Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №563/690/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 563/690/26 пров. № А/857/45919/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

за участю секретаря судового засідання – Чорної І.Б.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 11 серпня 2026 року (суддя – Загородько Н.А., м. Корець) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Управління патрульної поліції в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Інспектор 1 взводу 3 роти першого батальйону Управління патрульної поліції в Закарпатській області старший лейтенант поліції Троян Микола Миколайович про скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у квітні 2026 року звернувся в суд з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Управління патрульної поліції в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Інспектор 1 взводу 3 роти першого батальйону Управління патрульної поліції в Закарпатській області старший лейтенант поліції Троян Микола Миколайович, в якому просив скасувати постанову серії ЕНА №7042202 від 17.04.2026, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що вважає оскаржувану постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки вона є неправомірною та необґрунтованою. Зокрема, вказує, що рухався із дозволеною швидкістю в межах населеного пункту, факт перевищення швидкості не зафіксовано належними доказами, а тому вважає, що працівник патрульної поліції виніс постанову без з`ясування всіх обставин справи та належних доказів його вини.

Рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 11 серпня 2026 року позов задоволено.

Не погодившись з ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що судом першої інстанції не встановлено та матеріалами справи не підтверджено, що під час спірного вимірювання прилад TruCam працював із технічною несправністю, сформував неналежний або нестабільний результат, або що фактична похибка саме цього вимірювання перевищила максимальну допустиму похибку, визначену свідоцтвом про повірку. Зазначає, що ручний режим роботи TruCam є штатним та передбаченим способом його експлуатації, а не порушенням умов проведення вимірювання. Вказує, що розбіжності між відеозаписом та відомостями внесеними до постанови не свідчать про недоведеність події адміністративного правопорушення. Фактичним місцем перебування екіпажу та здійснення відповідних дій був 771 км автомобільної дороги М-06, що підтверджується даними GPS. Суд першої інстанції, встановивши наявність зазначених розбіжностей, повинен був з`ясувати причину виникнення технічної невідповідності у відображенні кілометражу, а також зіставити дані фотофіксації з GPS-даними. Аналогічно необґрунтованим є висновок суду щодо розбіжності між часом 15 год. 22 хв. зазначеним у постанові, та 15 год. 16 хв., який відображений на фото- та відеозаписі. Наявність різних часових позначок сама по собі не доводить, що відповідні матеріали стосуються різних подій. Вказує, що окремі недоліки оформлення постанови про адміністративне правопорушення не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог Правил дорожнього руху, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №7042202 від 17.04.2026, ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень за ч.1 ст. 122 КУпАП.

Зі змісту оскаржуваної постанови встановлено, що 17 квітня 2026 року о 15:22:51 год. ОСОБА_1 керував автомобілем марки "Mercedes-Benz E 200", державний номерний знак НОМЕР_1 та рухався на М 06 711 км в м.Мукачево зі швидкістю 75 км/год при дозволених 50 км/год, при цьому, перевищив встановлене обмеження швидкості більш ніж на 25 км/год. Швидкість вимірювалась приладом TruCam ТС 008374, чим порушив п. 12.4 Правил дорожнього руху України - перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш ніж як на 25 км/год.

Позивач не погоджується з вказаною постановою, у зв`язку з чим звернувся в суд з відповідним позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що досліджений відеозапис та фотофіксація, надані стороною відповідача, які досліджені під час судового розгляду, суттєво відрізняються із відомостями, внесеними до постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. Вказав, що факт порушення ним вимог 12.4 ПДР України не підтверджується належними та зібраними у справі доказами.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції правомірними та обгрунтованими з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Виходячи із змісту пункту 1статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

У статті 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Як зазначено вище, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Таке провадження спрямоване, зокрема, на своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідач, як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.

Положеннями статті 283 КУпАП закріплено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.

Відповідно до статті 14 Закону України “Про дорожній рух” (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України “Про дорожній рух”, встановлюється ПДР.

Відповідно до п. 1.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Згідно п.12.4 ПДР України, передбачено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год.

Таким чином, обмеження швидкісного режиму в 50 км/год встановлено в населених пунктах, відповідальність за перевищення якого встановлена ч.1 ст.122 КУпАП.

Позивач ОСОБА_1 в суді першої інстанції ставив під сумнів достовірність конкретного результату вимірювання швидкості його автомобіля лазерним приладом вимірювання та фіксації швидкості TruСam, а також здійснення вимірювання швидкості з ручного положення.

Апеляційний суд не може погодитися з твердженнями про те, що прилад TruCAM не може використовуватися працівниками поліції в ручному режимі з огляду на наступне.

Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: 1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень; 2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз; 3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню; 4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп`яніння; 5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.

Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.

Отже, вжите у цій нормі дієслово "може" вказує про надання поліції дискреційних повноважень (права), а не встановлення імперативного обов`язку вчиняти відповідні дії. У правовій системі та законодавчій техніці поняття "дискреція" (дискреційне право) означає можливість суб`єкта владних повноважень самостійно, на власний розсуд, оцінювати доцільність і обирати варіанти поведінки в межах закону. Відтак зазначену норму не можна тлумачити як таку, що зобов`язує поліцію безумовно у всіх випадках монтувати чи розміщувати технічні засоби (прилади) по зовнішньому периметру доріг та будівель.

Крім того, лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 є засобом вимірювальної техніки, а не пристроєм, що здійснює автоматичну фото- та відеозйомку. Він належить до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань. При цьому, як видно з матеріалів справи, для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху з похибкою ±2 км/год.

Оскільки лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCAM LTI 20/20 конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що вимірювання швидкості руху автомобіля позивача могло здійснюватися з утримування в руках такого пристрою працівником поліції під час вимірювання.

Разом з тим, задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що в діях позивача склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУаАП відсутній, оскільки факт порушення ним вимог 12.4 ПДР України не підтверджується належними та допустимими доказами.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, та зазначає, що досліджений відеозапис та фотофіксація події правопорушення, надані стороною відповідача, суттєво відрізняються із відомостями, внесеними до постанови про притягнення до адміністративної відповідальності позивача.

Зокрема, місцем вчинення адміністративного правопорушення в постанові вказано траса М 06 711 км, натомість відеозаписом та фотофіксацією зафіксовано - М 06 765 км, що є різницею в 54 км, час вчинення адміністративного правопорушення також зазначено по різному - 15 год. 22 хв. в постанові та 15 год. 16 хв. зазначено на віде- та фотофіксації, швидкість озвучена на відезапис інспектором - 73 км/год, натомість в постанові вказана - 75 км/год.

Доданий рапорт про помилковість вказання зафіксованої в оскаржуваній постанові швидкості, як правильно вказав суд першої інстанції, не слід приймати до уваги як доказ, оскільки внесення виправлень, додаткових записів чи коригувань до тексту постанови є неможливим. Також, вказаний рапорт містить помітку про місце вчинення правопорушення, а саме: 771 км а/д М06, що також суперечить як місцю зафіксованому на фотофіксації (765 км а/д М 06 км), так і місцю вчинення правопорушення вказаному в оскаржуваній постанові (траса 711 км а/д М 06 ).

Крім того, розгляд справи проводив інспектор 1 взводу 3 роти першого батальйону Управління патрульної поліції в Закарпатській області старший лейтенант поліції Троян Микола Миколайович, однак відеофіксація підтверджує факт, що він не був особою, що складала/виносила постанову, вказані дії здійснював його напарник.

Колегія суддів звертає увагу, що притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

В розумінні статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб`єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Апелянтом не спростована та обставина, що існує істотна розбіжність у часі та місці вчинення правопорушення, яке інкримінуєтся позивачу та часом, місцем зазначеним в оскаржуваній постанові.

Апеляційний суд наголошує, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху повинна містити відомості про дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення.

Відсутність чітких, однозначних та верифікованих даних часу події, місця вчинення адміністративного правопорушення не відповідає вимогам законодавства щодо змісту рішення у справі про адміністративне правопорушення, та унеможливлює достовірне встановлення часу та місця правопорушення, як цього вимагають приписи статті 283 КУпАП.

Слід зазначити, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.12.2018 року у справі № 263/15738/16-а.

Разом з тим, 26.04.2018 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №338/855/17, вказав, що аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП.

Колегія суддів резюмує, що матеріали справи не містять однозначних доказів стосовно підтвердження часу та місця вчинення адміністративного правопорушення яке інкримінується позивачу, а відтак оскаржувана постанова не відповідає вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Відповідно до принципу "поза розумним сумнівом", зміст якого сформульований у пункті 43 рішення ЄСПЛ у справі "Кобець проти України" від 14.02.2008, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

У справах "Малофєєва проти Росії" ("Malofeyeva v. Russia", № 36673/04, рішення 30 травня 2003 року) та "Карелін проти Росії" ("Karelin v. Russia", № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

В силу вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

З огляду на викладене колегія суддів переконана, що під час розгляду справи відповідач не довів правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Працівниками Департаменту патрульної поліції допущено порушення процесуального порядку складання постанови, а долучений до матеріалів справи відеозапис не підтверджує факту порушення ОСОБА_1 вимог п. 12.4 Правил дорожнього руху України, а відтак вчинення ним адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП, а також не доводить обставин, на які посилається відповідач, у зв`язку з чим не може бути визнаний належним, допустимим та достатнім доказом у даній справі.

Зважаючи на вищенаведене, відсутність належних доказів, які б підтверджували наявність вини позивача у вчиненому адміністративному правопорушенні, враховуючи те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях та всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, апеляційний суд дійшов висновку, що винесена постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є неправомірною та підлягає скасуванню.

В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права.

Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Корецького районного суду Рівненської області від 11 серпня 2026 року у справі №563/690/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя Т. М. Димарчук

судді Р. М. Москаль

П. І. Сало

Повне судове рішення складено 25.09.26