Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №402/1415/25 — Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 402/1415/25

2/214/1951/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11 вересня 2026 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі головуючого судді Фролової Н.М., за участю секретаря судового засідання Сліпенької Л.В., представника позивача Ременюк Т.О., представника відповідача Ратушної О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Кривий Ріг цивільну справу за позовом Акціонерного Товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне Товариство «Сенс Банк» звернулося до Благовіщенського районного суду Кіровоградської області з позовом (який згодом уточнили) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просять: стягнути з відповідача, яким(якою) є: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код – НОМЕР_1 - на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк», 03150, м. Київ, вулиця Велика Васильківська, 100, МФО 300346, код ЄДРПОУ 23494714, п/р № НОМЕР_2 , заборгованість за кредитним договором № 123/07-ІК/013 від 21.06.2007 року розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішення суду яка станом на 23.02.2022 року становить - 226 106,51 грн., та складається з: сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість 46 858,16 грн. Сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість 179 248,35 грн., а також судовий збір у сумі 2713,28 грн.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що 21.06.2007 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_1 , уклали договір кредиту № 123/07-ІК/013. Рішенням №5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року, було припинено Акціонерне Товариство «УКРСОЦБАНК» шляхом приєднання до Акціонерного Товариства «АЛЬФА-БАНК» де в п.п.1.2. визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», виникає у Акціонерного Товариста «Альфа-Банк» з 15 жовтня 2019 року. Відповідно до умов кредитного договору кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 60 000,00 дол.США. 12.08.2022 року Позачерговими Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статуту Акціонерного товариства «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції. 30.11.2022 року були внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме - змінено найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк». Відповідно до договору, відповідач зобов`язується в порядку та на умовах, що визначені договором повертати кредит, виплачувати проценти за користуванням кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатком №1 до нього – графіком погашення кредиту. Відповідно до виконавчого напису Дніпровського районного суду м. Києва від 13.09.2011 року, справа №6-3396/11 на користь АТ «Укрсоцбанк» було стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором №123/07-ІК/013 від 21.06.2007 року, в розмірі 567 643,18 грн. Таким чином, в результаті не виконання рішення суду та умов договору у відповідача виникла заборгованість розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішенням суду яка станом на 23.02.2022 року становить – 226 106,51 грн., та складається з: Сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість 46858,16 грн. Сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість 179248,35 грн.

Враховуючи зазначене позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача вказану заборгованість, задовольнивши позов у повному обсязі.

Ухвалою судді Благовіщенського районного суду Кіровоградської області від 19 листопада 2025 року цивільну справу за позовом Акціонерного Товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, передано за підсудністю до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Ухвалою судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 грудня 2025 цивільну справу прийнято та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

02.03.2026 року ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області позовну заяву Акціонерного Товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без руху, та надано позивачу та його представнику п`ятиденний строк з дня вручення позивачу копії ухвали для усунення недоліків.

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20.04.2026 року відкладено розгляд справи та витребувано докази.

23.03.2026 року через модуль підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» від представника відповідача Ратушної О.В., надійшов відзив на позовну заяву в якому остання просить: поновити відповідачу строк для надання відзиву, враховуючи усунення позивачем недоліків позовної заяви та надання розрахунку ціни позову вже після відкриття провадження; врахувати доводи відповідача, які викладені в цьому відзиві, та відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Посилаючись на те, що припинення основного зобов`язання в силу закону (позасудове звернення стягнення на іпотеку), а саме: 21.06.2007 р. в забезпечення кредиту укладено іпотечний договір щодо 4-кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Перехід права власності: 30.09.2013 р. ПАТ «Укрсоцбанк» скористалося іпотечним застереженням та зареєструвало за собою право власності на квартиру в рахунок погашення боргу (Свідоцтво нотаріуса Рукавіцина І.А. № 1717, запис у ДРРП № 12091274). Згодом, 24.04.2014 р., банк продав цю квартиру. Нормативна база: Відповідно до ч. 4 ст. 36 та ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.02.2022 р. у справі № 761/36873/18 (пп. 8.15–8.20, 8.26, 8.27) зазначила, що позасудове звернення стягнення повністю погашає всі вимоги кредитора до боржника незалежно від співвідношення вартості майна та розміру боргу. Щодо неможливості нарахування 3% річних та інфляційних на «натуральне зобов`язання» представник відповідача зазначає, що позивачем втрачено строк примусового виконання: Виконавчий лист у справі № 6-3396/11 від 13.09.2011 р. було повернуто стягувачу 16.03.2016 р. Строк його пред`явлення до виконання (1 рік) закінчився ще 14.09.2012 р. Заяви про поновлення цього строку в порядку ст. 433 ЦПК України банк не подавав. Правова природа натурального зобов`язання: Об`єднана палата КЦС Верховного Суду у постанові від 06.03.2019 р. у справі № 757/44680/15-ц роз`яснила, що зобов`язання, вимога за яким не може бути захищена у примусовому порядку, є натуральним. Щодо застосування ст. 625 ЦК України представником зазначено, що Нараховувати 3% річних та інфляційні втрати можна виключно на зобов`язання, яке підлягає примусовому виконанню. Натуральне зобов`язання не передбачає права кредитора на такі нарахування. Представник відповідача зазначає, що позивач подаючи позов лише про стягнення нарахувань за ст. 625 ЦК України без позову про стягнення основного боргу, банк намагається обійти інститут позовної давності (постанови ВС у справах № 569/12918/16-ц, № 442/398/15-ц, № 554/9126/20 від 13.03.2023). Окрім того представником зазначено, про відсутність допустимих доказів заборгованості та некоректність розрахунку, а саме: відсутність виписок: Банк не надав виписки з особового рахунку відповідача, яка є єдиним належним доказом здійснення фінансових операцій (постанови Київського апеляційного суду від 10.12.2024 у справі № 358/131/24 та від 29.11.2024 у справі № 754/3589/24). Арифметика розрахунку: Банк порушив ч. 2 ст. 625 ЦК України: замість нарахування інфляційних втрат на фіксовану прострочену суму (315 150,70 грн), банк щомісячно збільшував базу нарахування на суму раніше нарахованих інфляційних втрат («інфляція на інфляцію»), що є протиправним. З огляду на вище викладене представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог позивачу.

15.04.2026 року через модуль підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких зазначено, що 21.06.2007 року: Між АКБ «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 123/07-ІК/013 про надання кредиту у розмірі 60 000,00 дол. США на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання. 13.09.2011 року Дніпровський районний суд м. Києва у справі № 6-3396/11 ухвалив рішення про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у розмірі 567 643,18 грн. 23.11.2011 року відкрито виконавче провадження. В його межах реалізовано предмет іпотеки та стягнуто 297 050,00 грн. Через недостатність коштів виконавчий лист із залишком боргу повернуто стягувачу. 27.02.2017 року Саксаганським ВДВС м. Кривий Ріг повторно відкрито виконавче провадження на залишок заборгованості у розмірі 276 669,61 грн. 15.10.2019 року АТ «Укрсоцбанк» припинено шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк» (рішення № 5/2019), яке є його правонаступником (надалі перейменовано в АТ «Сенс Банк»). У зв`язку з триваючим невиконанням рішення суду, позивач нарахував суми на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України станом на 23.02.2022 року на загальну суму 226 106,51 грн: 3 % річних: 46 858,16 грн; Інфляційні витрати: 179 248,35 грн. Представник позивача посилається на статтю 625 ЦК України встановлює загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання та поширюється на всі види грошових зобов`язань. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Нарахування 3% річних та інфляційних втрат є особливою мірою цивільно-правової відповідальності боржника за прострочення, способом захисту майнового права кредитора від знецінення коштів та отримання компенсації за їх утримування. Обов`язок сплати 3% річних та інфляційних витрат існує до моменту усунення порушення і є триваючим зобов`язанням.

Позивач спирається на низку правових позицій вищих судових інстанцій: неприпинення зобов`язання судовим рішенням: Вирішення судом спору про стягнення боргу чи відкриття/закриття виконавчого провадження не припиняє грошового зобов`язання боржника та не позбавляє кредитора права на отримання сум за ч. 2 ст. 625 ЦК України (Постанова ВП ВС від 04.06.2019 у справі № 916/190/18; Постанова ВП ВС від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц).

Нараховані суми за ст. 625 ЦК України стягуються незалежно від наявності вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи процедури примусового виконання (Постанови ВП ВС від 19.06.2019 № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 № 922/3095/18, від 18.03.2020 № 902/417/18). Нарахування за ст. 625 ЦК України можливе і після реалізації права на дострокове стягнення всієї суми кредиту (Постанова ВП ВС від 08.11.2019 № 127/15672/16-ц).

Щодо спростування заперечень відповідача представник позивача зазначає наступне.

Щодо позовної давності та іпотеки: звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація у 2013 році не входять до предмета доказування, оскільки позов подано з інших підстав — за невиконання грошового зобов`язання на підставі ст. 625 ЦК України. Оскільки рішення суду залишається невиконаним, а виконавче провадження відкривалося повторно у 2017 році на залишок боргу (276 669,61 грн), вимога про компенсацію за триваюче прострочення не є задавненою.

Щодо методики розрахунку та експертизи: позивач надав розрахунок на залишок невиконаного зобов`язання. Відповідач у відзиві не спростував наданий розрахунок, контррозрахунку не надав та доказів сплати боргу не подав. Відповідно до правових висновків ВС (Постанови від 23.01.2018 № 755/7704/15-ц, від 03.07.2019 № 204/2217/16-ц, від 11.11.2020 № 723/602/17 та ін.), перевірка й оцінка розрахунку заборгованості є процесуальним обов`язком суду, а не виключно експерта. Висновок експерта не має заздалегідь встановленої сили (ст. 110 ЦПК України), а суд зобов`язаний стягнути доведену суму заборгованості.

18.04.2026 року через модуль підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» від представника відповідача Ратушної О.В., надійшли пояснення з яких вбачається, що втрата права на примусове стягнення («Задавнена вимога» та ст. 625 ЦК України). Хронологія виконавчого провадження: 13.09.2011 / 21.09.2011: Дніпровський районний суд м. Києва видав виконавчий лист № 6-3396/11 про стягнення з відповідача 537 719,61 грн. 23.11.2011 відкрито виконавче провадження № 30112815. 23.04.2013: Державним виконавцем повернуто виконавчий лист стягувачу (п. 8 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження»), стягнувши 297 050,00 грн за рахунок реалізації заставленого майна на прилюдних торгах. Строк пред`явлення: У постанові було визначено строк повторного пред`явлення виконавчого листа до 23.04.2014 року.

Щодо відсутності поновлення строку представником позивача зазначено, що банк пропустив цей строк і не звертався до суду із заявою про його поновлення в порядку ч. 1 ст. 433 ЦПК України.

Банк звернувся з нинішнім позовом майже через 12 років після спливу строку пред`явлення виконавчого листа. За даними виконавчої служби відповідно до листа Саксаганського відділу ДВС від 25.03.2026 № 28.11-34/72507, після квітня 2013 року зазначений виконавчий лист на примусове виконання повторно не надходив. Хоча позивач надав постанову про відкриття ВП № 53480239 від 27.02.2017, за даними АСВП цей лист було повернуто стягувачу 25.07.2018.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 754/511/23 якщо право на примусове виконання рішення суду втрачене через пропуск строку пред`явлення виконавчого документа і відмову (чи відсутність) його поновлення, таке зобов`язання стає натуральним (вимога позбавлена примусового захисту). Після вичерпання можливості примусового стягнення основного зобов`язання норми ч. 2 ст. 625 ЦК України (3% річних та інфляційні втрати) до такої вимоги не застосовуються. Надання кредитору можливості безкінечно подавати позови про стягнення додаткових нарахувань за вимогою, яка втратила примусовий захист, суперечить принципу правової визначеності. Постанова Об`єднаної палати КЦС ВС від 06.03.2019 у справі № 757/44680/15-ц (та постанови ВС у справах № 569/12918/16-ц, № 442/398/15-ц, № 390/880/16-ц, № 554/9126/20) конструкція ст. 625 ЦК України розрахована виключно на зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в примусовому порядку. Пред`явлення кредитором позову про стягнення лише 3% річних та інфляційних втрат за задавненою вимогою (без самого позову про стягнення цієї задавненої вимоги) є спробою обійти інститут позовної давності.

Представником відповідача зазначено, щодо припинення основного зобов`язання через звернення стягнення на іпотеку 21.06.2007 одночасно з кредитним договором укладено іпотечний договір, за яким у заставу банку передано 4-кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (вартістю 388 850,00 грн). 30.09.2013 року ПАТ «Укрсоцбанк» скористалося іпотечним застереженням (ст. 37 ЗУ «Про іпотеку») та набуло право власності на цю квартиру в рахунок виконання основного зобов`язання. Реєстрація та відчуження: 31.11.2013 в Реєстрі речових прав зареєстровано право власності банку (запис № 12091274 від 01.11.2013). У квітні 2014 року банк продав цю квартиру за договором купівлі-продажу за 300 000 грн. Відповідно до ст. 36, 37 ЗУ «Про іпотеку» (у чинній на той час редакції), після завершення позасудового врегулювання шляхом набуття права власності на предмет іпотеки будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними, а зобов`язання припиняється в силу закону. Іпотечний договір не містив умов про право банку стягувати різницю між сумою боргу та вартістю квартири після набуття права власності.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки повністю погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи покриває вартість майна розмір боргу. Саме банк відповідальний за контроль за тим, щоб заборгованість не перевищувала забезпечувальні заходи.

Щодо не підтвердженості розміру боргу та помилки в розрахунку представником зазначено: банк не надав виписок з особового рахунку боржника, які є єдиними первинними бухгалтерськими документами відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Односторонній розрахунок банку не є належним доказом виконання банківських операцій (постанови Київського апеляційного суду від 10.12.2024 у справі № 358/131/24 та від 29.11.2024 у справі № 754/3589/24). Позивач не довів наявність боргу за стандартом «балансу вірогідностей» (постанова ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, рішення ЄСПЛ у справі «Дж. К. та інші проти Швеції»). За ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати нараховуються на базову суму боргу. Банк взяв за основу суму 315 150,70 грн лише у перший місяць, а в подальшому щомісяця безпідставно збільшував базову суму боргу на суму вже нарахованих інфляційних втрат (здійснював складне нарахування/капіталізацію інфляції), що суперечить закону.

Представник відповідача зазначає оскільки основне зобов`язання припинилося ще у 2013 році через іпотеку, а можливість його примусового стягнення остаточно втрачена у 2014 році, будь-які похідні вимоги за ст. 625 ЦК України є безпідставними, а в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила відмовити в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у відзиві.

Заслухавши представника позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд зазначає наступне.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом установлено, 21.06.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений договір кредиту №123/07-ІК/013 згідно якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошових коштів у сумі 60000,00 (шістдесят тисяч) доларів США 00 пентів, зі сплатою 13,50 (тринадцять цілих п`ятдесят сотих) відсотків річних з наступним порядком погашення суми основної заборгованості, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 20.06.2017 року. Згідно з п. 1.3. договору кредиту В якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги, кредитор укладає: 1.3.1. в день укладання цього договору – з позичальником іпотечний договір, за умовами якого позичальник передає кредитору в іпотеку нерухоме майно, а саме: чотирикімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вартість предмету іпотеки за погодженням сторін становить 388850,00 гривень, іпотечний договір підлягає нотаріальному посвідченню, обтяження нерухомого майна іпотекою – реєстрації в Державному реєстрі іпотек, у встановленому порядку, а на відчуження нерухомого майна нотаріусом накладається заборона. П.2.5договору кредиту зазначено, що у разі наявності простроченої заборгованості за кредитом, та несплачених процентів за його використання, погашення заборгованості позичальником за цим договором здійснюється в наступній черговості: прострочена заборгованість за нарахованими процентами; прострочена заборгованість за кредитом; строкова заборгованість за нарахованими процентами; строкова заборгованість за кредитом; пеня за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів; інші штрафні санкції (а.с.35-37).

21.09.2011 року Дніпровським районним судом м. Києва на підставі рішення суду яке набрало законної сили 13.09.2011 року було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований: АДРЕСА_2 , паспорт серія НОМЕР_3 виданий Ульяновським РВ УМВС України в Кіровоградській області 19.02.2000 року) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (м. Київ, вул. Ковпака, 29) – 567643,18 (П`ятсот шістдесят сім тисяч шістсот сорок три) гривні, 18 копійок заборгованості. ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований: АДРЕСА_2 , паспорт серія НОМЕР_3 виданий Ульяновським РВ УМВС України в Кіровоградській області 19.02.2000 року) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (м. Київ, вул. Ковпака, 29) – 6076,43 (Шість тисяч сімдесят шість) гривень, 43 копійки витрат, пов`язаних з вирішенням спору Третейським судом, строк пред`явлення виконавчого листа один рік (а.с.19-20).

Згідно протоколу №2/2022 позачергових загальних зборів акціонерів акціонерного товариства «Альфа-Банк» 12.08.2022 року Позачерговими Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статуту Акціонерного товариства «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції (а.с.38-40).

Рішенням №5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року, було припинено Акціонерне Товариство «УКРСОЦБАНК» шляхом приєднання до Акціонерного Товариства «АЛЬФА-БАНК» де в п.п.1.2. визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», виникає у Акціонерного Товариста «Альфа-Банк» з 15 жовтня 2019 року (а.с.50).

Згідно відомостей зазначених у виконавчому листі у справі №6-3396/11 вказане рішення суду у встановленому законом порядку набрало законної сили та з урахуванням зазначеного судом по справі 21 вересня 2011 року було видано виконавчий лист про стягнення вказаної заборгованості з відповідача. Строк пред`явлення виконавчого листа до виконання один рік, однак дане рішення відповідачем не виконано.

Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №30112815 вбачається, що 23.11.2011 року на підставі виконавчого листа №6-3396 виданого 13.09.2011 року виданого Дніпропетровським судом м. Києва відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсиббанк» заборгованості у сумі 537719,61 грн (а.с.151).

Згідно з постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві ВП №30112815, вбачається, що 23.04.2013 року старшим державним виконавцем Саксаганського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, при примусовому виконанні за виконавчим листом №6-3396 виданий 13.09.2011 Дніпропетровським судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсиббанк» заборгованості у сумі 537719,61 грн, було встановлено, що коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно, стягнуто 297050,00 грн. Постановлено повернути стягувачу виконавчий лист №6-3396, припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення. Виконавчий документ може бути повторно пред`явлено для виконання в строк до 23.04.2014 (а.с.154).

Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №53480239 вбачається, що 27.02.2017 року на підставі виконавчого листа №6-3396/11 виданого 21.09.2011 року виданого Дніпровським районним судом м. Києва відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості у сумі 276669,61 грн (а.с.151).

Як вбачається з відповіді Саксаганського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 25.03.2026 року №28.11-34/72507 згідно перевірки, здійсненою державним виконавцем в Автоматизованій системі виконавчих проваджень та Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень, які містяться у спеціальному розділі АСВП, за весь період дії реєстрів виконавчих проваджень, на виконанні у Саксаганському відділі державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області у період з 23.11.2011 по 23.04.2013 роки перебувало виконавче провадження відносно ОСОБА_1 , а саме: ВП №30112815, з примусового виконання виконавчого листа №6-3396 від 13.09.2011року виданого Дніпровським судом м. Києва щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсоцбанк» коштів в розмірі 537719,61 грн., яке перебувало на виконанні з 23.11.2011 по 23.04.2013 року. В рамках даного виконавчого провадження було реалізовано заставлене майно боржника на прилюдних торгах в рахунок погашення заборгованості по виконавчому документу на суму 297050,00 грн. Керуючись вимогами п.8 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ було повернуто стягувачу. Станом на теперішній час на примусове виконання до Саксаганський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вищезазначений виконавчий документ не надходив (а.с.171-172).

Відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_4 від 30.09.2013 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округо, відповідно до статті 66 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі акту про реалізацію предмета іпотеки, затвердженого Саксаганським відділом державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції 23.04.2013 року, посвідчено, що Публічному Акціонерному Товариству «Укрсоцбанк», належить на праві власності майно, що складається з: чотирикімнатної квартири, розташованої на другому поверсі дев`ятиповерхового житлового будинку, загальною площею 84,5 кв.м., житловою площею 55,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (договір купівлі-продажу, посвідчений Літвіновою І.І., приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу 01.03.2006 року за реєстровим №1049, зареєстрований у Комунальному підприємстві «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» 16.03.2006 року в реєстровій книзі: 209П-373, номер запису 373, реєстраційний номер 13934840, вартість майна – 300000,00 грн, яке придбане Публічним Акціонерним Товариством «Укрсоцбанк» за 300000,00 гривень, що раніше належало ОСОБА_1 (а.с.218).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч.1 ст.509 ЦК України).

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15, від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15).

У ст.526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене ч.2 ст.625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц).

Щодо доводів представника позивача, суд зазначає наступне.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Подібний висновок викладено у пункті 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі №754/511/23 зазначено, що виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі №18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).

Можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово.

У разі пропуску строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання та відмови суду у поновленні цього строку стягувач з огляду на принцип добросовісності учасників цивільного процесу у користуванні своїми процесуальними правами втрачає право на вжиття щодо боржника заходів, визначених частиною другою статті 625 ЦК України.

Також зазначила, що будучи позивачем у справі та стягувачем за виконавчим документом, особа не може бути необізнаною з наявністю провадження у вказаній справі та із встановленим законом строком для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Реалізація своїх процесуальних прав у цьому випадку залежить виключно від волі самого кредитора (позивача, стягувача). Крім того, зауважила, що можливі аргументи на користь стягувача про те, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, у цьому випадку не можуть вважатись доречними, оскільки саме надання стягувачу можливості постійно пред`являти вимоги до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, буде суперечити принципу правової визначеності.

Зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних, визначене частиною другою статті 625 ЦК України, є акцесорним, додатковим до основного зобов`язанням, тобто залежить від основного, поділяє його долю, нерозривно пов`язане з ним. Відповідно й вимога про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є додатковою до основної вимоги.

Згідно із ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази пред`явлення виконавчого листа виданого судом на виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва до виконання після його повернення та наявності виконавчих проваджень щодо ОСОБА_1 , позивачем не надані та судом не встановлено.

Також суду не надано доказів поновлення пропущеного строку пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Виходячи з викладеного, вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат не ґрунтуються на вимогах закону, а відтак є безпідставними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.02.2026 року у справі № 754/511/23, дійшла висновку (пункти 146, 147), що факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з відмовою суду в задоволенні заяви позивача про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення його до виконання унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню судом лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню. Велика Палата Верховного Суду з урахуванням власних висновків у цій справі вважає, що суди попередніх інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних за невиконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, правильно виходили з того, що у зв`язку зі спливом строку, наданого законом для пред`явлення виконавчого листа до виконання, відмовою суду у поновленні цього строку і у видачі дубліката виконавчого листа, немає і обов`язку відповідача у грошовому зобов`язанні, який би міг бути виконаний примусово, а отже, немає правової підстави для стягнення можливого похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України.

Суд зазначає, що інші наведені позивачем доводи в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовують наведених висновків суду.

Обґрунтовуючи дане судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вище викладе суд не бере до уваги доводи позивача.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що обґрунтування позовних вимог не знайшли свого об`єктивного підтвердження в ході розгляду справи, та стороною позивача не доведено обов`язку відповідача у грошовому зобов`язанні, який би міг бути виконаний примусово, а відтак з урахуванням наведених висновків суду касаційної інстанції відсутні правові підстави для стягнення похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України, в зв`язку з чим суд вважає, що в задоволенні позовних вимог про стягнення із відповідача на користь позивача трьох відсотків річних та індексу інфляції слід відмовити.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Акціонерного Товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити в повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 11 вересня 2026 року.

Суддя