Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №607/20517/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.08.2026 Справа №607/20517/25 Провадження №2/607/2438/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого – судді – Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання – Трембач С.О.,

без участі сторін,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження цивільної справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту

У С Т А Н О В И В:

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» (далі – ТОВ «Свеа Фінанс») звернулося до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 30 квітня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» (далі – ТОВ «Селфі Кредит», первісний кредитор) та ОСОБА_1 було укладено Договір № 1475337 про надання споживчого кредиту (далі – Договір) шляхом обміну електронними повідомленнями у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» від 3 вересня 2015 року № 675-VIII (далі – Закон № 675). Відповідно до умов Договору, кредитодавець зобов`язувався надати позичальнику грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн строком на

360 днів, а позичальник зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти за стандартною процентною ставкою у розмірі 1,5 % на день.

31 березня 2025 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Свеа Фінанс» укладено договір факторингу № 01.02-06/25 (далі – Договір факторингу), відповідно до умов якого первісний кредитор відступив позивачу право вимоги за кредитними договорами, укладеними з боржниками, у тому числі за Договором. Відповідно до витягу з реєстру боржників до Договору факторингу, заборгованість ОСОБА_1 за Договором становить 34 078,06 грн, з яких: 7 848,44 грн – заборгованість за основним боргом (тілом кредиту), 22 839,62 грн – заборгованість за відсотками, 3 390,00 грн – заборгованість за пенею. Позивач у позові стверджує, що кошти позичальнику були перераховані, однак відповідач зобов`язання щодо їх повернення належним чином не виконав.

У зв`язку із цим позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Договором у розмірі 34 078,06 грн та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень

Відповідач – ОСОБА_1 – своїм правом на відзив, що передбачене статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), не скористався.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 жовтня 2025 року відкрито провадження у цивільній справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача – ТОВ «Свеа Фінанс» – в судове засідання не з`явився, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, однак у позовній заяві висловив прохання здійснювати розгляд справи у відсутності представника позивача; позовні вимоги підтримав.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомлений про місце, час та дату розгляду справи.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року (справа № 760/25978/13-ц) зазначив, що відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання дає підстави вважати судову повістку врученою в день проставлення такої відмітки у поштовому повідомленні.

Тож суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності її учасників, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для вирішення спору по суті, що узгоджується з висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 01 жовтня 2020 року

(справа № 361/8331/18), відповідно до якого підставою для відкладення розгляду справи є не відсутність її учасників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

За таких обставин відповідно до статей 223, 280 ЦПК України суд проводить заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів. У зв`язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу технічними засобами відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України не здійснювалося.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини, встановлені судом.

30 квітня 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір, підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «К775» (а.с. 6 зворотна сторона – 8).

Крім того, ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 підписали додаток № 1 до Договору, який є Графіком платежів (Таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит)

(а.с. 8 зворотна сторона).

Відповідно до пункту 1.1 Договору Товариство надає споживачу кошти у кредит у національній валюті України – гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3, 1.5.1, 1.5.2 Договору сума кредиту (загальний розмір) становить 10 000,00 грн, строк кредиту – 360 днів. Стандартна процентна ставка становить 1,5 % на день та застосовується у межах строку кредиту; знижена процентна ставка становить 1 % на день та застосовується за умови дотримання споживачем графіка платежів у визначений Договором строк. Орієнтовна реальна річна процентна ставка за стандартною ставкою –

11 907,88 % річних, орієнтовна загальна вартість кредиту – 64 000,00 грн (пункти 1.7.–1.10 Договору).

У реквізитах Договору позичальник зазначив реквізити електронного платіжного засобу № НОМЕР_1 .

У матеріалах справи також наявна копія Правил надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «Селфі Кредит» (а.с. 10 зворотна сторона – 15). Наявна копія розрахунку заборгованості ОСОБА_1 до Договору (а.с. 15 зворотна сторона, 16).

31 березня 2025 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Свеа Фінанс» укладено Договір факторингу з додатками (а.с. 18–22). За Договором факторингу клієнт відступає (передає) фактору права вимоги, а фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимог фінансування у сумі, що дорівнює ціні Договору факторингу (пункт 2.1). Відповідно до пункту 4.1 Договору факторингу, фінансування (ціна договору) складає 2 935 927,65 грн.

На підтвердження оплати за Договором факторингу позивачем надано платіжну інструкцію № 10015 від 01 квітня 2025 року, згідно з якою ТОВ «Свеа Фінанс» перерахувало ТОВ «Селфі Кредит» кошти в розмірі 2 935 927,65 грн (а.с. 23 зворотна сторона).

У матеріалах справи наявний витяг з першої та останньої сторінок Реєстру боржників до Договору факторингу, який не містить відомостей щодо відповідача у цій справі та розміру його заборгованості (а.с. 24).

Відповідно до окремого витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу

№ 01.02-06/25 від 31 березня 2025 року, до ТОВ «Свеа Фінанс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором у загальній сумі заборгованості 34 078,06 грн, з яких: 7 848,44 грн – заборгованість за тілом кредиту; 22 839,62 грн – заборгованість за відсотками; 3 390,00 грн – заборгованість за пенею (а.с. 25).

Звертаючись до суду з позовом, позивач стверджував, що відповідач отримав кредитні кошти, однак не виконав належним чином зобов`язань щодо їх повернення.

На підтвердження факту видачі коштів позивачем надано лист товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕЙТЕК» від 04 квітня 2025 року № 20250404-579 щодо перерахування суми кредиту (а.с. 17 зворотна сторона).

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

2.1. Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України; далі – ЦК України).

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (пункт 3

статті 3 ЦК України).

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а його зміст становлять погоджені сторонами умови та умови, обов`язкові відповідно до актів цивільного законодавства.

За статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов, шляхом пропозиції укласти договір (оферти) та прийняття такої пропозиції (акцепту).

За змістом статей 207, 639 ЦК України письмова форма правочину може бути дотримана шляхом фіксації його змісту та волевиявлення сторін за допомогою електронних засобів, а договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, вважається укладеним у письмовій формі.

Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року (справа № 127/33824/19) сформулював позицію, відповідно до якої будь-який вид договору, що укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму; договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Отже, цивільне законодавство не обмежує різновиди письмового договору до класичного власноручного підписання відповідного правочину у паперовій формі, а передбачає можливість фіксації волевиявлення сторін за допомогою електронних засобів власне в електронній формі.

2.2. Основні засади використання електронних документів визначені Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року

№ 851-IV (далі – Закон № 851), а порядок вчинення електронних правочинів – Законом № 675.

Відповідно до статті 5 Закону № 851 електронний документ – це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа (частина перша); електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму (частина третя); візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (частина четверта).

Згідно з частиною другою статті 14 Закону № 851 використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.

Відповідно до статті 3 Закону № 675 електронний договір – домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі, а електронний підпис одноразовим ідентифікатором – алфавітно-цифрова послідовність, що додається особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, до інших електронних даних.

За статтею 11 Закону № 675 електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною; електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (частина третя); пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина четверта); пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п`ята); відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина шоста); електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина дванадцята).

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 675 якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Тож укладення договору в електронній формі шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитодавця та його підписання одноразовим ідентифікатором відповідає передбаченому законом порядку укладення електронного правочину та за правовими наслідками прирівнюється до укладення договору в письмовій формі.

2.3. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник – повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі, недодержання якої має наслідком його нікчемність (стаття 1055 ЦК України). Розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати визначаються у кредитному договорі (стаття 1056-1 ЦК України).

За змістом статей 633, 634 ЦК України публічним є договір, за яким підприємець взяв на себе обов`язок надавати товари, роботи чи послуги кожному, хто до нього звернеться, а договором приєднання – договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах і який укладається шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Відповідно до статей 526, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 червня 2022 року № 6-р(II)/2022 зазначив, що загальновизнаний принцип pacta sunt servanda (договорів слід додержувати) є складовою системи цивільного права та відображений, зокрема, у статтях 526, 629

ЦК України (абзац четвертий пункту 6 мотивувальної частини).

Судом встановлено, що між первісним кредитором та відповідачем було укладено Договір з погодженням всіх істотних умов з дотриманням відповідної форми. Утім, суд зауважує, що власне укладення Договору, так само як і включення відомостей про заборгованість відповідача до Реєстру боржників при подальшому відступленні права вимоги, не підтверджує фактичного виконання первісним кредитором свого обов`язку з надання кредитних коштів відповідачу.

2.4. Як встановлено судом, між первісним кредитором та відповідачем було укладено Договір, підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Верховний Суд у постанові від 30 серпня 2023 року (справа № 753/20537/18) вказав, що у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо їх повернення, а на відповідачі лежить тягар доведення відсутності заборгованості.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі – Закон № 996) (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 травня 2024 року, справа № 381/1647/21).

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з вимогами пунктів 5, 30, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, банк самостійно розробляє технології здійснення банківських операцій; бухгалтерський облік ведеться безперервно з часу реєстрації банку до його ліквідації; виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року (справа № 554/4300/16) зазначено, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій; тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами існування заборгованості за кредитним договором.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували фактичне надання позичальнику кредитних коштів за Договором.

Зокрема, єдиним документом, наданим позивачем на підтвердження факту видачі кредитних коштів, є лист товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕЙТЕК» (вих. № 20250404-579 від 04 квітня 2025 року), адресований первісному кредитору – ТОВ «Селфі Кредит», яким повідомляється про переказ 30 квітня 2024 року о 21:31:12 коштів у сумі 10 000,00 грн «на платіжну картку клієнта» з маскованим номером НОМЕР_1 . Зазначений лист не містить прізвища, імені, по батькові чи реєстраційного номера облікової картки платника податків отримувача коштів, не містить посилання на номер чи дату Договору, укладеного саме з відповідачем, а стосується виконання окремого договору про надання платіжних послуг, укладеного між ТОВ «ПЕЙТЕК» та ТОВ «Селфі Кредит» (№ 01042024-2 від 01.04.2024), стороною якого відповідач не є. Належного бухгалтерського чи банківського документа – виписки з особового рахунку, платіжної інструкції з реквізитами отримувача, підтвердження банку-емітента картки про належність картки № НОМЕР_1 саме відповідачу, – який би достовірно засвідчував зарахування коштів саме на рахунок (картку) ОСОБА_1 на виконання саме Договору, матеріали справи не містять.

Надані позивачем розрахунки заборгованості є односторонніми документами первісного кредитора та позивача, складеними без участі відповідача, і самостійно не можуть вважатися належним доказом відповідно до вимог частини першої статті 77 ЦПК України. Зазначений висновок суду кореспондує з правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року (справа № 759/10277/20).

Отже, суд констатує, що сам факт укладення Договору не підтверджує фактичного надання кредитних коштів позичальнику, тож позивач повинен довести виконання первісним кредитором свого обов`язку щодо надання коштів, адже надання кредитних коштів безпосередньо пов`язане з виникненням обов`язку з їх повернення та сплати відсотків за користування.

З огляду на те, що є недоведеним факт належного виконання первісним кредитором свого обов`язку щодо надання кредиту, відповідно, за відсутності належних доказів виникнення права вимоги у первісного кредитора в заявленому розмірі, таке право не могло перейти до позивача за Договором факторингу в цій частині.

Згідно з вимогами частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У частині першій статті 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Частинами першою – третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.

У своїй заяві представник ТОВ «Свеа Фінанс» просив розглянути справу у відсутності сторони позивача, клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв. Таким чином, позивач ТОВ «Свеа Фінанс», звертаючись до суду з цим позовом, повинен був отримати від первісного кредитора первинні документи, які підтверджують перерахування на рахунок відповідача чи видачу йому коштів за Договором, а також розміру заборгованості за ним. Крім того, позивач був зобов`язаний надати суду докази переходу права вимоги, які б не викликали сумнівів у виникненні такого права у позивача щодо відповідача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року (справа № 904/5726/19) виснувала, що у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини (підпункти 6.6 та 6.7).

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

Враховуючи вищенаведене, дослідивши та проаналізувавши подані письмові докази, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог ТОВ «Свеа Фінанс» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Договором у розмірі 34 078,06 грн необхідно відмовити в повному обсязі.

Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; у разі відмови в позові – на позивача.

Враховуючи те, що у задоволенні позову відмовлено, а позивачем сплачено судовий збір у сумі 2 422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 256 від 22 вересня 2025 року (а.с. 6), судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції слід покласти на позивача в межах ним понесених.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76 – 78, 141, 223, 244, 247, 258 – 268, 273 – 274, 280 – 289, 352 – 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту – відмовити.

2. Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції покласти на позивача в межах ним понесених.

3. Відповідачу надіслати копію заочного рішення суду.

4. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

5. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

6. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

7. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

8. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

9. Позивач має право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

10. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

11. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 10 серпня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс»,

код ЄДРПОУ: 37616221, адреса місцезнаходження: бульвар Вацлава Гавела, 6, м. Київ.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Головуючий суддяТ. І. Якімець