Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №922/1641/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м. Харків Справа № 922/1641/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В.,

без виклику учасників справи,

розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (вх. №1577 Х/2),

на рішення Господарського суду Харківської області від 16.07.2026 у справі №922/1641/26 (суддя Чистякова І.О.),

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна", м. Київ,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Орендний бізнес", м. Харків

про стягнення 21092,00грн

ВСТАНОВИВ:

У травні 2026 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (далі – ПрАТ "СК "ПЗУ Україна") звернулося до Господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Орендний бізнес" (далі – ТОВ "Орендний бізнес") про стягнення завданих збитків в порядку регресу у розмірі 21092,00грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 03.08.2024 в результаті дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобам "Хюндай" державний номерний знак (д.н.з.) " НОМЕР_1 " та "Шевроле" д.н.з. " НОМЕР_2 " було завдано механічних ушкоджень. Позивач, як страховик, після виплати страхового відшкодування потерпілому набув права регресної вимоги (в межах суми фактично виплачених коштів) до страхувальника (відповідача) як власника транспортного засобу "Хюндай", д.н.з. " НОМЕР_1 ", яким керував винний водій ОСОБА_1 . Оскільки водій відповідача на момент спричинення ДТП перебував у стані наркотичного сп`яніння, що встановлено у постанові Хмельницького міськрайонного суду від 19.08.2024 у справі № 686/22061/24, позивач просить на підставі пп. "а" п. 38.1.1 ч. 38.1 ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відшкодувати за рахунок відповідача, як страхувальника та власника транспортного засобу, матеріальну шкоду в порядку регресу в сумі 21092,00грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.07.2026 у справі №922/1641/26 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив з того, що на момент аварії 03.08.2024 винна у ДТП особа - ОСОБА_1 керував автомобілем "Хюндай", д.н.з. " НОМЕР_1 ", власником якого є ТОВ "Орендний бізнес", на підставі укладеного з відповідачем договору оренди транспортного засобу від 29.07.2024, і не перебував у трудових відносинах з відповідачем, тому відповідно до ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України відповідальність за шкоду, завдану вказаним транспортним засобом, має нести саме водій ОСОБА_1 як законний володілець (користувач) транспортного засобу на момент ДТП, а не власник транспортного засобу (відповідач).

Не погодившись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач – ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 16.07.2026 у справі № 922/1641/26 та прийняти нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги, а також просить покласти судові витрати на відповідача.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що положення пп. "а" п. 38.1.1 ч. 38.1 ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не зобов`язують страховика звертатись саме до водія забезпеченого транспортного, оскільки передбачає у випадках, якщо водій керував транспортним засобом у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння, наявність у страховика права на пред`явлення регресного позову або до страхувальника (власника транспортного засобу), або до водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду. При цьому, на думку апелянта, вказане законодавче положення не визначає наявність трудових відносин водія і страхувальника умовою реалізації страховиком права на звернення з регрес ним позовом до страхувальника.

Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2026 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2026 апеляційну скаргу ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" на рішення Господарського суду Харківської області від 16.07.2026 у справі №922/1641/26 залишено без руху; встановлено апелянту строк впродовж 10 днів з моменту отримання цієї ухвали на усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків.

У строк, визначений судом, скаржник надіслав до апеляційного суду заяву про усунення недоліків (вх. №8187 від 24.07.2026).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" на рішення Господарського суду Харківської області від 16.07.2026 у справі №922/1641/26; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження - 15 днів з дня вручення даної ухвали; попереджено учасників процесу, що апеляційна скарга ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" на рішення Господарського суду Харківської області від 16.07.2026 у справі №922/1641/26 буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) без повідомлення учасників справи.

Копія ухвали Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2026 про відкриття апеляційного провадження була доставлена всім сторонам у справі в електронні кабінети у підсистемі "Електронний суд", що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документа.

12.08.2026 до Східного апеляційного господарського суду від ТОВ "Орендний бізнес" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечує проти доводів та вимог апеляційної скарги, просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач зазначає, що позивачем не доведено неправомірність поведінки відповідача та не підтверджено причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою. У діях ТОВ "Орендний бізнес" відсутня будь-яка форма вини, оскільки ДТП скоєно третьою особою ( ОСОБА_1 ), яка на підставі договору оренди володіла (користувалась) транспортним засобом у момент ДТП. Зазначена третя особа не перебувала у трудових відносинах та не є працівником (співробітником) відповідача, а тому страховою компанією подано позов до неналежного відповідача.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 та ч. 8 ст. 252 ГПК України, у разі здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами, досліджує докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, судове засідання не проводиться.

За приписами ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки ціна позову у даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд апеляційної інстанції розглядає дану справу за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи.

На час ухвалення цієї постанови клопотання будь-кого із учасників справи про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до Східного апеляційного господарського суду не надходили.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" (страховик) та ТОВ "Орендний бізнес" (страхувальник) укладено договір № EP.217005976 обов`язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних засобів від 25.09.2023, з терміном дії до 25.09.2024 (далі - договір), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані, з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом "Хюндай", д.н.з. " НОМЕР_1 ", транспортний засіб використовується як таксі/маршрутне таксі.

Зі змісту постанови Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19.08.2024 у справі № 686/22061/24, що набрала законної сили, вбачається, що 03.08.2024 о 15 год. 48 хв. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем "Хюндай", д.н.з. НОМЕР_1 , у місті Хмельницький по вул. Свободи, 1А, на порушення п.п. 2.3 б, 12.1, 13.1 ПДР, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечної швидкості та дистанції, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем "Шкода", д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 , який внаслідок некерованого руху по інерції допустив зіткнення з автомобілем "Шкода", д.н.з. НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_3 , який внаслідок некерованого руху по інерції допустив зіткнення з автомобілем "Шевроле", д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 . Внаслідок зіткнення транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

При цьому, під час вказаної дорожньо-транспортної пригоди, водій ОСОБА_1 , у порушення п. 2.9а ПДР, керував транспортним засобом "Хюндай", д.н.з. НОМЕР_1 , в стані наркотичного сп`яніння.

Вищевказаною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Обставини, встановлені у постанові Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19.08.2024 у справі № 686/22061/24, є преюдиційними для даної справи в частині визначення автомобілів, за участю яких сталася ДТП, та її винуватця, а тому дані обставини не підлягають доказуванню в межах даної справи в силу вимог ч. 6 ст. 75 ГПК України.

З огляду на те, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Хюндай", д.н.з. НОМЕР_1 , станом на дату ДТП була застрахована у ПрАТ "СК "ПЗУ Україна", потерпілий водій ОСОБА_3 звернувся до страхової компанії із повідомленням про ДТП та заявою про страхове відшкодування внаслідок настання страхового випадку від 05.08.2024, а також надав всі необхідні підтверджуючі документи.

На підставі вказаної заяви потерпілого, на виконання вказаного вище договору та страхового акту № 45547/1 позивач перерахував на рахунок ОСОБА_3 страхове відшкодування у розмірі 21092,00грн згідно платіжної інструкції №00124172 від 19.08.2024.

Звертаючись до господарського суду з позовом у цій справі, позивач вказує, що положення пп. "а" п. 38.1.1 ч. 38.1 ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" надають йому право альтернативного вибору особи (страхувальника або водія, який спричинив ДТП), до якої може бути пред`явлено регресний позов.

Позивач вважає, що оскільки відповідно до постанови суду винний водій ОСОБА_1 , що керував автомобілем "Хюндай", д.н.з. НОМЕР_1 , який належить відповідачу (страхувальнику), перебував в стані алкогольного (наркотичного) сп`яніння, то у позивача виникло право подати регресний позов на фактично виплачену суму до відповідача (страхувальника та власника транспортного засобу).

Враховуючи, що власник автомобіля (страхувальник) ТОВ "Орендний бізнес" є належною відповідальною особою за заподіяні збитки, що сталися внаслідок вини водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем "Хюндай", д.н.з. НОМЕР_1 , та у момент ДТП перебував у стані наркотичного сп`яніння, у зв`язку з чим позивач звернувся до господарського суду першої інстанції з позовом про стягнення з відповідача на свою користь 21092,00грн завданих збитків в порядку регресу.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач у відзиві посилається на те, що будь-яких трудових відносин з ОСОБА_1 він не мав та не має, а транспортний засіб "Хюндай", д.н.з. НОМЕР_1 , станом на день вчинення ДТП перебував в оренді у ОСОБА_1 на підставі укладеного між сторонами договору оренди транспортного засобу від 29.07.2024.

Як вже зазначалося, за результатами розгляду позовних вимог Господарським судом Харківської області ухвалено оскаржуване рішення від 16.07.2026 у справі №922/1641/26, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд встановив відсутність доказів трудових відносин винного водія та відповідача, у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування відповідачем збитків в порядку регресу у розмірі 21092,00грн.

Надаючи власну кваліфікацію спірних правовідносин, колегія суддів виходить з наступного.

Предметом судового розгляду у даній справі є вимоги страховика про стягнення з відповідача, як власника та страхувальника транспортного засобу, завданих збитків в порядку регресу у розмірі 21092,00грн

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування потерпілій особі внаслідок ДТП, у зв`язку з чим у позивача виникло право вимоги до відповідача як до власника та страхувальника транспортного засобу, яким завдано шкоди.

Відповідно до пункту 9.1 ст. 9 Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Згідно ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Враховуючи, що цивільно-правова відповідальність транспортного засобу "Хюндай", д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ "СК "ПЗУ Україна", власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу "Шкода", д.н.з. НОМЕР_4 , ОСОБА_3 звернувся до позивача із повідомленням про ДТП та заявою про страхове відшкодування.

ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" на підставі заяви про страхове відшкодування страховим актом №45547/1 визнала дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль "Шкода", д.н.з. НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_3 , страховим випадком із сумою страхового відшкодування у розмірі 21092,00грн.

На підставі даного акта ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" сплатило на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування у розмірі 21092,00грн, що підтверджується платіжною інструкцією №00124172 від 19.08.2024.

Відповідно до положень підпункту "а" пункту 38.1.1 частини 38.1 статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов: до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

Отже, здійснивши страхове відшкодування шкоди, завданої водієм транспортного засобу, який належить ТОВ "Орендний бізнес", позивач звернувся до суду з позовом, у порядку регресу, про стягнення з відповідача, як страхувальника та власника транспортного засобу "Хюндай", д.н.з. НОМЕР_1 , виплаченого страхового відшкодування в сумі 21092,00грн на підставі пп. а) п. 38.1.1 ч. 38.1 ст.38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та ст.ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) встановлено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду".

Так, системний аналіз положень ст.ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення у цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (у тому числі моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у ст. 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди. Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Водночас приписи ст.ст. 1187 та 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб`єктного складу відповідальних осіб (коли обов`язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу зазначену у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, стаття 1187 ЦК України визначає особливим суб`єктом, відповідальним за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положеннями статті 397 ЦК України передбачено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч. 1 ст. 1172 ЦК України).

Приписи ч. 1 ст. 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

У такому випадку обов`язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія. Аналогічні висновки викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.04.2023 у справі №908/807/18.

Аналіз наведених вище положень ст.ст. 1187 та 1172 ЦК України дає підстави для висновку, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц).

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що альтернатива, визначена пп. 38.1.1 п. 38.1 ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", до спірних правовідносин не застосовується.

Тлумачення змісту ч. 1 ст. 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, наступає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника (аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі № 355/1394/16-ц, що узгоджується також з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.02.2019 у справі № 640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі № 910/14685/17).

Згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Розглядаючи справи цієї категорії, суди повинні встановлювати правові підстави передання власником іншій особі транспортного засобу, зокрема, чи вибув він з його права володіння на законних підставах. Якщо транспортний засіб не вибув з володіння власника, то саме він нестиме відповідальність за завдану матеріальну шкоду потерпілому, а не водій, який перебував за кермом його автомобіля і з вини якого сталося ДТП. Така правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 03.07.2019 у справі №910/12722/18.

Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, судова колегія відзначає, що вирішуючи цей спір про відшкодування збитків у порядку регресу, до предмета доказування входить встановлення особи, яка та на якій правовій підставі була володільцем відповідного транспортного засобу станом на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди, а також чи використовував винний водій вказаний транспортний засіб для власних потреб чи під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи, дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль автомобіль "Шкода", д.н.з. НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_3 , сталась з вини водія ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням ним вимог пункту 2.9а Правил дорожнього руху, що встановлено у постанові Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19.08.2024 у справі № 686/22061/24, яка набрала законної сили.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з відповідачем, який є власником автомобіля "Хюндай", д.н.з. " НОМЕР_5 ".

Як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності відповідача - ТОВ "Орендний бізнес" є надання автомобілів в оренду населенню та юридичним особам під таксі, доставку та інші потреби (основний КВЕД 77.11).

Дослідженими судом матеріалами справи підтверджується, що 29.07.2024 між ТОВ "Орендний бізнес" (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) був укладений договір оренди транспортного засобу, за умовами якого передбачено наступне:

- у порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець зобов`язується передати за плату орендареві у строкове платне користування, а орендар зобов`язується прийняти у строкове користування транспортний засіб "Хюндай Соната", д.н.з. " НОМЕР_5 " зелена, в комплекті, що вказаний в Акті приймання-передачі та зобов`язується сплатити орендодавцеві орендну плату (п. 1.1. договору);

- майно використовується орендарем для особистих потреб. Територія використання майна визначається діючими адміністративно-територіальними межами міста Хмельницька та Хмельницької області (п. 1.2. договору оренди);

- орендодавець зобов`язаний передати майно орендарю в момент підписання відповідного акту приймання-передачі, а орендар зобов`язується прийняти майно (п. 3.1. договору);

- орендар набуває права користування майном з моменту підписання акту приймання-передачі сторонами, який є невід`ємною частиною договору (п. 3.2. договору);

29.07.2024 між орендодавцем та орендарем підписано акт приймання-передачі, на підставі якого орендодавець передав, а орендар прийняв транспортний засіб у належному стані.

Договір є укладеним з моменту його підписання сторонами і діє до 28.07.2025 (п. 2.1. договору).

Водночас матеріали справи не містять доказів розірвання або визнання недійсним договору оренди транспортного засобу.

При цьому, як правильно встановлено судом першої інстанції, вказаний договір оренди свідчить виключно про передачу майна в користування за плату, але він не створює трудових обов`язків.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилається на те, що ОСОБА_1 не є працівником ТОВ "Орендний бізнес" та не перебував з ним у трудових правовідносинах, а управляв транспортним засобом на підставі укладеного договору оренди транспортного засобу від 29.07.2024.

Як вбачається з наданої позивачем відповіді від Національної поліції України, учасник ДТП - ОСОБА_1 водій юридичної особи.

Водночас у вказаній відповіді не зазначено найменування юридичної особи, а позивачем в ході розгляду справи не доведено будь-якими доказами перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з відповідачем.

Відповідно до п. 1.6 ст. 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" власники транспортних засобів - це юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Частинами 1 та 2 ст. 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Особливості передачі в найм (оренду) транспортного засобу визначені у § 5 глави 58 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 798 ЦК України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.

Договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 799 ЦК України).

За приписами ч. 1, 2 ст. 780 ЦК України шкода, завдана третім особам у зв`язку з володінням та/або користуванням річчю, переданою у найм, відшкодовується наймачем на загальних підставах.

Частиною 1 ст. 804 ЦК України встановлено, що наймач зобов`язаний відшкодувати шкоду, завдану іншій особі у зв`язку з використанням транспортного засобу, відповідно до глави 82 цього Кодексу.

Отже укладений між відповідачем та фізичною особою ОСОБА_1 договір найму транспортного засобу є належною правовою підставою переходу права володіння транспортним засобом, внаслідок чого наймач стає суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану транспортним засобом як джерелом підвищеної небезпеки.

З огляду на закріплену ст. 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, судова колегія вважає договір оренди транспортного засобу від 29.07.2024 належною правовою підставою для переходу до ОСОБА_1 права володіння транспортним засобом, як наслідок, відповідальність за шкоду, завдану вказаним транспортним засобом, несе саме водій ОСОБА_1 як законний користувач транспортного засобу на момент ДТП, а не власник транспортного засобу (відповідач).

Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.12.2020 у справі №703/2166/16-ц.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність визначених ст.ст. 1172, 1187, 1188, 1194 ЦК України підстав для покладення на відповідача відповідальності за відшкодування шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 03.08.2024, оскільки матеріали справи не містять доказів щодо виконання ОСОБА_1 трудових обов`язків за вказівкою чи розпорядженням відповідача, а також враховуючи те, що вказаний транспортний засіб не перебував у володінні відповідача на момент дорожньо-транспортної пригоди.

Що стосується доводів апеляційної скарги про необхідність застосування до спірних відносин положення пп. "а" пп. 38.1.1. п. 38.1. ст. 38 Закону № 1961-IV, колегія суддів зазначає наступне.

Частина 2 ст. 1187 ЦК України передбачає, що шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

Колегія суддів наголошує, що відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки застрахована у порядку обов`язкового страхування, і страхове відшкодування було сплачено позивачем на виконання укладеного договору.

У той же час, право регресної вимоги особи, яка виплатила страхове відшкодування – страховика (позивача), урегульовано положеннями закону про обов`язкове страхування транспортних засобів, тобто ст. 38 цього закону.

Судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є наявність складу правопорушення, який включає такі елементи: шкоду, протиправність поведінки особи, що її завдала, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, а також вину. Відсутність хоча б одного із зазначених елементів виключає можливість покладення цивільно-правової відповідальності та є підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування шкоди.

Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач - ТОВ "Орендний бізнес", хоча і є страхувальником та власником транспортного засобу марки "Хюндай Соната", д.н.з. " НОМЕР_5 ", тобто джерела підвищеної небезпеки, однак на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди зазначений транспортний засіб перебував у володінні іншої особи - водія ОСОБА_1 , який, у свою чергу, не перебував у трудових відносинах із ТОВ "Орендний бізнес", а використовував транспортний засіб на законних підставах.

За таких обставин колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що на ТОВ "Орендний бізнес" не може бути покладений обов`язок відшкодування шкоди, заявленої позивачем.

Як вже вказувалося раніше, транспортний засіб, який належав відповідачу, на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди перебував у володінні іншої особи - водія ОСОБА_1 , який не перебував у трудових відносинах із ТОВ "Орендний бізнес", а використовував транспортний засіб відповідно до умов укладеного між сторонами договору оренди транспортного засобу від 29.07.2024.

Відтак, відсутні правові підстави для покладення на відповідача відповідальності за неправомірні дії водія, яким було завдано шкоду, а досліджені судом обставини справи не свідчать про порушення будь-яких прав чи обов`язків з боку власника транспортного засобу.

Таким чином, встановлені судом обставини не підтверджують наявності правових підстав для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування шкоди, завданої водієм.

Вирішуючи спір, суд залежно від характеру правовідносин зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №125/2157/19).

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.

У зв`язку з викладеним колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" до ТОВ "Орендний бізнес" про стягнення 21092,00грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Харківської області від 16.07.2026 у справі № 922/1641/26 підлягає залишенню без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 254, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" на рішення Господарського суду Харківської області від 16.07.2026 у справі №922/1641/26 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 16.07.2026 у справі №922/1641/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення; порядок і строки оскарження постанови передбачені ст.ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна

Суддя О.О. Крестьянінов

Сддя В.В. Лакіза