Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №607/393/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.08.2026 Справа №607/393/26 Провадження №2/607/2349/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого – судді – Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання – Трембач С.О.,

без участі сторін,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження цивільної справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

Через підсистему «Електронний суд» ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1320222395997 від 21 липня 2023 року (далі – Договір).

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» зазначило, що 21 липня

2023 року ОСОБА_1 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Віва Капітал» (далі – ТОВ «ФК «Віва Капітал») із заявою на отримання кредиту за кредитним продуктом «Кредитна лінія Старт». Договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Відповідно до умов Договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 4 000 грн строком на 120 днів, а позичальник – повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Відповідачем кредитні зобов`язання не виконані, у зв`язку з чим заборгованість за Договором становить 16 000 грн, з яких:

4 000 грн – основна заборгованість (тіло кредиту), 12 000 грн – заборгованість за процентами.

01 травня 2024 року згідно умов договору факторингу № 01052024 (далі – Договір факторингу) ТОВ «ФК «Віва Капітал» відступило право вимоги за Договором на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відповідно останній набув право вимоги до відповідача у розмірі 16 000 грн. У зв`язку з цим позивач просить позов задовольнити.

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив

Відповідач – ОСОБА_1 – своїм правом на відзив, що передбачене статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), не скористався.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 січня 2026 року відкрито провадження у цивільній справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача у позовній заяві висловив позицію про розгляд справи без участі сторони позивача та не заперечив щодо ухвалення заочного рішення. Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами вручення (надсилання) поштової кореспонденції за зареєстрованим місцем проживання відповідача, у судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомив та відзиву не подав.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року (справа № 760/25978/13-ц) зазначив, що відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання дає підстави вважати судову повістку врученою в день проставлення такої відмітки у поштовому повідомленні.

Тож суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності її учасників, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для вирішення спору по суті, що узгоджується з висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 01 жовтня 2020 року (справа № 361/8331/18), відповідно до якого підставою для відкладення розгляду справи є не відсутність її учасників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

За таких обставин відповідно до статей 223, 280 ЦПК України суд проводить заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів. У зв`язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу технічними засобами відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України не здійснювалося.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини, встановлені судом

21 липня 2023 року ОСОБА_1 звернувся з Анкетою-заявою на отримання кредиту за кредитним продуктом «Кредитна лінія Старт», вказавши свої особисті дані (реєстраційний номер облікової картки платника податків, дату народження, адресу реєстрації місця проживання, номер мобільного телефону, паспортні дані) та відомості про фінансовий стан (а.с. 10).

21 липня 2023 року між ТОВ «ФК «Віва Капітал» та ОСОБА_1 було укладено Договір (а.с. 11–13), за умовами якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 4 000 грн, а позичальник – повернути кредит протягом 120 днів, тобто не пізніше 18 листопада 2023 року (пункти 1.2, 1.3 Договору).

Пунктом 1.4.1 Договору встановлено дисконтну процентну ставку у розмірі

1,99 відсотка від суми кредиту за кожен день користування кредитом, яка застосовується в межах перших 20 днів користування кредитом. Пунктом 1.4.2 Договору встановлено базову процентну ставку у розмірі 2,5 відсотка від суми кредиту за кожен день користування кредитом, яка застосовується після спливу 20 дня користування кредитом і по день повернення кредиту.

Як вбачається з Паспорта споживчого кредиту до Договору, орієнтовна реальна річна процентна ставка становить від 904,80 до 915,00 відсотків, орієнтовні загальні витрати за кредитом – 11 592,00 грн, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача – 15 592,00 грн.

Додатком № 1 до Договору (Графіком платежів) визначено сім послідовних 20-денних розрахункових періодів у межах 120-денного строку кредитування, за кожен з яких нараховуються проценти за користування кредитом, а сума кредиту (4 000 грн) підлягає поверненню в останньому періоді – не пізніше 18 листопада 2023 року (а.с. 14).

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, у межах перших 20 днів користування кредитом (з 21 липня по 09 серпня 2023 року) проценти нараховувалися за дисконтною ставкою 1,99 відсотка і склали 1 592,00 грн, а надалі, з 10 серпня 2023 року, – за базовою ставкою 2,5 відсотка, до досягнення розміру нарахованих процентів 12 000,00 грн, після чого нарахування процентів позивачем припинено. Відповідач часткового погашення заборгованості не здійснював. Таким чином, за розрахунком позивача заборгованість

ОСОБА_1 за Договором становить 16 000,00 грн, з яких: 4 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту, 12 000,00 грн – заборгованість за процентами (а.с. 29).

На підтвердження фактичної видачі кредитних коштів позивач надав лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Контрактовий дім» від 03 червня

2024 року № 5196, адресований ТОВ «ФК «Віва Капітал», яким повідомлено про успішне виконання операції (транзакція № 1268474776) на суму 4 000,00 грн, прийнятої 21 липня

2023 року, з посиланням на картку № НОМЕР_1 та на договір № М 1805/1

від 18 травня 2023 року, укладений між ТОВ «ФК «Контрактовий дім» та ТОВ «ФК «Віва Капітал» (а.с. 15). Зазначений лист не містить прізвища, імені та по батькові отримувача коштів, не містить посилання на кредитний договір № 1320222395997 як правову підставу перерахування коштів, а номер банківської картки зазначений у ньому в масковому вигляді без підтвердження банку-емітента картки про належність її саме відповідачу. Платіжного доручення, банківської виписки з реквізитами отримувача коштів або довідки банку-емітента картки про належність картки ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

01 травня 2024 року між ТОВ «ФК «Віва Капітал» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» укладено Договір факторингу, за умовами якого ТОВ «ФК «Віва Капітал» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги за кредитними договорами, перелік яких визначений реєстром прав вимог, у тому числі право вимоги до ОСОБА_1 за Договором. На підтвердження відступлення права вимоги суду надано акт приймання-передачі реєстру прав вимог від 01 травня 2024 року, витяг з реєстру боржників, яким визначено розмір заборгованості ОСОБА_1 у сумі 16 000,00 грн (з яких 4 000,00 грн – тіло кредиту, 12 000,00 грн – проценти), а також докази оплати за Договором факторингу (платіжна інструкція № 8191 від 02 травня 2024 року) (а.с. 20–25).

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

2.1. Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України; далі – ЦК України).

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (пункт 3 статті 3 ЦК України).

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а його зміст становлять погоджені сторонами умови та умови, обов`язкові відповідно до актів цивільного законодавства.

За статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов, шляхом пропозиції укласти договір (оферти) та прийняття такої пропозиції (акцепту).

За змістом статей 207, 639 ЦК України письмова форма правочину може бути дотримана шляхом фіксації його змісту та волевиявлення сторін за допомогою електронних засобів, а договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, вважається укладеним у письмовій формі.

Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року (справа № 127/33824/19) сформулював позицію, відповідно до якої будь-який вид договору, що укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму; договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Отже, цивільне законодавство не обмежує різновиди письмового договору до класичного власноручного підписання відповідного правочину у паперовій формі, а передбачає можливість фіксації волевиявлення сторін за допомогою електронних засобів власне в електронній формі.

2.2. Основні засади використання електронних документів визначені Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року

№ 851-IV (далі – Закон № 851), а порядок вчинення електронних правочинів – Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі – Закон

№ 675).

Відповідно до статті 5 Закону № 851 електронний документ – це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа (частина перша); електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму (частина третя); візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (частина четверта).

Згідно з частиною другою статті 14 Закону № 851 використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.

Відповідно до статті 3 Закону № 675 електронний договір – домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі, а електронний підпис одноразовим ідентифікатором – алфавітно-цифрова послідовність, що додається особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, до інших електронних даних.

За статтею 11 Закону № 675 електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною; електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (частина третя); пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина четверта); пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п`ята); відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина шоста); електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина дванадцята).

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 675 якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Тож укладення договору в електронній формі шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитодавця та його підписання одноразовим ідентифікатором відповідає передбаченому законом порядку укладення електронного правочину та за правовими наслідками прирівнюється до укладення договору в письмовій формі.

2.3. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник – повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі, недодержання якої має наслідком його нікчемність (стаття 1055 ЦК України). Розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати визначаються у кредитному договорі (стаття 1056-1 ЦК України).

За змістом статей 633, 634 ЦК України публічним є договір, за яким підприємець взяв на себе обов`язок надавати товари, роботи чи послуги кожному, хто до нього звернеться, а договором приєднання – договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах і який укладається шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Відповідно до статей 526, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 червня 2022 року № 6-р(II)/2022 зазначив, що загальновизнаний принцип pacta sunt servanda (договорів слід додержувати) є складовою системи цивільного права та відображений, зокрема, у статтях 526, 629

ЦК України (абзац четвертий пункту 6 мотивувальної частини).

Надані позивачем докази у своїй сукупності свідчать про належне оформлення Договору в електронній формі, його укладення у порядку, визначеному Законами № 851 та № 675, та погодження позичальником істотних умов шляхом підписання Договору одноразовим ідентифікатором. Такий Договір за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та є обов`язковим для виконання контрагентами.

2.4. Разом з тим суд зазначає, що позивачем не доведено факту виникнення у відповідача кредитного зобов`язання за Договором, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові, а позичальник – повернути кредит та сплатити проценти. Отже, покладення на відповідача обов`язку з повернення кредитних коштів та сплати процентів передбачає доведення позивачем факту їх надання саме відповідачу.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Верховний Суд у постанові від 30 серпня 2023 року (справа № 753/20537/18) вказав, що виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі – Закон № 996) (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 травня 2024 року, справа № 381/1647/21).

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з вимогами пунктів 5, 30, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, банк самостійно розробляє технології здійснення банківських операцій; бухгалтерський облік ведеться безперервно з часу реєстрації банку до його ліквідації; виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року (справа № 554/4300/16) зазначено, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій; тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами існування заборгованості за кредитним договором.

Наданий позивачем лист ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 03 червня 2024 року № 5196 не відповідає наведеним вимогам як доказ видачі кредитних коштів саме відповідачу: він не містить відомостей про отримувача коштів (прізвища, імені, по батькові), не містить посилання на кредитний договір № 1320222395997, а номер картки, на яку нібито перераховано кошти, наведений у масковому вигляді без підтвердження банку-емітента про належність цієї картки ОСОБА_1 . За таких обставин зазначений лист сам по собі не є належним і достатнім доказом фактичного перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів на виконання Договору, а інших доказів на підтвердження цієї обставини – платіжного доручення, банківської виписки з реквізитами отримувача або довідки банку-емітента картки – позивачем не надано і матеріали справи не містять.

2.5. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині першій статті 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

За статтями 77, 79, 80 ЦПК України докази мають бути належними, достовірними та достатніми для встановлення обставин, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 83 ЦПК України сторони подають докази безпосередньо до суду, а позивач повинен подати їх разом із позовною заявою. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа обґрунтувала неможливість їх подання у цей строк з причин, що не залежали від неї.

За частинами першою – третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім установлених законом випадків.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року (справа № 904/5726/19) виснувала, що у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини (підпункти 6.6 та 6.7).

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року (справа

№ 757/37126/18), загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).

Надані позивачем розрахунки заборгованості за Договором не є первинними документами, що підтверджують факт перерахування відповідачу кредитних коштів. Вони складені первісним кредитором та відображають здійснений ним розрахунок заявленої заборгованості, однак самі по собі не підтверджують фактичного надання кредитних коштів, а відтак – виникнення відповідного грошового зобов`язання та його розміру.

Суд також враховує, що відповідно до статті 83 ЦПК України саме на учасника справи покладено обов`язок своєчасно подати докази або повідомити суд про об`єктивну неможливість їх подання. Позивач необхідних доказів протягом розгляду справи не надав, про неможливість їх подання суд не повідомляв та з клопотанням про їх витребування не звертався, а тому суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

З огляду на викладене позивач не довів надання кредитних коштів, а відповідно й виникнення у відповідача кредитного зобов`язання за Договором, відтак – і права грошової вимоги, яке могло б перейти до позивача на підставі Договору факторингу.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

3.1. З огляду на наведене позивач не довів факту надання ОСОБА_1 кредитних коштів за Договором, а відтак і виникнення у відповідача обов`язку з їх повернення та сплати заявлених до стягнення процентів.

3.2. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, компенсації за рахунок відповідача не підлягають та залишаються за позивачем у межах ним понесених.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76 – 78, 141, 223, 244, 247, 258 – 268, 273 – 274, 280 – 289, 352 – 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту – відмовити.

2. Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції покласти на позивача в межах ним понесених.

3. Відповідачу надіслати копію заочного рішення суду.

4. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

5. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

6. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

7. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

8. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

9. Позивач має право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

10. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

11. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 25 серпня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», код ЄДРПОУ: 42649746, адреса місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари, Київська область.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Головуючий суддяТ. І. Якімець