Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №756/5125/25 — Оболонський районний суд міста Києва

28.09.2026 Справа № 756/5125/25

Справа № 756/5125/25

Провадження № 2/756/425/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 року м. Київ

Суддя Оболонського районного суду міста Києва Шролик І.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання недійсним договору про надання банківських послуг та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

Стислий зміст заявлених вимог

У квітні 2025 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Бойка В.В. звернулася до Оболонського районного суду міста Києва із зазначеною позовною заявою, в якій просила: визнати недійсним договір про надання банківських послуг від 13.07.2020, укладений між ОСОБА_1 та АТ «Універсал Банк»; зобов`язати АТ «Універсал Банк» здійснити перерахунок боргу з урахуванням висновків суду та позовної заяви.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 13.07.2020 між нею та відповідачем укладено договір про надання банківських послуг.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 02.04.2024 у справі № 756/15613/23 з неї на користь банку стягнуто заборгованість за цим договором у розмірі 73869,07 грн. На думку позивача, умовами договору встановлено завищену процентну ставку - 6,2% на місяць (74,4% річних) за наявності простроченої заборгованості, що суперечить п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та ст. 551 ЦК України, а тому договір є фактично недійсним, а заборгованість нарахована помилково.

Крім того, позивач послалася на положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та п. 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», якими позичальника звільнено від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором у період дії воєнного стану, та вважає, що нарахування штрафних санкцій у цей період є незаконним.

Рух справи

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.04.2025 справу передано на розгляд судді Діденку Є.В.

Ухвалою судді від 28.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано в АТ «Універсал Банк» належним чином завірену копію договору про надання банківських послуг від 13.07.2020, укладеного з ОСОБА_1 .

На виконання ухвали суду, від відповідача 22 травня 2025 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому АТ «Універсал Банк» просить відмовити позивачу в задоволенні заявлених вимог. В обгрунтування поданого відзиву зазначають, що в справі №756/15613/23 встановлені факти, які мають преюдиційне значення для учасників в цій справі.До відзиву долучена анкета-заява від 12.07.2020 підписана позичальником, умови та правила, та виписка про рух коштів по картці та рахунку відкритому на ОСОБА_1 .

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2026 у зв`язку з призначенням судді Діденка Є.В. на посаду судді Вищого антикорупційного суду справу передано на розгляд судді Шролик І.С.

Ухвалою судді від 01.09.2026 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України.

Відповідь на відзив від позивача не надходила.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Встановлені фактичні обставни справи

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 02.04.2024, залишеним без змін постановою КИївського апеляційного суду 23.12.2024 у справі № 756/15613/23, позов АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за договром про надання банківських послуг від 13.07.2020 в сумі 73869,07 грн та здійснено розподіл судових витрат.

З тексту судового рішення та наданих відповідачем документів встановлено, що 13.07.2020 ОСОБА_1 підписала анкету-заяву до договору про надання банківських послуг, яка разом з Умовами і правилами обслуговування фізичних осіб в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів, таблицею обчислення вартості кредиту, паспортом споживчого кредиту та тарифами складає договір про надання банківських послуг. Позичальнику встановлено кредитний ліміт у розмірі 70 000 грн.

В догооврі визначена базова процентна ставка за договором становила 3,2% на місяць (38,4% річних), з 01.09.2020 - 3,1% на місяць (37,2% річних), а збільшена процентна ставка у разі наявності простроченої заборгованості - 6,4% на місяць (76,8% річних), з 01.09.2020 - 6,2% на місяць (74,4% річних).

З рішення та витягу з руху коштів за картковим рахунком встанолено. що за весь час користування карткою ОСОБА_1 здійснено витрат на суму 242 691,19 грн та поповнень карткового рахунку на суму 168 822,12 грн. Заборгованість у розмірі 73 869,07 грн, стягнута рішенням, суд у справі № 756/15613/23 визначив як залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту).

Текст договору про надання банківських послуг від 13.07.2020, анкети-заяви, Умов і правил надання банківських послуг та тарифів банку відповідач долучив до поданого відзиву.

Застосовані норми законодавства, мотиви та висновки суду

Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення договору) передбачено, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (ч. 2). Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором (п. 5 ч. 3). Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (ч. 5). У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому (ч. 6).

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, у справі про визнання правочину недійсним позивач повинен довести, що в момент вчинення правочину не було додержано вимог, встановлених ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, та що оспорюваним правочином порушено його право чи інтерес.

Позивач не заперечувала факт укладення договору про надання банківських послуг від 13.07.2020, наявність у неї необхідного обсягу цивільної дієздатності, вільний характер її волевиявлення та додержання форми правочину. З матеріалів справи вбачається, що договір виконувався сторонами: позивач тривалий час користувалася кредитними коштами та здійснювала поповнення карткового рахунку. Про те, яку саме з вимог ст. 203 ЦК України не було додержано в момент укладення договору, у позовній заяві не зазначено, і доказів цього суду не надано.

Позивач пов`язує недійсність договору з умовою про збільшену процентну ставку у разі прострочення. Разом з тим, навіть у разі визнання окремої умови договору несправедливою ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає зміну або визнання недійсним саме такого положення, а не договору в цілому. Визнання договору недійсним у цілому можливе лише за умови, що зміна чи визнання недійсним несправедливого положення зумовлює зміну інших положень договору (ч. 6 ст. 18 зазначеного Закону), а також з урахуванням ст. 217 ЦК України. Таких обставин позивач не навела і не довела. Вимоги про визнання недійсною окремої умови договору щодо процентної ставки позивач не заявляла, а суд відповідно до ч. 1 ст. 13, ч. 2 ст. 264 ЦПК України не може вийти за межі позовних вимог.

Крім того, позивач не довела і самої несправедливості оспорюваної умови. Умова про розмір процентів за користування кредитом є умовою про ціну кредиту, погодженою сторонами на підставі ст. 627, 1056-1 ЦК України, а п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» стосується непропорційно великої компенсації у разі невиконання споживачем зобов`язань за договором. Розрахунків, які б свідчили про нарахування позивачу відповідачем компенсації понад п`ятдесят відсотків вартості наданої послуги, позивач суду не надала. Навпаки, як вбачається з рішення у справі № 756/15613/23, на яке посилається сама позивач, стягнута з неї сума 73 869,07 грн становить залишок заборгованості за тілом кредиту і не включає процентів чи штрафних санкцій.

Посилання позивача на ст. 551 ЦК України суд відхиляє, оскільки ця норма надає суду право зменшити розмір неустойки в разі її стягнення, однак не є підставою для визнання недійсним договору. Вимоги про стягнення неустойки у цій справі не заявлялися.

Щодо доводів позивача про звільнення позичальника від відповідальності в період дії воєнного стану суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Зазначені положення, як і п. 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», були запроваджені Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX, тобто після укладення договору від 13.07.2020, і регулюють наслідки прострочення виконання зобов`язання в період воєнного стану. Вони не встановлюють вимог до змісту правочину на момент його вчинення, а тому не можуть бути підставою для визнання недійсним договору відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України. Крім того, доказів нарахування відповідачем позивачу неустойки (штрафу, пені) чи сум, передбачених ст. 625 ЦК України, після 24.02.2022 матеріали справи не містять.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач не довела наявності передбачених законом підстав для визнання недійсним договору про надання банківських послуг від 13.07.2020, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Вимога про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок боргу з урахуванням висновків суду та позовної заяви є похідною від вимоги про визнання договору недійсним, у задоволенні якої відмовлено. Сама вимога сформульована без визначення порядку та змісту такого перерахунку, що унеможливлює виконання рішення в разі її задоволення, тому ця вимога також не підлягає задоволенню, у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач звільнена від сплати судового збору. Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судовий збір розподілу не підлягає. Витрати позивача на професійну правничу допомогу відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 15, 16, 203, 215, 217, 627, 1054 ЦК України, ст. 18, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання недійсним договору про надання банківських послуг та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Суддя Ірина ШРОЛИК