Суд: Уманський міськрайонний суд Черкаської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адмінправопорушення
Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції
Дата: 21 вересня 2026 р.
Справа: №705/1237/26
Суддя: Єщенко О. І.
Справа №705/1237/26
3/705/609/26
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.09.2026 м.Умань
Суддя Уманського міськрайонного суду Черкаської області Єщенко Олена Іванівна, розглянувши матеріали, які надійшли від Уманського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Черкаській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який проживає по АДРЕСА_1 , військовослужбовця в/ч НОМЕР_2 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 24.02.2026 серії ЕПР 1 № 599959 ОСОБА_1 24.02.2026 о 17.00 годині в м. Умань, вул. Степана Бандери, керував автомобілем Рено Меган д.н.з. НОМЕР_3 з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме звужені зіниці, які не реагують на світло, блідість обличчя та поведінка, яка не відповідає обстановці. Відмовився від проходження лікарського освідування в медичному закладі у встановленому законом порядку, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Захисник ОСОБА_1 адвокат Моспан В.В. 21.09.2026 подав письмове клопотання, де вказав, що ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП притягується вперше; обставини, які могли б бути визнані судом як такі, що обтяжують його відповідальність, у справі відсутні; його протиправні дії не завдали будь-якої шкоди іншим особам, а також не спричинили істотної шкоди громадським чи державним інтересам; свою вину він визнає повністю, розкаюється у вчиненому і зробив для себе висновки про неможливість допущення ним аналогічних правопорушень у майбутньому за будь-яких обставин. На теперішній час ОСОБА_1 перебуває на посаді водія-електрика екіпажу перехоплювачів безпілотних літальних апаратів взводу перехоплювачів безпілотних літальних апаратів батареї перехоплювачів безпілотних літальних апаратів та здійснює цілодобові оперативні виїзди для реагування на загрози повітряного та наземного характеру, забезпечення охорони стратегічних об`єктів та виконання завдань оборонного характеру. Специфіка виконання зазначених завдань безпосередньо пов`язана з необхідністю постійного керування транспортними засобами та оперативного пересування у визначені райони. Солдат ОСОБА_1 фактично виконує одну з ключових функцій у забезпеченні мобільності та оперативності дій підрозділу, а його залучення до виконання бойових та спеціальних завдань є систематичним і необхідним для належного функціонування військової частини. Позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами істотно ускладнить виконання покладених на нього службових обов`язків, обмежить можливість його залучення до виконання бойових завдань та негативно вплине на оперативні спроможності підрозділу в цілому. При цьому ОСОБА_1 визнає факт вчинення адміністративного правопорушення, щиро розкаюється у вчиненому, належним чином усвідомив протиправність своїх дій та готовий понести передбачену законом відповідальність у вигляді штрафу. Враховуючи викладене, беручи до уваги особу військовослужбовця, його позитивну характеристику, безпосередню участь у забезпеченні обороноздатності держави, виконання завдань, пов`язаних із забезпеченням охорони та оборони військових об`єктів, об`єктів критичної інфраструктури, а також підтриманням належного рівня обороноздатності підрозділу в умовах збройної агресії російської федерації проти України, а також важливість збереження його можливості керування транспортними засобами для подальшого проходження військової служби, командування військової частини НОМЕР_2 просить суд при вирішенні питання про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності врахувати наведені обставини та за можливості не застосовувати адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами. Просив приєднати до матеріалів справи: копію військового квитка ОСОБА_1 , копію Витягу з наказу № 09 від 09.01.2026; характеристику на ОСОБА_1 ; клопотання командира військової частини НОМЕР_2 ; довідку Форми 5; довідку ОК-5довідку ОК-7 та застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення за ч. 1 ст. 130 КУпАП у виді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 гривень без позбавлення права керування транспортними засобами на 1 рік.
У судовому засіданні адвокат Моспан В.В. підтримав раніше подане клопотання та просив його задовольнити.
Вислухавши адвоката Моспана В.В., дослідивши матеріали справи, суддя дійшов такого висновку.
Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до вимог ст. ст. 245, 280, 256 КУпАП одним із завдань провадження у справах про адміністративне правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи.
Диспозицією частини першої статті 130 КУпАП встановлено, що відповідальність за вказаною нормою закону настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно з ч. 4, ч. 5 ст. 266 КУпАП огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров`я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського. Кожний випадок огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, у закладі охорони здоров`я реєструється в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров`я. Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного сп`яніння визначає Інструкція про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735 (далі – Інструкція).
Згідно з п. 2 розділу 1 Інструкції огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками наркотичного чи іншого сп`яніння за п. 4 розділу І Інструкції є: - наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); - звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; - сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; - почервоніння обличчя або неприродна блідість.
Як передбачено п. 12 розділу ІІ Інструкції, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в п. 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я.
Оскільки поліцейським було встановлено, що у ОСОБА_1 є ознаки наркотичного сп`яніння, останньому було запропоновано пройти в установленому порядку огляд з метою встановлення стану наркотичного сп`яніння.
У судовому засіданні був переглянутий відеозапис з місця вчинення правопорушення, що міститься на DVD-диску, який був долучений до матеріалів адміністративної справи, з якого вбачається процес спілкування працівників поліції з водієм ОСОБА_1 . Працівник поліції роз`яснює права водієві та пропонує ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння у медичному закладі, проте останній відмовляється від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння.
Такі дії ОСОБА_1 цілком обґрунтовано розцінені як відмова від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння.
Отже, вчинення ОСОБА_1 вказаного правопорушення підтверджується даними протоколу про адміністративне правопорушення від 24.02.2026 серії ЕПР 1 № 599959; направленням на медичний огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, від 24.02.2026; рапортом Уманського РУП ГУНП в Черкаській області від 24.02.2026; відеозаписом події, що мала місце 24.02.2026, що міститься на DVD-диску, доданому до матеріалів справи.
Що стосується клопотання захисника призначити ОСОБА_1 основне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 гривень, без призначення стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на один рік, при розгляді даних матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності застосувати аналогію закону, то суд зазначає таке.
У чинному КУпАП дійсно наявні деякі такі прогалини, які за аналогією закону можуть регулюватися іншими актами законодавства, такі, як інститут відводу судді, проведення судових засідань у режимі відеоконференції тощо.
Однак питання призначення адміністративного стягнення чітко врегульовано главою 4 КУпАП і будь-якої прогалини, на думку суду, не існує, як і підстав застосувати аналогію закону в даній конкретній ситуації.
Так, визначена законодавцем санкція є надзвичайно суворою, що, вочевидь, зумовлено високою суспільною небезпекою діянь, за вчинення яких її встановлено. Безальтернативність санкції, передбаченої частиною першою статті 130 КУпАП, означає, що суд (суддя) не може обирати якесь одне із двох обов`язкових адміністративних стягнень, яке слід застосувати до особи, визнаної винною у вчиненні адміністративного правопорушення за цією нормою, незалежно від будь-яких обставин, що пом`якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, особи порушника, ступеня його вини, майнового стану тощо. Вказане законодавче формулювання санкції частини першої статті 130 КУпАП, ураховуючи приписи статей 7, 245 цього Кодексу щодо застосування заходів адміністративного впливу та вирішення справ про адміністративне правопорушення у точній відповідності із законом, виключає будь-яку дискрецію судді під час обрання міри адміністративної відповідальності для особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Здійснюючи правосуддя, суддя повинен застосовувати закон так, щоб не порушувати довіри громадян до справедливого судового розгляду незалежним і неупередженим судом.
Адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП, характеризується значною, порівняно з іншими адміністративними правопорушеннями, які встановлені приписами КУпАП, суспільною небезпечністю, а отже, санкція частини першої вказаної статті передбачає застосування до правопорушника більш суворого адміністративного стягнення, ніж в інших випадках, передбачених КУпАП.
Розгляд вказаної категорії справ має значний суспільний інтерес. Безпідставне звільнення таких правопорушників від відповідальності має вкрай негативні наслідки, оскільки формує у правопорушників відчуття безкарності, а в суспільства – недовіру до суду.
При цьому, на відміну від КК України, який містить спеціальну норму – статтю 69 КК України, що надає суду право за наявності визначених законом умов призначити більш м`яке покарання, ніж передбачено санкцією статті, КУпАП аналогічного механізму не містить.
Санкція частини першої статті 130 КУпАП передбачає єдиний вид основного та додаткового стягнення як нерозривний комплекс правових наслідків: штраф з позбавленням права керування транспортними засобами на визначений строк. У цьому випадку законодавець використав прийменник «з», що вказує на безальтернативний та обов`язковий характер одночасного застосування обох видів стягнень. КУпАП не наділяє суд повноваженнями на власний розсуд змінювати вид стягнення або не застосовувати один із його обов`язкових елементів.
Загальновизнаним принципом юридичної відповідальності є те, що питання підстав, меж та виду відповідальності визначаються виключно законом.
Якщо законодавець передбачив конкретний вид адміністративного стягнення та не встановив механізму його пом`якшення, суд не має повноважень створювати такий механізм шляхом застосування аналогії.
Застосування статті 69 КК України до статті 130 КУпАП призводить не до тлумачення закону, а до конструювання нового правового регулювання, яким суд фактично замінює законодавця, створюючи новий вид санкції – штраф без позбавлення права керування транспортними засобами, хоча така санкція частиною першою статті 130 КУпАП не передбачалася.
Застосування аналогії закону допускається лише за наявності прогалини у правовому регулюванні. У справах про притягнення до відповідальності за статтею 130 КУпАП відповідної прогалини не існує. КУпАП прямо визначає склад правопорушення, суб`єкта відповідальності, вид стягнення, розмір стягнення, строк позбавлення права керування. Отже, всі елементи правового регулювання урегульовано безпосередньо законом.
Незгода суду із суворістю встановленої санкції або переконання у необхідності її пом`якшення не свідчать про наявність прогалини у праві.
КК України та КУпАП є самостійними нормативними актами, які регулюють різні сфери суспільних відносин та мають власні, відокремлені принципи призначення покарань / стягнень.
Стаття 69 КК України міститься в загальній його частині і регламентує виключно порядок призначення кримінального покарання. Натомість КУпАП містить вичерпний перелік обставин, що пом`якшують відповідальність (стаття 34 КУпАП), водночас частина друга статті 33 КУпАП встановлює, що при накладенні стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху не враховуються характер правопорушення, особа порушника, ступінь вини, майновий стан, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність. Формулювання закону «крім випадків…» на даний час є прямою законодавчою забороною застосовувати вказані критерії у справах за статтею 130 КУпАП.
Отже, відсутність подібної норми в КУпАП є не «прогалиною в праві», яка підлягає заповненню шляхом аналогії, а свідомим рішенням законодавця, спрямованим на забезпечення невідворотності та суворості покарання за визначені види адміністративних правопорушень, насамперед тих, що становлять підвищену суспільну небезпеку (керування у стані сп`яніння).
Таким чином, клопотання захисника щодо не призначення стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами не підлягає задоволенню, оскільки суд не вправі при визнанні особи винуватою за ч. 1 ст. 130 КУпАП призначити інше покарання, ніж передбачене санкцією, або ж перейти до іншого виду стягнення чи звільнити від стягнення, оскільки чинним законодавством про адміністративні правопорушення таких положень не передбачено.
За наведених фактичних обставин справи судом беззаперечно встановлено, що ОСОБА_1 , порушуючи вимоги п. 2.5 ПДР, вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, що знайшло своє підтвердження в доказах, які містяться в матеріалах справи, повно та всебічно досліджених під час розгляду адміністративного матеріалу, та до нього слід застосувати стягнення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 33, 36, 284, 287 КУпАП,
ПОСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.
Відповідно до вимог ст. ст. 307, 308 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу банку України, за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України.
У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.
Постанова може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду протягом 10 днів з дня її винесення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя О.І.Єщенко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua