Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №607/2732/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.09.2026 Справа №607/2732/26 Провадження №2/607/3181/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі:

головуючого Ромазана В.В.

за участю секретаря Бойко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Кеш Ту Гоу» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором ,-

В С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

Позивач,Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Кеш Ту Гоу» (надалі - ТОВ «ФК Кеш Ту Гоу», Позивач) звернулось із позовом до ОСОБА_1 (надалі – ОСОБА_1 , Відповідач) в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 1899271 від 10 травня 2021 року в розмірі 13 120,00 грн, а також судові витрати по справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10 травня 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1899271, який підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до умов кредитного договору, первісний кредитор надає клієнту фінансовий кредит в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором. Сума виданого кредиту 4 000,00 грн, строк кредиту 30 днів, відсоткова ставка 1,90% на добу. ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за кредитним договором виконала в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти в порядку визначеному договором, натомість відповідач своєї зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав. 24 грудня 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК Кеш Ту Гоу» укладено договір факторингу №02-24122001, відповідно до умов якого, останнє набуло права грошової вимоги за кредитним договором № 1899271 від 10 травня 2021 року до відповідача. Станом на 24 листопада 2025 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 1899271 від 10 травня 2021 року становить 13 120,00 грн, з яких: 4 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 9 120,00 грн – заборгованість за відсотками.

2.Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень відповіді на відзив.

Відповідач ОСОБА_1 своїм правом на відзив, що передбачене статтею 178 ЦПК України не скористалася.

3.Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою суддіТернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 лютого 2026 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в прохальній частині позову просив розгляд справи проводити у його відсутності, заявлені вимоги підтримує, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з`явилася, з невідомих суду на те причин, хоча про день та час розгляду справи повідомлялася вчасно та належним чином.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Таким чином, суд зі згоди позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.

За вказаних обставин, з підстав, визначених ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ІІ. Мотивувальна частина.

1.Фактичні обставини встановлені судом

10 травня 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 1899271 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «X661».

Згідно п. 1.2 Договору, на умовах, встановлених договором, товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти у гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Тип кредиту – кредит. Сума кредиту складає 4 000,00 грн.

Відповідно до п. 1.3 Договору, строк кредитування 30 днів.

Тип процентної ставки – фіксована. Стандартна процентна ставка становить 1,90% в день та застосовується: в межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 Договору; в межах нового строку кредиту, якщо відбулась пролонгація за ініціативою клієнта, відповідно до п

. 4.1 договору; в межах нового строку кредиту, якщо відбулась автопролонгація, відповідно до п. 4.2 договору. Знижена процентна ставка становить 0,01% за кожен день користування кредитом та застосовується, якщо клієнт у межах строку, визначеного в п. 1.3 Договору або протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку, здійснить повне погашення кредитної заборгованості або протягом такого строку за ініціативою клієнта відбувається продовження строку кредиту на новий строку, клієнт як учасник програми лояльності отримає від товариства індивідуальну знижу на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити клієнт за стандартною процентною ставкою д дати фактичного повернення кредиту (до дати пролонгації), але в будь-якому випадку не більше ніж за період строку кредиту, зазначеного в п. 1.3 договору, буде перераховано за зниженою процентною ставкою. (п.п. 1.4 – 1.4.2 Договору).

Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою 693,50% річних; за зниженою ставкою 3,65%. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною процентною ставкою 6 280,00 грн; за зниженою ставкою 4 012,00 грн. (п.п. 1.5 – 1.6.2 Договору).

Згідно п. 2.1 Договору, кредит надається товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або на іншу платіжну картку клієнта, реквізити якої надані клієнтом товариству з метою отримання кредиту.

Відповідно до п. 4.1.1 Договору, у випадку неможливості виконання зобов`язань за договором у повному обсязі у встановлений термін клієнт може ініціювати продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення кредиту, шляхом укладення додаткової угоди до договору.

Згідно п. 4.2.1 Договору, сторони домовились, що у випадку, якщо у клієнта на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації) наявна заборгованість за кредитом, та клієнт не продовжив строк кредиту відповідно до п. 4.1.1-4.1.5 договору, за цим договором застосовується автоматичне продовження строку користування кредитом (автопролонгація) з наступного дгня після запланованої дати повернення кредиту.

У додатку №1 до договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1899271 від 10 травня 2021 року, що є графіком платежів, зазначаються дата платежу 09 червня 2021 року, сума кредиту 4 000,00 грн, сума нарахованих процентів 12,00 грн.

Крім того, в матеріалах справи міститься Паспорт споживчого кредиту, Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, який підписано електронним підписом відповідача, та в якому містяться відомості про кредитодавця, основні умови кредитування, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача та інші умови.

Відповідно до довідки про ідентифікацію, ТОВ «Лінеура Україна» підтверджує, що ОСОБА_1 з якою укладено кредитний договір № 1899271 від 10 травня 2021 року, ідентифікована товариством. Акцепт договору підписано позичальником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором Х661, який 10 травня 2021 року відправлено на номер телефону відповідача НОМЕР_2 .

Як слідує з інформації викладеної у листі за вих. №28419-0403 від 04 березня 2024 року, ТОВ «Універсальні платіжні рішення» повідомляє, що 10 травня 2021 року успішно перераховано кошти в сумі 4 000,00 грн на платіжну картку НОМЕР_3 .

24 грудня 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» (клієнт) та ТОВ «ФК Кеш Ту Гоу» (фактор) укладено договір факторингу №02-24122001.

Відповідно до п.1.1 Договору факторингу, на умовах, встановлених цим договором та у відповідності до глави 73 ЦК України, фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступає факторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами (портфель заборгованості).

З витягу із Реєстру боржників до договору факторингу № 02-24122001 від 24 грудня 2021 року вбачається, що ТОВ «ФК Кеш Ту Гоу» набуло право вимоги за кредитним договором № 1899271 від 10 травня 2021 року на суму 13 120,00 грн, з яких: 4 000,00 грн - залишок по тілу кредиту; 9 120,00 грн - залишок по відсотках.

Відповідно до виписки з особового рахунка за кредитним договором № 1899271 від 10 травня 2021 року, складеної позивачем, заборгованість ОСОБА_1 становить 13 120,00 грн, з яких: 4 000,00 грн - залишок по тілу кредиту; 9 120,00 грн - залишок по відсотках.

2.Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права

Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України (далі ЦК - України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно–комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Зокрема, в ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 цього Закону регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч. 1 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор – алфавітно–цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно–комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За положеннями статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За змістом статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Надані представником позивача документи є належними та достатніми для того, щоб суд виснував про те, що зобов`язання ОСОБА_1 перед позивачем, згідно кредитного договору №1899271 від 10 травня 2021 року, є невиконаними.

Волевиявлення позичальника на час укладення договору підтверджено вчиненням фактичних дій, направлених на ознайомлення із умовами кредитування, складанням відповідних документів і внесенням до них конфіденційної інформації, відомої тільки відповідачу.

Без здійснення входу на сайт позивача за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, використання аналога власноручного підпису, кредитний договір не міг би бути укладеним.

Також про виникнення зобов`язання відповідача перед позивачем свідчить та обставина, що кошти, визначені в електронному договорі, надійшли в розпорядження ОСОБА_1 на належний їй банківський рахунок.

Водночас, вирішуючи вимогу Позивача щодо стягнення заборгованості за відсотками із Відповідача, суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи розмір заборгованості відповідача за відсотками в сумі 9 120,00 грн, позивач посилається на п. 4.2.1 кредитного договору, сторони домовились, що у випадку, якщо у клієнта на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації) наявна заборгованість за кредитом, та клієнт не продовжив строк кредиту відповідно до п. 4.1.1-4.1.5 договору, за цим договором застосовується автоматичне продовження строку користування кредитом (автопролонгація) з наступного дгня після запланованої дати повернення кредиту.

Суд зазначає, що поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (пункт 6.28).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту, кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

У пункті 1.3 договору встановлено, що кредит надається на 30 днів від дати отримання кредиту, а саме до 09 червня 2021 року. При цьому, сторони погодили проценти за весь строк кредитування у розмірі 2 280,00 грн, що підтверджується додатком №1 до договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №1899271 від 10 травня 2021 року.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про укладення угоди про продовження строку кредитування.

Тому, суд вважає, що позивач мав нараховувати відсотки протягом строку кредитування, встановленого пунктом 1.3 договору - 30 днів на суму 2 280,00 гривень, а відповідач після закінчення строку кредитування мав обов`язок погасити 4 000,00 гривень - заборгованість по кредиту та 2 280,00 гривень заборгованості за відсотками.

Позивач стверджує, що у зв`язку із тим, що відповідач продовжував користуватися кредитними коштами, кредитний договір пролонговувався.

Суд не погоджується із такими доводами.

Так, дійсно, пунктом 4.1 договору передбачено, що у випадку неможливості виконання зобов`язань за Договором у повному обсязі у встановлений термін Клієнт може ініціювати продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення кредиту, шляхом укладення Додаткової угоди до Договору. Пропозиція (оферта) Клієнта щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом натискання кнопки «Продовжити кредит» в Особистому кабінеті або відповідної кнопки в платіжному терміналі та здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів (та у разі їх наявності – штрафних санкцій).

Водночас, згідно пункту 4.2 договору, у випадку, якщо у Клієнта на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації) наявна заборгованість за кредитом, та Клієнт не продовжив строк кредиту відповідно до п.4.1.1.-4.1.6 Договору, за цим Договором застосовується автоматичне продовження строку користування кредитом (автопролонгація) з наступного дня після запланованої дати повернення кредиту. Клієнт, підписуючи цей Договір, дає згоду на його автопролонгацію, - продовження дії Договору та строку користування кредитом з закінчення строку кредиту або продовженого строку кредиту (п.1.3, п.4.1.5 Договору) ще на 15 календарних днів.

Разом із тим, суд вважає, що цей пункт договору не свідчить про продовження строку кредитування та можливість нарахування відсотків.

Вказаний пункт не передбачає вчинення відповідачем дій для пролонгації договору, а відповідач визначив, що сам факт прострочення виконання зобов`язання є такими діями та відкладальною обставиною в розумінні статті 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку користування кредитом (продовження загального строку дії договору).

Суд звертає увагу на те, що невиконання зобов`язань або неналежне виконання договірних зобов`язань не може бути підставою для звільнення від відповідальності боржника, тим більше розглядатися як «відкладальна умова», яка може й не настати, оскільки в розумінні частини першої статті 212 ЦК України, відкладальною є саме та обставина, щодо якої невідомо чи настане вона чи ні.

Як уже зазначалося вище, поведінка не може бути одночасно неправомірною так і правомірною.

Тому, добросовісний кредитор укладаючи договори зі споживачем розраховує на повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредитом в межах погодженого сторонами договору строку, відповідно й обов`язком споживача у такому договорі визначено своєчасну сплату кредиту.

У зв`язку із цим, несвоєчасне повернення відповідачем кредиту чи її відсутність є саме порушенням споживачем договірних зобов`язань за укладеним договором, а не відкладальною умовою.

При цьому, суд враховує і принцип тлумачення договору на шкоду тому, хто його складав, і враховує, що умова договору про автоматичну пролонгацію пов`язану із самим фактом невиконання договору, суперечить іншій умові, яка передбачає для пролонгації вчинення певних дій позичальником.

У зв`язку з порушенням грошового зобов`язання настає відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України, а не продовження строку кредитування.

Тому, нарахування відсотків поза межами строку кредитування, у тому числі і автопролонгації є неправомірним.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 дійшов висновку, що у разі наявності в договорі про споживчий кредит нечітких або двозначних положень суд може без окремої позовної вимоги споживача здійснити тлумачення таких умов. При цьому нечіткі або двозначні положення договору зі споживачем підлягають тлумаченню на користь споживача.

В цьому випадку право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статі 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).

Відтак, суд вважає, що починаючи з 10 червня 2021 року у ТОВ «Лінеура Україна», як первісного кредитодавця відсутнє право нараховувати проценти за кредитним договором №1899271 від 10 травня 2021 року.

За змістом частин 3 та 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь–які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У відповідності до вимог ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частинами 1–3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

Суд оцінивши та дослідивши докази, дійшов переконання, що позов слід задовольнити частково, стягнувши із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Кеш Ту Гоу» заборгованість за кредитним договором № 1899271 від 10 травня 2021 року в розмірі 6 280,00 грн, з яких: 4 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 2 280,00 грн - заборгованість за відсотками. У решті вимог, слід відмовити за наведених вище підстав.

На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, а саме, судовий збір в розмірі 1 274,38 грн. (6280 х 2662,40 : 13120) пропорційно до задоволених позовних вимог.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту ч. 4 ст. 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

В обґрунтування понесених судових витрат представник позивача надав: договір про надання правової допомоги від 29 грудня 2023 року; додаткову угоду №2 до договору про надання правової допомоги від 29 грудня 2023 року; акт про отримання правової допомоги від 09 березня 2026 року, згідно якого вартість наданих послуг становить 10 500,00 грн; платіжну інструкцію №310855 від 09 березня 2026 року; рахунок.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, згідно якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Із урахуванням конкретних обставин, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).

Також суд бере до уваги, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Подібний висновок викладений у постанові Верховного суду від 17.01.2024 у справі № 910/2158/23.

З огляду на вищевикладене, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд бере до уваги співмірність таких витрат зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом позивача послуг під час розгляду справи, необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, а також їх пов`язаність із розглядом справи. Крім того, суд враховує клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу. З урахуванням виконаних адвокатом робіт, а також принципів розумності, справедливості та пропорційності суд дійшов висновку про наявність підстав для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6 000,00 грн. та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 2 871,95 грн (6280 х 6000 : 13120).

Керуючись ст.ст. 4, 6, 10, 12, 13, 76-81, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд ,-

У Х В А Л И В:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Кеш Ту Гоу» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Кеш Ту Гоу» заборгованість за кредитним договором №1899271 від 10 травня 2021 в розмірі 6 280 (шість тисяч двісті вісімдесят) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Кеш Ту Гоу» понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 871 (дві тисячі вісімсот сімдесят одна) грн. 95 коп. та 1 274 (одна тисяча двісті сімдесят чотири) грн. 38 коп. судового збору, пропорційно до задоволених позовних вимог.

У задоволені решти вимог – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду у 30–денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручену у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення складено 23.09.2026.

Дані учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Кеш Ту Гоу» - код ЄДРПОУ 42228158, місцезнаходження: вул. Кирилівська, 82, офіс 7, м. Київ, 04080.

Відповідач: ОСОБА_1 , остання відома адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Головуючий суддяВ. В. Ромазан