Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №756/1903/26 — Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/1903/26

Провадження № 2/756/4191/26

УКРАЇНА

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Ткач М.М.,

за участі секретаря судового засідання - Тагієва Р.Д.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про встановлення порядку користування квартирою та зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні житлом,

УСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 звернулася до Оболонського районного суду міста Києва із позовною заявою про встановлення порядку користування квартирою та зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні житлом.

В обґрунтування заявлених вимог зазначається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 . Після смерті ОСОБА_5 залишилося спадкове майно, зокрема, трикімнатна квартира АДРЕСА_1 . 23 травня 2012 року державним нотаріусом Одинадцятої київської нотаріальної контори Потаповим М.Ю. сину спадкодавця - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на частину спірної квартири, яка зареєстрована в реєстрі за № 4-647. 25 травня 2012 року державним нотаріусом Одинадцятої київської нотаріальної контори Потаповим М.Ю. доньці спадкодавця - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на частину спірної квартири, яка зареєстрована в реєстрі за № 4-662. Після втрати оригіналу вказаного свідоцтва 12 червня 2012 року позивачу видано його дублікат, який зареєстровано в реєстрі за № 4-749. Між сторонами склалися неприязні стосунки, відповідач перешкоджав проживанню позивача у спірній квартирі, у зв`язку з чим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21.07.2014 її було вселено до квартири та зобов`язано відповідача надати їй дублікати ключів. Позивач зазначила, що разом із нею у квартирі зареєстрований її малолітній син ОСОБА_3 . Відповідач проживає у квартирі разом із дружиною ОСОБА_6 , дітей не має. Житлові кімнати квартири ізольовані. Після смерті батька відповідач зайняв кімнату площею 16,9 кв.м, а кімнату площею 10,0 кв.м закрив на замок і зберігає в ній свої речі, тоді як у користуванні позивача та її сина залишилася лише кімната площею 14,7 кв.м. Дійти згоди щодо порядку користування квартирою сторони не можуть. На думку позивача, запропонований нею варіант, хоча й відступає від ідеальних часток на 3,9 кв.м житлової площі, найкраще забезпечує баланс інтересів співвласників та малолітньої дитини, яка з огляду на вік і стать потребує окремої кімнати. Оскільки кімната площею 10,0 кв.м зайнята речами відповідача та зачинена, позивач просила також зобов`язати відповідача не чинити їй та сину перешкоди у користуванні виділеними кімнатами. З огляду на зазначене, позивач просила встановити наступний порядок користування спірною квартирою: виділити у користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 житлову кімнату № 5, площею 10,0 кв.м, з балконом та житлову кімнату № 8 , площею 14,7 кв.м з лоджією площею 3,3 кв.м; виділити у користування ОСОБА_4 житлову кімнату № 4 , площею 16,9 кв.м; залишити у спільному користуванні ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кухню № 3, площею 7,2 кв.м, ванну кімнату № 6, площею 2,6 кв.м, вбиральню (поєднану) № 7 , площею 1,0 кв.м, коридор № 1, площею 11,8 кв.м, кладову № 2, площею 1,1 кв.м; зобов`язати ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перешкоди у користуванні виділеними їм житловими кімнатами.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 02.03.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків. 16.03.2026 до суду надійшла заява представника позивача про усунення недоліків разом із доказом доплати судового збору.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 23.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 08.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, заперечень щодо заочного розгляду справи не висловив.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Правом на подання відзиву відповідач не скористався.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України в разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про поважність причин неявки, відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Суд, заслухавши учасника судового процесу, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що відповідно до дубліката свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 25.05.2012 державним нотаріусом Одинадцятої київської державної нотаріальної контори, спадкоємцями зазначеного у свідоцтві майна після смерті ОСОБА_5 є на 1/2 частку його син - відповідач гр. ОСОБА_4 та на 1/2 частку його донька - позивач гр. ОСОБА_2 . Спадщина, на яку в указаних частках видано це свідоцтво, складається з : квартири за АДРЕСА_2 . Свідоцтво про право на спадщину на 1/2частину квартири видано гр. ОСОБА_2 . Свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частину квартири видано ОСОБА_4 23.05.2012.

Згідно із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 17.09.2025, квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , в рівних частинах, кожному по 1/2 частині.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є сином позивача ОСОБА_7 що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві 20.10.2016.

Відповідно відомостей з Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської РДА від 22.02.2026 та 18.12.2019, у квартирі АДРЕСА_2 , зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Відповідно до Технічного паспорта на спірну квартиру, виготовленого Київським міським бюро технічної інвентаризації, квартира АДРЕСА_2 , розташована на другому поверсі дев`ятиповерхового будинку, має загальну площу 68,6 кв.м, житлову площу 41,6 кв.м і складається з трьох житлових кімнат: № 4 площею 16,9 кв.м, № 5 площею 10,0 кв.м, № 8 площею 14,7 кв.м, а також кухні № 3 площею 7,2 кв.м, ванної кімнати № 6 площею 2,6 кв.м, вбиральні (поєднаної) № 7 площею 1,0 кв.м, коридору № 1 площею 11,8 кв.м, кладової № 2 площею 1,1 кв.м; квартира обладнана лоджією площею 3,3 кв.м та балконом.

Як вбачається з плану квартири, кожна з житлових кімнат має окремий вихід до коридору, тобто кімнати є ізольованими.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21.07.2014 у справі № 756/1705/14-ц, яке набрало законної сили 27.08.2014, задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення: зобов`язано ОСОБА_4 усунути ОСОБА_2 перешкоди в користуванні власністю шляхом надання дублікатів ключів від вхідних дверей квартири та вселено ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_2 .

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві від 02.04.2015 виконавче провадження № НОМЕР_7 з примусового виконання виконавчого листа № 2/756/1743/14 від 03.12.2014 в частині зобов`язання ОСОБА_4 усунути перешкоди шляхом надання дублікатів ключів закінчено у зв`язку з фактичним виконанням рішення в повному обсязі.

У 2020 році ОСОБА_2 зверталася до Оболонського управління поліції ГУНП у м. Києві із заявами щодо дій ОСОБА_4 стосовно місць загального користування у спірній квартирі, що підтверджується заявою від 14.04.2020 та талоном-повідомленням єдиного обліку від 08.07.2020. Як вбачається з листа Оболонського управління поліції від 06.05.2020, кримінальне провадження № 12019100050001691 від 06.03.2020 закрито 18.03.2020.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Зазначена норма регулює саме порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності.

Аналіз положень статті 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 та постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16 (провадження № 61-24395св18), від 26 травня 2021 року у справі № 750/11539/18 (провадження № 61-15087св20), від 12 серпня 2021 року у справі № 644/5579/19 (провадження № 61-5255св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 761/44705/19 (провадження № 61-10474св21), від 15 вересня 2021 року у справі № 719/637/20 (провадження № 61-11437св21), від 06 лютого 2023 року у справі № 607/22941/21 (провадження № 61-12444св22), від 18 грудня 2024 року у справі № 203/5356/23 (провадження № 61-13543св24).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 04.10.1991 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності.

У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим.

Відповідно до матеріалів справи, письмовий договір з приводу порядку володіння та користування спірною квартирою між сторонами не укладався.

Вирішуючи питання про визначення порядку користування житловим приміщенням, враховуючи обставини даної справи, технічні характеристики спірного житлового приміщення, положення чинного законодавства, виходячи з розміру часток кожного співвласника в спірній квартирі, ураховуючи, що запропонований позивачем порядок користування жилою площею не порушує вимог закону та прав сторін, свого варіанту визначення порядку користування квартирою відповідач не запропонував, суд вважає що запропонований позивачем варіант встановлення порядку користування квартирою буде найбільш оптимальним, не призведе до погіршення житлових прав відповідача, на користування належним йому житловим приміщенням та місцями спільного користування.

Звертаючись до суду з позовом, сторона позивача як на підставу своїх порушених прав посилалася на конфліктні відносини між сторонами, що позбавляє можливості досягти домовленості щодо порядку користування квартирою.

У постанові Верховного Суду від 23 липня 2020 року у справі № 641/3624/16-ц (провадження № 61-25777св18) зазначено, що первинне значення у врегулюванні відносин щодо порядку користування квартирою має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном, такий порядок користування може встановити суд.

У постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 487/3769/20 Верховний Суд зробив висновки про те, що «володіння та користування спільним майном здійснюється усіма його співвласниками за спільного згодою, тобто в результаті досягнення консенсусу. У тому ж разі, якщо такої згоди сторони не досягли, спір щодо порядку володіння та користування спільним майном повинен вирішуватися судом. Отже, у разі коли існує між співвласниками спір з приводу порядку користування та володіння спільним майном, суд має вирішити такий спір щодо суті, визначивши певний порядок користування спільним майном для його співвласників, які в позасудовому порядку не досягли згоди з приводу користування та управління ним».

У даній справі, установлено, що сторони не досягли домовленості щодо порядку та способу спільного користування спірною квартирою, що й стало підставою для звернення до суду з цим позовом. Тож такий спір підлягає вирішенню судом.

Крім того, на думку суду, саме по собі звернення позивача до суду з відповідним позовом про визначення порядку користування квартирою, свідчать про відсутність домовленості між сторонами щодо користування квартирою.

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 95 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1,3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б могли спростувати наведені у позовній заяві доводи сторони позивача.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовна вимога про встановлення порядку користування спірною квартирою є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача не чинити позивачу та її сину перешкоди у користуванні виділеними їм житловими кімнатами, суд виходить з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вимога про зобов`язання відповідача не чинити перешкоди у користуванні виділеними кімнатами фактично спрямована на захист права від порушення, яке може відбутися в майбутньому.

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 20.06.2018 у справі № 635/2907/16-ц, «позовні вимоги в частині усунення перешкод у користуванні спірним нерухомим майном в майбутньому, не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до частини першої статті 15 ЦК України, захисту підлягає лише порушене право».

За таких обставин, позовна вимога про зобов`язання відповідача не чинити перешкоди у користуванні житловими кімнатами задоволенню не підлягає.

Таким чином, суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного наданого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2-5, 12-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 280-282, 354-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про встановлення порядку користування квартирою та зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні житлом - задовольнити частково.

Встановити порядок користування квартирою за адресою: АДРЕСА_3 у наступному порядку:

- виділити у користування ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання:

АДРЕСА_4 ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) житлову кімнату № 4, площею 16,9 кв.м;

- залишити у спільному користуванні: кухню №3, площею 7,2 кв.м; ванну кімнату № 6 , площею 2,6 кв.м; вбиральню (поєднану) № 7 , площею 1,0 кв.м; коридор № 1, площею 11,8 кв.м; кладову №2, площею 1,1 кв.м.

У решті заявлених позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) витрати по сплаті судового збору у сумі 2906 (дві тисячі дев`ятсот шість) гривень 88 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга позивачем подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 27.08.2026.

Суддя М. М. Ткач