Рішення від 13 серпня 2026 р. у справі №607/329/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.08.2026 Справа №607/329/26 Провадження №2/607/1566/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - судді - Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання - Трембач С.О.,

за участі сторін:

представника ОСОБА_1 - адвоката Ващука Я.С.,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами загального позовного провадження цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ващук Ярослав Сергійович, до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом спадщини

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

07 січня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ващук Я.С. - звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з цивільним позовом до ОСОБА_2 про усунення відповідача від права на спадкування за законом спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог представник ОСОБА_1 - адвокат Ващук Я.С. - зазначив, що 17 липня 1982 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, у якому народилося двоє синів: ОСОБА_5 , 1984 року народження, та ОСОБА_2 , 1989 року народження.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. За твердженням представника позивачки, протягом останнього року життя він мав істотні проблеми зі здоров`ям, зокрема скаржився на задишку, аритмію, біль у грудях, слабкість, швидку стомлюваність та набряки ніг, у зв`язку із чим потребував лікування, сторонньої допомоги та догляду, які йому надавали дружина та син ОСОБА_5 , що проживав разом із батьками.

Водночас відповідач ОСОБА_2 у 2019 році виїхав за межі України та, будучи обізнаним про стан здоров`я батька і потребу останнього у сторонній та матеріальній допомозі, до нього не приїжджав, станом його здоров`я не цікавився та будь-якої матеріальної чи іншої допомоги не надавав, хоча, на переконання представника позивачки, мав таку можливість.

Посилаючись на обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків, представник позивачки вважає, що така поведінка відповідача свідчить про свідоме ухилення від надання допомоги батькові, який через стан здоров`я перебував у безпорадному стані та потребував сторонньої допомоги, а тому наявні передбачені частиною п`ятою статті 1224 ЦК України підстави для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .

Також адвокат зазначив, що після смерті ОСОБА_3 позивачка 12 травня

2022 року звернулася до Тернопільської районної державної нотаріальної контори із заявою щодо прийняття спадщини, у зв`язку із чим заведено спадкову справу № 69277563.

ОСОБА_1 як дружина померлого є його спадкоємицею за законом, у зв`язку із чим звернулася до суду за захистом своїх спадкових прав.

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив

Відповідач - ОСОБА_2 - своїм правом на відзив, що передбачене статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не скористався.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 лютого 2026 відкрито провадження у цій справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою від 05 травня 2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснив, що є сином ОСОБА_3 та надавав батькові допомогу, однак не в повному обсязі, оскільки має на утриманні трьох дітей. Зі слів свідка, батько телефонував відповідачу та просив його про допомогу, проте ОСОБА_2 відмовляв, а одного разу сам звертався з проханням надати йому матеріальну допомогу. Відповідач пояснював відсутність можливості допомагати тим, що шукає роботу або зайнятий на роботі. Крім того, з ним було складно підтримувати зв`язок через часту втрату телефонів. На початку свого перебування за кордоном відповідач передавав батькові окремі кошти, однак надалі припинив надавати матеріальну допомогу. Також свідок зазначив, що батько хворів близько шести місяців, проте повноцінного лікування не проходив.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що ОСОБА_3 був його дядьком. Незважаючи на те, що свідок проживає у Тернополі, він часто навідував родину ОСОБА_8 . За його словами, ОСОБА_3 мав проблеми зі здоров`ям та просив свого сина ОСОБА_2 про матеріальну допомогу, однак відповідач відмовляв, посилаючись на відсутність можливості її надати, а надалі почав уникати спілкування. Свідок також зазначив, що ОСОБА_3 планував проведення окремих будівельних робіт, однак помер внаслідок серцево-судинного захворювання. Щодо стану здоров`я та лікування дядька свідок зазначив, що було заплановано його медичне обстеження, яке провести не встигли.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ващук Я.С. - в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі з підстав наведених у позовній заяві, щодо винесення заочного рішення не заперечив.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами вручення (надсилання) поштової кореспонденції за зареєстрованим місцем проживання відповідача, у судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомив, відзиву не подав, а заяви про розгляд справи за його відсутності відповідно до частини третьої статті 211 ЦПК України від нього до суду не надходило.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року (справа № 760/25978/13-ц) зазначив, що відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання дає підстави вважати судову повістку врученою в день проставлення такої відмітки у поштовому повідомленні. Отже, відповідач вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Тож суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності її учасників, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для вирішення спору по суті, що узгоджується з висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 01 жовтня 2020 року (справа № 361/8331/18), відповідно до якого підставою для відкладення розгляду справи є не відсутність її учасників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

За таких обставин відповідно до статей 223, 280 ЦПК України суд проводить заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив наступні обставини справи.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини, встановлені судом

Як встановлено судом, 17 липня 1982 року був укладений шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 , про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу, серія НОМЕР_1 , запис за № 12, місце реєстрації: Почапинська сільська рада Тернопільського району (а.с. 11).

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , видано паспорт серія НОМЕР_2 , Тернопільським РВ УМВС України в Тернопільській області 08 лютого 2000 року (а.с. 6, 7), РНОКПП: НОМЕР_3 (а.с. 8).

ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_2 , батьками якого вказані: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_4 , актовий запис № 16 (а.с. 12), паспорт серія НОМЕР_5 , (а.с. 9), РНОКПП: НОМЕР_6 (а.с. 10).

ОСОБА_3 належали на праві приватної власності земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площами: 0,35 га, 2,33 га та 2,68 га, про що свідчать державні акти на право власності на земельну ділянку, серія ЯЗ № 055511

від 13 листопада 2008 року, серія ЯЗ № 055512 від 13 листопада 2008 року та серія ЯА № 195266 (а.с. 17-19).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , про що свідчить свідоцтво про смерть, серія НОМЕР_7 , актовий запис № 08, місце реєстрації: Підгороднянська сільська рада Тернопільського району Тернопільської області (а.с. 14) та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті від 12 листопада 2025 року № 00054721129 (а.с. 16).

12 травня 2022 року ОСОБА_1 подала Тернопільській районній державній нотаріальній конторі заяву про прийняття спадщини після смерті чоловіка, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заява № 391, спадкова справа № 207/2022 (а.с. 44).

Згідно з витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі № 68931329 від 12 травня

2022 року після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведено спадкову справу № 69277563, номер у нотаріуса - 207/2022 (а.с. 15, 45).

Відповідно до довідок Забойківського старостинського округу Підгороднянської сільської ради від 12 травня 2022 року № 6-159 та від 11 листопада 2025 року № 14-05/6-153 ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день смерті був зареєстрований та проживав у житловому будинку по АДРЕСА_1 . Разом із ним за вказаною адресою були зареєстровані та проживали: дружина - ОСОБА_1 , 1963 року народження, та син - ОСОБА_5 , 1984 року народження. Також за цією адресою був зареєстрований син - ОСОБА_2 , 1989 року народження, який, згідно з відомостями, зазначеними у довідках, понад шість років за місцем реєстрації не проживав (а.с. 13, 46).

У протоколах опитування свідків, проведеного адвокатом Ващуком Я.С., від 16 грудня 2025 року ОСОБА_6 та від 17 грудня 2025 року ОСОБА_7 зазначили, що ОСОБА_3 скаржився на стан здоров`я та зі слів лікарів потребував дороговартісних лікарських засобів, лікування у медичному закладі або санаторії. У зв`язку із цим він звертався до свого сина ОСОБА_2 з проханням надати матеріальну допомогу, однак останній відмовив (а.с. 20-21).

Згідно з відповіддю Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 27 березня 2026 року № 19.5.1/23144-26-Вих, ОСОБА_2 за період з 08 листопада 2017 року по 27 березня 2026 року перетинав державний кордон України один раз: 29 листопада 2019 року виїзд - пункт пропуску «Грушів» (а.с. 41).

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

2.1. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша та друга статті 8 Конституції України).

Конституцією України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55). Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп).

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК України закріплено: суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша); суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга); суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта); забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина десята).

Способи захисту у цих спірних правовідносинах визначені Цивільним кодексом України (далі - ЦК України). Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

2.2. Частиною першою статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Конституційний Суд України зазначив, що в приписові частини першої статті 41 Конституції України визначено тріаду правомочностей власника: володіння, користування, розпорядження, які він здійснює щодо певного майна, що йому належить на тій чи тій юридичній підставі, тому в розумінні цього припису власність, якою кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися, стосується майна. Відповідно, конституційний імператив щодо непорушності права приватної власності скеровано насамперед на убезпечення власника від протиправного втручання в здійснення ним своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном вільно та на власний розсуд. (абзац одинадцятий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року № 6-р(ІІ)/2022).

У статті 41 Основного Закону України також вказано: право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частина друга); ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним (частина четверта); використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома).

Головним обов`язком держави у сфері відносин власності є забезпечення захисту прав усіх суб`єктів права власності. Одним із механізмів забезпечення такого захисту є законодавче врегулювання, у межах якого чітко та вичерпно встановлено, зокрема, підстави виникнення, припинення права власності, випадки правомірного обмеження права власності, підстави і порядок здійснення такого обмеження (абзац десятий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року № 6-р(ІІ)/2022).

Наведені приписи основоположного акта держави знаходять свій розвиток насамперед у нормах цивільного законодавства.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

2.3. Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України). Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належать спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218

ЦК України). Відповідно до статті 1220 ЦК України внаслідок смерті особи або оголошення її померлою відкривається її спадщина.

За частиною першою статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (частина третя статті 1223 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3 , відтак, з огляду на наведені приписи цивільного законодавства, належить до першої черги спадкоємців за законом.

2.4. Право на спадкування не є абсолютним та може бути втрачене особою за наявності для цього відповідних підстав, визначених у законі.

Так, за статтею 1224 ЦК України не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя (частина перша); не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині (частина друга); не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини; не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом (частина третя); не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду (частина четверта); за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (частина п`ята);

У ЦК України зазначено, що ці приписи поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов`язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ (частина шоста статті 1224 ЦК України).

У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 судам роз`яснено, що правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до Сімейного кодексу України не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Верховний Суд зазначав, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в її умисних діях чи бездіяльності, спрямованих на уникнення від обов?язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов?язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов?язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини. Спадкоємець може бути усунений від права на спадщину лише при одночасному настанні указаних обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності (частина п?ята статті 1224 ЦК України). Така позиція найвищого суду в системі судоустрою України послідовно відтворена ним у низці рішень, зокрема у постанові від 21 березня 2018 року (справа № 337/6000/15-ц), від 04 липня 2018 року (справа № 404/2163/16-ц), від 01 лютого 2022 року (справа № 759/18917/17), від 23 жовтня 2024 року (справа № 369/12821/21).

У постанові Верховного Суду від 04 березня 2019 року (справа № 321/1573/17-ц) наголошено, що для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Позбавлення особи права на спадкування - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача (див. постанови Верховного Суду від 10 листопада 2022 року, справа № 289/1965/16-ц, від 29 грудня 2025 року, справа № 195/2005/23, від 29 січня 2026 року, справа № 523/5419/24, від 10 лютого 2026 року, справа № 462/5597/23).

Отже, для ухвалення судом рішення про усунення спадкоємця від права на спадкування, ураховуючи винятковість застосування такого юридичного механізму, позивач має належним чином довести суду не лише факт ненадання матеріальної допомоги спадкодавцю з боку відповідача, але й умисність ухилення від її надання, наявність у спадкоємця об`єктивної можливості, зокрема фінансового характеру, допомагати спадкодавцю, а також перебування останнього у безпорадному стані внаслідок похилого віку, тривалої та тяжкої хвороби, яка б потребувала відповідного лікування, або каліцтва.

При цьому при вирішенні питання про потребу спадкодавця у допомозі саме відповідача підлягає врахуванню наявність інших осіб, які проживали разом зі спадкодавцем або мали можливість надавати й фактично надавали йому необхідну допомогу.

2.5. Згідно з частинами першою - третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру (постанова Верховного Суду від 04 квітня 2024 року, справа № 404/4939/22).

Для постановлення рішення про усунення від права на спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте умисно ухилявся від її надання.

Суд зазначає, що позивачем не доведено перебування ОСОБА_3 у безпорадному стані. Так, спадкодавець помер у віці 63 років, що саме по собі не доводить перебування його у безпорадному стані внаслідок похилого віку. У матеріалах справи відсутні будь-які докази тривалого або тяжкого захворювання спадкодавця та його лікування, зокрема виписки з медичних закладів, історії хвороби, направлення на лікування, а також докази наявності у спадкодавця каліцтва. Суд окремо враховує показання свідка

ОСОБА_7 , який зазначив, що незадовго до смерті ОСОБА_3 планував на літо проведення окремих робіт по господарстві, що також не дає підстав для висновку про перебування спадкодавця у безпорадному стані.

Також суд констатує відсутність достатніх доказів умисного ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю. Так, показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_3 телефонував відповідачу та просив його про допомогу, самі по собі не дають підстав для висновку, що відповідач умисно ухилявся від її надання, маючи при цьому достатні фінансові можливості допомагати батькові. Суду не надано доказів належного матеріального становища відповідача, наявності у нього у власності рухомого чи нерухомого майна або постійного місця роботи. Водночас із показань свідків убачається, що відповідач мав труднощі з працевлаштуванням, а також був випадок, коли він сам звертався з проханням про надання йому матеріальної допомоги.

Власне факт виїзду ОСОБА_2 за межі України також не може свідчити про умисне ухилення від надання спадкодавцю необхідної допомоги за наявності реальної можливості її надавати.

Крім того, суд враховує, що на час смерті ОСОБА_3 не проживав один, а з показань свідків убачається, що йому надавалася певна допомога. За таких обставин позивачем також не доведено, що спадкодавець, за наявності допомоги з боку членів сім`ї та інших родичів, потребував допомоги саме відповідача в такому обсязі та за таких обставин, ненадання якої могло б бути підставою для усунення останнього від права на спадкування.

Окремо суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази перебування

ОСОБА_3 у скрутному матеріальному становищі, недостатності його власних доходів для забезпечення повсякденних потреб чи лікування, а також понесення ним значних витрат на лікування, які б свідчили про об`єктивну потребу в матеріальній допомозі саме відповідача.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

3.1. Враховуючи наведене вище, суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, доходить висновку, що позивач не надала переконливих доказів перебування спадкодавця у безпорадному стані, потреби спадкодавця в допомозі саме відповідача, а також умисного ухилення ОСОБА_2 від надання такої допомоги за наявності можливості її надати, тобто сукупності обставин, передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України.

Таким чином, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті його батька ОСОБА_3 .

3.2. Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачем судові витрати слід покласти на неї.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76-78, 141, 223, 244, 247, 258-268, 273, 274,

280-289, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ващук Ярослав Сергійович, до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом спадщини - відмовити.

2. Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції покласти на позивача в межах нею понесених.

3. Відповідачу надіслати копію заочного рішення суду.

4. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

5. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

6. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

7. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

8. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

9. Позивач має право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

10. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

11. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 14 серпня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Головуючий суддяТ. І. Якімець