення у зв`язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець в установленому порядку залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені ч. 3 ст. 64-1 Закону України, а у разі повторного невиконання без поважних причин - передбачені ч. 4 ст. 64-1 Закону України.

При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному ч. 4 ст. 64 -1 Закону.

У разі виконання боржником рішення виконавець складає акт, що підписується сторонами виконавчого провадження, та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до п. 9 ч.1 ст. 39 Закону.

Отже, зі змісту зазначених норм випливає, що перед початком виконавчої дії, виконавець повинен повідомити сторони виконавчого провадження про особу, яку він залучив до виконавчої дії як спеціаліста (в даному випадку психолога) та роз`яснити учасникам виконавчої дії права та їхні обов`язки, зокрема, право на відвід/самовідвід та з`ясувати у сторін виконавчої дії чи не мають вони відводів залученому ним спеціалісту. У разі надходження такої заяви, виконавець зобов`язаний перейти до її розгляду, та, відповідно, вирішити питання щодо необхідності відкладення виконавчої дії.

Виходячи з того, що можливість обґрунтованих сумнів у неупередженості залученого спеціаліста може виникнути не лише перед початком, а й під час самої виконавчої дії, право заявити йому відвід зберігає свою актуальність до завершення перебігу такої дії та набуває певного сенсу при виникненні конфліктної ситуації за участю такого спеціаліста у цій виконавчій дії.

Судом першої інстанції встановлено та не оспорюється учасниками провадження, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2023 року у цивільній справі № 335/7222/21 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , треті особи – Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення годин спілкування, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання дитини та порядку участі батька у її вихованні первісний позов задоволено частково.

Судом першої інстанції визначено спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_3 : у формі зустрічей кожен вівторок з 17-00 год. до 19-00 год. та щосуботи з 15-00 год. до 19-00 год. в присутності матері дитини ОСОБА_2 та психолога, у тому числі з можливістю відвідування місць дозвілля та відпочинку за бажанням дитини; безперешкодне спілкування за телефоном та засобами відеозв`язку у будь-який інший час за бажанням дитини.

Також судом визначено спосіб участі дідуся ОСОБА_5 та бабусі ОСОБА_6 у вихованні та спілкуванні з онукою ОСОБА_3 у формі зустрічей кожен перший і третій четвер місяця з 17-00 год. до 19-00 год. в присутності матері дитини ОСОБА_2 .

В іншій частині первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов задоволено частково. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_2 , в іншій частині зустрічного позову відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 07 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2023 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині усунення перешкод у спілкуванні з донькою скасовано, в частині визначення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з донькою змінено: зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з донькою. Визначено спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_3 у формі зустрічей кожний вівторок з 17-00 год. до 19-00 год. та щосуботи з 15-00 год. до 19-00 год. Перші 10 (десять) зустрічей батька з дитиною провести у присутності матері дитини ОСОБА_2 , у тому числі з можливістю відвідування місць дозвілля та відпочинку.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 23 липня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шалько О.А. задоволено.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 07 лютого 2024 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з донькою та визначення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з донькою скасовано, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2023 року в цій частині залишено в силі.

Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 10 липня 2025 року заяви ОСОБА_1 і ОСОБА_6 про зміну способу і порядку виконання рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 20 листопада 2023 року у цивільній справі № 335/7222/21 задоволені частково: змінений спосіб і порядок виконання рішення шляхом забезпечення ОСОБА_2 у визначені вказаним рішенням дні та години зустрічей ОСОБА_1 і ОСОБА_6 спілкування з дитиною ОСОБА_7 за телефоном та засобами відеозв`язку (в онлайн-режимі). У задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_6 відмовлено.

Зазначене рішення було звернуто до примусового виконання.

Предметом скарги у даному провадженні ОСОБА_1 визначив насамперед бездіяльність державного виконавця Марієнка О.А., яка полягала у неналежному керуванні ним виконавчою дією 16 червня 2026 року та як, наслідок, державний виконавець склав акт, який не відображає дійсні обставини виконавчої дії та не перевірив виконання рішення суду.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно з визначеним графіком між ОСОБА_1 та дитиною ОСОБА_3 16.06.2026 о 17:00 год. відбулась зустріч в онлайн-форматі через додаток «Viber», в якому створено груповий чат, до якого підключено стягувача ОСОБА_1 , боржницю ОСОБА_2 , Приморський ВДВС, особу з нікнеймом «Лигия» (мовою оригіналу).

За наслідками проведеної онлайн-зустрічі державним виконавцем складено акт від 17.06.2026, в якому відображено хід виконавчої дії, а саме зазначено, що спочатку дитина попросила розповісти їй казку, однак стягувач повідомив, що дитина може йому телефонувати в будь-який час, а зараз необхідно здійснити організаційні заходи, щоб дитина почекала 5 хвилин. У державного виконавця у зв`язку з технічною помилкою не працював мікрофон, але відеозв`язок здійснювався. Надалі стягувач спілкувався з психологом, доводив свою позицію щодо заходів виконання. Пізніше стягувач повідомив про неприпустиму поведінку психолога, попросив державного виконавця роз`яснити психологу її права та обов`язки, на що психолог зазначила, що стягувач не дає виконувати рішення, не починає спілкування з дитиною та не дає їй можливість працювати як психологу. Надалі стягувач повідомив, що не бачить дитину по відеозв`язку, а бачить лише штору та психолога. Після дискусії з психологом стягувач зазначив, що вважає неприпустимим подальше проведення виконавчих дій, а запис розмови надасть до суду, та вийшов з розмови, після чого виконавча дія була завершена.

Стягувачем ОСОБА_1 17.06.2026 були подані зауваження на акт, в яких він зазначив про однобічний виклад обставин у акті, технічну проблему з мікрофоном у державного виконавця, надав опис конфліктної ситуації з психологом, втягнення дитини у конфліктну атмосферу, а також звернув увагу на бездіяльність та неналежну поведінку державного виконавця під час виконавчої дії, нерозуміння психологом суті виконавчого провадження, тощо.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні скарги, виходив з того, що з долученого до скарги відеозапису в електронній формі випливає, що хід виконавчої дії, відображений у акті державного виконавця від 17.06.2026, відповідає фактичним обставинам, що мали місце під час онлайн-зустрічі стягувача з дитиною. Більшу частину зустрічі стягувач з`ясовував процесуальні питання виконання з державним виконавцем та психологом, водночас, із дитиною майже не спілкувався. Дитина відмовилась підходити до відеокамери, задавала питання стягувачу поза межами простору, що фіксувався відеокамерою.

Суд першої інстанції не погодився із доводами скарги ОСОБА_1 , що акт є неповним та не містить відображення усіх обставин виконавчої дії, адже ці доводи спростовані змістом акту від 17.06.2026, який є надмірно деталізованим, окрім фіксації факту надання боржницею дитини для спілкування, містить й сутність порушених питань стягувачем перед державним виконавцем, психологом та зміст відповідей на них.

Судом першої інстанції встановлено, що вказана зустріч відбулась, боржниця надала дитину для спілкування зі стягувачем у визначений виконавчим документом час. Будь-яких перешкод у спілкуванні батька з дитиною боржниця не чинила. Той факт, що дитина відмовилась перебувати перед відеокамерою, а також відсутність будь-яких роз`яснень з боку психолога не свідчить про перешкоджання проведенню виконавчих дій боржницею.

За висновками суду першої інстанції матеріали справи не містять доказів невиконання боржницею без поважних причин рішення суду, оскільки 16.06.2026 відбулась онлайн-зустріч стягувача з донькою ОСОБА_3 в присутності боржниці та психолога, дитина була присутня під час зустрічі та нетривалий час спілкувалась зі стягувачем, хоча і поза межами простору, що фіксувався відеокамерою. Водночас, стягувач, від`єднавшись від відеодзвінку, припинив відеозустріч через виниклі непорозуміння з психологом та державним виконавцем. Вказане не можна розцінювати як невиконання рішення боржницею без поважних причин. Зазначення у скарзі, що невиконання рішення боржницею полягало у незабезпеченні візуального контакту, нерозміщенні відеокамери навпроти дитини, несприяння контакту, на переконання суду першої інстанції, не заслуговує на увагу, оскільки вказані доводи ґрунтуються на власному розумінні стягувачем обов`язків боржника у виконавчому провадженні та власному його тлумаченні процесу примусового виконання рішення. Державний виконавець в межах своїх повноважень надав відповідну оцінку діям боржниці, зазначивши у відзиві, що підстави для застосування заходів примусового виконання у цьому випадку відсутні. Винесення будь-якого процесуального документа у разі невстановлення підстав для застосування штрафу, як це вказано в скарзі ОСОБА_1 , чинним законодавством не передбачено. Також не передбачено і можливості проведення повторної перевірки виконання виконавчого документа у разі, якщо державний виконавець був присутній під час виконавчої дії та за її наслідками вже склав акт.

З зазначеними висновками суду першої інстанції колегія суду погоджується не в повній мірі, оскільки, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні скарги у повному обсязі, належним чином не розмежував питання виконання судового рішення боржником та питання належного виконання державним виконавцем своїх обов`язків під час проведення виконавчої дії.

Судом першої інстанції надано оцінку щодо факту (не)виконання боржником судового рішення лише з огляду на поведінку дитини, натомість доводи скаржника, які стосуються саме поведінки державного виконавця під час проведення виконавчої дії, залишилися поза увагою суду першої інстанції.

З оглянутого відеозапису виконавчої дії 16 червня 2026 року вбачається, що державний виконавець Марієнко А.О. на початку виконавчої дії приймав участь у відеоконференції з вимкнутим мікрофоном. У той час, малолітня ОСОБА_7 , підійшла до камери, привіталася та розпочала спілкування зі стягувачем за межами об`єктиву відеокамери. Стягувач підтвердив, що бажає спілкуватися з донькою, але попросив її зачекати 5 хвилин, поки він вирішить організаційні питання з проведення виконавчої дії. Дитина зауважила, що в такому випадку спілкуватися не бажає. У цей час між стягувачем та особою з нікнеймом «Лигия», яка представилася як психолог, розпочався діалог з приводу її участі, який переріс у конфлікт, під час якого психолог висловила оціночні судження щодо неналежної поведінки стягувача під час виконавчої дії.

О 17-05 год виконавець приєднався до спілкування та на поставлені стягувачем питання відповів, що він не чув діалог стягувача та психолога. При цьому виконавець не з`ясував даних особи, яка була залучена в якості спеціаліста до виконавчої дії під нікнеймом «Лигия», не представив її учасникам виконавчої дії, не роз`яснив учасникам виконавчої дії їхні права та обов`язки, у тому числі і про право за наявності підстав заявити відвід спеціалісту.

Особа з нікнеймом «Лигия» у свою чергу повідомила, що обізнана зі своїми правами та обов`язками та запропонувала перейти до спілкування батька з дитиною.

Далі між стягувачем та залученим спеціалістом мало місце продовження конфліктної ситуації, в яку державний виконавець не втрутився, не припинив її, не зробив жодного зауваження, не з`ясував у стягувача наявність підстав для відводу спеціаліста (при цьому стягувач зазначав, що не бажає, щоб даний спеціаліст приймав участь у виконавчих діях), а лише мовчки спостерігав за конфліктною ситуацією, яка до того ж мала місце у присутності дитини.

Конфлікт був припинений стягувачем, який повідомив, що за таких обставин вважає неприпустимим проведення виконавчих дій та вийшов з відеоконференцз`язку.

Обов`язок належного здійснення виконавчих дій покладений на виконавця Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень». За змістом п.7 Розділу ІІ Інструкції саме виконавець контролює вчинення дій залученими особами.

Присутність виконавця під час проведення виконавчої дії не може розглядатися виключно як формальна фіксація факту її проведення. Якщо безпосередньо під час виконавчої дії виникають обставини, які можуть перешкоджати її проведенню, виконавець повинен діяти в межах наданих йому законом повноважень, належним чином зафіксувати такі обставини та забезпечити проведення/відкладення виконавчої дії відповідно до вимог закону.

З матеріалів справи вбачається, що під час відеоконференції виникла конфліктна ситуація, уникненню якої можна було б запобігти з`ясуванням даних психолога, залученого як спеціаліста, та роз`ясненням сторонам виконавчого провадження права на відвід, однак виконавець в цій частині допустив бездіяльність, не виконавши вимоги ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 7 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень», за змістом якої перед початком виконавчих дій виконавець усно роз`яснює залученим при примусовому виконанні рішень особам їхні права та обов`язки, про що зазначається в акті.

Не залишається поза увагою апеляційного суду і той факт, що дитина перебувала безпосередньо поруч із матір`ю та брала участь у спілкуванні, тобто конфлікт відбувся у її присутності.

За таких обставин державний виконавець мав можливість безпосередньо спостерігати за перебігом виконавчої дії та виникненням конфліктної ситуації та відреагувати на зазначені обставини. Однак, з матеріалів справи та змісту відеозапису виконавчої дії вбачається, що виконавець не вжив жодних заходів для припинення конфліктної поведінки учасників, яка могла перешкоджати належному проведенню виконавчої дії, та не вплинув на її перебіг, хоча міг та повинен був це зробити.

Водночас, колегія суддів наголошує, що від виконавця не вимагається вирішення особистого або психологічного конфлікту між дорослими особами, встановлення правоти тієї чи іншої сторони або здійснення психологічного втручання, його обов`язок полягає в іншому – належно здійснювати виконавчу дію, реагувати на обставини, що виникають під час її проведення, не допускати перешкоджання її проведенню в межах наданих законом повноважень та належно фіксувати відповідні обставини. Особливого значення це набуває з огляду на те, що конфліктна ситуація виникла під час спілкування, у якому безпосередньо брала участь дитина.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Зазначене положення не означає покладення на виконавця функцій психолога чи іншого спеціаліста, однак вимагає від нього під час проведення виконавчої дії враховувати присутність дитини та не залишати без реагування конфліктну ситуацію, яка виникла безпосередньо під час такої дії.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець мав передбачені законом повноваження щодо отримання пояснень від учасників виконавчого провадження, у тому числі і щодо сумнівів у неупередженості залученого спеціаліста, наявності підстав для його відводу та, як наслідок, відкладення проведення виконавчої дії з метою розгляду заяви про відвід, однак цього не зробив, чим допустив бездіяльність, яка безумовно порушує право стягувача на відведення від виконавчої дії спеціаліста (психолога), щодо участі якого у нього виникла певна недовіра та наявні сумніви щодо його неупередженості .

Отже доводи апелянта щодо неправомірних дій виконавця у вигляді неналежного керування виконавчою дією та допущенням ним бездіяльності в частині неприпинення конфліктної ситуації у присутності дитини є обґрунтованими, підтверджені доказами, наявними в матеріалах провадження, у зв`язку з чим апеляційна скарга в цій частині підлягає задоволенню. У той час, як відмова виконавця роз`яснити залученому як психологу спеціалісту її права та обов`язки, жодним чином не впливає на права стягувача ОСОБА_1 та не порушує його жодних інтересів.

Щодо доводів апелянта в частині неповного та однобічного відображення істотних обставин виконавчої дії в складеному виконавцем акті від 17 червня 2026 року, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

За приписами ч. 3 ст. 64-1 Закону України акт складається державним виконавцем у разі невиконання без поважних причин боржником рішення та в подальшому вирішується питання щодо притягнення такого боржника до відповідальності – тобто у разі встановлення виконавцем факту невиконання рішення боржником за встановлення відсутності причин, що унеможливили виконання рішення поза волевиявленням боржника, складання такого акту є обов`язковим.

Разом з тим Закон України «Про виконавче провадження» та Інструкція з організації примусового виконання рішень дають право державному або приватному виконавцю під час вчинення будь-яких виконавчих право фіксувати ці дії відповідним актом.

Акт – документ, що підтверджує певні встановлені факти або події. Текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій; за зведеним виконавчим провадженням - повного найменування (прізвища, імені та по батькові) боржника та дати об`єднання виконавчих проваджень у зведене, а також вступної і констатуючої частин. У вступній частині зазначаються назва акта, дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по батькові виконавця, підстава для складання акта, особи, які були присутні під час його складання, із зазначенням їхнього статусу у виконавчому провадженні, місця проживання (місцезнаходження), посад, інших наявних даних, зазначається кількість аркушів, на яких складено акт. У констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції.

Отже, виконавець має право скласти акт щодо перебігу виконавчої дій, в тому числі і щодо відеозустрічі стягувача з дитиною, в якому викласти перебіг дій та обставини такої зустрічі.

Складений виконавцем акт від 17 червня 2026 року відображає перебіг виконавчої дії, складений виконавцем на підставі суб`єктивного сприйняття цього перебігу. Його зміст цілком узгоджується з вимогами, зазначеними в п.8 Розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що зазначений акт не є тотожнім складанню акту щодо невиконання без поважних причин боржником рішення щодо спілкування з дитиною, який повинен бути складений за умов, що державний виконавець прийде до висновку щодо неналежного виконання рішення боржником.

Невідображення в акті істотних, за доводами стягувача, обставин виконавчої дії жодним чином не порушує права стягувача, оскільки він має право на захист порушених інтересів діями та/або бездіяльністю виконавця під час виконавчої дії при примусовому виконанні рішення суду, а не пов`язаними з оформленням процесуальних документів, що фіксують її перебіг. Зауваження до складеного Акту є самостійним документом виконавчого провадження, на підставі матеріалів якого перевіряється законність дій виконавця при виконанні рішення суду.

Отже, підстави для визнання неправомірними дій державного виконавця Марієнка Артема Олеговича щодо складання акта від 17.06.2026 в частині неповного та однобічного відображення істотних обставин виконавчої дії, зазначених у цій скарзі та у зауваженнях стягувача до акта та задоволення апеляційної скарги в цій частині – відсутні.

Доводи апелянта в частині неналежної перевірки забезпечення реального відеоконтакту стягувача з дитиною, не є слушними. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що вказана зустріч відбулась, боржниця надала дитину для спілкування зі стягувачем у визначений виконавчим документом час, при цьому на початку спілкування дитина мала відеоконтакт з учасниками виконавчої дії. Будь-яких перешкод у спілкуванні батька з дитиною боржниця не чинила. Той факт, що дитина відмовилась в подальшому перебувати перед відеокамерою та чекати, коли батько їй приділить увагу, не свідчить про перешкоджання проведенню онлайн-зустрічі боржницею. У той час як сама онлайн-зустріч була припинена за волевиявленням стягувача, який вважав неможливим продовжити відеоспілкування з дитиною за умов наявної конфліктної ситуації та бездіяльності виконавця щодо її припинення.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції не встановлено ознак протиправності у діях/бездіяльності державного виконавця в частині перевірки виконання рішення боржником, що частково є предметом цієї скарги, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про визнання бездіяльність виконавця в неперевірки виконання рішення боржником та похідних вимог скарги про зобов`язання державного виконавця здійснити повторний розгляд обставин виконавчої дії від 16.06.2026 та вирішити питання про застосування до боржника заходів, передбачених ст. 64 -1, 75, 76 Закону України «Про виконавче провадження».

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції в цілому, однак вважає за необхідне звернути увагу, що сама по собі вимога зобов`язати державного чи приватного виконавця виконати рішення суду або вчинити певні дії не є належним способом захисту прав, оскільки обов`язок діяти ефективно вже прямо закріплений у законі. Суд не має права перебирати на себе повноваження виконавця або зобов`язувати його вчиняти конкретні виконавчі дії, що належать до його виключної компетенції.

Отже, доводи апелянта в цій частині не є слушними, відповідно, апеляційна скарга в зазначеній частині задоволенню не підлягає. В цілому доводи апеляційної скарги в зазначеній частині зводяться до повторень доводів скарги, незгоди з судовим рішенням, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким дана належна оцінка.

Інші доводи апелянта є формальними та такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до власного тлумачення положень закону, переоцінки доказів.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково найшли своє підтвердження в частині неповного з`ясування судом першої інстанції обставин справи щодо неправомірних дій виконавця які проявилися в неналежному керуванні виконавчою дією та допущеною ним бездіяльності в частині неприпинення конфліктної ситуації між стягувачем та залученим до виконавчої дії спеціалістом, яка відбулася у присутності малолітньої дитини, що є неприпустимим, у зв`язку з чим ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню в зазначені частині з ухваленням нового рішення у виді постанови про задоволення вимог скарги в зазначеній частині.

Іншим доводам скарги суд першої інстанції дав належну оцінку, тому колегія суддів приходить до висновку про те, що підстави для скасування ухвали в зазначеній частині відсутні.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржувану ухвалу слід скасувати частково, ухваливши в зазначеній частині нове рішення.

Керуючись статтями 255, 367, 374, 376,377-382 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 19 серпня 2026 року у цій справі в частині відмови у задоволенні вимог щодо визнання неправомірними дій виконавця з неналежного керування виконавчою дією та невтручання у конфліктну ситуацію та ухвалити в цій частині нове рішення у вигляді постанови, яким:

«Скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії державного виконавця Марієнка Артема Олеговича у виконавчому провадженні № 76759436 під час проведення виконавчої дії 16.06.2026 з неналежного керування виконавчою дією та допущену ним бездіяльність в частині невжиття жодних заходів, спрямованих на припинення конфліктної ситуації, яка виникла між учасниками виконавчої дії у присутності дитини».

В іншій ухвалу суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст виготовлений 24 вересня 2026 року. Копію постанови надіслати учасникам провадження для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: І.В. Кочеткова

Суддя: Д.І. Сакоян