Рішення від 13 серпня 2026 р. у справі №607/14437/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.08.2026 Справа №607/14437/25 Провадження №2/607/2178/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого – судді – Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання – Трембач С.О.,

за участі сторін:

представника ОСОБА_1 – адвоката Кантелюк Т.-Т.Ю.,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами загального позовного провадження цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кантелюк Томаш-Теодор Юрійович, до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Укртелеком», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Перша Тернопільська державна нотаріальна контора, Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування арешту нерухомого майна

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

11 липня 2025 року представник ОСОБА_1 – адвокат Кантелюк Т.-Т.Ю. – звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , АТ «Укртелеком», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Перша Тернопільська державна нотаріальна контора, Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі – Тернопільський відділ ДВС), про скасування обтяжень нерухомого майна та вилучення відповідних записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Так, у позові висловлено прохання скасувати обтяження у виді арешту нерухомого майна, накладені Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою, зареєстровані в реєстрі 20 серпня 2007 року, на об`єкт нерухомого майна, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 реєстраційний номер обтяження: 5511986; зареєстровано: 20 серпня 2007 року реєстратором: Перша тернопільська державна нотаріальна контора; підстава обтяження: ухвала № 2-2942, 21 червня 2003 року, Тернопільський міський суд; об`єкт обтяження: квартира, адреса: АДРЕСА_1 , власник: ОСОБА_1 , заявник: Перша тернопільська державна нотаріальна контора та реєстраційний номер обтяження: 5515412, зареєстровано: 20 серпня 2007 року реєстратором Перша тернопільська державна нотаріальна контора; підстава обтяження: постанова № 9801/8 від 07 серпня 2000 року Народний суд м. Тернопіль; об`єкт обтяження: квартира, адреса: АДРЕСА_1 ; власник: ОСОБА_1 , заявник: Перша тернопільська державна нотаріальна контора та вилучити записи про реєстрацію арешту нерухомого майна в розділі «Відомості з єдиного реєстру відчуження об`єктів нерухомого майна».

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що на належну ОСОБА_1 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , накладено арешти, зареєстровані 20 серпня 2007 року за № 5511986 та № 5515412.

Обтяження № 5511986 зареєстроване на підставі ухвали Тернопільського міського суду у справі № 2-2942, а обтяження № 5515412 – на підставі постанови № 9801/8 від 07 серпня

2000 року. Представник позивача вказав, що відповідні обтяження пов`язані з примусовим виконанням зобов`язань ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 та АТ «Укртелеком».

Адвокат зазначив, що заборгованість перед ОСОБА_2 , стягнута рішенням Тернопільського міського суду від 12 червня 2000 року, а також заборгованість перед АТ «Укртелеком» погашені позивачем у повному обсязі.

Згідно з відповіддю Тернопільського відділу ДВС відомості про виконавчі провадження щодо ОСОБА_1 , які могли бути зареєстровані до 2009 року, відсутні, а за даними Автоматизованої системи виконавчого провадження відкритих виконавчих проваджень щодо неї немає.

Відтак, посилаючись на те, що зобов`язання, у зв`язку з якими накладено арешти, виконані, виконавчі провадження відсутні, а збереження обтяжень перешкоджає позивачу вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй майном, представник позивача просив скасувати обтяження № 5511986 та № 5515412 і вилучити відповідні записи про арешт нерухомого майна.

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив

Від відповідача – Акціонерного товариства «Укртелеком» – надійшов відзив на позовну заяву, в якому висловлено прохання відмовити у вказаному позові, посилаючись на те, що він є необґрунтованим та безпідставним, оскільки жодного доказу на підтвердження відкриття виконавчого провадження з виконання судового рішення про стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь АТ «Укртелеком», а також підтвердження накладення арешту на нерухоме майно в рамках цього виконавчого провадження, та сплату ймовірного боргу, позивачем не надано. Крім того, жодним доказом не доведено, що ОСОБА_1 станом на 20 серпня 2007 року мала договірні стосунки з ними.

Відповідач – ОСОБА_2 – своїм правом на відзив, що передбачене статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), не скористалася.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Перша Тернопільська державна нотаріальна контора, Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції своїм правом на надання пояснень (заперечень) не скористалися.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 липня

2025 року відкрито провадження у цій цивільній справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою суду від 26 червня 2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Представник ОСОБА_1 – адвокат Кантелюк Т.-Т.Ю. – в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_2 , АТ «Укртелеком» в судове засідання не з`явилися з невідомих суду причин, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлялися належним чином.

У судове засідання треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Перша Тернопільська державна нотаріальна контора, Тернопільський відділ ДВС не з`явилися, однак подали заяви про розгляд справи у їх відсутності.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив наступні обставини справи.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини встановлені судом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить довідка про реєстрацію місця проживання від 08 квітня

2019 року 35456/28-03 (а.с. 9, 91).

Рішенням Тернопільського міського суду від 12 червня 2000 року, справа № 2-2942/2000р., стягнуто із ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 2 990 грн

84 коп. боргу, 06 грн 37 коп. судових витрат та в дохід держави 51 грн держмита (а.с. 10, 11).

Ухвалою Тернопільського міського суду від 12 червня 2000 року, справа № 2-2942/2000р., описано та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 12).

Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, від 07 серпня 2000 року, постановленої державним виконавцем Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільського управління юстиції Харкавою Л.С., на примусове виконання ухвали Тернопільського міського суду від 12 червня 2000 року, накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 , а саме на квартиру на АДРЕСА_1 , що належить їй на підставі договору дарування (а.с. 18, 29).

Вказану постанову відділом ДВС вих.№ 9801/8, було надіслано до БТІ м. Тернополя, Першій Тернопільській державній нотаріальній конторі, Тернопільській філії ДержІнформюсту для виконання. Накладено заборону №65860-41 (а.с. 19, 30).

ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_2 кошти у розмірі 2 250 грн, що підтверджується квитанціями: № 007620 від 23 жовтня 2000 року; № 007621 від 23 листопада 2000 року; № 000606 від 04 травня 2001 року; № 000615 від 03 липня 2001 року (а.с. 15–17).

Відповідно до інформації з державних реєстрів від 11 жовтня 2024 року №398876828 щодо квартири АДРЕСА_2 зареєстровано два обтяження у виді арешту нерухомого майна: – № 5511986, зареєстроване 20 серпня 2007 року Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою на підставі ухвали Тернопільського міського суду № 2-2942 від 21 червня 2003 року (архівний запис з Феміди № 65860-41 від 27 червня 2000 року);

– № 5515412, зареєстроване 20 серпня 2007 року Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою на підставі постанови Народного суду м. Тернополя №9801/8 від

07 серпня 2000 року (архівний запис з Феміди № 72381-41 від 17 серпня 2000 року) (а.с. 13–14).

Згідно з відповіддю Тернопільського відділу ДВС від 24 червня 2025 року № 107149 за даними АСВП, яка функціонує з 2009 року, виконавчі провадження, у яких боржником є ОСОБА_1 , не перебувають та не перебували на виконанні. Відомості про виконавчі провадження, зареєстровані до 2009 року, у відділі відсутні, зокрема щодо виконання ухвали № 2-2942 від 21 червня 2003 року та постанови № 9801/8-00 від 07 серпня 2000 року (а.с. 20, 21).

Згідно з відповіддю Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 23 березня 2026 року постанова № 9801/8 від 07 серпня 2000 року у справі, стороною в якій є ОСОБА_1 , в архіві суду відсутня (а.с. 102).

У відповіді АТ «Укртелеком» від 27 березня 2026 року № 597-Вих-80D731-80D940-2026 зазначено, що інформація щодо абонентів стаціонарного телефонного зв`язку, підключених до мережі АТ «Укртелеком» в період з 05 серпня 1994 року по 07 серпня 2000 року за адресою: АДРЕСА_1 , відсутня. Стосовно ОСОБА_1 вказано, що особа була абонентом телефонного зв`язку за вищевказаною адресою в період з 31 жовтня 2008 року

по 26 жовтня 2012 року, особовий рахунок: НОМЕР_1 , номер телефону:

НОМЕР_2 (а.с. 116).

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

2.1. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша та друга статті 8 Конституції України).

Конституцією України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55). Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп).

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК України закріплено: суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша); суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга); суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта); забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина десята).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами частин першої третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

2.2. Частиною першою статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Конституційний Суд України зазначив, що в приписові частини першої статті 41 Конституції України визначено тріаду правомочностей власника: володіння, користування, розпорядження, які він здійснює щодо певного майна, що йому належить на тій чи тій юридичній підставі, тому в розумінні цього припису власність, якою кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися, стосується майна. Відповідно, конституційний імператив щодо непорушності права приватної власності скеровано насамперед на убезпечення власника від протиправного втручання в здійснення ним своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном вільно та на власний розсуд. (абзац одинадцятий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року

№ 6-р(ІІ)/2022).

У статті 41 Основного Закону України також вказано: право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частина друга); ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним (частина четверта); використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома).

Головним обов`язком держави у сфері відносин власності є забезпечення захисту прав усіх суб`єктів права власності. Одним із механізмів забезпечення такого захисту є законодавче врегулювання, у межах якого чітко та вичерпно встановлено, зокрема, підстави виникнення, припинення права власності, випадки правомірного обмеження права власності, підстави і порядок здійснення такого обмеження (абзац десятий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року № 6-р(ІІ)/2022).

Наведені приписи основоположного акта держави знаходять свій розвиток насамперед у нормах цивільного законодавства.

Так, частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Стаття 317 ЦК України передбачає, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша); на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (частина друга).

За статтею 328 ЦК України: право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша); право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга).

Якщо певне право, зокрема право власності, порушено, не визнається або оспорюється, кожна особа має право на його захист (частина перша статті 15 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу. Пунктом 1 частини другої цієї статті

ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільного права є визнання права.

У висновку Великої Палати Верховного Суду України, сформульованому у постанові

від 21 серпня 2019 року (справа № 911/1247/18) вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції. Захист майнового права фізичною чи юридичною особою відповідно до вимог ЦПК України може здійснюватися в порядку цивільного судочинства (пункт 74).

Отже, власник майна, щодо якого зареєстровано арешт, що перешкоджає вільному здійсненню ним правомочностей володіння, користування та розпорядження майном, має право вимагати усунення таких перешкод шляхом звільнення майна з-під арешту, а відповідна вимога є способом захисту права власності та за своєю правовою природою становить різновид негаторного позову.

2.3. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (абзац перший).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини положення статті 1 Першого протоколу містять три окремих правила, які не застосовуються окремо: перше правило проголошує принцип мирного володіння майном, друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у власність правомірним, третє правило визнає за державами правомочність контролювати використання майна за наявності певних умов для цього (див., зокрема, «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» /Sporrong and Lonnroth v. Sweden, 1982, § 61, «Вістінс і Перепйолькінс проти Латвії» /VistinsandPerepjolkinsv.Latvia [ВП], 2012, § 93).

Право власності не є абсолютним, тобто може бути обмежене, однак втручання у це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства (абзац сьомий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 5 червня 2019 року № 3-р(І)/2019).

Отже, право власності особи може бути обмежене, й це не свідчитиме про нівелювання самої сутності цього права, однак таке обмеження має ґрунтуватися на законі, відповідати принципу юридичної визначеності, бути пропорційним й не надто обтяжливим для особи. Законодавчий механізм обмеження права власності та практика його застосування не повинні призводити до фактичної втрати власником права володіння, користування та розпоряджання своїм майном на невизначений період.

У постановах Верховного Суду від 27 березня 2020 року (справа № 2-356/12),

від 03 листопада 2021 року (справа № 161/14034/20), від 22 грудня 2021 року (справа № 645/6694/15-ц), від 09 січня 2023 року (справа № 2-3600/09), від 28 серпня 2024 року (справа № 947/36027/21), сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня

2016 року № 1404-VIII (далі – Закон № 1404) завершальною стадією судового провадження є виконавче провадження як сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Аналіз норм Закону № 1404 щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту свідчить, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 59 Закону № 1404 особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

2.4. Суд зауважує, що наявні розбіжності між відомостями, внесеними до реєстру, та документами, наявними в матеріалах справи. Так, щодо обтяження № 5511986 у реєстрі підставою його виникнення зазначено ухвалу Тернопільського міського суду № 2-2942

від 21 червня 2003 року, тоді як матеріали справи містять ухвалу Тернопільського міського суду від 12 червня 2000 року у справі № 2-2942/2000р., якою накладено арешт на спірну квартиру. Стосовно обтяження № 5515412 у реєстрі підставою зазначено постанову № 9801/8 від 07 серпня 2000 року із зазначенням видавника – Народний суд м. Тернополя, водночас матеріали справи містять постанову державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільського управління юстиції від 07 серпня 2000 року, якою на примусове виконання ухвали Тернопільського міського суду від 12 червня 2000 року накладено арешт на належну ОСОБА_1 квартиру.

Наведені розбіжності у даті та суб`єкті видачі документів, відомості про які були перенесені до реєстру як архівні записи, не спростовують встановленого судом факту існування спірних обтяжень та їх зв`язку із заходами, вжитими у 2000 році щодо належної ОСОБА_1 квартири.

Оцінюючи встановлені обставини у сукупності, суд ураховує, що спірні арешти накладені на належну ОСОБА_1 квартиру ще у 2000 році та зберігаються упродовж 26 років. Утім, виконавчі провадження, у межах яких могли бути застосовані відповідні заходи, на виконанні не перебувають, відомості та матеріали виконавчих проваджень за такий період не збереглися, а строк пред`явлення відповідних виконавчих документів до виконання давно сплив.

За таких обставин подальше збереження обтяжень № 5511986 та № 5515412 не переслідує мети забезпечення реального виконання виконавчого документа, натомість протягом тривалого часу обмежує ОСОБА_1 у здійсненні правомочностей власника належного їй нерухомого майна. З огляду на відсутність виконавчих проваджень, у межах яких існувала б потреба у збереженні таких арештів, їх подальша чинність становить невиправдане та непропорційне втручання у право позивача на мирне володіння своїм майном.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

Враховуючи наведене, суд констатує, що скасування арешту в позасудовому порядку є неможливим, а позивач позбавлений можливості в інший спосіб захистити своє право на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном, тому суд доходить висновку про наявність підстав для захисту її права шляхом скасування обтяження у виді арешту.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд ураховує, що звернення позивача до суду з цим позовом не було зумовлене неправомірними чи недобросовісними діями відповідачів, а необхідність судового захисту виникла з огляду на характер спірних правовідносин та необхідність усунення обмежень відповідного права.

З огляду на наведене, враховуючи положення статті 141 ЦПК України та те, що підстави для звернення до суду виникли не у зв`язку з неправильними діями відповідачів, суд не вбачає підстав для покладення на ОСОБА_2 та Акціонерне товариство «Укртелеком» понесених позивачем витрат зі сплати судового збору, а тому такі витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76–78, 141, 223, 244, 247, 258–268, 273, 274, 352–355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кантелюк Томаш-Теодор Юрійович, до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Укртелеком», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Перша Тернопільська державна нотаріальна контора, Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування арешту нерухомого майна – задовольнити.

2. Скасувати обтяження у виді арешту нерухомого майна, накладені Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою, зареєстровані в реєстрі 20 серпня 2007 року, на об`єкт нерухомого майна, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , реєстраційний номер обтяження: 5511986; зареєстровано: 20 серпня

2007 року реєстратором: Перша тернопільська державна нотаріальна контора; підстава обтяження: ухвала № 2-2942, 21 червня 2003 року, Тернопільський міський суд; об`єкт обтяження: квартира, адреса: АДРЕСА_1 ; власник: ОСОБА_1 , Причина відсутності коду: архівний запис з Феміди за № 65860-41 від 27 червня 2000 року, Заявник: Перша тернопільська державна нотаріальна контора та реєстраційний номер обтяження: 5515412, зареєстровано: 20 серпня 2007 року реєстратором Перша тернопільська державна нотаріальна контора; підстава обтяження: постанова № 9801/8 від 07 серпня 2000 року Народний суд м. Тернопіль; об`єкт обтяження: квартира, адреса: АДРЕСА_1 ; власник: ОСОБА_1 , Причина відсутності коду: архівний запис з Феміди за № 72381-41 від 17 серпня 2000 року, Заявник: Перша тернопільська державна нотаріальна контора та вилучити записи про реєстрацію арешту нерухомого майна в розділі «Відомості з єдиного реєстру відчуження об`єктів нерухомого майна».

3. Судові витрати покласти на позивача у межах нею понесених.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

5. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.

7. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення виготовлено 24 серпня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідачі:

ОСОБА_2 , остання відома адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 .

Акціонерне товариство «Укртелеком», код ЄДРПОУ: 21560766, адреса місцезнаходження: бульвар Тараса Шевченка, 18, м. Київ.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів:

Перша Тернопільська державна нотаріальна контора, код ЄДРПОУ: 02900587, адреса місцезнаходження: вул. Коперника Миколая, 1, м. Тернопіль.

Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, код ЄДРПОУ: 45000236, адреса місцезнаходження: вул. Кн. Острозького, 14, м. Тернопіль.

Головуючий суддя Т. І. Якімець