Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №380/5760/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/5760/26 пров. № А/857/32539/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Іщук Л. П.,

суддів – Обрізка І.М., Пліша М.А.,

за участю секретаря судового засідання – Вербінець Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року (головуючий суддя Брильовський Р.М., м. Львів) у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Трускавецької міської ради, міського голови Кульчинського Андрія Богдановича про визнання протиправним рішення, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Трускавецької міської ради, міського голови Кульчинського Андрія Богдановича, в якому просить визнати протиправним та скасувати розпорядження міського голови Кульчинського Андрія Богдановича №56-ос від 25.02.2026 про звільнення ОСОБА_1 17.03.2026 з посади головного спеціаліста інспектора відділу ДАБК Трускавецької міської ради; поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста інспектора відділу державного архітектурно-будівельного контролю Трускавецької міської ради на п`ять років до 17.03.2031 до настання граничної вікової межі перебування на службі в органах місцевого самоврядування; стягнути з виконавчого комітету Трускавецької міської ради на користь головного спеціаліста, інспектора відділу ДАБК Кіндракевич Валентини Володимирівни середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.03.2026 до дня поновлення на роботі.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що на момент її звільнення 17.03.2026 у зв`язку з досягненням граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування набрав чинності 11.03.2026 Закон України 4782-ІХ від 11.02.2026, яким були внесені зміни у частину першу та частину другу статті 18 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування”, де визначено, що на період військового стану та два роки після закінчення граничну вікову межу перебування на службі в органах місцевого самоврядування підвищено на п`ять років. Вважає, що відповідно до ст. 18 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування”, яка діяла на час звільнення - 17.03.2026, суб`єкт призначення має ухвалити рішення (оформивши його наказом або розпорядженням) про застосування їй підвищеної вікової межі.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Під час апеляційного розгляду позивач підтримала апеляційну скаргу.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився. Суд ухвалив провести апеляційний розгляд за відсутності відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши докази, які є в матеріалах справи, та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 прийнята на посаду головного спеціаліста, інспектора відділу архітектурно-будівельного контролю Трускавецької міської ради з 15.04.2016 з оплатою праці згідно з штатним розписом.

25.02.2026 міський голова ОСОБА_2 прийняв розпорядження №56-ос “Про звільнення ОСОБА_3 ”, котрим звільнив ОСОБА_1 з 17 березня 2026 року з посади головного спеціаліста інспектора відділу ДАБК Трускавецької міської ради у зв`язку з досягненням граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 досягла граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування – 65 років.

13.03.2026 позивач звернулася з заявою до міського голови ОСОБА_2 , в якій просила скасувати розпорядження міського голови №56-ос від 25.02.2026 про її звільнення у зв`язку з досягненням граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування та просила видати розпорядження про збільшення їй граничної вікової межі перебування її на службі в органах місцевого самоврядування на 5 років.

Позивач, вважаючи протиправним розпорядження міського голови ОСОБА_2 №56-ос від 25.02.2026 про її звільнення, звернулася до суду із цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що повноваження міського голови стосовно продовження посадовій особі органу місцевого самоврядування строку перебування на службі в органах місцевого самоврядування є дискреційними та є виключною компетенцією і повноваженнями міського голови.

Суд першої інстанції зауважив, що відповідне розпорядження приймається міським головою з урахуванням принципу доцільності та необхідності продовження роботи особою, що досягла 65- річного віку, виключно у зв`язку із потребами служби.

Переглядаючи це судове рішення в апеляційному порядку, колегія суддів виходить з наступного.

Правовідносини з приводу проходження публічної служби в органах та на посадах місцевого самоврядування унормовані, насамперед, приписами Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування” від 7 червня 2001 року №2493-III (далі – Закон №2493-III).

Відповідно до ст. 1 Закону №2493-III служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Відповідно до статті 2 Закону №2493-III посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст.20 Закону №2493-III передбачено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України, а також у разі, зокрема досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).

Відповідно до статті 18 Закону №2493-III граничний вік перебування на службі в органах місцевого самоврядування становить 65 років. Ці обмеження не поширюються на посадових осіб місцевого самоврядування, які обираються або затверджуються на відповідні посади.

Термін перебування на службі в органах місцевого самоврядування може бути продовжено, але не більш як на 5 років за рішенням сільського, селищного, міського голови, голови районної, районної у місті, обласної ради. Рішення про продовження строку перебування на службі в органах місцевого самоврядування приймається головою відповідної ради щороку, але не більш як до досягнення посадовою особою місцевого самоврядування 70-річного віку.

Законом України "Про внесення змін до статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації деяким категоріям громадян" № 4782-IX від 11.02.2026 розділ VII "Прикінцеві положення" Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" доповнено пунктом 4 такого змісту: "4. Установити, що тимчасово, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та протягом двох років після його припинення чи скасування: гранична вікова межа перебування на державній службі, встановлена частиною четвертою статті 83 Закону України "Про державну службу", застосовується з урахуванням підвищення такої межі на п`ять років; гранична вікова межа перебування на службі в органах місцевого самоврядування, встановлена частинами першою і другою статті 18 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", застосовується з урахуванням підвищення такої межі на п`ять років. Застосування положень цього пункту здійснюється за рішенням відповідного суб`єкта призначення".

Таким чином, колегія суддів констатує, що з набранням чинності Законом України № 4782-IX граничний вік перебування на службі в органах місцевого самоврядування застосовується з урахуванням підвищення такої межі на п`ять років. Разом з цим, застосування цих положень здійснюється за рішенням відповідного суб`єкта призначення.

Правову позицію щодо віку Конституційний Суд України висловив у рішенні від 18.04.2000 № 5-рп/2000 (справа про віковий ценз), в якому стверджується, що встановлення Конституцією України та законами України певних кваліфікаційних вимог до віку не порушує конституційного принципу рівності (стаття 24 Конституції України), адже всі громадяни, які відповідають конкретним кваліфікаційним вимогам, мають право займати відповідні посади (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини); критерієм у законодавчому встановленні кваліфікаційних вимог до віку є доцільність (абзац шостий пункту 2 мотивувальної частини).

У рішенні від 16.10.2007 у справі № 8-рп/2007 (справа про граничний вік перебування на державній службі та на службі в органах місцевого самоврядування) Конституційний Суд України дійшов висновків про те, що граничний вік перебування на державній службі та на службі в органах місцевого самоврядування фактично є пенсійним віком для цієї категорії працівників; встановлення законодавцем граничного віку перебування на відповідній службі є питанням соціальної або економічної доцільності. Особливі правила та умови, засновані на специфічних вимогах до праці, не обмежують право на працю і гарантію рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що продовження служби в органах місцевого самоврядування понад граничний вік є правом суб`єкта призначення, а не його обов`язком і після досягнення особою граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування така особа може бути залишена на службі тільки за умови, якщо суб`єкт призначення матиме відповідне волевиявлення.

Повертаючись до обставин даної справи, колегія суддів зазначає, що предметом даного спору є розпорядження міського голови ОСОБА_2 №56-ос від 25.02.2026 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста інспектора відділу ДАБК Трускавецької міської ради.

Як вбачається з оскаржуваного розпорядження, позивача звільнено на підставі п. 20 ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ч. 1 ст. 18 та абз. 6 ч. 1 ст. 20 Закону №2493-III, ст. 24 Закону України «Про відпустки» у зв`язку з досягненням граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування.

Підставу звернення із даним позовом обґрунтовано тим, що відповідно до ст. 18 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування”, яка діяла на час звільнення позивача, суб`єкт призначення мав ухвалити рішення про застосування до позивача підвищеної вікової межі.

Пунктом 4 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" передбачено, що гранична вікова межа перебування на службі в органах місцевого самоврядування, встановлена частинами першою і другою статті 18 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", застосовується з урахуванням підвищення такої межі на п`ять років, а застосування положень цього пункту здійснюється за рішенням відповідного суб`єкта призначення.

Тобто, положення статті 18 Закону №2493-III щодо припинення служби в органах місцевого самоврядування у разі досягнення посадовою особою місцевого самоврядування 65-річного віку є імперативними та у разі неприйняття головою відповідної ради рішення про продовження строку перебування на службі в органах місцевого самоврядування є безумовною підставою для звільнення такої особи у визначену дату.

Колегія суддів зазначає, що згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому суб`єкт призначення має можливість обирати одне з допустимих рішень. Тобто, продовження граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування є правом голови відповідної ради, а не його обов`язком.

Повноваження міського голови стосовно продовження посадовій особі органу місцевого самоврядування строку перебування на службі в органах місцевого самоврядування є дискреційними, а отже бажання особи продовжити службу після досягнення нею 65-річного віку не є підставою для продовження служби в органах місцевого самоврядування після досягнення нею граничного віку перебування на службі.

Суд першої інстанції підставно виснував, що оскаржуване розпорядження винесено на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обгрунтовано, розсудливо та пропорційно і колегія суддів погоджується з таким висновком.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про те, що після її звернення до відповідача із заявою про прийняття рішення про продовження її перебування на посаді у зв`язку з внесенням змін до законодавства, міський голова не прийняв жодного рішення і її було звільнено на виконання розпорядження від 25.02.2026, оскільки предметом спору є правомірність саме цього розпорядження, а з позовом про визнання протиправною бездіяльності щодо нерозгляду її заяви ОСОБА_1 не зверталась.

Інших доводів, які б спростовували існування законних підстав для звільнення позивача у зв`язку із досягненням 65-річного віку, нею не наведено.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що відповідач, як суб`єкт призначення, при розгляді питання щодо припинення позивачем служби в органах місцевого самоврядування діяв у межах повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені законодавством.

Інші доводи та аргументи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 310, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року у справі № 380/5760/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л. П. Іщук

судді І. М. Обрізко

М.А. Пліш

Повне судове рішення складено 23 вересня 2026 року