Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №520/5656/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 р. Справа № 520/5656/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків, повний текст складено 15.04.26 по справі № 520/5656/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту – ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач, пенсійний орган), в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 недоодержаної її чоловіком за життя частини пенсії;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 недоодержану її чоловіком за життя частину пенсії в сумі 479841,15 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначила про допущення відповідачем протиправної бездіяльності, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 суми недоотриманої після смерті її чоловіка – ОСОБА_2 пенсії в розмірі 479841,15 грн, яка була нарахована на виконання рішень Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2021 по справі №520/16333/21, від 27.10.2022 по справі № 520/7989/22, від 23.10.2023 по справі № 520/21280/23, від 23.05.2024 по справі № 520/3787/24 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2025 по справі № 520/9709/24, але не виплачена йому за життя.

З урахуванням того, що позивач є дружиною померлого пенсіонера, проживала разом з ним на день його смерті та звернулась до відповідача з дотриманням строків, передбачених законом, наполягала на наявності у неї права на отримання нарахованої, але не виплаченої її чоловіку у зв`язку з його смертю вказаної суми пенсії.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 у справі № 520/5656/26 позов - задоволено частково.

Зроблено вихід за межі позову.

Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у виплаті ОСОБА_1 недоотриманої за життя частини пенсії померлого чоловіка - ОСОБА_2 , оформлену листом від 16.02.2026 року № 2000-0902-7/50088.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 479.740,15 грн боргу з пенсії, нарахованої ОСОБА_2 на виконання судових рішень у справах №520/16333/21, № 520/7989/22, № 520/21280/23, № 520/3787/24, № 520/9709/24 без застосування норм затвердженого постановою КМУ від 14.07.2025р. № 821 Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень.

Позов у решті вимог - залишено без задоволення.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код - 14099344; місцезнаходження - 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання - АДРЕСА_1 ; р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 ) 1.331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його необґрунтованість, незаконність та порушення судом норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 по справі № 520/5656/26 в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про відсутність в діях пенсійного органу будь-яких ознак протиправності, оскільки нарахування невиплаченої пенсії боржником виконано, а її виплата пенсіонеру можлива лише за наявності відповідного фінансування, що забезпечується центральним органом виконавчої влади – Пенсійним фондом України.

Наполягав, що відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства та в межах покладених обов`язків вжито всі можливі заходи з виконання рішень судів. У свою чергу, невиконання таких рішень в частині здійснення фактичної виплати заборгованості за попередній період обумовлене необхідністю дотримуватись Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 р. № 821 (далі – Порядок № 821).

Позивач у надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу заперечувала проти викладених у ній доводів, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Вважала безпідставними посилання відповідача на приписи Порядку № 821, так як абзацом 2 пункту 1 вказаного Порядку чітко передбачено, що його дія не поширюється на виплату перерахованих пенсій за рішеннями суду, яеі набрали законної сили до набрання чинності цим Порядком. До того ж, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 по справі № 320/51895/25 зазначений порядок визнаний протиправним та нечинним.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дружиною померлого ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про одруження від 19.03.2004 серії НОМЕР_2 .

На підставі рішень Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2021 у справі № 520/16333/21, від 27.10.2022 у справі № 520/7989/22, від 23.10.2023 у справі № 520/21280/23, від 23.05.2024 у справі № 520/3787/24 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2025 у справі № 520/9709/24 ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , були нараховані до пенсії та належали до виплати, але не були виплачені, наступні суми: 274388,15 грн, 125533,13 грн, 32896,36 грн, 31971,90 грн, 15716,66 грн. Загальна сума заборгованості становила 480 506,20 грн.

31.10.2025 ОСОБА_2 за рішенням суду по справі № 520/16333/21 була виплачена лише сума 187,35 грн.

Дані обставини визнані відповідачем у відзиві на позов.

На підставі особистої заяви позивача від 19.11.2025 до електронної пенсійної справи ОСОБА_2 внесено інформацію про наявність спадкоємця. Позивачу, як спадкоємиці померлого пенсіонера відповідачем у грудні 2025 року було виплачено 374,70 грн, у лютому 2026 року - 103,00 грн, у березні 2026 року - 101,00 грн,.

Отже, загальна сума нарахованої за зазначеними вище рішеннями суду, але недоодержаної ОСОБА_2 за життя частини пенсії, на даний час становить 479740,15 грн, яка залишилася невиплачено у зв`язку з його смертю.

Позивач 05.02.2026 звернувся до відповідача із заявою про виплату недоодержаної пенсії померлого чоловіка - ОСОБА_2 відповідно до вимог статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

За наслідками розгляду заяви позивача ГУ ПФУ листом від 16.02.2026 № 9788-8234/М-05/8-2000/26 відмовлено позивачу у виплаті недоодержаної пенсії померлого чоловіка.

Не погодившись із такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною відмову ГУ ПФУ в Харківській області у виплаті ОСОБА_1 недоотриманої за життя частини пенсії померлого чоловіка - ОСОБА_2 , оформлену листом від 16.02.2026 № 2000-0902-7/50088, суд першої інстанції оцінивши добуті у справі докази у їх сукупності та взаємозв`язку за правилами статей 72-78, 90, 211 КАС України, перевіривши доводи процесуальних документів сторін оціненими доказами та змістом належних норм права, дійшов переконання про те, що у межах спірних правовідносин суб`єктом владних повноважень не забезпечено дотримання вимог частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, позаяк на спірні правовідносини з виконання судового рішення, яке набрало законної сили до набуття чинності нормами Порядку № 821, безпідставно поширені положення останнього.

З огляду на те, що у спірних правовідносинах поведінка владного суб`єкта носила активний характер, оскільки відмова адміністративного органу у виплаті заявнику недоотриманих за життя сум пенсії її чоловіка була оформлена листом, існування якого свідчить як про закінчення процедури розгляду і вирішення звернення заявника, і є перешкодою для вчинення за цим зверненням будь-яких волевиявлень управлінського характеру, так і про обрання владним суб`єктом активного способу поведінки у спірних правовідносинах, суд виключив її кваліфікацію у якості протиправної бездіяльності.

Суд вважав, що вимога про стягнення коштів також не підлягає до задоволення, позаяк не виключає порушення інтересів невизначеного кола суб`єктів права - пенсіонерів на своєчасне та повне отримання поточних платежів.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення переглядається в частині задоволення позову), колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини в сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII (далі – Закон № 2262-ХІІ).

Статтею 61 Закону № 2262-ХІІ визначено, що суми пенсії, які підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

За змістом частини 3 вказаної статті, зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 № 3-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Абзацом 3 пункту 4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 року за № 135/13402, передбачено, що заява про виплату недоодержаної пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера подається членом його сім`ї до органів, що призначають пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.

В силу абзацу 1 пункту 2.26 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, для виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки, документ, що посвідчує особу заявника. Члени сім`ї надають паспорт або інші документи, які підтверджують проживання з пенсіонером на день його смерті.

Тобто, суми недоодержаної пенсії виплачуються членам сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, якщо відповідне звернення надійшло не пізніше 6 місяців після смерті.

З наявного в матеріалах справи свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 (а.с. 34) колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 перебувала з померлим ОСОБА_2 у шлюбі з 19.03.2004.

Отже, в силу приписів статті 61 Закону № 2262-ХІІ позивач є особою, яка має право на виплату недоотриманої пенсії її чоловіка.

Відповідачем не заперечується, що ГУ ПФУ в Харківській області за життя пенсіонера ОСОБА_2 було проведено перерахунок його пенсії та донараховано заборгованість пенсії в сумі 479841,15 грн, яка однак залишилася не виплаченою.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що вказана сума у розмірі 479841,15 грн, за виплатою якої ОСОБА_1 16.03.2026 звернулася до відповідача, як дружина померлого пенсіонера з числа військовослужбовців, яка має право на одержання такої суми пенсії, є заборгованістю з виплати пенсії, яка виникла внаслідок перерахунку пенсії ОСОБА_2 на виконання рішення суду, а тому у розумінні статті 61 Закону № 2262-ХІІ є саме сумою пенсії, яка підлягала виплаті позивачу.

Водночас, на переконання відповідача, на вказану суму заборгованості поширюються приписи Порядку № 821, а тому виплата такої здійснюватиметься у межах та спосіб, визначений Порядком № 821.

Разом з цим, колегія суддів зауважує, що в силу абзацу 2 пункту 1 Порядку № 821, дія цього Порядку не поширюється на забезпечення виконання грошових зобов`язань, що здійснюються відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення виконання рішень суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2021 р. № 902 (Офіційний вісник України, 2021 р., № 70, ст. 4433), судових рішень, що виконуються негайно відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України у межах суми стягнення за один місяць, виплату перерахованих пенсій за рішеннями суду, що набрали законної сили до набрання чинності цим Порядком, а також виплату нарахованих на виконання рішень суду, що набрали законної сили, пенсій за минулий час внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували/задекларували місце проживання (перебування) на контрольованій Україною території, що здійснюється відповідно до Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 р. № 1165 (Офіційний вісник України, 2021 р., № 89, ст. 5757).

Отже, положення Порядку № 821 не поширюються на виплату перерахованих пенсій за рішеннями суду, які набрали законної сили до набрання ним чинності.

З огляду на те, що Порядок № 821 набрав законної сили 17.07.2025, тобто після набрання законної сили рішеннями Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2021 по справі № 520/16333/21, від 27.10.2022 по справі № 520/7989/22, від 23.10.2023 по справі № 520/21280/23, від 23.05.2024 по справі № 520/3787/24 та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2025 по справі № 520/9709/24, його застосування у спірних правовідносинах є протиправним.

Крім того, колегією суддів встановлено, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 по справі № 320/51895/25, залишеним без змін постановами Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2026 та Верховного суду від 10.09.2026, серед іншого, визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень».

За висновками Верховного Суду положення Порядку № 821 фактично порушують права позивача на справедливий суд в частині виконання судового рішення, яке гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 55 Конституції України.

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України в рішенні від 25.12.1997 №9-зп зазначив, що положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.

Частина перша статті 55 Конституції України відповідає зобов`язанням України, які виникли, зокрема, у зв`язку з ратифікацією Україною Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Рим, 1950 рік), що згідно зі статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Згідно з положеннями статті 129 Конституції України однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Зазначені норми Основного Закону України знайшли своє втілення у процесуальному законодавстві, зокрема у статті 14 КАС України, відповідно до положень якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Колегія суддів наголошує, що принцип обов`язковості судових рішень як одну з основних засад судочинства закріплено також у статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Означений принцип поширюється на осіб, що брали та не брали участь у справі, якщо судове рішення впливає на їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Однак за обставинами цієї справи, внаслідок застосування відповідачем Порядку № 821 судове рішення, ухвалене на користь чоловіка позивача, не виконується, визначена судом пенсія у відповідному розмірі спадкоємиці не сплачується, а лише обліковується органом Пенсійного фонду, як заборгованість за рішенням суду відповідно до вимог Порядку № 821, затвердженого оскаржуваною постановою.

З метою реалізації положень статті 129-1 Конституції України Верховна Рада України прийняла Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (далі - Закон №4901-VI, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною другою статті 6 Закону №1404-VIІІ рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Закон № 4901-VI встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом №1404-VIІІ, та особливості їх виконання.

Частиною другою статті 6 Закону №1404-VIІІ встановлено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Аналіз наведених положень свідчить, що означеними законами врегульовано порядок виконання судових рішень, у тому числі тих, боржником за якими є державний орган.

За процедурою, встановленою статтею 3 Закону № 4901-VI, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом № 1404-VIІІ, із заявою про виконання рішення суду разом із документами та відомостями, необхідними для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

За правилами, встановленими частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI, перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 4901-VI встановлена черговість погашення заборгованості за рішеннями суду, де зазначено, що в першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних виплат.

За приписами абзацу другого частини другої статті 3 Закону № 4901-VI разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Отже, за змістом наведених норм Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями визначати лише перелік документів та відомостей, які додаються до заяви стягувача при зверненні останнього до уповноваженого органу Державної казначейської служби України.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, сформульованими у постанові від 26.05.2021 у справі № 640/5248/19.

Разом з цим, всупереч наведеним нормам Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 821, якою затвердив Порядок № 821, який фактично встановлює правила погашення заборгованості за судовими рішеннями у сфері пенсійних виплат через черговість і обмеження асигнувань, що фактично призводить до відтермінування або часткового виконання остаточних судових рішень та порушує принципи верховенства права й обов`язковості судового рішення. Приписи Порядку № 821 встановлюють додаткові умови та часові параметри для отримання соціальної виплати у належному розмірі особами, порушені права яких були захищені у судовому порядку, що ставить обов`язковість виконання судового рішення у залежність від обсягів бюджетного фінансування, що суперечить конституційній нормі, за якою порядок виконання судового рішення визначається законом, і не може бути змінений підзаконним актом.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19.03.1997, заява № 18357/91), Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина судового процесу для цілей статті 6.

У рішенні від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (другий абзац підпункту 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.11.2018 №10-р/2018).

Водночас, ані Конституцією України, ані законами України, не наділено Кабінет Міністрів України повноваженнями з визначення порядку виплати пенсій, зокрема, на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, адже положеннями статті 129-1 Основного Закону чітко та безальтернативно закріплено, що порядок виконання судових рішень визначається законом.

За висновками судів у справі № 320/51895/25, Порядком, затвердженим постановою № 821, звужено джерела виплати пенсій на виконання судових рішень до меж бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету / помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету, що не передбачено положеннями законодавчих актів вищої юридичної сили, а саме: Конституції України та законів №1404-VIІІ та № 4901-VI, якими врегульовано порядок виконання судових рішень, у тому числі тих, боржником за якими є державний орган (у даному випадку ПФУ).

Колегія суддів Верховного суду констатувала, що застосування до позивача положень Порядку № 821, затвердженого оскаржуваною Постановою № 821, призводить до обмеження конституційних прав позивача на соціальний та судовий захист і на обов`язковість виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Колегія суддів наголошує, що в силу позиції Верховного Суду, сформованої у постановах від 19.08.2022 у справі № 160/4933/20 та від 18.12.2025 у справі № 320/31536/23, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися принципів публічного права, зокрема діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії (приймати рішення), не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Такі дії (бездіяльність), щонайменше свідчать про порушення визначених пунктами 3, 5, 8 частини другої статті 2 КАС України критеріїв (обґрунтовано, добросовісно, пропорційно), якими повинен керуватися суб`єкт владних повноважень, і, як видається, останні не були спрямовані на реальне виконання судового рішення.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у виплаті ОСОБА_1 недоотриманої за життя частини пенсії померлого чоловіка - ОСОБА_2 , оформленої листом від 16.02.2026 № 2000-0902-7/50088 та наявність підстав для її скасування.

Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

За таких обставин, з огляду на відсутність апеляційної скарги позивача, колегія суддів не вбачає підстав для зміни обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 479740,15 грн боргу з пенсії, нарахованої ОСОБА_2 на виконання судових рішень у справах №520/16333/21, №520/7989/22, №520/21280/23, №520/3787/24, №520/9709/24 без застосування норм затвердженого постановою КМУ від 14.07.2025р. №821 Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 по справі № 520/5656/26 в частині задоволення позову - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій