Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації
Дата: 23 вересня 2026 р.
Справа: №380/19984/25
Суддя: Довга Ольга Іванівна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/19984/25 пров. № А/857/12137/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року (головуючий суддя Мричко Н.І., м.Львів) у справі №380/19984/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,-
В С Т А Н О В И В:
06.10.2025 року позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.09.2025 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, в особливий період та направлення для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України; визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 23.09.2025 №273 в частині зарахування солдата ОСОБА_1 з 23 вересня 2025 року до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Позов обґрунтовує тим, що 23.09.2025 року позивач з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 для подачі документів на продовження відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Проте, цього ж дня начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 виніс наказ №1897 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», згідно з яким призвав позивача на військову службу під час мобілізації, в особливий період та направив до Військової частини. Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 від 23.09.2025 №273 позивач зарахований до списків особового складу Військової частини та на всі види забезпечення. Позивач вважає дії відповідачів протиправними, оскільки як військовозобов`язаний відповідно до абзацу 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 23.09.2025 №1897 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.
У задоволені інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, ІНФОРМАЦІЯ_2 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що станом на 23.09.2025 позивач не мав чинної відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а тому підлягав призову на загальних підставах. Наказ № 1897 від 23.09.2025 прийнято в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначені законами України, з дотриманням вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Крім того, рішення суду оскаржив і позивач. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не врахував, що позовна вимога про скасування наказу №273 від 23.09.2025 є похідною від основної позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 №1897 від 23.09.2025. У зв`язку з встановленням судом протиправності наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 №1897 від 23.09.2025, в частині призову позивача на військову службу, протиправним є також і наказ Військової частини НОМЕР_1 №273 від 23.09.2025 про зарахування солдата ОСОБА_1 з 23 вересня 2025 року до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. Встановлення судом факту незаконного призову позивача на військову службу під час мобілізації свідчить про протиправність таких наказів відповідача (в/ч НОМЕР_1 ), а тому має наслідком їх скасування. Просить скасувати частково рішення суду першої інстанції в частині «У задоволенні інших позовних вимог відмовити» щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 23.09.2025 № 273 в частині зарахування солдата ОСОБА_1 з 23 вересня 2025 року до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та хвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відзиви на апеляційні скарги подані не були. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Відповідно до електронного військово-облікового документу із мобільного застосунку «Резерв+», сформованого 20.08.2025, ОСОБА_1 є військовозобов`язаним із правом відстрочки до 26.09.2025, тип відстрочки: пункт 13 частина 1 статті 23.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 23.09.2025 №1897 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» ОСОБА_1 призваний на військову службу та направлений для проходження військової служби до військової частини.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) від 23.09.2025 №273, ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення
Позивач вважаючи рішення щодо його призову протиправними у зв`язку з наявністю відстрочки від призову звернувся до суду першої інстанції з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, не довели ті обставини, на яких ґрунтуються їхні заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до статті 1 цього Закону передбачає, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Окрім цього, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Згідно з частиною 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Згідно з частиною 1 статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Аналіз наведеного вище вказує на те, що громадяни України проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом. Військова служба за призовом під час мобілізації, в особливий період, належить до військової служби за призовом.
У свою чергу, військовозобов`язані які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Як вбачається з військово-облікового документа Резерв+, сформованого 20.08.2025, військовозобов`язаний ОСОБА_1 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 , має відстрочку до 26.09.2025, тип відстрочки: пункт 13 частина 1 статті 23.
Однак, 23.09.2025 начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) видав наказ №1897 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», згідно з яким, ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації та направлений для проходження військової служби до військової частини.
Апеляційний суд зауважує, що строк дії наданої позивачу відстрочки не завершився, остання не анульована/не скасована, і була дійсною на час призову позивача на військову службу. Будь-яких доказів зворотного жодним із відповідачів суду не надано і матеріали справи не містять.
З огляду на встановлені обставини, апеляційний суд вважає, що позивач станом на 23.09.2025 не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, позаяк до 26.09.2025 на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мав відстрочку від мобілізації.
Відтак, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 23.09.2025 №1897 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 23.09.2025 №273 в частині зарахування солдата ОСОБА_1 з 23 вересня 2025 року до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, апеляційний суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріали справи, позивач з 23.09.2025 зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 і, відповідно, з 23.09.2025 набув статусу військовослужбовця.
Колегія суддів звертає увагу, що після видання наказу про зарахування позивача до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.
Апеляційний суд зауважує, що ані Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», ані Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 10.12.2008 № 1153/2008 не передбачено звільнення чи виключення з військової служби шляхом скасування наказів про призов.
Відтак, суд апеляційної інстанції констатує - враховуючи те, що позивач зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та приступив до виконання службових обов`язків за посадою, тому скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 23.09.2025 №273 без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача.
Водночас, апеляційний суд зазначає, що позивач, як діючий військовослужбовець, має право за наявності підстав, регламентованих статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» ініціювати питання про звільнення з військової служби шляхом подання відповідно рапорту до керівництва Військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
апеляційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року у справі № 380/19984/25 – без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар
Оригінал: reyestr.court.gov.ua