Суд: Святошинський районний суд міста Києва
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Кримінальне
Категорія: Шахрайство
Дата: 27 вересня 2026 р.
Справа: №759/8888/25
Суддя: Дячук С. І.
СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/8888/25 пр. № 1-кп/759/749/26
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ;
при секретарях: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження ЄРДР № 12022105080001883 від 21 вересня 2022 року за обвинуваченням
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Івано-Франківськ, українець, гр-н України, освіта вища, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей та матір похилого віку, працює ФОП, зареєстрований: АДРЕСА_1 , проживає: АДРЕСА_2 , не судимий, -
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 та ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 384, ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК України,
сторони провадження: прокурори - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , обвинувачений - ОСОБА_8 , його захисники - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , інші учасники провадження: потерпілі ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , їх представники ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ,
В С Т А Н О В И В:
1. ОСОБА_16 пред?явлено обвинувачення, яке сформульовано в обвинувальному акті та підтримане прокурором під час судового розгляду, такого змісту.
За невстановлених досудовим розслідуванням обставин, однак не пізніше 21 лютого 2022 року, ОСОБА_8 , реалізуючи злочинний умисел, направлений на підроблення офіційного документа, який посвідчує певні факти, що мають юридичне значення, з метою його використання, діючи умисно з корисливих мотивів за попередньою змовою з невстановленою особою, усвідомлюючи протиправність своїх дій та маючи на меті подальше незаконне особисте збагачення, організував виготовлення підробленого Договору позики від 10 вересня 2019 року, який мав відповідати вимогам ст. ст. 626 та 1046 ЦК України, а саме виконав підпис від імені ОСОБА_17 в графі «Позичальник», тим самим підробив його.
Таким чином, як підсумовується в обвинувальному акті, ОСОБА_8 обвинувачується у підробленні офіційного документу, який надає права або звільняє від обов?язків, з метою його використання підроблювачем чи іншою особою, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, тобто за ч. 3 ст. 358 КК України.
Крім цього, реалізуючи злочинний умисел, направлений на використання вказаного підробленого офіційного документа, який посвідчує певні факти, що мають юридичне значення, ОСОБА_8 21 лютого 2022 року звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області, за адресою: м. Київ, вул. Мельниченка, 1, з позовною заявою до ОСОБА_18 про стягнення на свою користь 7 500 000 (сім мільйонів п?ятсот тисяч) грн., додатками до якої долучив завідомо підроблений Договір позики від 10 вересня 2019 року, який нібито був підписаний між ОСОБА_19 , який позичає грошові кошти в сумі 7 500 000 грн. ОСОБА_20 , з наявними підписами двох вказаних осіб, тим самим використав його, що стало підставою для відкриття та розгляду судової цивільної справи № 369/2856/22.
Таким чином, ОСОБА_8 також обвинувачується у використанні завідомо підробленого документу, тобто за ч. 4 ст. 358 КК України.
Крім того, 21 лютого 2022 року ОСОБА_8 , усвідомлюючи, що Договір позики від 10 вересня 2019 року є підробленим, достовірно знаючи, що таких фактів не було, з корисливих мотивів використавши його як завідомо підроблений офіційний документ, перебуваючи у приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області за адресою: м. Київ, вул. Мельниченка, 1, у невстановлений спосіб надав цей Договір позики як додаток до позовної заяви стосовно ОСОБА_18 , що стало підставою відкриття цивільної справи № 369/2856/22, тим самим надав суду завідомо підроблений доказ (ст. 76 ЦК України).
Таким чином, ОСОБА_8 також обвинувачується у поданні з корисливих мотивів завідомо підробленого доказу, тобто за ч. 2 ст. 384 КК України.
Крім того, 21 лютого 2022 року ОСОБА_8 , знаходячись на території Святошинського району міста Києва, з метою покращення свого матеріального становища вирішив вчинити злочин, пов?язаний із заволодінням чужим майном шляхом обману. З цією метою ОСОБА_8 розробив злочинний план, згідно з яким мав на меті використати завідомо підроблений офіційний документ щодо неіснуючих фінансових зобов?язань потерпілого для отримання від нього грошових коштів шляхом обману.
Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_8 , усвідомлюючи, що Договір позики від 10 вересня 2019 року, який нібито був підписаний між ОСОБА_19 , який позичає грошові кошти в сумі 7 500 000 грн. ОСОБА_20 , з наявними підписами двох вказаних осіб є підробленим, достовірно знаючи, що таких фактів не було, з корисливих мотивів використавши завідомо підроблений документ, перебуваючи у приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області за адресою: м. Київ, вул. Мельниченка, 1, долучив вказаний Договір як додаток до позовної заяви до потерпілого ОСОБА_18 , що стало підставою відкриття цивільної справи № 369/2856/22, тим самим вчинив усі дії, направленні на заволодіння шляхом обману чужого майна, а саме грошовими коштами ОСОБА_18 в сумі 7 500 000 (сім мільйонів п?ятсот тисяч) грн., але не довів злочин до кінця з причин, що не залежали від його волі.
Таким чином, як підсумовується в обвинувальному акті, ОСОБА_8 також обвинувачується у вчиненні незакінченого замаху на заволодіння шляхом обману чужим майном в особливо великому розмірі, тобто за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК України.
2. Правова позиція щодо пред?явленого обвинувачення сторони обвинувачення.
Прокурор вважав висунуте ОСОБА_16 обвинувачення доведеним у повному обсязі. В обґрунтування винуватості ОСОБА_21 прокурор посилався на подані докази, які були безпосередньо досліджені під час судового розгляду та містилися у:
-заяві потерпілої ОСОБА_22 про кримінальні правопорушення від 22 липня 2022 року, показаннях допитаних під час судового розгляду потерпілих ОСОБА_18 та ОСОБА_22 ;
-Договорах купівлі-продажу нерухомого майна та земельної ділянки № № 6493, 6496 від 30 серпня 2006 року, Договорі іпотеки № 21-92U/08-2006И від 30 серпня 2006 року, Довідці реєстратора № 296727172 від 27 січня 2022 року, якими підтверджено право власності потерпілих на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 та земельної ділянки для його обслуговування, а також правові підстави придбання ними такого майна у власність за відсутності будь-якої участі у цьому ОСОБА_21 ;
-документовані дані за результатами тимчасового доступу до матеріалів судової цивільної справи № 369/2856/22, ініційованої на підставі позовної заяви від 21 лютого 2022 року, поданої ОСОБА_19 до Києво-Святошинського районного суду Київської області, з долученням до неї як доказу Договору позики від 10 вересня 2019 року;
-висновках експертиз № СЕ-19/111-24/74930-ПЧ від 25 грудня 2024 року, а також № 52/23 від 27 листопада 2023 року, № 406/1/24 від 11 червня 2024 року, за якими підпис від імені ОСОБА_21 на останньому аркуші позовної заяви від 21 лютого 2022 року виконаний ОСОБА_19 , а підпис від імені потерпілого ОСОБА_18 в графі «Позичальник» у Договорі позики від 10 вересня 2019 року виконаний не ОСОБА_23 , а іншою особою з наслідуванням його підпису;
-судових рішеннях (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2025 року у справі № 711/2239/25, рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 14 квітня 2026 року у справі № 369/2856/22), якими доводиться правомірність правової позиції потерпілих щодо відсутності боргових зобов?язань перед ОСОБА_19 ;
-документах на підтвердження недобросовісного виконання ОСОБА_19 своїх боргових зобов?язань в інших ситуаціях (довіреність № 2137 від 08 вересня 2009 року, виконавчий напис від 03 червня 2016 року щодо стягнення на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором № 500983342 від 31 серпня 2015 року, претензії ПАТ «Альфа-Банк» у вересні-жовтні 2016 року за кредитним договором № 500983342 від 31 серпня 2015 року, постанова державного виконавця від 12 вересня 2016 року про арешт будинку АДРЕСА_3 як майна боржника - ОСОБА_21 на користь ПАТ «Альфа-Банк», заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 травня 2018 року, яким скасовано цей арешт, листування у 2019 році потерпілої ОСОБА_22 з ТОВ «Кредитні ініціативи» з приводу боргів ОСОБА_21 за кредитним договором № 500983342).
Також прокурор послався і на показання самого обвинуваченого, який визнав достовірними факт звернення до суду з позовом до потерпілого про стягнення з нього боргу в сумі 7 500 000 грн., до якого саме ОСОБА_8 долучив Договір позики від 10 вересня 2019 року, який прокурор вважав завідомо підробленим за його ж, ОСОБА_21 , участі.
Під час судових дебатів прокурор вважав подані докази достатніми для того, щоб критично оцінити захисну версію обвинуваченого про достовірність фінансових зобов?язань перед ним потерпілого та поза розумним сумнівом довести винуватість ОСОБА_21 в повному обсязі висунутого обвинувачення, просив призначити обвинуваченому реальне покарання, пов?язане з ізоляцією від суспільства.
3. Правова позиція щодо пред?явленого обвинувачення сторони захисту.
Обвинувачений ОСОБА_8 своєї вини не визнав, висунуте обвинувачення вважав безпідставним і таким, що ґрунтується виключно на припущеннях.
Захист наполягав на тому, що не здобуто і суду не надано допустимих доказів винуватості обвинуваченого у вчиненні поставлених йому у провину кримінальних правопорушень, тим більше вчинених окремих з них за версією сторони обвинувачення за попередньою змовою групою осіб, більш того, не спростовані твердження ОСОБА_21 про те, що саме потерпілий діяв недобросовісно, запропонувавши ОСОБА_16 складений за невідомих обставин Договір позики від 10 вересня 2019 року із сумнівним підписом від свого імені та ухиляючись від виконання взятих на себе фінансових зобов?язань. Непідтверджені іншими доказами показання потерпілих як зацікавлених осіб не можуть бути єдиною підставою для висновку про доведеність вини. Захист також акцентував увагу на тому, що Договір позики від 10 вересня 2019 року не є предметом кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 та ч. 4 ст. 358 КК України, а висновки експертиз № СЕ-19/111-24/74930-ПЧ від 25 грудня 2024 року та № 406/1/24 від 11 червня 2024 року належить визнати недопустимими доказами через порушення процедури проведення почеркознавчої експертизи. Підсумовуючи , сторона захисту просила суд ухвалити виправдувальний вирок, тим самим застосувати до обвинуваченого належну правову процедуру.
4. Правова позиція щодо пред?явленого обвинувачення потерпілих та їх представників.
Потерпілий ОСОБА_24 вважав, що у матеріалах справи відсутні докази передачі йому ОСОБА_25 грошових коштів, зокрема, відсутні свідки, банківські перекази, документи, що підтверджують їх отримання, а обвинувачений посилався на документи, достовірність яких викликає обґрунтовані сумніви та які він, потерпілий, не підписував. У зв?язку з цим просив суд об?єктивно оцінити надані сторонами докази та врахувати викладені ним обставини під час розгляду справи.
Потерпіла ОСОБА_22 вважала, що поданий до суду позов ОСОБА_25 був сформований на підставі підроблених ним документів, є безпідставним та порушує її права. Таким діями ОСОБА_25 їй нанесена моральна шкода, яка полягає в тому, що він подав позов про стягнення коштів, які не надавав, тим самим бажав протиправно заволодіти її майном.
У судових дебатах представник потерпілих - ОСОБА_13 також підтримав висунуте прокурором обвинувачення у повному обсязі, звернувши увагу на те, що ОСОБА_25 сам підтвердив в суді, що не було одномоментної передачі суми коштів, які зафіксовані в Договорі позики від 10 вересня 2019 року як її предмет та про що вказувалося в позові ОСОБА_25, поданому до суду (справа № 369/2856/22), що, на думку представника потерпілих, є додатковим свідченням обману з боку обвинуваченого. Також представник потерпілих просив відхилити показання допитаних свідків захисту ОСОБА_26 та ОСОБА_27 , оскільки вони не є інформативними, а зважаючи на те, що ОСОБА_8 для досягнення свого злочинного наміру намагався використати можливості судової влади, просив призначити останньому реальне покарання, задовольнивши заявлений цивільний позов у повному обсязі.
Потерпілі ОСОБА_22 та ОСОБА_24 , їх представники - ОСОБА_14 та ОСОБА_15 участі в судових дебатах не брали, хоча про час і місце їх проведення були завчасно повідомлені, їх участь в судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалася, про що вони були поінформовані в судових засіданнях, в яких брали участь безпосередньо, присутній представник потерпілих - ОСОБА_13 вважав за можливе проведення судових дебатів у відсутність вказаних потерпілих та інших їх представників.
5. Оцінка судом поданих сторонами доказів в межах висунутого обвинувачення, мотиви, з яких суд відкинув докази обвинувачення.
5.1 У даному провадженні питання обсягу сформульованого обвинувачення виявилося актуальним через особливість його структури, в основу якої покладена така логічна конструкція, як логічне слідування чи імплікація, коли сторона обвинувачення вважає доведеними одні фактичні обставини у зв?язку з встановленням інших фактичних обставин, які виступають в ролі достатньої та одночасно необхідної умови для цього.
Так, з огляду на конструкцію обвинувального акта, сторона обвинувачення з усією очевидністю в основу доведеності факту замаху з боку обвинуваченого на заволодіння шляхом обману чужим майном в особливо великому розмірі (подія IV) покладає факти використання ним завідомо підробленого документу з одночасним його поданням з корисливих мотивів до суду як завідомо підробленого доказу (події ІІ та ІІІ), які (факти), у свою чергу, вважає доведеними через участь обвинуваченого перед цим у підробленні вказаного документу (подія І), що і дає підстави для сторони обвинувачення вважати цей документ для обвинуваченого завідомо підробленим.
Використання такого логічного ланцюжка вимагало від сторони обвинувачення чіткого опису подій, який би зберігав послідовність та взаємозв?язок між всіма етапами поставленої у провину протиправної діяльності. Натомість, досягти цього не вдалося.
Не вдаючись на даному етапі до перевірки правильності кримінально-правової кваліфікації, звертає на себе увагу наступне.
Так, обвинувальний акт містить суперечливий опис ознак, за якими зроблено висновок про належність Договору позики від 10 вересня 2019 року до категорії офіційних документів як предмету кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 та ч. 4 ст. 358 КК України. В акті застосовуються лише такі категорії «документ, який посвідчує певні факти, що мають юридичне значення» чи «договір, який мав відповідати вимогам ст. ст. 626 та 1046 ЦК України», що вочевидь є недостатнім та не відповідає ані змісту ч. 1 ст. 358 КК України, ані примітці до ст. 358 КК України.
Сторона обвинувачення, вважаючи обвинуваченого ОСОБА_21 причетним до підроблення офіційного документу (подія І), встановила лише те, що ОСОБА_8 виконав підпис на цьому документі від імені потерпілого ОСОБА_18 в графі «Позичальник» і тим самим підробив його, жодним чином не оцінюючи в контексті суті підроблення, в якому обвинувачується ОСОБА_8 , змісту вказаного документу щодо фінансових зобов?язань потерпілого, які ним підтверджуються. Відтак, за логікою сторони обвинувачення вказаний документ вважається завідомо підробленим для ОСОБА_21 лише через те, що він нібито підробив на ньому підпис потерпілого, оцінка як фіктивних посвідчених цим документів юридичних фактів - у даному випадку правочину позики, залишилася з боку сторони обвинувачення на цьому етапі без вирішення.
Така невизначеність робить вразливою подальшу структуру висунутого обвинувачення за ч. 2 ст. 384 та ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК України (події ІІІ та IV), яка побудована стороною обвинувачення на визнанні для ОСОБА_21 завідомо підробленим вказаного документа вже через фіктивність самого правочину позики, а не тільки через підроблений на договорі підпис потерпілого.
Крім того, непослідовною виявилася позиція сторони обвинувачення в обвинувальному акті й щодо інших значимих питань:
а) форма участі ОСОБА_21 в підробленні офіційного документа та мета таких його дій викладені суперечливо, зокрема, в акті констатується, що він, діючи за попередньою змовою з невстановленою особою, організував виготовлення підробленого документу, тобто діяв як організатор підроблення, але у подальшому стверджується, що він підробив його самостійно, особисто виконавши на ньому підпис від імені потерпілого, при цьому роль інших осіб взагалі не згадується, щодо мети - то спочатку вказано, що він мав намір самостійно використати підроблений документ, але потім підсумовується, що підробка документу відбувалася з метою його використання підроблювачем чи іншою особою, згадки про яку в обвинувальному акті також немає;
б) звинувачуючи ОСОБА_21 у підробці офіційного документу з посиланням на дії за попередньою змовою групою осіб, що прямо вплинуло на кваліфікацію його дій за ч. 3 ст. 358 КК України, в обвинувальному акті відсутні відомості про будь-яку участь (роль) у вчиненні кримінальних правопорушень вказаних інших осіб, що утворювали групу;
в) розкриваючи в контексті звинувачення за ч. 2 ст. 384 та ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК України психічне ставлення ОСОБА_21 до Договору позики від 10 вересня 2019 року як завідомо підробленого документу, сторона обвинувачення констатувала, що він достовірно знав, що таких фактів не було, але яких саме фактів - уточнень в обвинувальному акті немає;
г) описуючи умисел ОСОБА_21 на незаконне особисте збагачення за рахунок потерпілого, сторона обвинувачення суперечливо констатувала момент його виникнення, так в одному випадку, як мотив для підробки офіційного документу, тобто, ще перед початком протиправної діяльності, а в іншому - коли 21 лютого 2022 року ОСОБА_8 знаходився на території Святошинського району міста Києва і саме після цього розробив злочинний план, згідно з яким мав на меті використати вже наявний в нього завідомо підроблений офіційний документ в суді, тобто, вже на кінцевому етапі поставленої у провину протиправної діяльності;
ґ) виписавши в обвинувальному акті формулу закінченого замаху на вчинення ОСОБА_19 шахрайства, сторона обвинувачення кваліфікувала такі його дії як незакінчений замах на цей злочин.
Сторони провадження на стадії підготовчого провадження клопотань про повернення обвинувального акта прокурору не заявляли, а останній своїм правом змінити висунуте обвинувачення не скористався.
Попри виявлені недоліки, суд оцінює межі висунутого обвинувачення виключно в межах викладених прокурором фактичних обставин, який реалізував своє ексклюзивне право сформулювати обвинувачення та не знайшов за результатами судового розгляду підстав для його зміни. Суд, при ухваленні обвинувального вироку, вимушений в таких умовах тлумачити всі сумніви на користь обвинуваченого (ч. 4 ст. 17 КПК України), а для ухвалення виправдувального вироку наявність таких сумнівів не є перешкодою, відтак суд розглянув обвинувачення по суті з ухваленням вироку.
5.2. Суд повно, всебічно та неупереджено дослідивши всі обставини даного провадження, об?єктивно та за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на такому дослідженні, оцінивши кожний поданий сторонами доказ, у тому числі з дотриманням правил ч. 11 ст. 290 КПК України, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв?язку, тлумачачи всі сумніви на користь обвинуваченого, дійшов таких висновків.
5.2.1. Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 , особа якого документована за його паспортом громадянина України НОМЕР_1 (т. 3 а. 85-88, 136-142), категорично заперечив свою винуватість у висунутому обвинуваченні та показав таке.
Всі його звинувачення відбуваються навколо будинку за адресою: АДРЕСА_3 , який його сім`я разом із сім`єю ОСОБА_28 шукали, придбали у 2006 році, разом щомісячно повертали отримані в кредит для цього кошти, разом приводили до ладу та проживали в ньому тривалий час.
Так, у 2006 році, зважаючи на тривалі дружні стосунки між їх родинами ( ОСОБА_21 та ОСОБА_18 ), вони вирішили придбати будинок для спільного проживання, так званий дуплекс - один будинок на дві родини, розташований на одній земельній ділянці. З цією метою вони разом займалися пошуком такого будинку, здійснювали спільні огляди наявних пропозицій. У тому ж році їх спільний вибір зупинився на вказаному будинку в с. Крюківщина, який являв собою зведену коробку з дахом, вікнами та вхідними дверима без внутрішнього оздоблення, будинок структурно складався з двох абсолютно однакових половинок - окремих квартир. Домовившись про купівлю цього будинку з його продавцем - ТОВ, яке представляв ОСОБА_29 , він, ОСОБА_25 , передав йому за погодженням із ОСОБА_30 завдаток в сумі близько 5 000 доларів США, точну суму він не пам`ятає. На далі, певний час вони займалися підготовкою для купівлі вказаного будинку. Оскільки необхідних коштів для цього в них не було, було прийнято спільне рішення взяти кошти в іпотеку - довгостроковий кредит на придбання нерухомості, яка передається в заставу банку. Цей кредит в банку був оформлений на дружину ОСОБА_31 , яка серед них всіх одна була офіційно працевлаштована з постійним доходом, що відповідало вимогам банку. Придбавши завдяки іпотеці вказаний будинок, вони почали в ньому ремонт, згодом туди разом переїхали - кожна сім`я зайняла свою частину будинку, продовжуючи ремонтні роботи, також щомісячно на протязі більше 10 років вони разом з розрахунку 50/50 щомісячно сплачували іпотеку. З часом ОСОБА_60 почав їздити на заробітки за кордон і чим менше залишалося часу до погашення іпотеки він, ОСОБА_25 , порушував питання щодо документального оформлення їх відносин та своєї частки в будинку. Зокрема, пропонував підтвердити здійснену ним передачу коштів в цілому оформленням договору чи розписки, а коли іпотеку буде виплачено - оформити право власності на підставі цих документів, на що ОСОБА_28 як варіант запропонував викупити його частку своїм дітям, проти чого ОСОБА_25 не заперечував. У 2019 році вони з ОСОБА_28 домовилися, що він напише договір позики на всю суму, після чого під час особистої зустрічі ОСОБА_28 приїхавши в Україну передав йому, ОСОБА_25 , вже оформлений згаданий в обвинувальному акті Договір позики від 10 вересня 2019 року з власним підписом. Оскільки в цьому Договорі під місцем реєстрації проживання ОСОБА_28 замість м. Черкас було помилково вказано с. Крюковщина, він, ОСОБА_25 , запропонував ОСОБА_28 скласти додатково розписку про отримання вказаних у Договорі коштів, на що той також дав згоду і наступного дня чи через день надав оформлену боргову розпису, вони потиснули один одному руки та роз`їхалися.
Як далі показав обвинувачений ОСОБА_25 , згідно з домовленістю з ОСОБА_30 він чекав вирішення питання щодо оформлення будинку (внесення змін в реєстрі щодо власників) до 2021 року або повернення коштів. Через те, що не сталося ні першого, ні другого, він звернувся за правовою допомогою до адвокатів, які порадили ініціювати судовий процес з позовом про стягнення грошових коштів. Саме тому у 2022 році він звернувся до Києво-Святошинського суду Київської області з позовом до ОСОБА_28 про стягнення коштів за місцем розташування спірного майна (справа № 369/2856/22), пізніше ця справа була передана за підсудністю до суду в м. Черкаси - за місцем реєстрації відповідача. Ці його дії стали підставою для початку кримінального переслідування за нібито вчинене шахрайство та звернення до суду начебто із завідомо підробленим документом.
Як також уточнив обвинувачений на запитання сторін провадження: - він дійсно до свого позову у справі № 369/2856/22 як доказ, серед іншого, свідомо долучив наданий свого часу ОСОБА_28 Договір позики від 10 вересня 2019 року зі своїм підписом, не очікуючи того, що цей підпис може не належати останньому; - відповідно до Договору позики від 10 вересня 2019 року ОСОБА_28 позичав кошти і зобов`язувався їх повернути, при цьому, дійсно, позичені ОСОБА_28 кошти в сумі 7 500 000 грн. не передавалися йому в один момент, а складалися із загального розміру на таку суму щомісячно переданих ОСОБА_25 протягом тривалого часу (більше десяти років) сім`ї ОСОБА_28 коштів в сумі 50% від розміру щомісячних платежів за іпотекою, у такий спосіб вони за спільною згодою задокументували всі ці факти передачі коштів у зведеному за підсумком єдиному розмірі; - під час сплати іпотеки ОСОБА_28 надавав йому, ОСОБА_25 , окремі розписки про отримані кожного місяця кошти, всі ці розписки ОСОБА_25 за домовленістю із ОСОБА_28 віддав останньому взамін отриманого Договору позики від 10 вересня 2019 року, який по суті підсумовував всі їхні фінансові взаємовідносини, копії таких розписок ОСОБА_25 не має; - з ОСОБА_28 була попередня домовленість про те, що він, ОСОБА_25 , разом з ОСОБА_28 сплачують щомісячно іпотеку за будинок в рівних частинах, тобто 50/50 в розмірі приблизно 2 000 доларів США для кожного на місяць, а коли іпотека буде виплачена, вони разом оформлюють цей будинок на два окремих об`єкти нерухомості, це було можливо зробити і технічно, і юридично; - половина всієї суми іпотеки, яка була сплачена за Договором іпотеки, укладеним ОСОБА_28 ОСОБА_33 як стороною, була сплачена за рахунок переданих ним, ОСОБА_25 , коштів на цю мету, в самих банківських квитанціях про сплату іпотеки платником була позначена ОСОБА_11 ; - проведений ремонт будинку за спільні кошти полягав, окрім оброблення стін, підлоги та стелі, меблювання кожного у своїй половині, також у встановленні всіх необхідних загальних систем інженерного забезпечення та обладнання (сантехнічного, електричного, газо та водовідведення, водопостачання, газового опалення, кондиціювання тощо), реконструкції верхнього поверху, нове перекриття даху, його утеплення, також була зроблена свердловина, для проведення більшості з цих робіт наймалася одна бригада будівельників - загальні витрати на такі роботи становили приблизно 250 000 доларів США, половина з яких була понесена ним, ОСОБА_25 ; - ОСОБА_25 ніколи не сплачував орендну плату за проживання у вказаному будинку, оскільки вважав його своїм, лише щомісяця сплачував іпотеку за вже наведених умов; - дійсно, коли через поїздки ОСОБА_34 за кордон в них стали охолоджуватися стосунки, цьому також сприяли його, ОСОБА_25 , розлучення у 2016 році зі своєю дружиною, та зверхнє ставлення до нього та його нової дружини ОСОБА_35 (зокрема, почала наголошувати на тому, що « ОСОБА_25 в будинку ніхто»), він виїхав зі своєї половини будинку, а тому з метою компенсувати витрати на його іпотеку він, ОСОБА_25 , почав здавати свою частину будинку в оренду третім особам, проте згодом через пса орендарів йому, реагуючи на претензію ОСОБА_34 , довелося їх виселити та залучити для цього поліцію; - через зміну в риториці ОСОБА_36 в нього, ОСОБА_25 , почали виникати сумніви щодо можливості оформлення права власності на частину будинку після виплати іпотеки, тому для оформлення їх фінансових стосунків договором позики він наполягав на зустрічі з ОСОБА_30 , з яким, коли ще той перебував за кордоном, погодив її необхідність, у подальшому в ТЦ «Аркадія» на лівому березі м. Києва ОСОБА_37 передав ОСОБА_25 надрукований Договір позики від 10 вересня 2019 року зі своїм підписом, час і місце проведення цієї зустрічі запропонував телефоном ОСОБА_37 як тільки зміг приїхати на територію України; - коли після зустрічі з ОСОБА_30 він, ОСОБА_25 , виявив те, що ОСОБА_32 вказав місце свого проживання, а не реєстрації, то запропонував додатково скласти боргову розписку на підтвердження того ж факту позики, на що ОСОБА_28 дав згоду та наступного дня передав також заздалегідь надруковану розписку, чи вона вже була з підписом ОСОБА_28 , чи той підписував її при ньому, він, обвинувачений, не пам`ятає; - на даний час щодо згаданого Договору позики від 10 вересня 2019 року існує декілька судових проваджень, так, у справі № 369/2856/22 рішення суду першої інстанції не вступило в законну силу, оскільки на даний час триває апеляційне провадження, у справі № 369/18812/23 за зустрічним позовом ОСОБА_34 про визнання не дійсним Договору позики від 10 вересня 2019 року ухвалою Київського апеляційного суду відмовлено в задоволенні вказаного позову, отже рішення набуло законної сили, у справі № 711/2239/25 також за позовом ОСОБА_25 до ОСОБА_28 про стягнення коштів за вказаним Договором позики від 10 вересня 2019 року судове провадження триває в суді першої інстанції.
5.2.2. Допитаний в судовому засіданні в режимі відеоконференції (дистанційно з території іншої країни) потерпілий ОСОБА_24 показав, що з 2016 року постійно проживає за кордоном, іноді приїжджав до України на короткий час. Він не бачився і не листувався з ОСОБА_25 більше як 10 років, жодних зустрічей між ними в цей період часу не було. Твердження ОСОБА_25 у поданому ним позові до суду про нібито існування перед ним з його, потерпілого, боку боргових зобов?язань є вигаданим, він не отримував від ОСОБА_25 грошових коштів в борг, не складав і не підписував з цього приводу Договір позики та боргову розписку. Йому, потерпілому, не відомо, щоб після припинення з ОСОБА_25 відносин з 2016 року останній намагався зв?язатися з ним, крім того, з 2016 року він не користувався номером телефону українського оператора, а тому ОСОБА_25 вводить в оману, стверджуючи, що намагався з ним зв?язатися.
Як також показав потерпілий на уточнюючі запитання: - з ОСОБА_25 він познайомився приблизно в 2006 році, ще до придбання будинку за адресою: АДРЕСА_3 , як саме познайомилися - не пам?ятає, спочатку відносини між ними були нормальними, разом сім?ями відпочивали, їздили за кордон, він є хрещеним батьком доньки ОСОБА_25 ; - у подальшому ОСОБА_25 дійсно консультував його щодо процедури оформлення вказаного будинку (дуплекс), вони разом їздили його оглядати, водночас, вони разом із сім?єю ОСОБА_25 не шукали та не оглядати будинки для спільного проживання, також він не домовлявся з ОСОБА_25 і про спільну купівлю цього будинку; - продавцем вказаного будинку був ОСОБА_29 , перший діалог з останнім з приводу купівлі будинку мала дружина, а він, потерпілий, разом з нею був у банку; - з приводу оформлення дружиною іпотеки на купівлю вказаного домоволодіння він з ОСОБА_25 не домовлявся, дружина особисто взяла кредит та сплатила перший готівковий внесок за купівлю даного будинку, розмір внеску не пам?ятає, ОСОБА_25 у цій сплаті участі не брав, як і не давав кошти для погашення вказаного кредиту у подальшому, лише сплачував за оренду половини будинку, в якій дійсно деякий час проживав сім?єю; - весь будинок за вказаною адресою, тобто обидві його половини, після купівлі належали виключно дружині потерпілого, ніяких співвласників не було, конкретно ОСОБА_25 не мав права на частку вказаного будинку, не приймав участі в його купівлі дружиною, а лише як юрист брав участь в оформленні документів; - напруження у стосунках з ОСОБА_25 почалися приблизно з 2013 року, коли останній перестав платити орендну плату за проживання у половині будинку, а згодом без відома заселив до неї невідомих людей, встиг взяти з них передоплату, цих людей довелося виселяти з поліцією, ОСОБА_25 почав все робити заради грошей та підставляти друзів, продав йому, потерпілому, крадений автомобіль «МЕРСЕДЕС», за що його побили невідомі особи, набрав кредитів і підробив документи, які свідчать, що будинок є нібито його власністю, тому на їх адресу почали приходити боргові зобов?язання за кредитами ОСОБА_25 , а на сам будинок був накладений арешт; - йому, потерпілому, нічого не відомо з приводу укладання якихось угод чи ведення перемовин щодо продажу вказаного будинку.
Також, потерпілий ОСОБА_24 визнав, що: - ОСОБА_25 з 2007 чи 2008 року декілька років, а може й більше, дійсно проживав на умовах оплатної оренди із сім?єю у другій половині вказаного будинку, рішення виселити сім?ю ОСОБА_25 було прийняте через те, що той без відома заселив до будинку невідомих людей; - у вересні 2019 року приїжджав до України приблизно на 5 днів, проте 10 вересня 2019 року він не зустрічався з ОСОБА_25 та не передавав останньому ніякого підписаного договору позики.
Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_22 , підтвердивши показання свого чоловіка - потерпілого ОСОБА_18 , додатково показала, що їх сім?я не отримувала від ОСОБА_25 кошти на погашення кредиту на купівлю вказаного будинку і в розрахунку за будинок ОСОБА_25 участі також не брав. У 2021 році вона завершила свою кредитну історію та повністю викупила вказаний будинок за адресою: АДРЕСА_3 , частину будинку подарувала своєму чоловіку. Останні чотири роки вона знаходиться в стресі, оскільки через цю справу на неї тиснуть та погрожують, вона хвилюється за свою сім?ю. Дійсно, її чоловік у вересні 2019 року приїжджав в Україну на декілька днів, вона особисто зустрічала його, вони весь час були разом та її чоловік з ОСОБА_25 у цей час не зустрічався, не укладав і не підписував з ним жодних договорів та боргових розписок про передачу якихось грошей. Пригадує, що саме в цей період часу вона випадково зустріла колишню дружину ОСОБА_25 в гіпермаркеті «Епіцентр» та повідомила їй, що приїхав чоловік, про що та могла повідомити ОСОБА_25 , а останній - скориставшись цією інформацією, склав Договір позики від 10 вересня 2019 року.
Щодо обставин складання цього Договору позики потерпіла також звернула увагу на те, що ОСОБА_25 має вищу юридичну освіту, є засновником та керівником декількох компаній, одна з яких має зв?язки з рф, а тому як досвідчений юрист не міг доручити складання важливого документа сторонній особі. Також визнала, що підпис в Договорі позики схожий на підпис на першій сторінці паспорту її чоловіка, і це не випадково. На момент подання ОСОБА_25 позову до суду він додав до позову тільки першу та третю сторінку паспорта її чоловіка, четвертої та п?ятої сторінки паспорту, де знаходиться фото чоловіка у віці 45-ти років, в нього не було. Тільки тоді, коли для експертизи були отримані актуальні зразки підпису її чоловіка, то в справі з?явились четверта і п?ята копії сторінок його паспорту та нова боргова розписка з іншим підписом, який схожій на пізній підпис чоловіка.
Як також показала потерпіла, у 2015 році ОСОБА_25 взяв кредит в «Альфа-банку» і на її адресу за місцем розташування згаданого будинку стали надходити листи з приводу боргу ОСОБА_25 за цим кредитом, потім взагалі був накладений арешт на весь будинок її сім?ї, також надходили листи від колекторної компанії щодо погашення іншого кредиту ОСОБА_25 , були телефонні дзвінки з вимогою сплатити ці борги. У справі є виконавчий лист, де зазначено, що власником вказаного будинку є ОСОБА_25 , отже останній використав недостовірні документи для отримання кредиту. Як їй відомо, згідно з кредитною історією, починаючи з 2008 по 2022 рік на ОСОБА_25 було зареєстровано 38 кредитів. Крім того, у неї, потерпілої, був автомобіль марки «МАЗДА», а в ОСОБА_25 - «МЕРСЕДЕС», він запропонував обмінятися автомобілями із взаємним складанням довіреностей на володіння та розпорядження ними, що і було зроблено. Через кілька місяців вони їхали з чоловіком на цьому «МЕРСЕДЕСІ», їх зупинила інша автівка, з якої вийшли четверо кремезних чоловіків, які почали висувати претензії її чоловіку з приводу боргів ОСОБА_25 , так як машина була зареєстрована на останнього, в результаті її чоловіка забрали до лікарні зі струсом мозку та побоями. Як уточнила потерпіла, спочатку за боргами ОСОБА_25 арешт був накладений на весь будинок, який належав їй одноосібно, а за Договором позики, який фігурував у Києво-Святошинському районному суді Київської області, арешт накладався лише на будинку, яка належить її чоловіку після оформлення нею на нього договору дарування.
Також, у травні 2019 року її знайомий зателефонував і сказав, щоб вона слідкувала за своїми особистими документами, а через декілька днів їй зателефонували з банку і повідомили, що невідомий їй чоловік на прізвище ОСОБА_38 звернувся до банку нібито в її інтересах щодо продажу її нерухомого майна. У нотаріуса вона дізналася про оформлення фіктивної довіреності на підставі копії її паспорта. З цього приводу вона в червні 2019 року звернулась до поліції, але у зв?язку з різними перешкодами ця справа затягнулась і не дійшла до завершення, вона впевнена, що ОСОБА_25 відстежував реєстр належної їй нерухомості. Потерпіла наполягає, що до суду були подані недостовірні матеріали щодо оголошення про продаж майна, для створення цього оголошення були здійснені дзвінки через месенджер «Вайбер» з номеру телефону, зареєстрованого в Україні, та здійснено оплату послуг за оголошення через АКБ «Приватбанк», хоча жодних з перелічених дій її чоловік та вона не робили.
Натомість, як пригадала потерпіла, ОСОБА_25 із сім?єю заселився в половину їх будинку літом 2007 року, а в 2009 році вони зареєстрували (прописали) дружину та дочку ОСОБА_25 за цією адресою, але вже у 2016 році вона подала позов про зняття ОСОБА_61 з реєстрації, що було фактично зроблено у 2017 році. Дійсно, ОСОБА_25 робив ремонт в тій частині будинку, в якій проживала його сім?я, але коли він виїхав, ця частина будинку була в поганому стані, вони запропонували йому її викупити та поставити огорожу, але він відмовився через відсутність коштів. У той момент він заселив у свою частину будинку невідомих людей з бійцівською собакою, яка ледве не загризла її чоловіка, на що їм довелося викликати поліцію. Люди яких заселив ОСОБА_25 відмовлялися виселитися та посилалися на укладений з ОСОБА_25 договір оренди, яка була сплачена наперед.
5.2.3. Оцінюючи показання обвинуваченого ОСОБА_21 та потерпілих ОСОБА_39 , ОСОБА_22 між собою, суд звертає увагу на такі обставини.
Виявилися безспірно підтвердженими всіма вказаними особами факти того, що:
а) сім?ї потерпілих ОСОБА_28 та обвинуваченого ОСОБА_25 тривалий час підтримували довірливі дружні стосунки, при цьому почалися такі стосунки до купівлі будинку за адресою: АДРЕСА_3 , погіршилися з 2016 року, коли сім?я ОСОБА_25 виселилася з цього будинку;
б) ОСОБА_25 консультував потерпілих щодо процедури оформлення купівлі вказаного будинку, вони з ОСОБА_25 разом їздили оглядати цей будинок, ОСОБА_25 як юрист брав участь в оформленні документів на цей будинок;
в) ОСОБА_25 із сім?єю дійсно з 2007 року по 2016 рік проживав в одній з половин вказаного будинку, більш того, місце проживання його дружини та доньки було зареєстровано за адресою вказаного будинку;
г) ОСОБА_25 під час тривалого (як мінімум з 2006 по 2016 рік) спільного проживання із сім`єю ОСОБА_28 у вказаному будинку здійснював регулярні платежі подружжю ОСОБА_28, які сторони лише по різному називали - ОСОБА_25 , як участь в погашенні іпотеки, а потерпілі, як орендна плата за проживання у будинку;
ґ) ОСОБА_25 з 2015 року мав боргові зобов?язання за кредитом перед «Альфа-банком», на адресу за місцем розташування згаданого будинку надходили листи з приводу такого боргу, а потім через ці борги був накладений арешт на вказаний будинок, який згодом було знято на підставі судового рішення;
д) потерпілий ОСОБА_24 у вересні 2019 року приїжджав до України приблизно на 5 днів.
Разом з тим, потерпілі як між собою, так і з обвинуваченим ОСОБА_19 повідомили протилежні відомості щодо окремих обставин цієї справи.
Так, потерпілий ОСОБА_24 категорично заявив, що ОСОБА_25 не ніс ніяких витрат на утримання вказаного будинку, окрім сплати за оренду однієї з його половин, в якій проживав, натомість, потерпіла ОСОБА_22 визнала, що ОСОБА_25 робив ремонт за власний кошт в тій частині будинку, в якій проживала його сім?я. Потерпілий ОСОБА_24 стверджував, що ОСОБА_25 передав йому крадений автомобіль «МЕРСЕДЕС», проте, потерпіла ОСОБА_22 спростувала цю інформацію, визнавши, що до чоловіка мали претензії треті особи лише як до володільця автомобіля, який належав ОСОБА_25 і через борги останнього. Крім того, потерпілий ОСОБА_24 наполягав, що йому нічого не відомо з приводу ведення перемовин щодо продажу вказаного будинку, проте потерпіла ОСОБА_22 визнала, що вони із чоловіком пропонували ОСОБА_25 викупити ту частину будинку, в якій він проживав із сім?єю, але ОСОБА_25 відмовився.
Також, обидва потерпілі разом категорично стверджували, що не отримували від ОСОБА_25 грошових коштів в борг, а ОСОБА_24 не складав і не підписував з цього приводу Договір позики та боргову розписку, 10 вересня 2019 року із ОСОБА_25 з цього приводу не зустрічався, вони з ОСОБА_25 ніколи не обговорювали питання спільного придбання на дві сім?ї вказаного будинку, ОСОБА_25 не брав жодної фінансової участі як в купівлі будинку, так і в погашенні взятого ОСОБА_22 з цією метою кредиту, який був закритий нею у 2021 році, лише сплачував орендну плату. Натомість, обвинувачений ОСОБА_8 навпаки наполягав на тому, що давав кошти на купівлю будинку, брав пряму фінансову участь в його ремонті, в погашенні взятої ОСОБА_22 іпотеки, оскільки вони планували разом володіти цим будинком, що було засвідчено ОСОБА_23 під час особистої зустрічі між ними 10 вересня 2019 року, за результатами якої ОСОБА_25 отримав від ОСОБА_28 складений останнім Договір позики, а у подальшому і боргову розписку, які стали підставою для звернення ОСОБА_25 до суду за захистом своїх законних прав, відносин оренди будинку між ними не було.
Потерпілі намагалися переконати суд у щирості своєї позиції, акцентуючи увагу на тому, що ОСОБА_25 не має документованих доказів підтвердження своєї участі в погашенні іпотеки (відсутній окремий договір, квитанції, розписки тощо), одночасно наполягаючи на тому, що він проживав у згаданому будинку виключно на умовах оренди. Натомість, і потерпілі документованих доказів підтвердження таких взаємовідносин із ОСОБА_25 як оренда житла, тим більше такого тривалого та пов`язаного з реєстрацією місця проживання, що вочевидь створювало певні ризики, суду також не надали. Ця обставина додатково підтверджує покази обох сторін про виключно довірливі стосунки між ними, що певним чином ускладнює встановлення між ними справжнього правового змісту взаємовідносин.
Підсумовуючи наведене, обставини подій, які повністю узгоджуються в показах обвинуваченого та обох потерпілих, суд визнає достовірними, а тому кладе в основу даного вироку, оскільки вони повідомлені очевидцями подій кожним у своїй мірі участі в них. Що ж стосується показань цих осіб в іншій частині та показань обвинуваченого ОСОБА_25 в цілому, то вони потребують перевірки на предмет достовірності іншими доказами.
Водночас, заяви потерпілих ОСОБА_24 та ОСОБА_22 про те, що ОСОБА_8 «підставляв друзів», «продав крадений автомобіль», «підробив документи про право власності на їх будинок», «є засновником та керівником компанії, яка має зв?язки з рф», «використав недостовірні документи для отримання кредиту в «Альфа-банку», «незаконно відстежував реєстр належної потерпілій нерухомості», а також може бути причетним до оформлення фіктивної довіреності від імені потерпілої ОСОБА_22 , до складання недостовірних матеріалів щодо оголошення про продаж майна потерпілих, суд відкидає, оскільки вони стосуються даних, які виходять за межі судового розгляду, які визначені обсягом обвинувачення, висунутого відповідно до обвинувального акта (ч. 1 ст. 337 КПК України).
5.2.4. Дане кримінальне провадження було відкрито на законних підставах та у спосіб, передбачені процесуальним законом, що підтверджено дослідженими в судовому засіданні заявою потерпілої ОСОБА_22 про кримінальні правопорушення від 22 липня 2022 року (т. 1 а. 191-192), ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 29 серпня 2022 року (т. 1 а. 189-190) та витягом з ЄРДР (т. 1 а. 186-188).
5.2.5. Як вбачається з Договору купівлі-продажу нерухомого майна № 6493 від 30 серпня 2006 року (т. 1 а. 216, 218), ОСОБА_29 від імені ТОВ «ДВИГУН-2000» (продавець) продав, а ОСОБА_22 (покупець) купила (прийняла у власність) домоволодіння (двохквартирний жилий будинок разом з надвірними будівлями та спорудами) загальною площею 488,1 кв.м, житловою - 175.5 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 за ціною 600 000 грн. (п. 2.1 Договору).
Як вбачається з Договору купівлі-продажу земельної ділянки № 6496 від 30 серпня 2006 року (т. 1 а. 217), ОСОБА_29 від імені ТОВ «ДВИГУН-2000» (продавець) продав, а ОСОБА_22 (покупець) купила (прийняла у власність) земельну ділянку площею 0,114 га, кадастровий номер: 3222484001:01:016:0066 за адресою: АДРЕСА_3 за ціною 311 133 грн. (п. 2.1 Договору).
Як вбачається з Договору іпотеки № 21-92U/08-2006И від 30 серпня 2006 року (т. 1 а. 214-215), ОСОБА_22 (іпотекодавець) передала в іпотеку житловий будинок, загальною площею 488,1 кв.м, житловою - 175.5 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 задля забезпечення усіх грошових зобов?язань іпотекодавця за Договором про надання споживчого кредиту № 21-92U/08-2006И від 30 серпня 2006 року на суму 226 650 швейцарських франків, що в еквіваленті за курсом НБУ становило 934 249 грн. 03 коп.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо суб?єкта (Довідка № 296727172 від 27 січня 2022 року - т. 1 а. 204-207; т. 3 а. 90-93) ОСОБА_24 серед іншого є зареєстрованим 01 грудня 2021 року на підставі договорів дарування №№ 11322 та 11323 власником (форма власності: приватна; вид спільної власності: спільна часткова; розмір частки: ): а) житлового будинку, загальною площею 488,1 кв.м, житловою - 175.5 кв.м (позначений на плані літерою А, реєстраційний номер: 2506753632080) за адресою: АДРЕСА_3 ; б) земельної ділянки площею 0,114 га, кадастровий номер: 3222484001:01:016:0066 (реєстраційний номер: 2506734932080).
Отже, як видно з вказаних документів, які суд визнає належними, допустимими та достовірними доказами, що не оспорювалося і сторонами, потерпіла ОСОБА_22 30 серпня 2006 року одноосібно придбала у ТОВ «ДВИГУН-2000» в особі ОСОБА_40 двохквартирний жилий будинок разом з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 та земельну ділянку для його обслуговування, сплативши за це продавцю загальну суму 911 133 грн., якою розпоряджалася за результатами отримання споживчого кредиту на суму 226 650 швейцарських франків, який був забезпечений іпотекою вказаного житлового будинку. У подальшому, з 01 грудня 2021 року співвласником вказаного будинку та земельної ділянки (розмір частки: ) на підставі договору дарування став також і чоловік ОСОБА_22 - ОСОБА_24 .
Всі ці дані повністю узгоджуються з показаннями обох потерпілих та не спростовані стороною захисту, а тому суд кладе їх в основу свого вироку, хоча вони і не доводять, проте і жодним чином не спростовують, можливу фінансову участь ОСОБА_21 в купівлі вказаного домоволодіння, його ремонту та оздобленні, в погашенні іпотеки, як на цьому наполягав обвинувачений і показання якого з цього приводу знайшли своє часткове підтвердження в показаннях потерпілої ОСОБА_22 , яка визнала, що ОСОБА_25 робив ремонт за власний кошт в тій частині будинку, в якій проживала його сім`я.
5.2.6. Як видно з дослідженої під час судового розгляду позовної заяви від 21 лютого 2022 року, поданої ОСОБА_19 до Києво-Святошинського районного суду Київської області (т. 1 а. 196-203; матеріали тимчасового доступу - т. 3 а. 74-81, 97-101), в ній ставиться питання про стягнення грошових коштів з відповідача ОСОБА_18 в загальному розмірі 11 204 334 грн. 90 коп., в основу якого покладено борг ОСОБА_18 за позикою від 10 вересня 2019 року в сумі 7 500 000 грн., які не були повернуті в строк - до 11 вересня 2021 року. Як додаток до цієї позовної заяви на підтвердження її вимог ОСОБА_19 долучено оригінал Договору позики від 10 вересня 2019 року.
Згідно з дослідженим висновком експерта № СЕ-19/111-24/74930-ПЧ від 25 грудня 2024 року (т. 3 а. 103-107) за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи в межах даного кримінального провадження, підпис від імені ОСОБА_21 на останньому аркуші позовної заяви від 21 лютого 2022 року виконаний ОСОБА_19 .
ОСОБА_8 результати цієї експертизи не оспорював та підтвердив факт звернення до суду з вказаною позовною заявою та додатками до неї, серед яких ним був поданий вказаний Договору позики від 10 вересня 2019 року, який він не вважав підробленим.
Правових підстав для визнання вказаного висновку експертизи недопустимим, як про це просив захисник обвинуваченого, суд не вбачає, а тому клопотання захисту з цього приводу задоволенню не підлягає.
Згідно з дослідженим Договором позики від 10 вересня 2019 року (т. 1 а. 202) на момент його укладення ОСОБА_8 (позикодавець) передав у власність ОСОБА_20 (позичальнику) грошові кошти в сумі 7 500 000 грн., які той зобов?язався повернути позикодавцеві у строк до 11 вересня 2021 року. Окрім іншого вказаним Договором також передбачено, що позика забезпечується всім майном, що належить позичальнику, на яке може бути звернуто стягнення. Договір містить підписи від імені позикодавця ОСОБА_21 та позичальника ОСОБА_18 .
Оцінюючи вказані позовну заяву та Договір позики від 10 вересня 2019 року за правилами документу (ст. 99 КПК України), суд визнає їх належними, допустимими та достовірними доказами того, що саме ОСОБА_8 21 лютого 2022 року звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області, за адресою: м. Київ, вул. Мельниченка, 1, з цивільним позовом до ОСОБА_18 про стягнення суми боргу в 7 500 000 грн., на обґрунтування якого додатком долучив (використав та подав до суду) Договір позики від 10 вересня 2019 року, який встановлював факт правочину позики, що мав юридичне значення та надавав право позикодавцю на стягнення заборгованості за такою позикою, відтак міг бути використаний як доказ у суді.
При цьому, суд бере до уваги, що згідно з приписами ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 1046 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків, а за договором позики позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, при цьому позичальник зобов?язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для вирішення справи.
Всі вказані документовані дані повністю кореспондують відомостям, які містить досліджені під час судового розгляду копії матеріалів судової цивільної справи № 369/2856/22, яка перебувала на розгляді Придніпровського районного суду м. Черкас за вказаним цивільним позовом ОСОБА_21 (позивач) до ОСОБА_18 (відповідач) про стягнення грошових коштів (т. 2 а. 1-250; т. 3 а. 1-15, 70-73, 110-131). При цьому, щодо руху цієї цивільної справи, як безспірно вбачається із судових рішень Придніпровського районного суду м. Черкас в межах цивільної справи № 369/2856/22 (ухвала від 13 вересня 2022 року - т. 3 а. 94-95; ухвала від 26 травня 2023 року - т. 2 а. 61-62; ухвала від 15 червня 2023 року - т. 2 а. 75-77; ухвала від 21 червня 2023 року - т. 2 а. 91-92; ухвала від 02 серпня 2023 року - т. 2 а. 118-119; ухвала від 22 вересня 2023 року - т. 2 а. 130-131; ухвала від 28 вересня 2023 року - т. 2 а. 156-158 та інші), 22 лютого 2022 року ОСОБА_8 з вказаним цивільним позовом звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області, ухвалою судді якого від 09 червня 2022 року відкрите позовне провадження у цій справі. 13 липня 2022 року ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області вказану цивільну справу передано за підсудністю до Придніпровського районного суду м. Черкас, ухвалою судді якого 13 вересня 2022 року відкрито у цій справі провадження та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Наявні копії матеріалів судової цивільної справи № 369/2856/22 у своїй сукупності беззаперечно доводять, і це не оспорюється сторонами, що ОСОБА_8 в контексті висунутого обвинувачення, дійсно, звернувшись 21 лютого 2022 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_18 про стягнення з нього 7 500 000 грн., додатком до якої як доказ долучив Договір позики від 10 вересня 2019 року, який містить підписи від імені позикодавця ОСОБА_21 та позичальника ОСОБА_18 , який за цим Договором позичив у ОСОБА_21 грошові кошти в сумі 7 500 000 грн., ініціював відкриття та розгляд судової цивільної справи № 369/2856/22, в тому числі, в Придніпровському районному суді м. Черкас, брав активну участь в цьому судовому процесі, тим самим вчинив дії, направленні на стягнення з ОСОБА_18 грошових коштів в сумі 7 500 000 (сім мільйонів п?ятсот тисяч) грн.
Натомість, дані щодо руху вказаної справи, призначення судових засідань, різні клопотання, заяви та письмові пояснення учасників справи, проміжні судові рішення та протоколи судових засідань, окрім самого факту існування вказаного судового провадження у цивільній справі № 369/2856/22, яку ініціював ОСОБА_8 своїм позовом до ОСОБА_18 , інших обставин поставлених ОСОБА_16 у провину кримінальних правопорушень не доводять. Навпаки, наявність вказаного судового провадження № 369/2856/22 узгоджується з поясненнями обвинуваченого про те, що, намагаючись стягнути кошти з потерпілого через суд, він діяв для захисту своїх законних прав відкрито та у спосіб, який передбачено законом, жодним чином не приховуючи своїх намірів, не вводячи в оману відповідача та не обмежуючи останнього у своїх правах, в тому числі, на заперечення позову.
Згідно з рішенням Придніпровського районного суду м. Черкас від 14 квітня 2026 року у справі № 369/2856/22 (т. 3 а. 214-223; джерело в ЄДРСР: ІНФОРМАЦІЯ_2 ), постановою Черкаського апеляційного суду від 22 травня 2025 року скасовано ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкас від 18 березня 2025 року про залишення позовної заяви ОСОБА_21 до ОСОБА_18 про стягнення з відповідача грошових коштів за Договором позики від 10 вересня 2019 року без розгляду, у зв?язку з чим продовжено судовий розгляд, за результатами якого відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_21 до ОСОБА_18 про стягнення грошових коштів по суті. Проте, дане рішення наданий час не вступило в законну силу, оскільки ухвалою Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2026 року було відкрите апеляційне провадження (джерело: ІНФОРМАЦІЯ_3 ).
Крім того, як вбачається з тексту долученої до справи представником потерпілого постанови Верховного Суду від 23 грудня 2025 року у справі № 711/2239/25 (т. 1 а. 160-170; джерело в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/132997356), в день постановлення згаданої ухвали Придніпровського районного суду м. Черкас від 18 березня 2025 року у справі № 369/2856/22 про залишення без розгляду вказаної позовної заяви ОСОБА_21 останній знову звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкас з позовом про стягнення з ОСОБА_18 грошових коштів за тим самим Договором позики від 10 вересня 2019 року - справа № 711/2239/25. Ця постанова Верховного Суду від 23 грудня 2025 року стосувалася перевірки в касаційному порядку проміжних судових рішень з питань забезпечення поданого позову. За відкритими даними ЄДРСР на даний час судовий розгляд у цивільній справі № 711/2239/25 за другим позовом ОСОБА_21 до ОСОБА_18 про стягнення з відповідача грошових коштів за тим самим Договором позики від 10 вересня 2019 року триває в суді першої інстанції.
Більш того, за даними копіями матеріалів судової цивільної справи № 369/2856/22 ОСОБА_24 08 листопада 2023 року звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_21 про визнання недійсним Договору позики від 10 вересня 2019 року, у зв?язку з чим ухвалою судді вказаного суду 09 листопада 2023 року було прийнято вказану позову заяву до розгляду з відкриттям загального позовного провадження у цивільній справі № 369/18812/23 (т. 3 а. 4-13).
У подальшому, згідно з рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 листопада 2025 року у справі № 369/18812/23 (джерело в ЄДРСР: ІНФОРМАЦІЯ_4 ), позовні вимоги ОСОБА_18 до ОСОБА_21 про визнання недійсним Договору позики від 10 вересня 2019 року були задоволені частково, визнано недійсним цей Договір внаслідок його неукладенності. Натомість, згідно з постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2026 року у справі № 369/18812/23 (джерело в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/ 137516209), вказане рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 листопада 2025 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним Договору позики від 10 вересня 2019 року скасовано з ухваленням нового судового рішення про відмову в цих позовних вимогах ОСОБА_18 до ОСОБА_21 .
Всі ці дані повністю узгоджуються з показаннями обвинуваченого та обох потерпілих, а тому суд також кладе їх в основу свого вироку, проте вони цілком узгоджуються з версію подій, яку повідомив ОСОБА_8 , а саме про те, що він відкрито шляхом ініціювання судової процедури мав намір у такий спосіб захистити свої права, які вважав законними, при цьому також відкрито використовував як доказ складений, за його твердженнями, ОСОБА_23 . Договір позики від 10 вересня 2019 року, належність підпису на якому ОСОБА_41 не ставив в під сумнів. Досліджені судом за клопотанням сторін матеріали всіх вказаних судових проваджень не містять даних про те, що ОСОБА_25 сам чи за допомогою інших залучених ним осіб підробив підпис від імені ОСОБА_18 на вказаному Договорі.
5.2.7. Як вбачається з поданого під час досудового розслідування представником потерпілого висновку експерта № 52/23 від 27 листопада 2023 року за результатами проведення почеркознавчої експертизи в межах цивільної справи № 369/2856/22 (т. 3 а. 18-28), підпис від імені ОСОБА_18 , зображення якого містить у графі «ПОЗИЧАЛЬНИК» у технічній копії Договору позики від 10 вересня 2019 року, що укладений від імені ОСОБА_21 та ОСОБА_18 , виконаний не ОСОБА_23 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_18 , ймовірніше за все, його підпису на сторінці 1 паспорту громадянина України НОМЕР_2 , виданого Придніпровським РВ УМВС України в Черкаській області 03 липня 1998 року.
Разом з тим, звертає на себе увагу, що експерт встановивши суттєві розбіжності досліджуваного підпису від імені ОСОБА_18 з наданими останнім зразками свого підпису, при цьому констатувала збіжні почеркові ознаки досліджуваного підпису від імені ОСОБА_18 з підписом самого ОСОБА_18 , який містить на сторінці 1 його паспорту громадянина України НОМЕР_2 (т. 3 а. 82).
Така оцінка експерта повністю узгоджується з показаннями з цього приводу свідка ОСОБА_22 , яка визнала, що підпис в Договорі позики від імені чоловіка схожий на підпис на першій сторінці його паспорту.
Крім того, згідно з дослідженим висновком експертів № 406/1/24 від 11 червня 2024 року (т. 3 а. 41-47) за результатами проведення комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи в межах даного кримінального провадження з використанням порівняльного матеріалу отриманого із застосуванням заходів забезпечення (матеріали тимчасового доступу - т. 3 а. 31-39), підпис від імені ОСОБА_18 , зображення якого містить у графі «ПОЗИЧАЛЬНИК» в оригіналі Договору позики від 10 вересня 2019 року, що укладений від імені ОСОБА_21 та ОСОБА_18 , виконаний рукописним способом за допомогою писального приладу без ознак застосування технічних засобів та попередньої технічної підготовки, виконаний не ОСОБА_23 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_18 .
Суд визнає висновок експертів № 406/1/24 від 11 червня 2024 року, як такий що повністю узгоджується із іншими матеріалами справи, належним, допустимим та достовірним доказом того, що підпис від імені ОСОБА_18 в оригіналі Договору позики від 10 вересня 2019 року виконаний не ОСОБА_23 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_18 , а відтак кладе і ці дані в основу свого вироку.
Правових підстав для визнання вказаного висновку експертизи недопустимим, як про це просив захисник обвинуваченого, суд не вбачає, а тому клопотання захисту з цього приводу задоволенню не підлягає.
Разом з тим, вказана обставина зовсім не доводить того, що фактично підроблений підпис від імені ОСОБА_18 був виконаний безпосередньо ОСОБА_19 чи на його прохання іншою особою з тим, щоб вважати таку підробку явною чи завідомо очевидною для ОСОБА_21 . Більш того, повідомлені обвинуваченим обставини, за яких він міг отримати у своє розпорядження вказаний Договір позики від 10 вересня 2019 року з вже виконаним підписом від імені ОСОБА_18 , окрім показань обох потерпілих, які є, як власне і сам ОСОБА_25 , вочевидь зацікавленими особами, поданими іншими допустимими доказами не спростовані.
Обвинувачений ОСОБА_25 під час судового розгляду категорично заперечував будь-яку свою причетність до виготовлення підпису від імені ОСОБА_28 на вказаному Договорі позики та послідовно пояснював, що отримав від ОСОБА_28 під час зустрічі з ним 10 вересня 2019 року вже підписаний від імені останнього оригінал Договору позики, відтак, він, ОСОБА_25 , не бачив і не міг бачити, хто і як такий підпис зробив перед цим, не міг він передбачити і його підроблений характер через те, що Договір з таким підписом надав сам ОСОБА_28, що усувало сумніви з цього приводу, а сам виконаний підпис зовні був схожий з підписом останнього, що власне узгоджується і з показаннями його дружини - потерпілої ОСОБА_22 . За таких обставин, як наполягав ОСОБА_8 , він не усвідомлював і не міг усвідомлювати факту підробки Договору позики в частині підпису від імені ОСОБА_39 , що ж стосується суті самого Договору позики, то вона, на його думку, є достовірною, хоча у подальшому ОСОБА_28 і скористався своїм також законним правом поставити під сумнів існуючі договірні взаємовідносини між ними, які виникли у зв?язку із придбанням, ремонтом та обслуговуванням вказаного будинку.
Вказана версія подій, на якій наполягав обвинувачений, не тільки не спростована під час судового розгляду, а й навпаки знайшла своє підтвердження.
5.2.8. Так, допитаний в судовому засіданні за ініціативи сторони захисту свідок ОСОБА_29 показав, що з потерпілим ОСОБА_28 та обвинуваченим ОСОБА_25 він познайомився в 2006 році, спочатку тісно спілкувалися, а потім перестали.
Будинок за адресою: АДРЕСА_3 , він викуповував десь в 2005 році як представник фірми через банк. Цей будинок був незавершений будівництвом непрофільний актив банку, якого останній хотів позбутися, навіть для цього надавав кредит. Він взявся за цей будинок, тому що його фірма займалася будівництвом. Щоб привести будинок до ладу, на той фронт роботи він зрозумів що їм треба взяти близько 1 000 000 грн. (на той дорівнювало за курсом близько 200 000 доларів США) кредиту, щоб вийти на якийсь допустимий мінімум, тому вирішив зі своїм компаньйоном перепродати цей будинок. У 2006 році вони почали процедуру продажу, одними із перших покупців були ОСОБА_42 та ОСОБА_12 , з якими він, свідок, почав домовлятися з приводу продажу даного будинку. Вже літом ОСОБА_43 повідомили, що їм підходить цей будинок і вони будуть його купувати. Водночас, коли почали виготовляти документи на частку землі, то з?ясувалося, що її розмір не відповідає відведеному розміру в натурі, тому він, свідок, взяв у ОСОБА_25 5 000 доларів США авансу, оскільки потрібно було заплатити землемірам, узгодити межі ділянки зі всією вулицею, це все зайняло близько місяця. Він особисто отримав ці кошти, тільки не пам?ятає, як писав розписку про це як фізична особа, чи як від фірми. ОСОБА_25 та ОСОБА_28 спочатку спокійно чекали, але в кінці серпня виник конфлікт більше з ОСОБА_25 , який заявив, що вони не готові на кінець серпня сплатити кошти за будинок, ще казав, що вони візьмуть кредит в швейцарських франках, а банк переведе ці кошти у гривні. При оформленні купівлі-продажу будинку у нотаріуса були присутніми ОСОБА_25 зі своєю дружиною та ОСОБА_28 зі своєю дружиною, яку свідок впізнав як присутню в залі суду, а також представник від банку, який міняв швейцарські франки, нотаріус та помічник нотаріуса. Під час розрахунку за будинок від банка йому, свідкові, як продавцю надійшли передбачені договором кошти однією сумою, плюс ще була сума готівкових коштів (точну суму не пам?ятає, але не менше 100 000 грн., також не може пригадати, хто саме їх сплатив). Як пригадує, оформлення документів на будинок було на ОСОБА_28 , а 5 000 доларів ОСОБА_25 були зараховані в суму купівлі будинку за землю під ним.
Як також показав свідок на уточнюючі запитання: - на першу зустріч з приводу купівлі будинку ОСОБА_44 приїхали разом, але у подальшому він з цього приводу більше зустрічався та спілкувався із ОСОБА_25 , з їх намірів було зрозуміло, що вони обидва хочуть купити будинок для себе, а не для перепродажі; - вказаний будинок із самого початку проектувався та будувався на дві сім?ї (дуплекс), мав два окремі входи та два гаражі, ОСОБА_25 та ОСОБА_28 говорили йому, що їм вигідно купувати будинок на двох, також вони говорили, що планують побудували два заїзди до будинку, що власне і було зроблено з часом; - йому, свідку, відомо, що ОСОБА_25 із ОСОБА_28 разом міняли покриття на даху, купували металочерепицю, в цілому добудовували цей будинок, тому що для того, щоб в нього заселитися та проживати, потрібно ще було два місяці попрацювати, тільки через півроку йому хтось з них подзвонив, не пам?ятає хто, і повідомив, що вони нарешті поселились у будинку.
Допитаний в судовому засіданні за ініціативи сторони захисту свідок ОСОБА_45 показав, що з ОСОБА_25 познайомився в 2005-2006 роках, на той час відносини були дружніми, а зараз таких відносин вже не підтримує, саме ОСОБА_25 познайомив його і з подружжям ОСОБА_28, вони на той час разом проживали в одному будинку, він, свідок, дуже часто їздив до ОСОБА_25 в гості і тоді ж дружив з подружжям ОСОБА_28.
Як також уточнив свідок: - він товаришував з ОСОБА_25 у період з 2006 по 2016 роки, тому спостерігав за стосунками між двома сім?ями - ОСОБА_25 та ОСОБА_28, ці стосунки були дружні, негативних моментів не пам?ятає, а з 2016 року вже не був очевидцем розвитку їхніх подальших відносин; - ОСОБА_43 проживали в АДРЕСА_3 у будинку, який мав декілька поверхів та був розділений на дві частини - в одній з них проживав ОСОБА_25 із сім?єю, а в іншій - сім?я ОСОБА_28 , в останніх був тільки на кухні, тоді як в ОСОБА_25 бачив всю частину будинку, ночував там не один раз із своєю сім?єю, частина будинку ОСОБА_25 була відремонтована, будинок без ремонту взагалі не бачив, весь час ОСОБА_44 були задоволені придбаним будинком, ніколи від них не чув розмов про його продаж, ніколи і ні від кого не чув, що ОСОБА_25 не виконує свої зобов?язання з утримання своєї частини будинку, прилеглої території, що він щось не те зробив; - з неодноразових розмов як з ОСОБА_25 , так і з ОСОБА_28 , які узгоджувалися між собою, було чітко зрозуміло, що цей будинок вони придбали на дві сім?ї, також пам?ятає розмови про те, що вони брали кредит у непопулярній валюті, ОСОБА_25 після цього постійно їздив та купував якійсь франки, щоб передати ОСОБА_46 - дружині ОСОБА_28 чи йому самому - ОСОБА_47 на виплату такого кредиту, останні однозначно підтверджували отримання таких грошей від ОСОБА_25 ; - сам він не був свідком передачі ОСОБА_25 коштів ОСОБА_28 , принаймні такого не пам?ятає, щоб ствердно повідомити суду, але такі розмови при ньому були багато разів, також йому відомо, що ОСОБА_25 практично за безцінь продав ОСОБА_28 свій автомобіль «МЕРСЕДЕС»; - щодо Договору позики від 10 вересня 2019 року він нічого повідомити не може, оскільки очевидцем його укладання не був, з розмов інших людей йому теж з цього приводу нічого не відомо; - враження, яке склалося в нього за ті роки дружніх відносин, на 100% свідчило про те, що половина вказаного будинку, в якій проживала сім?я ОСОБА_25, належить останньому, спорів з ОСОБА_28 з цього приводу ніяких не чув, між ними з приводу будинку були розмови виключно щодо строків оплати кредиту; - оглянувши за пропозицією головуючого фото на копії паспорта на потерпілого ОСОБА_28 (т. 2 а. 224об.) свідок підтвердив, що це ОСОБА_12 .
Допитаний в судовому засіданні за ініціативи сторони захисту свідок ОСОБА_48 показав, що з потерпілим ОСОБА_28 не знайомий, а з обвинуваченим ОСОБА_25 підтримує суто ділові стосунки протягом останніх десяти років.
10 вересня 2019 року, пам?ятає цю дату через день народження мами, він зустрівся з ОСОБА_25 у справах в ТРЦ «Аркадія», через деякий час ОСОБА_25 хтось подзвонив і він сказав, що відлучиться на деякий час. Через 10-15 хвилин підійшов невідомий чоловік, ОСОБА_25 з вказаним чоловіком сів за окремий столик поруч, чоловік передав ОСОБА_25 аркуш з текстом після чого вони розійшлися, ОСОБА_25 повернувся з цим аркушем, на якому проглядався текст та підпис, згорнув його в двоє та положив у свою сумку, після чого вони продовжили своє спілкування.
Як також показав свідок на уточнюючі запитання: - вказана зустріч з ОСОБА_25 була за їх попередньою домовленістю, відбулася в районі Осокорків в ТРЦ «Аркадія» на першому поверсі в кафе, за столик в якому вони сіли та спілкувалися поки не прийшов вказаний чоловік; - він, свідок, не цікавився змістом розмови ОСОБА_25 з вказаним невідомим чоловіком, ОСОБА_25 , повернувшись сам розповів, що зустрівся з кумом ОСОБА_50 , з яким є якісь фінансові питання; - свідок показав, що не пам?ятає, чи брав ОСОБА_25 сумку з собою за столик з ОСОБА_50 , йому також не відомо, якого змісту був текст на аркуші паперу, що отримав ОСОБА_25 від ОСОБА_51 , а потім сховав до своєї сумки; - оглянувши за пропозицією головуючого фото на копії паспорта на потерпілого ОСОБА_28 (т. 2 а. 245об.) свідок заявив, що ця особа схожа на ту, з якою зустрівся ОСОБА_25 в торговому центрі, але не може бути впевненим на 100%.
Свідки ОСОБА_29 , ОСОБА_45 та ОСОБА_48 , кожний окремо, заперечили будь-який тиск на себе чи прохання з будь-якого боку у зв?язку зі дачею показань у цій справі.
Звертає на себе увагу, що показання всіх цих різних і не пов?язаних між собою осіб, хоча і стосуються різних фактичних обставин справи, проте повністю, кожне у своїй частині, узгоджуються між собою та з показаннями обвинуваченого, які категорично оспорювали потерпілі, а саме про те, що будинок придбавали сім`ї ОСОБА_25 та ОСОБА_28 , відкрито позиціонуючи свій спільний намір разом ним володіти та проживати в ньому, ремонт будинку вимагав коштів, приблизно в сумі 200 000 доларів США, половину з яких ОСОБА_25 вимушений був витратити, щоб жити в будинку, ОСОБА_25 сплачував завдаток за купівлю будинку, як мінімум, в сумі 5 000 доларів США, брав фінансову участь в погашенні кредиту, взятого на будинок у непопулярній валюті, відкрито, в тому в присутності сім`ї ОСОБА_28 , позиціонував себе як власник половини будинку, яку займав фактично, а 10 вересня 2019 року ОСОБА_25 зустрічався з ОСОБА_28 та отримав від нього певні документи з вирішення між ними фінансових питань.
Суд не вбачає підстав для визнання показань вказаних свідків недопустимими доказами, а їх суть такою, що не відповідає дійсності. Суд звертає увагу, на те, що в певній мірі ці показання в деталях узгоджуються і з окремим показаннями самих потерпілих та іншими документованими доказами, що лише додатково підсилює довіру до них.
Так, свідок ОСОБА_29 дав показання як безпосередній підтверджений документально (Договори купівлі-продажу № 6493 та № 6496 від 30 серпня 2006 року) та показаннями обох потерпілих учасник угоди купівлі-продажу вказаного будинку та земельної ділянки для його обслуговування, відтак відсутні сумніви у тому, що він міг і бачив всіх учасників цієї угоди з іншої сторони, вів з ними перемовини, міг оцінити справжні наміри покупців, на стороні яких сприймав і безпосередньо ОСОБА_21 як вочевидь зацікавлену особу, яка мала намір провести необхідний ремонт та проживати у цьому будинку, та вступав з ним через це у прямі фінансові взаємовідносини.
Свідок ОСОБА_45 в деталях описав характер взаємовідносин між родинами ОСОБА_25 та ОСОБА_28 , за якими та їх динамікою міг особисто спостерігати тривалий період часу (декілька років), оголошені ними обома послідовні та узгоджені плани зі спільного (на дві сім?ї) облаштування та володіння вказаним будинком, а також не вирішену з цього приводу проблему, яку також вважали спільною - повернення кредиту у франках (узгоджується з даними Договору іпотеки № 21-92U/08-2006И від 30 серпня 2006 року), при цьому ОСОБА_25 завжди відкрито, в тому числі, й у присутності родини ОСОБА_28 поводив себе, як господар займаної ним половини будинку. Ці відомості не суперечать повідомленим обома потерпілими даним про те, що їх сім?я та сім?я обвинуваченого ОСОБА_25 тривалий час підтримували довірливі дружні стосунки, вони були кумами, при цьому ОСОБА_25 із своєю сім?єю більше десяти років проживав в одній з половин вказаного будинку, а його дружина та донька взагалі мали реєстрацію місця проживання за адресою цього будинку.
Нарешті, свідок ОСОБА_48 виявися очевидцем зустрічі 10 вересня 2019 року ОСОБА_25 та потерпілого ОСОБА_28 , саме під час якої за твердженням ОСОБА_25 і стався обмін Договором позики. Ідентифікуюча здатність показань вказаного свідка щодо участі в названих подіях саме потерпілого ОСОБА_28 розкривається через вказівку на його ім?я - « ОСОБА_32 » та особливі стосунки із сім?єю ОСОБА_25 - «куми». При цьому, свідок щиро повідомив, що йому не відомі зміст перемовин між вказаними особами, та зміст документів, якими вони обмінювалися, а самого ОСОБА_28 він впізнає на фото лише припускаючи. Така позиція свідка не дає підстав, навіть на рівні припущення, вважати його показання заздалегідь недостовірними та погодженими в інтересах саме обвинуваченого.
Згідно з даними довідки Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 03 липня 2023 року № 91-31334/18/23-Вих (т. 2 а. 107), яка була надана на запит Придніпровського районного суду м. Черкас в межах розгляду судової цивільної справи № 369/2856/22 (ухвала від 15 червня 2023 року - т. 2 а. 75-77), ОСОБА_24 (особа документована за закордонним паспортом - т. 2 а. 222) дійсно перебував на території України з 08 до 14 вересня 2021 року.
Ці документовані дані цілком узгоджується з показаннями свідка ОСОБА_52 .
Звертає на себе увагу і те, що ці дані Державної прикордонної служби України отримані після відкриття даного кримінального провадження, а відтак не могли бути відомі обвинуваченому ОСОБА_16 з тим, щоб виходячи саме з цих доволі обмежених у часі даних змоделювати свою правову позицію у справі.
Особливі довірливі стосунки між ОСОБА_19 та сім?єю ОСОБА_28 підтверджуються довіреністю № 2137 від 08 вересня 2009 року (т. 3 а. 96), за якою ОСОБА_8 саме безоплатно уповноважив подружжя ОСОБА_28 володіти та розпоряджатися (продавати, обміняти, здавати в оренду) належним йому автомобілем марки «Мерседес» д.н. НОМЕР_3 , що узгоджується з показаннями свідка ОСОБА_26 .
Ці дані додатково підтверджують показання обвинуваченого про те, що він вживав додаткових заходів для того, щоб забезпечити вчасне погашення іпотеки, яка була оформлена на дружину ОСОБА_28 .
До суду також подані документи, які підтверджують позначення тривалий час ОСОБА_19 при вступі в різні цивільно-правові відносини з іншими особами місця свого проживання за адресою розташування згаданого будинку: АДРЕСА_3 . Зокрема, такими документами є досліджені судом:
а) виконавчий напис від 03 червня 2016 року щодо стягнення на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором № 500983342 від 31 серпня 2015 року, адресований ОСОБА_16 на вказану адресу (т. 3 а. 183)
б) претензії ПАТ «Альфа-Банк» у вересні-жовтні 2016 року за кредитним договором № 500983342, адресовані ОСОБА_16 на вказану адресу (т. 1 а. 228-231; т. 3 а. 182);
в) постанова державного виконавця від 12 вересня 2016 року про арешт будинку АДРЕСА_3 як майна боржника - ОСОБА_21 на користь ПАТ «Альфа-Банк» та заочне рішення суду, яким скасовано вказаний арешт (т. 1 а. 223-226, 233; т. 3 а. 184-188);
г) листування у 2019 році потерпілої ОСОБА_22 з ТОВ «Кредитні ініціативи» з приводу боргів ОСОБА_21 за кредитним договором № 500983342 (т. 1 а. 227).
Звертає на себе увагу, що всі ці документи з приводу боргових зобов?язань ОСОБА_25 стосуються лише одного кредиту, який він оформив та обслуговував, маючи дозволене на той час титульним власником своє та своєї сім?ї постійне місце проживання, в тому числі з реєстрацією, саме за адресою належного потерпілим будинку.
Представник потерпілого намагався подати ці дані в аспекті доведення того, що ОСОБА_25 тривалий час намагався привласнити частину вказаного будинку, проте суд не вбачає такого контексту в поданих документах, які лише засвідчують ставлення ОСОБА_25 до будинку за вказаною адресою на той час як до місця свого проживання, що власне і мало місце по факту, як це підтвердили самі потерпілі.
Досліджені судом матеріали тимчасового доступу щодо документів про доходи ОСОБА_21 за період часу з 2000 по 2024 роки (т. 3 а. 48-64) вказують на те, що сума заробітку останнього для нарахування пенсії дійсно була недостатньою для оперування сумами грошей в еквіваленті 7 500 000 грн. Водночас, суд приймає до уваги, що доходи ОСОБА_25 у вказаний період не обмежувалися лише вказаним заробітком, оскільки він, як вже з?ясовано, міг забезпечити родині володіння дорогим автомобілем та відпочинок за кордоном, внести завдаток при купівлі будинку у валюті, провести в останньому дорогі ремонтні та оздоблювальні роботи, тривалий час здійснювати щомісячні платежі, які сторони по-різному називали, мав окрему кредитну історію, а сама сума в 7 500 000 грн. станом на 2022 рік значною мірою сформована за рахунок падіння курсу національної валюти.
5.2.9. Згідно з дослідженою судом борговою розпискою від 10 вересня 2019 року (т. 3 а. 73, 111), яка була приєднана до матеріалів цивільної справи № 369/2856/22 (т. 3 а. 112-118) ОСОБА_24 (позичальник) одержав в борг від ОСОБА_21 (позикодавець) грошові кошти в сумі 7 500 000 грн, які зобов?язався повернути в строк до 11 вересня 2021 року, що також скріплено підписом від імені ОСОБА_18 .
Згідно з дослідженим висновком спеціаліста № 155 від 17 березня 2025 року (т. 3 а. 145-149) підпис від імені ОСОБА_18 в оригіналі боргової розписки від 10 вересня 2019 року виконаний самим ОСОБА_23 .
У межах даного обвинувального акту вказана боргова розписка від 10 вересня 2019 року не фігурує як обставина, що пов`язана із висунутим обвинуваченням. Під час судового розгляду сторонам та суду стало відомо про існування іншого кримінального провадження ЄРДР № 12024100080002988 від 24 вересня 2024 року (справа № 1-кп/759/1830/26; ун. № 759/24862/26), предметом якого є правова оцінка вказаного документу. Однак, сторона обвинувачення, користуючись своїми правами щодо формування меж судового розгляду, не вбачала підстав для висунення в порядку ст. 339 КПК України додаткового обвинувачення за даним епізодом з тим, щоб досягти можливість його розгляду з даним провадженням як з тісно пов`язаним.
За таких обставин, не надаючи дослідженій борговій розписці від 10 вересня 2019 року, яка фактично підтверджує боргові зобов`язання ОСОБА_18 за Договором позики від 10 вересня 2019 року, значення вирішального доказу у цій справі, суд констатує лише наявним обґрунтований сумнів твердження щодо відсутності таких зобов`язань, який повинен бути витлумаченим на користь обвинуваченого ОСОБА_21 .
5.2.10. У контексті висунутого обвинувачення не може залишитися поза увагою суду окремі положення цивільного законодавства, які прямо регулюють правовий режим договору позики, його форми, порядок оспорювання договору позики та можливості новації раніше існуючого боргу у позикове зобов`язання.
Так, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК), він укладається у письмовій формі (у даному випадку цього вимагала сума договору) (ч. 1 ст. 1047 ЦК). На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми (ч. 2 ст. 1047 ЦК). Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (ст. 1051 ЦК). За домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов?язанням (ст. 1053 ЦК).
Як вже встановлено, є безспірно доведеним, що ОСОБА_25 під час тривалого (як мінімум з 2006 по 2016 рік) спільного проживання із сім`єю ОСОБА_28 у вказаному будинку все ж таки здійснював регулярні платежі подружжю ОСОБА_28, які сторони просили суд оцінити по різному.
Враховуючи викладене, є надуманим твердження представника потерпілого про те, що обвинувачений ОСОБА_25 вдався до обману, прикриваючи свої витрати в різний час та тривалі періодичні платежі позикою на конкретну суму, яка у такому вигляді ніколи одномоментно не передавалася ОСОБА_20 , що власне визнав і сам обвинувачений. Борг, що виник із різних підстав, може бути замінений за домовленістю сторін позиковим зобов?язанням, і такі дії, як власне й їх тлумачення у такий спосіб, не суперечать закону.
5.2.11. Суд не посилається на письмові пояснення потерпілої ОСОБА_22 від 22 липня 2022 року (т. 1 а. 193-195), які були долучені нею до своєї заяви про кримінальне правопорушення, а також на пояснення обвинуваченого ОСОБА_25 у своєму цивільному позові (т. 1 а. 196-203), оскільки вказані особи були допитані під час судового розгляду безпосередньо.
Крім того, саму заяву потерпілої ОСОБА_22 про кримінальні правопорушення від 22 липня 2022 року суд не оцінює як доказ у даному кримінальному провадженні, оскільки така заява виступає лише підставою для відповідного реагування органів досудового розслідування, внесення ними відомостей до ЄРДР за фактами, викладеними в такій заяві, та здійснення їх подальшої перевірки. Така правова позиція суду корелює і з послідовною позицією Верховного Суду з цього приводу (див., напр., постанова ВС від 30 травня 2023 року у справі № 761/13685/14-к, джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/ 111339388; постанова ВС від 29 січня 2026 року у справі № 753/7920/18, джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/133782728 ).
Подані до суду документи на гр-на ОСОБА_53 (т. 1 а. 208-213, 221-222) з огляду на межі висунутого обвинувачення виявилися неналежними доказами (ст. 85 КПК України), оскільки не стосуються обставин, які мають значення для даного кримінального провадження, та не мають підтвердженого іншими належними доказами будь-якого зв?язку із поставленими у провину діями обвинуваченого, а тому судом при вирішенні цієї справи до уваги не беруться як докази обвинувачення.
Подана до суду ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями (т. 1 а. 219) з огляду на межі висунутого обвинувачення виявилася неналежними доказом (ст. 85 КПК України), а тому судом при вирішенні цієї справи до уваги також не береться як доказ обвинувачення.
Суд залишає без розгляду доводи сторони захисту про недопустимість висновку експерта № 66 від 26 травня 2025 року через його складання особою, яка на момент проведення експертизи не мала статусу судового експерта. Суд посилається у вироку виключно на докази, які були безпосередньо досліджені під час судового розгляду, натомість вказаний висновок експерта № 66 учасниками не подавався суду як доказ, хоча і був у їх розпорядженні, про що свідчить зміст судового рішення з іншого судового провадженнях в порядку цивільного судочинства (Справа № 369/18812/23).
5.2.12. Підсумовуючи оцінку всіх досліджених доказів в їх взаємозв?язку, суд дійшов таких висновків.
Суд в межах даного кримінального провадження не вирішує питання підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, їх здійснення та виконання, питання дійсності правочину чи укладеності договору - позика від 10 вересня 2019 року, оскільки такі питання вирішуються в порядку цивільного судочинства, яке передбачає інший порядок доказування, оцінки доказів та правових презумпцій, аніж в кримінальному судочинстві.
Право власності сім?ї ОСОБА_28 на будинок АДРЕСА_3 та земельну ділянку для його обслуговування є документально підтвердженим. Жодний висновок суду у межах цієї справи не може тлумачитися як такий, що ставить під сумнів таке право потерпілих.
Право власності ОСОБА_25 на вказаний будинок чи його частку документально не підтверджується. Жодний висновок суду у межах цієї справи не може тлумачитися як такий, що підтверджує таке право обвинуваченого.
Потерпілі в контексті даної справи самі акцентували увагу на роль ОСОБА_25 у придбанні, ремонті та експлуатації ними будинку АДРЕСА_3 як ймовірну основу для його претензій щодо нібито боргових зобов?язань, окресливши у такий спосіб коло спірних питань між ними та обвинуваченим, що власне узгоджується і зі змістом висловленої самим ОСОБА_25 претензії до потерпілого ОСОБА_28 у виді звернення до суду із цивільним позовом про стягнення боргу.
Суд оцінює критично, а відтак відхиляє як недостовірні показання обох потерпілих ОСОБА_28 про те, що вони з ОСОБА_25 ніколи не обговорювали питання спільного придбання на дві сім?ї вказаного будинку, що ОСОБА_25 не брав жодної фінансової участі як в купівлі будинку, так і в погашенні взятої ОСОБА_22 з цією метою іпотеки, оскільки ці пояснення потерпілих спростовуються показаннями обвинуваченого ОСОБА_25 та узгодженими з ними показаннями свідків ОСОБА_54 та ОСОБА_55 , які суд визнає щирими та кладе в основу свого вироку.
Суд оцінює критично, а відтак відхиляє як недостовірні показання потерпілого ОСОБА_18 про те, що ОСОБА_25 не брав жодної фінансової участі в ремонті будинку, оскільки ці його пояснення спростовуються показаннями обвинуваченого ОСОБА_25 та узгодженими з ними показаннями потерпілої ОСОБА_22 , свідків ОСОБА_54 та ОСОБА_55 , які суд визнає щирими та кладе в основу свого вироку.
Звертає на себе увагу простий математичний розрахунок одержаних під час судового провадження даних, який не потребує спеціальних знань.
Так, обслуговування тіла кредиту забезпеченого іпотекою в розмірі приблизно 1 000 000 грн., що відповідало 226 650 швейцарським франкам, або за відкритими даними про курс (5,05) станом на 30 серпня 2006 року (дата укладення договору іпотеки) - 198 000 доларів США, які треба було повернути банківській установі, сам кредит погашався з 2006 по 2021 рік зі сплатою відсотків та в умовах значного зниження курсу гривні, починаючи з 2009 та 2014 років. Частка цих витрат з боку ОСОБА_25 (50%) з усією очевидністю вже мала б становити більше 100 000 доларів США.
Крім того, об?єктивні витрати на облаштування та ремонт будинку, на думку сторонньої особи (свідок ОСОБА_56 ), у 2006 році (рік придбання будинку) мали б становити також не менше 1 000 000 грн. або знову ж таки близько 200 000 доларів США ( ОСОБА_25 вказував на 250 000 доларів США). Отже, і в даному випадку частка цих витрат з боку ОСОБА_25 (50%) мала б становити не менше 100 000 доларів США.
Ці дані у своїй сукупності не вступають у явну суперечність з вимогами ОСОБА_21 про повернення йому суми, яка була наближеною до заявлених у позові 7 500 000 грн., що за відкритими даними про курс (28,34) станом на 21 лютого 2022 року (дата подання позову) становило 264 644 долари США.
Відтак, суд без визначення конкретних сум вважає доведеним, що ОСОБА_25 брав фінансову участь як в купівлі будинку, в його подальшому ремонті, так і в погашенні взятої ОСОБА_22 для купівлі будинку іпотеки, і такі його дії могли сформувати об`єктивні боргові зобов?язання перед ним з боку потерпілих після виселення сім?ї ОСОБА_25 з вказаного будинку. Відтак, сумніви з приводу абсолютної відсутності боргових зобов?язань сім?ї ОСОБА_28 перед ОСОБА_25 виявилися обґрунтованими, а тому суд їх тлумачить на користь обвинуваченого, вважаючи за таких умов, що відсутні правові підстави вважати висунуті ОСОБА_25 потерпілому ОСОБА_28 вимоги повернути борг по суті такими, що ґрунтуються виключно на підробленому документі, а сам цей борг є завідомо вигаданим.
Суд оцінює критично, а відтак відхиляє як такі, щодо яких не спростовано обґрунтований сумнів, показання обох потерпілих ОСОБА_28 про те, що ОСОБА_25 проживав в їх будинку на правах оренди, оскільки посилання на такі взаємовідносини між ними не мають документального підтвердження.
Доведені факти спільної участі ОСОБА_25 із сім?єю ОСОБА_28 в пошуку будинку та його придбанні саме для спільного проживання, що доводиться самим фактом такого тривалого проживання з реєстрацією в цьому будинку місця проживання членів родини ОСОБА_25 , значні за витратами ремонтні та оздоблювальні роботи у вказаному будинку, які передували їх спільному проживанню в ньому, а також неспростована участь ОСОБА_25 у виплаті іпотечного кредиту, з усією очевидністю свідчать про те, що стосунки між ним та потерпілими визначалися по факту більш широкими за змістом право-відносинами, аніж тими, що випливали виключно з договору оренди частини будинку, як про це стверджували потерпілі. Такий стан влаштовував обидві сторони, як сім?ю ОСОБА_25, так і сім?ю ОСОБА_28 , які тривалий час не намагалися формалізувати такі правовідносини між собою, доки не наблизилася до завершення виплата кредиту, забезпеченого іпотекою.
Ці висновки суду повністю узгоджуються з відомостями про події та їх перебіг, які повідомив ОСОБА_25 , відтак така його версія подій не може бути визнана спростованою з тим, щоб можна було її критично оцінити та відкинути.
Суд оцінює критично, а відтак відхиляє як недостовірні показання потерпілого ОСОБА_18 про те, що ОСОБА_25 передав йому крадений автомобіль «МЕРСЕДЕС», оскільки ці його пояснення спростовуються показаннями обвинуваченого ОСОБА_25 та узгодженими з ними показаннями потерпілої ОСОБА_22 , свідка ОСОБА_55 , які суд визнає щирими та кладе в основу свого вироку.
Суд оцінює критично, а відтак відхиляє як такі, щодо яких не спростовано обґрунтований сумнів, показання обох потерпілих ОСОБА_28 про те, що ОСОБА_25 не зустрічався 10 вересня 2019 року з ОСОБА_23 , останній не надавав з цього приводу підписаний від свого імені Договір позики, оскільки ці їх пояснення спростовуються показаннями обвинуваченого ОСОБА_25 та узгодженими з ними показаннями свідка ОСОБА_57 , власне і самим Договором позики.
Твердження потерпілих про причетність саме ОСОБА_25 до підробки підпису в Договорі позики від 10 вересня 2019 року суд також оцінює за правилами про припущення, оскільки останні очевидцями таких дій з боку ОСОБА_25 не були, про інших осіб, які могли б бути такими очевидцями, не повідомили, а саме таке припущення не знайшло свого прямого підтвердження за результатами експертних досліджень, а тому суд не може для доведення вини обвинуваченого послуговуватися такими свідченнями потерпілих.
Цивільно-правові спори між ОСОБА_19 та ОСОБА_23 , предметом яких є в кінцевому рахунку все той же Договір позики від 10 вересня 2019 року, не завершені судовим рішенням з набранням законної сили, а те судове рішення, яке набрало законної сили - не на користь потерпілого.
Суд вкотре наголошує на різних презумпціях під час вирішення питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності та вирішення цивільно-правового спору, тому виключно для цілей даного кримінального провадження повідомлені ОСОБА_25 відомості про дії потерпілого ОСОБА_28 , які свідчили про наявність в нього волевиявлення на укладення угоди позики з метою новації раніше існуючого боргу у позикове зобов`язання не спростовані.
Твердження в обвинувальному акті про те, що ОСОБА_8 , діючи умисно з корисливих мотивів за попередньою змовою з невстановленою особою, маючи на меті подальше незаконне особисте збагачення, організував виготовлення підробленого Договору позики від 10 вересня 2019 року, а саме виконав підпис від імені ОСОБА_18 в графі «Позичальник», тим самим підробив його, не підтверджується жодним дослідженим судом доказом, відтак є лише припущенням слідчого як одна з можливих версій події за наявності іншої, яку повідомила та на якій наполягала сторона захисту та яка виявилася не спростована, а тому не може бути відкинута судом з огляду на закріплений у законі принцип презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини (ст. 17 КПК України).
Сама по собі наявність у розпорядженні ОСОБА_25 документу, до підроблення підпису в якому він не мав відношення, не вказує на завідомість такого підроблення для нього. За відсутності даних про причетність ОСОБА_25 у будь-який спосіб до виготовлення підробленого Договору позики від 10 вересня 2019 року чи про будь-яку його обізнаність із таким фактом відсутні правові підстави вважати такий документ завідомо для нього підробленим. Попередня змова групи осіб в цій частині висунутого обвинувачення не доведена жодними конкретними обставинами.
Враховуючи викладене, є підстави для виправдання ОСОБА_25 в цій частині висунутого обвинувачення у зв`язку з недоведеністю того, що злочин, передбачений ч. 3 ст. 358 КК України, вчинений обвинуваченим (п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України).
Як наслідок, відсутність обізнаності обвинуваченого ОСОБА_25 із фактом підроблення документу - Договору позики від 10 вересня 2019 року виключає його кримінальну відповідальність за використання такого документу як завідомо підробленого.
Отже, є підстави для виправдання ОСОБА_25 і в цій частині висунутого обвинувачення у зв`язку з недоведеністю того, що в його діянні є склад кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України (п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України).
Крім того, суд, погоджуючись з оцінкою сторони обвинувачення вказаного Договору позики від 10 вересня 2019 року як доказу, що був поданий до суду, в контексті предмету кримінального правопорушення, передбаченого ст. 384 КК України, категорично не погоджується з його оцінкою як офіційного документу в контексті предмету кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 та ч. 4 ст. 358 КК України.
Предметом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, а відтак і трансформованого у ч. 3 ст. 358 КК за ознакою групового вчинення, окрім іншого, є лише офіційні документи, під якими згідно з приміткою до ст. 358 КК України слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.
Офіційним документом може бути лише той документ, який відповідає всім характеристикам (ознакам), передбаченим приміткою до ст. 358 КК України (постанова ОП ККС ВС від 05 вересня 2022 року у справі № 310/3772/20, джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/106204896).
Тому з`ясування питання наявності ознак офіційного документу у складеному двома фізичними особами Договору позики, який не посвідчувався нотаріально, має ключове значення для перевірки законності та обґрунтованості висунутого звинувачення стосовно ОСОБА_21 .
Одна з обов`язкових характеристик офіційного документу стосується особи, що може складати, видавати чи посвідчувати певний документ із указаною у примітці до ст. 358 КК України інформацією. Такою особою може бути, зокрема, громадянин, в тому числі самозайнята особа, однак лише у разі, якщо він (вона) має право складати, видавати чи посвідчувати документ у зв`язку з його (її) професійною чи службовою діяльністю.
Зіставлення цих характеристик офіційного документа, передбачених у примітці до ст. 358 КК України, з ознаками, які притаманні Договору позики від 10 вересня 2019 року, дозволяє дійти висновку про те, що цей Договір не мав зв`язку з професійною чи службовою діяльністю осіб, які зазначаються в ньому як його сторони (укладачі). З матеріалів провадження вбачається, що ані ОСОБА_28, ані ОСОБА_25 не займалися професійною чи службовою діяльністю, яка б вимагала у них складання (видання чи посвідчення) Договору позики від 10 вересня 2019 року, на що не звернула уваги сторона обвинувачення.
Відсутність такого зв`язку свідчить про те, що у Договорі позики від 10 вересня 2019 року відсутня одна з характеристик (ознак) офіційного документа, передбачених у примітці до ст. 358 КК України як обов`язкова, а його відповідність іншим обов`язковим характеристикам (ознакам) офіційного документа, цього висновку не спростовує.
Тому, оскільки Договір позики від 10 вересня 2019 року, який був у розпорядженні ОСОБА_25 та який він фактично використав, не має ознак офіційного документа, тому є підстави для виправдання ОСОБА_25 за ч. 3 ст. 358 КК України і з інших причин, у зв`язку з недоведеністю того, що в діянні є склад злочину, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України (п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України).
Також, ОСОБА_25 обвинувачувався органами досудового слідства у використанні завідомо підробленого документа, а його дії було кваліфіковано за ч. 4 ст. 358 КК України.
Однак, відповідальність за вказаною частиною статті закону України про кримінальну відповідальність настає за використання не будь-якого підробленого документа, а лише того, який також має ознаки офіційного. Такий висновок вбачається з примітки до ст. 358 КК України, яка є конструктивним елементом зазначеної кримінально-правової норми та розкриває одну з ознак її диспозицій. Довільне трактування диспозиції ч. 4 ст. 358 КК України без урахування примітки до ст. 358 КК України суперечить принципу правової визначеності і безпідставно розширює перелік предметів кримінально-правової охорони.
З огляду на викладене, оскільки використаний ОСОБА_25 Договір позики від 10 вересня 2029 року не є предметом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК, то його дії не містять складу цього кримінального проступку і з цієї підстави (п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України).
Вирішальною ознакою для притягнення особи до кримінальної відповідальності за подання завідомо підробленого доказу (ч. 2 ст. 384 КК), необхідність якої випливає з обвинувального акта, також є суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, яка характеризується виключно прямим умислом та обов`язковою ознакою завідомості. Зміст суспільно небезпечних діяння, яке визначене в диспозиції ч. 2 ст. 384 КК, визначає обман як спосіб вчинення цього кримінального правопорушення, саме він характеризує його своєрідність. Отже, для притягнення особи до кримінальної відповідальності у такому випадку належить обов`язково встановити той факт, що особа, яка подала документ як доказ, заздалегідь (наперед, свідомо) знала про факт його підробки, тобто усвідомлювала несправжність такого документа, мала повне розуміння протиправності свого діяння. Якщо сторона обвинувачення не довела завідомість (тобто особа могла щиро помилятися), склад кримінального правопорушення відсутній. Тому центральним питанням і в даному випадку залишається встановлення змісту суб`єктивного ставлення ОСОБА_25 до такої ознаки документу як доказу, який він фактично подав до суду, як його підробка.
У цьому зв`язку суд бере до уваги, що ініціюючи відкритий судовий процес, в якому іншою стороною самим ОСОБА_25 визначено ОСОБА_28 , він не керувався наміром використати таку ваду вказаного документу, як його підроблення, оскільки використання такого документу мало місце в умовах, коли ОСОБА_25 не усвідомлював і не міг усвідомлювати факту такої підробки вказаного документу, повністю довіряючи ОСОБА_20 , який власне і надав цей документ з підписом від свого імені.
Саме по собі подання до суду ОСОБА_25 по факту підробленого документу не може автоматично слугувати доказом його умислу на подання саме завідомо підробленого доказу.
Суд наголошує на принциповій правовій різниці між суб`єктивною стороною використання підробленого документу як факту та умисного кримінального правопорушення, пов`язаного із використанням (поданням) завідомо підробленого документу. За своєю правовою природою використання підробленого документу може бути невинним, а так само необережним діянням, де ставлення особи до підроблення документу характеризується самовпевненістю або недбалістю, а не умислом.
Спроба сторони обвинувачення кваліфікувати рух підробленого документу за статтею 384 КК України лише на тій підставі, що цей документ був поданий конкретною особою без належної обачності, є неприпустимим розширенням меж кримінального закону.
Відсутність обізнаності обвинуваченого ОСОБА_25 із фактом підроблення Договору позики від 10 вересня 2019 року виключає його кримінальну відповідальність за його подання до суду як доказу, оспорюваний характер підтвердженого таким документом правочину чи подальше визнання останнього недійсним, не змінює вказаних висновків суду, тим більше, що така ознака цього документу як завідома його недостовірність не фігурує у формулі висунутого ОСОБА_16 обвинувачення.
Враховуючи викладене, дотримуючись послідовності у своїх оцінках, оскільки є недоведеним те, що Договір позики від 10 вересня 2019 року, який був у розпорядженні ОСОБА_25 та який він подав до суду як доказ, був для нього завідомо підробленим документом, тому є підстави для його виправдання і за ч. 2 ст. 384 КК України у зв`язку з недоведеністю того, що в діянні є склад злочину (п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України).
За таких умов сам по собі факт звернення до суду з вимогою стягнути з відповідача суму боргу та подання у зв?язку з цим доказів, підроблення яких не було завідомим для позивача, не містить ознак обману, а відтак і замаху (закінченого чи незакінченого) на винувате заволодіння чужим майном такими шляхом - шляхом обману (шахрайство).
Отже, є підстави для виправдання ОСОБА_25 за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК України з тієї ж підстави - у зв`язку з тим, що не доведено, що в діянні є склад злочину (п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України).
Для засудження особи за вчинення злочину її винуватість має було доведена поза розумним сумнівом.
Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням. Підхід, який використовує припущення правильності фактів, що стверджуються обвинуваченням, і перекладає на обвинуваченого тягар їх спростування, очевидним чином суперечить засадам кримінального судочинства.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що висновки сторони обвинувачення про доведеність в суді винуватості ОСОБА_21 зроблено в порушення презумпції його невинуватості у вчиненні кримінальних правопорушень.
Обираючи серед виявлених двох підстав для ухвалення виправдувального вироку в частині висунутого обвинувачення за ч. 3 ст. 358 КК України суд обирає п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України як найбільш сприятливу для сторони захисту.
6. Правова позиція суду по суті висунутого обвинувачення.
Ст. 62 Конституції України передбачає, що ніхто не зобов?язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення, а обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Вказане встановлено і в ст. 17 КПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 92 КПК України обов?язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, в тому числі винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, покладається на слідчого, прокурора і лише в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
За таких обставин, суд, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, а саме, верховенства права та забезпечення доведеності вини, змагальність сторін тощо, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання обов?язків, в тому числі і щодо збирання, подання та оцінки доказів, дослідивши всі обставини кримінального провадження та оцінивши кожний поданий сторонами доказ та їх сукупність, вважає, що за результатами даного судового розгляду не доведено поза розумним сумнівом допустимими та достатніми доказами того, що ОСОБА_8 за вказаних в обвинувальному акті обставин, діючи умисно з корисливих мотивів за попередньою змовою з невстановленою особою, маючи на меті подальше незаконне особисте збагачення, організував виготовлення та вчинив підроблення офіційного документу - Договору позики від 10 вересня 2019 року, а саме виконав підпис від імені потерпілого ОСОБА_18 в графі «Позичальник», з метою використання вказаного підробленого документу, а звернувшись 21 лютого 2022 року до суду з позовною заявою до потерпілого ОСОБА_18 про стягнення на свою користь 7 500 000 грн., додатком до якої долучив вказаний завідомо підроблений Договір позики від 10 вересня 2019 року, тим самим використав його та подав з корисливих мотивів як завідомо підроблений доказ, що стало підставою для відкриття та розгляду судової цивільної справи № 369/2856/22, а також, подавши з корисливих мотивів вказаний завідомо підроблений доказ вчинив замах на заволодіння шляхом обману чужим майном в особливо великому розмірі, а саме, грошовими коштами ОСОБА_18 в сумі 7 500 000 грн., а тому за цим обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 та ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 384 та ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК України, ОСОБА_21 належить виправдати та ухвалити щодо нього виправдувальний вирок з підстави, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки не доведено, що в його діянні є склад кримінальних правопорушень.
7. Вирішення цивільного позову.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_22 до ОСОБА_21 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, в розмірі 17 000 000 грн. (т. 1 а. 119-129) з урахуванням висновків суду по суті висунутого обвинувачення належить залишити без розгляду на підставі ч. 3 ст. 129 КПК України.
8. Вирішення питань речових доказів, судових витрат та заходів забезпечення.
Долю речових доказів вирішити з урахуванням приписів ст. 100 КПК України.
Судові витрат за проведення експертиз належить покласти на державу.
Враховуючи необґрунтованість висунутого обвинувачення, суд вважає за необхідне раніше обраний запобіжний захід скасувати.
На підставі викладеного, керуючись ст. 62 Конституції України, ст. ст. 100, 126, 129, 182, 368, 370, 371, п. 3 ч. 1 ст. 373, ст. ст. 374-376, 615 КПК України, суд
У Х В А Л И В:
ОСОБА_5 визнати невинуватим у пред?явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 та ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 384 та ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК України, та виправдати його за цим обвинуваченням з підстав не доведення того, що в діянні обвинуваченого ОСОБА_21 є склад кримінальних правопорушень.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_22 до обвинуваченого ОСОБА_21 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, в розмірі 17 000 000 грн. - залишити без розгляду.
Речові докази (копії матеріалів судових проваджень та копії інших документів) після набрання вироком законної сили зберігати при матеріалах провадження.
Заходи забезпечення в межах даного провадження - скасувати, а сплачену заставу в розмірі 393 640 грн. (квитанція № 74824950 від 26 листопада 2025 року) як запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_21 негайно повернути заставодавцю - ОСОБА_58 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІПН: НОМЕР_4 , посвідка на постійне проживання НОМЕР_5 від 12 грудня 2014 року, адреса: АДРЕСА_4 ).
Судові витрати, пов?язані з проведенням експертиз, віднести на рахунок держави.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
СУДДЯ ОСОБА_59
Оригінал: reyestr.court.gov.ua