Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №607/23116/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.08.2026 Справа №607/23116/25 Провадження №2/607/2526/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого – судді – Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання – Трембач С.О.,

без участі сторін,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження цивільної справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» (далі – ТОВ «Коллект центр») звернулося до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту в розмірі 42 326,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 25 листопада 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфінанс» (далі – ТОВ «Інфінанс») та

ОСОБА_1 укладено Договір надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0632877381 (далі – Договір), за умовами якого позивачу відкрито відновлювальну кредитну лінію з максимальним лімітом кредитування 20 000,00 грн та процентною ставкою 1,75 % за кожен день користування кредитом (траншем).

Представник позивача зазначив, що право вимоги за Договором відступлено 14 липня 2021 року ТОВ «Інфінанс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» за Договором факторингу № 14-07/21, а 10 січня 2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги за Договором на користь ТОВ «Коллект центр» за Договором

№ 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги.

Позивач вказав, що загальний розмір заборгованості за Договором станом на дату формування позовної заяви становить 64 450,38 грн, з яких: 3 250,00 грн – заборгованість за тілом кредиту, 61 200,38 грн – заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги. Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 42 326,00 грн, з яких: 3 250,00 грн – тіло кредиту, 39 076,00 грн – проценти на дату відступлення права вимоги, а також судові витрати – судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 16 000,00 грн.

2. Стислий зміст відзиву

Відповідач – ОСОБА_1 – своїм правом на відзив, що передбачене

статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), не скористалася.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 07 листопада 2025 року відкрито провадження у цій цивільній справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача у належній процесуальній формі висловив позицію про розгляд справи без участі сторони позивача та не заперечив щодо ухвалення заочного рішення.

Відповідач, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами вручення (надсилання) поштової кореспонденції за зареєстрованим місцем проживання відповідача, в судове засідання не з`явилася, причин неявки не повідомила та відзиву не подала.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року (справа № 760/25978/13-ц) зазначив, що відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання дає підстави вважати судову повістку врученою в день проставлення такої відмітки у поштовому повідомленні.

Тож суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності її учасників, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для вирішення спору по суті, що узгоджується з висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 01 жовтня 2020 року

(справа № 361/8331/18), відповідно до якого підставою для відкладення розгляду справи є не відсутність її учасників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

За таких обставин відповідно до статей 223, 280 ЦПК України суд проводить заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів. У зв`язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу технічними засобами відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України не здійснювалося.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини, встановлені судом

25 листопада 2019 року між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі Договір (ідентифікатор 21111j), за умовами якого позивачу відкрито відновлювальну кредитну лінію з максимальним лімітом кредитування 20 000,00 грн строком дії 36 календарних місяців, у межах якої кредит надається окремими частинами (траншами) строком до 30 календарних днів з процентною ставкою 1,75 % за кожен календарний день користування кредитом (траншем) (а.с. 21–24).

У матеріалах справи наявна Заявка-Анкета на отримання кредиту у розмірі

3 250,00 грн, підписана електронним підписом одноразовим ідентифікатором 8w4z4l (а.с. 25).

На підтвердження перерахування коштів позичальнику позивачем надано лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» (сервіс онлайн-платежів iPay.ua) від 08 вересня 2025 року № 3974_25908142728, адресований

ТОВ «Інфінанс», яким повідомлено про перерахування 16 грудня 2019 року о 15:04 год. коштів у сумі 3 250,00 грн на платіжну картку з маскованим номером НОМЕР_1 (номер транзакції в системі iPay.ua – 44785568) (а.с. 33).

Крім того, у матеріалах справи міститься документ, яким ТОВ «Інфінанс» повідомило ТОВ «Вердикт Капітал» про те, що зазначена операція перерахування коштів на суму

3 250,00 грн від 16 грудня 2019 року стосується заборгованості ОСОБА_1 за Договором (а.с. 34).

14 липня 2021 року між ТОВ «Інфінанс» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі – ТОВ «Вердикт Капітал») укладено Договір факторингу № 14-07/21 з додатками на загальну суму заборгованості 221 939 136,68 грн, за яким право грошової вимоги до боржників, у тому числі до ОСОБА_1 за Договором, передано фактору, що підтверджується актами приймання-передавання Реєстру боржників та витягами з Реєстру боржників. Оплату за цим договором факторингу підтверджено платіжним дорученням № М1 від 14 липня 2021 року на суму 1 561 454,09 грн (а.с. 41–52).

10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» (первісний кредитор) та ТОВ «Коллект центр» (новий кредитор) укладено Договір № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги на загальну ціну договору 5 312 491,59 грн, за реєстром боржників до якого позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 за Договором. Оплату за цим договором підтверджено Актом зарахування зустрічних однорідних вимог від 28 лютого 2023 року, складеним відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України (а.с. 53–66).

У матеріалах справи також наявні: заявка-анкета на кредит, Правила надання грошових коштів у позику (а.с. 28–32), в тому числі і на умовах фінансового кредиту за умовами програми «MoneyBOOM», розрахунки заборгованості (а.с. 35–40, 67, 68).

Відповідачем заборгованість за Договором в добровільному порядку не погашена, доказів протилежного матеріали справи не містять.

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

2.1. Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України; далі – ЦК України).

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (пункт 3

статті 3 ЦК України).

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а його зміст становлять погоджені сторонами умови та умови, обов`язкові відповідно до актів цивільного законодавства.

За статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов, шляхом пропозиції укласти договір (оферти) та прийняття такої пропозиції (акцепту).

За змістом статей 207, 639 ЦК України письмова форма правочину може бути дотримана шляхом фіксації його змісту та волевиявлення сторін за допомогою електронних засобів, а договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, вважається укладеним у письмовій формі.

Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року (справа № 127/33824/19) сформулював позицію, відповідно до якої будь-який вид договору, що укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму; договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Отже, цивільне законодавство не обмежує різновиди письмового договору до класичного власноручного підписання відповідного правочину у паперовій формі, а передбачає можливість фіксації волевиявлення сторін за допомогою електронних засобів власне в електронній формі.

2.2. Основні засади використання електронних документів визначені Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року

№ 851-IV (далі – Закон № 851), а порядок вчинення електронних правочинів –

Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII

(далі – Закон № 675).

Відповідно до статті 5 Закону № 851 електронний документ – це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа (частина перша); електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму (частина третя); візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (частина четверта).

Згідно з частиною другою статті 14 Закону № 851 використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.

Відповідно до статті 3 Закону № 675 електронний договір – домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі, а електронний підпис одноразовим ідентифікатором – алфавітно-цифрова послідовність, що додається особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, до інших електронних даних.

За статтею 11 Закону № 675 електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною; електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (частина третя); пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина четверта); пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п`ята); відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина шоста); електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина дванадцята).

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 675 якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Тож укладення договору в електронній формі шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитодавця та його підписання одноразовим ідентифікатором відповідає передбаченому законом порядку укладення електронного правочину та за правовими наслідками прирівнюється до укладення договору в письмовій формі.

2.3. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором (стаття 1048 ЦК України). Позичальник зобов`язаний повернути позику у строк та в порядку, встановлених договором (стаття 1049 ЦК України).

Відповідно до статей 526, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 червня 2022 року № 6-р(II)/2022 зазначив, що загальновизнаний принцип pacta sunt servanda (договорів слід додержувати) є складовою системи цивільного права та відображений, зокрема, у статтях 526, 629

ЦК України (абзац четвертий пункту 6 мотивувальної частини).

Матеріалами справи підтверджується формування в інформаційній системі ТОВ «Інфінанс» Договору із зазначенням позичальником ОСОБА_1 та його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Утім, власне укладення Договору не підтверджує фактичного виконання первісним кредитором свого обов`язку з надання кредитних коштів позичальнику, а тому це питання підлягає окремій оцінці з урахуванням усієї сукупності наданих доказів.

2.4. У частині переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача суд зазначає нижченаведене.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

За змістом частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Верховний Суд у постанові від 04 червня 2020 року (справа № 910/1755/19) зазначив, що внаслідок заміни кредитора саме зобов`язання зберігається, а змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року (справа № 905/306/17) вказав, що для підтвердження відступлення права вимоги фінансова компанія повинна надати докази переходу такого права від первісного до нового кредитора на кожному етапі його передачі. Належними доказами набуття права вимоги можуть бути відповідні договори, реєстри переданих вимог, які дають змогу ідентифікувати кредитний договір, а також докази оплати за договором.

Як було зазначено, на підтвердження переходу до позивача права вимоги за Договором матеріали справи містять Договір факторингу № 14-07/21 від 14 липня 2021 року, укладений між ТОВ «Інфінанс» (клієнт) та ТОВ «Вердикт Капітал» (фактор) на загальну суму заборгованості 221 939 136,68 грн, за яким право грошової вимоги до боржників, у тому числі до ОСОБА_1 , передано фактору, що підтверджують акти приймання-передавання та витяги з Реєстру боржників, а також платіжне доручення № М1 від 14 липня 2021 року на суму 1 561 454,09 грн на підтвердження оплати за цим договором факторингу. Надалі, за Договором № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10 січня

2023 року, укладеним між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект центр» на загальну ціну договору 5 312 491,59 грн, право грошової вимоги до боржників, у тому числі до

ОСОБА_1 за Договором, передано позивачу, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі, витягами з Реєстру боржників, а також Актом зарахування зустрічних однорідних вимог від 28 лютого 2023 року, складеним відповідно до статті 601 ЦК України на підтвердження оплати за цим договором.

Таким чином, суд констатує, що позивачем надані докази, за якими право вимоги до відповідача було передано ТОВ «Коллект центр».

2.5. У частині надання відповідачу кредитних коштів за Договором суд зазначає таке.

Як встановлено судом, між первісним кредитором та відповідачем було укладено Договір, підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Верховний Суд у постанові від 30 серпня 2023 року (справа № 753/20537/18) вказав, що виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі – Закон № 996) (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 травня 2024 року, справа № 381/1647/21).

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з вимогами пунктів 5, 30, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, банк самостійно розробляє технології здійснення банківських операцій; бухгалтерський облік ведеться безперервно з часу реєстрації банку до його ліквідації; виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року (справа № 554/4300/16) зазначено, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій; тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами існування заборгованості за кредитним договором.

Як було зазначено, на підтвердження перерахування коштів позичальнику позивачем надано лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» (сервіс iPay.ua) від 08 вересня 2025 року № 3974_25908142728, адресований ТОВ «Інфінанс», яким повідомлено про перерахування 16 грудня 2019 року коштів у сумі

3 250,00 грн на платіжну картку з маскованим номером НОМЕР_1 . Зазначений лист підтверджує здійснення 16 грудня 2019 року операції з перерахування 3 250,00 грн на платіжну картку з маскованим номером НОМЕР_1 , однак не містить прізвища, імені та по батькові отримувача коштів чи інших відомостей, які дають змогу ідентифікувати його особу, а також не містить посилання на конкретний кредитний договір, на виконання якого здійснено відповідну операцію.

Наявний у матеріалах справи документ ТОВ «Інфінанс» про те, що зазначена операція стосується заборгованості ОСОБА_1 за Договором, складений самим первісним кредитором та не містить незалежного підтвердження належності платіжної картки відповідачу. Тому в сукупності з листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» він не усуває невизначеності щодо особи отримувача коштів.

Доказів належності платіжної картки з маскованим номером НОМЕР_1 саме ОСОБА_1 – зокрема, відповіді банку-емітента цієї картки – матеріали справи не містять; сама собою наявність збігу цього номера з реквізитами картки, самостійно зазначеними позичальником у Заявці-Анкеті, також не є таким підтвердженням, оскільки достовірність цих відомостей нічим, окрім факту їх зазначення самим позичальником, не підтверджена.

Позивач, звертаючись до суду з вимогою про стягнення заборгованості за Договором, мав довести належними, допустимими та достовірними доказами факт надання відповідачу кредитних коштів саме в сумі, заявленій до стягнення, проте цього зроблено не було.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року (справа

№ 904/5726/19) виснувала, що у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини (підпункти 6.6 та 6.7).

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року (справа № 757/37126/18), загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).

Суд також враховує, що відповідно до статті 83 ЦПК України саме на учасника справи покладено обов`язок своєчасно подати докази або повідомити суд про об`єктивну неможливість їх подання. Позивач необхідних доказів протягом розгляду справи не надав, про неможливість їх подання суд не повідомляв та з клопотанням про їх витребування не звертався, а тому суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин суд констатує недоведеність позовних вимог у зв`язку з непідтвердженням факту надання відповідачу кредитних коштів первісним кредитором.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

3.1. Враховуючи вищенаведене, дослідивши та проаналізувавши подані письмові докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором є недоведеними та не підлягають задоволенню, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

3.2. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати позивача (судовий збір, витрати на правничу допомогу) відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають та покладаються на позивача в межах ним понесених.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76 – 78, 141, 223, 244, 247, 258 – 268, 273 – 274, 280 – 289, 352 – 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту – відмовити.

2. Судові витрати за розгляд справи у суді першої інстанції покласти на позивача в межах ним понесених.

3. Відповідачу надіслати копію заочного рішення суду.

4. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

5. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

6. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

7. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

8. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

9. Позивач має право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

10. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

11. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 10 серпня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект центр», код ЄДРПОУ: 44276926, адреса місцезнаходження: вул. Мечнікова, 3, офіс 306, м. Київ.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Головуючий суддяТ. І. Якімець