Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №169/321/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 169/321/25 Головуючий у 1 інстанції: Тітівалов Р. К.

Провадження № 22-ц/802/1163/26 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О. І.,

суддів - Бовчалюк З. А., Киці С. І.,

секретар судового засідання Власюк О. С.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Сохацького А. В.,

представника відповідача Шкіринця Ю. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Ратнівський аграрій», треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору – виконавчий комітет Ратнівської селищної ради, державний реєстратор відділу «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Ратнівської селищної ради Чикор (Наход) Олена Іванівна, про визнання відсутнім права оренди та повернення земельних ділянок, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , поданою від її імені представником ОСОБА_2 на рішення Турійського районного суду Волинської області від 23 червня 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

17 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовано тим, що вона є власником земельних ділянок з кадастровим номером 0725586700:03:002:0082 площею 1,9875 га та з кадастровим номером 0725586700:03:002:0083 площею 2,084 га.

01 травня 2014 року між нею і відповідачем СГ ТОВ «Ратнівський аграрій» було укладено договори оренди землі № Т/С/05/14/Р та № Т/С/05/14/Р326, згідно з якими відповідачу передані в оренду зазначені земельні ділянки на строк 10 років, який закінчився 01 травня 2024 року.

27 березня 2024 року державний реєстратор Чикор (Наход) О. І. на підставі поданих відповідачем документів прийняла рішення про державну реєстрацію прав (про реєстрацію змін до іншого речового права – права оренди) на спірні земельні ділянки та при здійснені такої реєстрації в Державний реєстр речових прав внесла інформацію про автоматичне продовження дії договорів оренди з правом пролонгації, внаслідок чого в Реєстрі почала відображатися нова дата закінчення строку дії договорів оренди – 01 травня 2034 року.

Вона не надавала згоди на продовження строку дії договорів оренди землі.

На підставі законодавства, чинного на дату укладення договорів, єдиною підставою для поновлення таких договорів і для внесення державним реєстратором в Реєстр інформації про автоматичне їх поновлення мала бути укладена між нею та відповідачем додаткова угода.

Діями відповідача та державного реєстратора щодо продовження строку дії договорів оренди порушені її права, як власника земельних ділянок, оскільки вона мала намір використовувати спірні земельні ділянки для власних потреб.

Ураховуючи наведене, просила визнати відсутнім у СГ ТОВ «Ратнівський аграрій» права оренди на земельні ділянки з кадастровим номером 0725586700:03:002:0082 площею 1,9875 га та з кадастровим номером 0725586700:03:002:0083 площею 2,084 га, зобов`язати СГ ТОВ «Ратнівський аграрій» повернути їй ці земельні ділянки та стягнути з відповідача судові витрати по справі.

Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 23 червня 2026 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 від імені позивача ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове – про задоволення позову.

Зазначає, що вона не оспорювала дійсність договорів оренди землі, не просила визнати недійсним п. 8 договорів оренди, не ставила питання про недійсність правочинів чи їх окремих положень, а також не заперечувала право сторін передбачити у договорі умови щодо його поновлення. Предметом спору в цій справі було встановлення виникнення у відповідача після 01 травня 2024 року права оренди земельних ділянок, існування передбачених законом підстав для поновлення договорів оренди, дотримання вимог ст. 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладення договорів, наявності у державного реєстратора законних підстав для внесення до Державного реєстру речових прав записів про автоматичне продовження строку дії договорів оренди.

Натомість суд зосередився на аналізі правочину в контексті презумпції правомірності правочину. При цьому помилково ототожнив чинність договірної умови та наявність передбачених законом юридичних фактів, необхідних для виникнення права оренди після закінчення строку дії договорів.

Оскільки спірні договори укладені після 01 травня 2014 року до них підлягала застосуванню ст. 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час їх укладення. Така стаття включала належне виконання договору орендарем, своєчасне повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися переважним правом на поновлення договору, подання проєкту додаткової угоди, відсутність заперечень орендодавця, укладення додаткової угоди та державну реєстрацію відповідного речового права. Однак рішення суду не містить висновків у цій частині.

Суд фактично поклав на позивача обов`язок доведення відсутності підстав для поновлення договорів, чим порушив правила розподілу тягаря доказування.

Матеріали справи стверджують, що укладені у 2017 та 2018 роках додаткові угоди стосувалися виключно розміру орендної плати та не передбачали продовження строку дії договорів, а про поновлення додаткові договори не укладалися.

Неправильно застосовано висновки Великої Палати Верховного Суду та практику Верховного Суду. Суд першої інстанції використав загальні правові висновки замість спеціальних, вибірково процитував постанови щодо застосування ст. 33 Закону України «Про оренду землі» та не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду щодо неправильного застосування норм матеріального права та ухвалення незаконного рішення.

Не надано оцінки Акту камеральної перевірки Міністерства юстиції України та безпідставно ототожнено державну реєстрацію з виникненням права оренди. Неправильно застосовано ст. 204 ЦК України, безпідставно поширивши презумпцію правомірності правочину на виникнення речового права та державну реєстрацію.

Суперечливою вважає позицію суду в частині висновку про належне виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань. Крім того, факт внесення коштів на депозит нотаріуса підтверджує лише здійснення відповідної нотаріальної дії, але не доводить правильності визначення розміру орендної плати, повноти виконання договірного зобов`язання та відповідності проведеного розрахунку умовам договорів і вимогам законодавства. Для такого висновку необхідним було дослідження первинних документів, у витребуванні яких суд відмовив позивачу.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач СГ ТОВ «Ратнівський аграрій», посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Від третіх осіб відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У судовому засіданні позивач та її представник апеляційну скаргу підтримали із наведених у ній підстав та просять її задовольнити.

Представник відповідача апеляційну скаргу заперечив та просить залишити її без задоволення.

Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, інші учасники справи у судове засідання не з`явилися і їх неявка відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду скасувати з таких підстав.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції дійшов висновку, що відмітка державного реєстратора від 27 березня 2024 року про автоматичне продовження дії договору свідчить про волевиявлення сторін щодо такого продовження та узгоджується з п. 8 договорів оренди, умова в якому містилася ще під час укладення договорів та під час реєстрації цих договорів 18 травня 2014 року. Крім того позивач із заявами про припинення права оренди до відповідача та виключення з реєстру відомостей про поновлення строку дії договорів до державного реєстратора не зверталася.

Проте, до таких висновків суд дійшов помилково, без належного з`ясування обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Згідно з матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником двох земельних ділянок: з кадастровим номером 0725586700:03:002:0082 площею 1,9875 га та з кадастровим номером 0725586700:03:002:0083 площею 2,084 га.

01 травня 2014 року між ОСОБА_1 та СГ ТОВ «Ратнівський аграрій» було укладено договори оренди землі № Т/С/05/14/Р (далі – договір 1) та № Т/С/05/14/Р326 (далі – договір 2), відповідно до яких вона передала зазначені земельні ділянки в строкове платне користування відповідачу.

У пункті 8 договорів сторони узгодили, що вони укладені на 10 років з урахуванням ротації культур. В останній рік оренди договори діють до моменту повного збору врожаю. Умови договорів зберігають чинність протягом всього строку дії цього договору, в тому числі у випадках, коли після їхнього укладення законодавством встановлені правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов`язань орендаря щодо орендної плати – до виконання зобов`язань.

У разі відсутності письмової заяви однієї зі сторін про припинення або зміну договорів протягом одного місяця до закінчення строку дії договорів вони вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цими договорами. Після закінчення терміну дії договорів оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договорів оренди.

Відповідно до пункту 37 договорів зміна їхніх умов здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку.

Рішеннями державного реєстратора реєстраційної служби Турійського районного управління юстиції Волинської області від 18 травня 2014 року відомості про право оренди земельних ділянок (орендар СГ ТОВ «Ратнівський аграрій», орендодавець (власник) ОСОБА_1 ) внесені до Реєстру Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень (далі – Реєстр).

28 травня 2017 року між ОСОБА_1 і СГ ТОВ «Ратнівський аграрій» було укладено додаткову угоду № 1 до договору 2, відповідно до умов якої пункт 9 договору оренди землі викладений у такій редакції: «Орендна плата вноситься орендарем у розмірі 4 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки загальною сумою у грошовому виразі або товаром за домовленістю сторін».

20 травня 2018 року між ОСОБА_1 і СГ ТОВ «Ратнівський аграрій» було укладено додаткову угоду № 2 до договору 1, відповідно до умов якої пункт 9 договору оренди землі викладений в такій редакції: «Орендна плата вноситься орендарем у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки загальною сумою у грошовому виразі або товаром за домовленістю сторін».

В інші умови договорів оренди сторони зміни не вносили.

Із матеріалів справи видно, що на підставі заяв відповідача від 25 березня 2024 року проведена державна реєстрація вищезазначених додаткових угод до договорів оренди в Реєстрі.

Державний реєстратор Чикор (Наход) О. І. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 березня 2024 року на підставі відомостей Реєстру, згідно з якими спірні земельні ділянки перебували в оренді СГ ТОВ «Ратнівський аграрій» (державна реєстрація запису про право оренди проведена 18 травня 2014 року).

Таким чином, державний реєстратор Чикор (Наход) О. І. 27 березня 2024 року здійснила державну реєстрацію права оренди (перенесення) на спірні земельні ділянки зі спеціального (тимчасового) розділу Реєстру до відкритого розділу Реєстру.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України та Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно із частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми.

Разом з тим, цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України, договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 33 цього Закону (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, на час укладення договорів у 2014 році) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з частинами 2-5 цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, і відсутності протягом місяця повідомлення орендодавця про наявність заперечень та свого рішення.

Зазначений висновок містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц.

У матеріалах справи відсутні повідомлення орендаря орендодавцю про його намір реалізувати переважне право на укладення договорів оренди (продовження дії договорів) до закінчення строку дії попередніх договорів (до 01 травня 2024 року).

При цьому орендодавець направляла на адресу орендаря заяву (повідомлення) від 01.03.2024 про припинення договорів оренди землі у зв`язку із закінченням строку їх дії і така заява (повідомлення) була одержана уповноваженою особою відповідача 07 березня 2024 року, про що зроблено відповідну відмітку у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Статтею 3 ЦК України визначено, що однією із основних засад цивільного законодавства є добросовісність.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі -«non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У матеріалах справи відсутні докази того, що позивач як власник майна зверталася до державного реєстратора для вказівки про автоматичність продовження права оренди. Одночасно із цим, такі дії державного реєстратора, вчинені безпосередньо після заяви (повідомлення) орендодавця про припинення договорів оренди і до завершення строку їх дії, не лише не узгоджуються з волею орендодавця, але й прямо їй суперечать.

При цьому, з акта камеральної перевірки Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України від 03 червня 2026 року встановлено, що 25 березня 2024 року із відповідною заявою звернувся представник СГ ТОВ «Ратнівський аграрій» і на підставі його заяви державним реєстратором було прийнято рішення про зміну строку дії договору на «з автоматичним продовження». При цьому подана представником реєстратору Додаткова угода № 2 від 20 травня 2018 року не містить інформації про автоматичне продовження дії договору оренди, а тому в діях реєстратора було встановлено порушення вимог ст. ст. 3, 10, 18, 24, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункту 12 Порядку № 1127 і їй було заблоковано доступ до Державного реєстру строком на 1 місяць.

Достовірно знаючи про відсутність у орендодавця наміру продовжувати строк дії договорів оренди, орендар, всупереч умовам договору та вимогам закону, звернувся до державного реєстратора із заявою про внесення даних про автоматичне продовження договорів оренди, продовжив користування неналежними йому земельними ділянками, чим допустив недобросовісну поведінку та фактично порушив право власності позивача, створивши їй перешкоди у користуванні нерухомим майном.

Продовження орендарем користування спірними земельними ділянками після 01 травня 2024 року та вчинення державним реєстратором реєстрації «автоматичного» продовження дії договорів оренди від 27 березня 2024 року самі по собі не свідчать про наявність у відповідача права користування земельними ділянками, належними позивачу, оскільки для продовження існування такого права відповідач не вчинив юридично значущих дій, визначених ст. 33 Закону України «Про оренду землі», які були єдино необхідними для продовження дії раніше укладених договорів.

Суд першої інстанції помилково вважав, що державна реєстрація права користування земельними ділянками породила для відповідача таке право, оскільки, хоч ст. 125 ЗК України і передбачає, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, однак сама державна реєстрація права оренди є похідною від укладення договору оренди. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 917/410/18.

Факт укладення додаткових угод у 2017 та 2018 роках про визначення розміру орендної плати не свідчить про дотримання СГ ТОВ «Ратнівський аграрій» вимог ст. 33 Закону України «Про оренду землі» щодо продовження договору оренди після закінчення його строку 01 травня 2024 року.

Посилання представника відповідача на те, що заяву про припинення договорів оренди землі у зв`язку із закінченням строку їх дії позивачем подано не у визначені п. 8 договорів оренди строки – відхиляються апеляційним судом, оскільки фактичні дії відповідача є суперечливими.

Отримавши заяву позивача, відповідач жодної відповіді на неї не дав, у тому числі і щодо незгоди з датою її подання.

Подання письмової заяви однієї зі сторін про припинення або зміну договорів протягом одного місяця до закінчення строку дії договорів є фактично граничним строком для подання такої заяви, а не тим строком, тільки протягом якого таку заяву може бути подано.

Відповідач, маючи ще у березні 2024 року у своєму розпорядженні заяву позивача, фактично зі своєї сторони жодних передбачених законом дій, як учасника договорів, щодо продовження їх дії – не вчинив.

Крім того, відповідач фактично безпідставно продовжував користування земельними ділянками із посиланням на вчинення державним реєстратором Чикор (Наход) О. І. державної реєстрації запису у державному реєстрі про пролонгацію договору від 27 березня 2024 року ще на 10 років.

Таке рішення не могло бути прийнято раніше 01.05.2024, оскільки один місяць до закінчення строку дії договорів оренди мав часовий проміжок з 01 до 30 квітня 2024 року.

А тому, якщо слідувати позиції відповідача, позивач могла і 30 квітня 2024 року подати заяву про припинення строку дії договорів оренди.

Відповідно до п. 13 Договорів оренди від 01 травня 2014 року, після припинення дії договору оренди орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому ніж та, у якому вона була передана орендарю в оренду за актом приймання-передачі в десятиденний термін.

Згідно зі ст. 34 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин), у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки, орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

У зв`язку із тим, що строк дії договорів оренди було закінчено і його не було продовжено у спосіб, визначений договором та законом, зважаючи на те, що земельні ділянки дотепер перебувають у користуванні відповідача, тому земельні ділянки підлягають поверненню відповідачем позивачу.

Ураховуючи наведені обставини, апеляційний суд доходить висновку про підставність позову та необхідність його задоволення.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції про відмову в позові зроблені без належного з`ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ЦПК).

У зв`язку із задоволенням як позовної заяви, так і апеляційної скарги, сплачений за їх подання судовий збір у розмірі 7 751,68 грн (1 937,92 грн /за позовну заяву/ + 5 813,76 грн /за апеляційну скаргу/) підлягає відшкодуванню відповідачем позивачу.

Недоплачений за подання позовної заяви судовий збір у розмірі 1 937,92 грн підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , подану від її імені представником ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Турійського районного суду Волинської області від 23 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити.

Визнати відсутнім у Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Ратнівський аграрій» право оренди:

- на земельну ділянку кадастровий номер 0725586700:03:002:0082, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 240591207255 (номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про інше речове право 5689784 від 18.05.2014, із змінами від 27.03.2024 та 02.05.2024);

- на земельну ділянку кадастровий номер 0725586700:03:002:0083, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2905537707255 (номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про інше речове право 54305317 від 18.05.2014, із змінами від 27.03.2024 та 02.05.2024).

Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Ратнівський аграрій» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 0725586700:03:002:0082, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 240591207255 та земельну ділянку кадастровий номер 0725586700:03:002:0083, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2905537707255.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Ратнівський аграрій» на користь ОСОБА_1 7 751 (сім тисяч сімсот п`ятдесят одну) грн 68 коп судового збору.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Ратнівський аграрій» в дохід держави 1 937 (одну тисячу дев`ятсот тридцять сім) грн 92 коп судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий – суддя

Судді