Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №607/3768/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.08.2026 Справа №607/3768/26 Провадження №2/607/3459/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого – судді – Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання – Трембач С.О.,

без участі сторін,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження цивільної справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі – ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту № 294204842 від 01 січня 2024 року (далі – Договір).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 01 січня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі – ТОВ «Манівео») та ОСОБА_1 було укладено Договір, підписаний електронним підписом позичальника одноразовим ідентифікатором. У позові зазначено, що кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на платіжну картку позичальника з використанням реквізитів електронного платіжного засобу, наданих відповідачем первісному кредитору.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі – ТОВ «Таліон Плюс») укладено договір факторингу № 28/1118-01, викладений у новій редакції додатковою угодою № 26 від 31 грудня 2020 року (далі – Договір факторингу-1), за яким ТОВ «Манівео» передає (відступає) ТОВ «Таліон Плюс» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрах прав вимоги. Відповідно до реєстру прав вимоги № 272 від 20 лютого 2024 року до Договору факторингу-1 ТОВ «Таліон Плюс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 10 032,00 грн.

27 лютого 2025 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 27/0225-01 (далі – Договір факторингу-2), за яким ТОВ «Таліон Плюс» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрах прав вимоги. Відповідно до реєстру прав вимоги № 3 від 04 серпня 2025 року до Договору факторингу-2 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 19 162,00 грн, з яких: 4 400,00 грн – заборгованість за основною сумою боргу; 14 762,00 грн – заборгованість за процентами.

Позивач вказує, що всупереч умовам Договору відповідач не виконала свої зобов`язання та не погасила заборгованість, у зв`язку з чим просив стягнути з відповідача заборгованість за Договором у розмірі 19 162,00 грн та судові витрати.

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив

Відповідач – ОСОБА_1 – своїм правом на відзив, що передбачене статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), не скористалася.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2026 року відкрито провадження у цій цивільній справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача у належній процесуальній формі висловив позицію про розгляд справи без участі сторони позивача та не заперечив щодо ухвалення заочного рішення.

Відповідач, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами вручення (надсилання) поштової кореспонденції за зареєстрованим місцем проживання відповідача, в судове засідання не з`явилася, причин неявки не повідомила та відзиву не подала.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року (справа № 760/25978/13-ц) зазначив, що відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання дає підстави вважати судову повістку врученою в день проставлення такої відмітки у поштовому повідомленні.

Тож суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності її учасників, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для вирішення спору по суті, що узгоджується з висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 01 жовтня 2020 року

(справа № 361/8331/18), відповідно до якого підставою для відкладення розгляду справи є не відсутність її учасників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

За таких обставин відповідно до статей 223, 280 ЦПК України суд проводить заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів. У зв`язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу технічними засобами відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України не здійснювалося.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини, встановлені судом

01 січня 2024 року між ТОВ «Манівео» та ОСОБА_1 було укладено Договір, який підписано електронним підписом позичальника одноразовим ідентифікатором (а.с. 18–22).

Згідно з Договором ТОВ «Манівео» надає позичальнику кредит у формі кредитної лінії з лімітом 4 400,00 грн (пункти 2.1, 2.3 Договору). Кошти кредиту надано позичальнику у безготівковій формі шляхом перерахування на платіжну картку № НОМЕР_1 (пункт 5.1 Договору).

Пунктами 8.3.1, 8.3.2, 8.4 Договору встановлено, що за період з дати видачі Кредиту до 15 січня 2024 року (включно), тобто протягом дисконтного періоду кредитування, проценти нараховуються за ставкою 890,60 відсотків річних (Дисконтна процентна ставка); у разі продовження (пролонгації) дисконтного періоду – за ставкою 889,69 відсотків річних (Індивідуальна процентна ставка); після закінчення дисконтного періоду кредитування – за ставкою 1087,70 відсотків річних від суми залишку кредиту за кожен день користування ним, без обмеження строку такого нарахування.

Позивачем надано Паспорт споживчого кредиту продукту «СМАРТ», у якому кредитодавець розкрив споживачу орієнтовний (репрезентативний) розрахунок вартості кредиту, здійснений з припущення про надання суми кредиту в розмірі 4 400,00 грн

на 14 календарних днів (тобто в межах дисконтного періоду) із сплатою процентів за ставкою 890,60 відсотків річних, за яким загальні витрати за кредитом (проценти) становлять

1 503,04 грн, а орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача (тіло кредиту та проценти) – 5 903,04 грн (а.с. 17).

У матеріалах справи наявна заявка на отримання коштів (а.с. 23), довідка № 294204842/12082025/ Э від 12.08.2025 (а.с. 23 зворотна сторона), платіжне доручення від 01 січня 2024 року № db3329b-8750-4719-99f2-da22c73c319e про перерахунок відповідачу кредитних коштів у сумі 4 400 грн (а.с. 24).

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу-1, текст якого викладено у новій редакції додатковою угодою № 26 від 31 грудня 2020 року, за умовами якого клієнт зобов`язується відступити факторові права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату. Згідно з реєстром прав вимоги

№ 272 від 20 лютого 2024 року до Договору факторингу-1 ТОВ «Таліон Плюс» набуло права грошової вимоги під № 1415 до ОСОБА_1 за Договором у загальному розмірі 10 032,00 грн, з яких: 4 400,00 грн – заборгованість за основною сумою боргу (тіло кредиту); 5 632,00 грн – заборгованість за процентами (а.с. 26 зворотна сторона – 28).

27 лютого 2025 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено Договір факторингу-2, пунктом 2.1 якого передбачено аналогічний обов`язок клієнта відступити факторові права вимоги за відповідними реєстрами прав вимоги, а пунктом 4.1 – що право вимоги переходить від клієнта до фактора на наступний календарний день після підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги. Згідно з реєстром прав вимоги № 3 від 04 серпня 2025 року до Договору факторингу-2 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором у загальному розмірі 19 162,00 грн, з яких:

4 400,00 грн – заборгованість за основною сумою боргу (тіло кредиту); 14 762,00 грн – заборгованість за процентами. Факт оплати вартості відступлених за цим реєстром прав вимоги підтверджується платіжною інструкцією № 77 від 05 серпня 2025 року

(а.с. 29 зворотна сторона – 32).

Позивачем надано розрахунки заборгованості (картки обліку кредиту), складені ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс».

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

2.1. Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України; далі – ЦК України).

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (пункт 3 статті 3 ЦК України).

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а його зміст становлять погоджені сторонами умови та умови, обов`язкові відповідно до актів цивільного законодавства.

За статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов, шляхом пропозиції укласти договір (оферти) та прийняття такої пропозиції (акцепту).

За змістом статей 207, 639 ЦК України письмова форма правочину може бути дотримана шляхом фіксації його змісту та волевиявлення сторін за допомогою електронних засобів, а договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, вважається укладеним у письмовій формі.

Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року (справа № 127/33824/19) сформулював позицію, відповідно до якої будь-який вид договору, що укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму; договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Отже, цивільне законодавство не обмежує різновиди письмового договору до класичного власноручного підписання відповідного правочину у паперовій формі, а передбачає можливість фіксації волевиявлення сторін за допомогою електронних засобів власне в електронній формі.

2.2. Основні засади використання електронних документів визначені Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року

№ 851-IV (далі – Закон № 851), а порядок вчинення електронних правочинів –

Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII

(далі – Закон № 675).

Відповідно до статті 5 Закону № 851 електронний документ – це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа (частина перша); електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму (частина третя); візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (частина четверта).

Згідно з частиною другою статті 14 Закону № 851 використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.

Відповідно до статті 3 Закону № 675 електронний договір – домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі, а електронний підпис одноразовим ідентифікатором – алфавітно-цифрова послідовність, що додається особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, до інших електронних даних.

За статтею 11 Закону № 675 електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною; електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (частина третя); пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина четверта); пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п`ята); відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина шоста); електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина дванадцята).

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 675 якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Тож укладення договору в електронній формі шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитодавця та його підписання одноразовим ідентифікатором відповідає передбаченому законом порядку укладення електронного правочину та за правовими наслідками прирівнюється до укладення договору в письмовій формі.

2.3. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник – повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі, недодержання якої має наслідком його нікчемність (стаття 1055 ЦК України). Розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати визначаються у кредитному договорі (стаття 1056-1 ЦК України).

За змістом статей 633, 634 ЦК України публічним є договір, за яким підприємець взяв на себе обов`язок надавати товари, роботи чи послуги кожному, хто до нього звернеться, а договором приєднання – договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах і який укладається шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Відповідно до статей 526, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 червня 2022 року № 6-р(II)/2022 зазначив, що загальновизнаний принцип pacta sunt servanda (договорів слід додержувати) є складовою системи цивільного права та відображений, зокрема, у статтях 526, 629

ЦК України (абзац четвертий пункту 6 мотивувальної частини).

Судом встановлено, що між первісним кредитором та відповідачем було укладено Договір з погодженням усіх істотних умов з дотриманням відповідної форми, а факт надання відповідачу кредитних коштів за Договором у розмірі 4 400,00 грн підтверджується належними та достатніми доказами, а саме належно оформленим повідомленням кредитодавця про ініціювання відповідної платіжної операції з наведенням реквізитів причетних до неї надавачів платіжних послуг платника та отримувача коштів.

2.4. У частині розв`язання спору щодо стягнення заборгованості за відсотками за Договором, суд зазначає таке.

Пунктами 8.3.1, 8.3.2, 8.4 Договору передбачено декілька процентних ставок залежно від періоду та умов користування кредитом: протягом дисконтного періоду тривалістю

14 календарних днів – 890,60 відсотків річних; у разі продовження (пролонгації) дисконтного періоду – 889,69 відсотків річних; після закінчення дисконтного періоду – 1087,70 відсотків річних.

Водночас у Паспорті споживчого кредиту кредитодавець розкрив відповідачу орієнтовний (репрезентативний) розрахунок вартості кредиту виходячи із суми кредиту

4 400,00 грн, строку кредитування 14 календарних днів та процентної ставки 890,60 відсотків річних. За таких умов загальні витрати за кредитом у вигляді процентів становлять

1 503,04 грн, а орієнтовна загальна вартість кредиту – 5 903,04 грн.

Проте матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем після закінчення дисконтного періоду передбачених Договором дій, спрямованих на його пролонгацію, погодження іншого строку кредитування чи іншого волевиявлення, яке б свідчило про погодження продовження кредитування та нарахування процентів поза межами первісно визначеного строку кредитування. Власне неповернення кредиту у визначений Договором строк свідчить про неналежне виконання позичальником грошового зобов`язання, однак не може ототожнюватися з волевиявленням позичальника на продовження строку кредитування та погодженням нарахування договірних процентів поза межами строку кредитування, вартість якого була розкрита споживачу до укладення Договору.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Частиною восьмою статті 18 цього Закону визначено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

У постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року (справа № 352/1950/15-ц) зауважено, що тлумачення правочину – це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін), потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2022 року (справа № 944/3046/20) вказано, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення «contra proferentem». «Contra proferentem» (лат. «verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem») – слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.

Конституційний Суд України свого часу зазначав, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення

від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013).

При цьому саме кредитодавець як професійний учасник ринку фінансових послуг визначив умови Договору, укладеного шляхом приєднання до запропонованих ним умов. Водночас із цих умов не вбачається однозначного розмежування між продовженням строку кредитування за волевиявленням позичальника та наслідками неповернення кредиту після закінчення дисконтного періоду, зокрема в частині нарахування договірних процентів поза межами первісно визначеного строку кредитування. Така неясність чи неоднозначність сформульованих кредитодавцем положень не може покладати на споживача додатковий майновий тягар та відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII має тлумачитися на його користь.

За таких обставин, зважаючи на відсутність доказів волевиявлення відповідача на продовження строку кредитування та погодження нарахування договірних процентів поза межами первісно визначеного строку кредитування, суд вважає доведеними вимоги про стягнення процентів у межах строку та вартості кредиту, розкритих кредитодавцем у Паспорті споживчого кредиту, а саме в сумі 1 503,04 грн.

2.5. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За статтями 77, 79, 80 ЦПК України докази мають бути належними, достовірними та достатніми для встановлення обставин, які входять до предмета доказування. Відповідно до частин першої – третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідач, будучи належним чином повідомленою про розгляд справи, відзиву не подала та доказів на спростування обставин, підтверджених наданими позивачем доказами, суду не надала. Водночас неподання відповідачем відзиву не звільняє позивача від обов`язку довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема наявність правових та фактичних підстав для нарахування процентів у заявленому до стягнення розмірі. Тому суд вирішує спір на підставі наявних у справі доказів з урахуванням наведених вище висновків щодо доведеного розміру заборгованості.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

3.1. Враховуючи вищенаведене, дослідивши та проаналізувавши подані письмові докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» про стягнення з

ОСОБА_1 заборгованості за Договором підлягають частковому задоволенню в межах суми 5 903,04 грн; у задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

3.2. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено на суму 5 903,04 грн, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений останнім судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог, а саме 820,18 грн (2 662,40 грн ? 5 903,04 грн / 19 162,00 грн). У решті судові витрати позивача покладаються на нього в межах ним понесених.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76 – 78, 141, 223, 244, 247, 258 – 268, 273, 274, 280 – 289, 352 – 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту – задовольнити частково.

2. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 294204842 від 01 січня 2024 року в розмірі

5 903 (п`ять тисяч дев`ятсот три) гривні 04 копійки.

3. У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

4. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір у розмірі 820 (вісімсот двадцять) гривень 18 копійок.

5. Відповідачу направити копію заочного рішення суду.

6. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

7. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

8. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

9. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

10. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

11. Позивач має право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

12. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

13. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 24 серпня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ: 35625014, адреса місцезнаходження: вул. Лісова, 2, м. Бровари, Броварський район, Київська область.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Головуючий суддяТ. І. Якімець