Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №932/2388/25 — Шевченківський районний суд міста Дніпра

Справа № 932/2388/25

Провадження № 2/932/891/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м. Дніпро

Шевченківський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді – Куцевола В.В.

при секретарі – Юрченко Я.М.

за участі

представника позивача – ОСОБА_1

представника відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_5 про визнання права власності на частину квартири, -

ВСТАНОВИВ:

28.02.2026 року до Шевченківського районного суду міста Дніпра надійшов позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину квартири за адресою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 10.07.1982 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , про що відділом РАЦС міськвиконкому м. Запоріжжя 10.07.1982 року було видано свідоцтво про укладення шлюбу. Сім`я, через специфіку роботи ОСОБА_8 , багато переїжджала, та коли донька досягла шкільного віку, та мала піти до школи, постійним місцем обрали м. Дніпропетровськ. Але ОСОБА_6 по роботі був частіше у Києві, й лише на вихідні приїздив до дружини і доньки у Дніпропетровськ. А коли подружжю видали ордер на квартиру у місті Києві, то і вони стали навідувати ОСОБА_8 в місті Києві. Тривалий час відносини сімейні так і складались з роз`їздами на два міста. Проте, з огляду на зміну життєвих поглядів, та погіршення взаємовідносин – через відстань, ОСОБА_3 у 1997 вирішила подати на розірвання шлюбу.

За результатами розгляду позову, Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 01.07.1997 року було винесено рішення, яким шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було розірвано. В той же час, фактично, сімейні відносини остаточно не припинились. ОСОБА_9 ще намагався підтримувати шлюб, та прохав дружину не реєструвати розлучення, й бажав примирення, й збереження сім`ї.

З цією метою, з метою відновлення сімейного життя ОСОБА_6 і ОСОБА_10 , як подружжям було вирішено продати квартиру у місті Києві, та придбати квартиру у АДРЕСА_2 . Проте, ці дії, спрямовані на збереження сімейних стосунків, бажаного результату не дали, та рішення про припинення шлюбних відносин все ж було прийнято, а 02.04.2002 року було видано свідоцтво про розірвання шлюбу, цією ж датою зроблено запис в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, про що 11.01.2024 року складено актовий запис №176 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 11.01.2024 року.

ОСОБА_4 , яка була наступною дружиною ОСОБА_6 вважає, що безпосередньо вона має право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 , та не визнає право позивачки на 1/2 частини даної квартири.

Вирішальним є той факт, що навіть після винесення рішення суду про розлучення, й аж до 02.04.2002 року, подружжям спільно не здійснювалось дій направлених на реальне виконання судового рішення, та юридичне оформлення розірвання шлюбних відносин.

Тобто, згідно із законодавством, що діяло раніше (до 01.01.2004 року), шлюб припинявся не з дати прийняття судом відповідного рішення, а у день, коли подружжя на підставі рішення суду реєструвало розірвання шлюбу в органах РАЦС

Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_3 , яка була дружиною ОСОБА_6 , на час придбання квартири за адресою АДРЕСА_1 є законним співвласником даної квартири, але в той же час даний факт не визнається відповідачем.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що обставини наведені в позові щодо розірвання шлюбу, подальше спільне проживання після розірвання шлюбу позивача з ОСОБА_6 , намагання врятувати шлюб та придбання спірної квартири є неправдивими.

ОСОБА_4 є спадкоємцем першої черги, після померлого чоловіка ОСОБА_6 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . 01 липня 2024 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу листом повідомленням 163/02-14 повідомив ОСОБА_4 про те, що до неї звернувся представник ОСОБА_3 із заявою про видачу на її ім`я свідоцтва про право власності на 1/2 частку в спільному майні подружжя на квартиру АДРЕСА_3 яка була набута нею та померлим ОСОБА_6 за час їх перебування у шлюбі. Однак квартира АДРЕСА_3 не була набута ОСОБА_3 та померлим ОСОБА_6 за час їх перебування у шлюбі.

25.04.1997 року від ОСОБА_11 до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська було подано позовну заяву про розірвання шлюбу, що укладений ОСОБА_6 та ОСОБА_12 , у зв`язку з тим, що з 1995 року вони проживають окремо та сумісного господарства не ведуть та сімейних відносин не підтримують.

Відповідач та ОСОБА_6 почали разом проживати у 1997 році. У зв`язку з необхідністю реєстрації шлюбу між відповідачем та ОСОБА_6 , 05.03.2003 року було видано Свідоцтво про розірвання шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 про що зроблений запис 102 відділом реєстрації актів громадянського стану Бабушкінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська на бланку НОМЕР_2 . 07.03.2003 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_13 , про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис за №142 та видано Свідоцтво про одруження серії НОМЕР_3 від 07.03.2003 р.

З приводу купівлі квартири що розташована за адресою: АДРЕСА_1 слід звернути увагу на той факт, що зазначена квартира знаходиться поруч з квартирою, що належить батькам відповідача (квартира АДРЕСА_4 ) та результат і прийняття рішення про купівлю зазначеної квартири не залежали від волі або рішення позивача, а є результатом прийняття сумісного рішення покійного ОСОБА_6 з відповідачем, оскільки купівля зазначеної квартири поряд (на одній сходовій клітці) з батьками відповідача цілком орієнтується на логіці такого рішення та здоровому глузді.

До купівлі квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 відповідач проживала з покійним ОСОБА_6 в квартирі що знаходиться за адресою АДРЕСА_5 , що належить відповідачу та саме цю квартиру відвідувала його донька ОСОБА_5 так само як відвідувала відповідача та покійного ОСОБА_6 у квартирі в м. Київ до її продажу.

У разі придбання майна у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Визнаючи право особистої приватної власності одного з подружжя на майно, суд повинен установити той факт, що джерелом його набуття були особисті кошти цієї особи. Такі обставини підлягають доведенню (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 754/2265/17 (провадження №61-27989св18).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19) зазначено, що «застосовуючи норму статті 22 КпШС України або статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя».

Враховуючи вищевикладене, логічним є висновок, що спірна квартира, незважаючи на те, що була придбана до моменту реєстрації в органах РАЦС рішення суду про розірвання шлюбу, не може бути спільною власністю колишнього подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , оскільки квартира була придбана 28.11.2001 р. у період роздільного проживання подружжя при фактичному припиненні шлюбу, що підтверджується рішенням Жовтневого районним судом м. Дніпропетровська 01.07.1997 року про розірвання шлюбу, в якому зазначено, що на час розгляду справи у суді сторони фактично припинили шлюбні відносини.

Така квартира може бути або особистою приватною власністю ОСОБА_6 або спільною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , оскільки була придбана ними за спільні кошти, на підтвердження чого відповідачем надаються відповідні докази.

Жодних доказів того, що позивач приймала участь в придбанні квартири, суду не надано.

Якщо позивач дійсно вважала себе власником 1/2 спірної квартири, вона повинна була цікавитись своєю долею у спірному нерухомому майні за 23 роки, оскільки власність зобов`язує. В такому випадку позивач би довідалась, що її надумане право не визнається, починаючи з моменту придбання такої квартири, ще у 2001 році.

У випадку, якщо суд дійде до висновків, про обґрунтованість позовних вимог, просить застосувати наслідки спливу строків позовної давності.

Ухвалою суду від 25.03.2025 року відкрито провадження по справі та вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження, з викликом сторін. Сторонам встановлено строк на подання заяв по суті справи.

Ухвалою суду від 10.09.2025 року залучено ОСОБА_5 , як третю особу яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

Протокольною ухвалою від 29.01.2026 року закрито підготовче провадження.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав просив задовольнити позов. Зазначив, що спірна квартира набута позивачем у шлюбі з ОСОБА_6 , тому є спільною сумісною власністю. Просив відмовити у задовленні заяви відповідача про застосування строку позовної давності, оскільки позивач довідалась про порушення своїх прав після смерті ОСОБА_6 та звернення до нотаріуса.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову, оскільки спірна кврартира була придбана за спільні кошти відповідача та померлого чоловіка. У разі задоволення позову, просив застосувати строк позовної давності.

Третя особа у попредніх судових засіданнях надала пояснення про те, що вона не заперечує проти задоволення позову. Вважає, що спірна квратира є спільною сумісною власністю позивача та ОСОБА_6 , оскільки набута за час перебування у шлюбі. Спору між нею та позивачем щодо 1/2 частини квартири не має.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи у межах наданих позивачем письмових доказів, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що з ОСОБА_6 та ОСОБА_11 10.07.1982 року уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу № НОМЕР_4 .

ОСОБА_5 є донькою ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , що підтверджується копіє свідоцтва про народження № НОМЕР_5 виданого 20.12.1995 року.

Згідно виписки з рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровска від 01.07.1997 року у справі № 2-1765, яке набрало законної сили 12.07.1997 року, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 розірвано.

Згідно копії договору купівлі-продажу від 28.11.2001 року посвідченого приватним нотаріусом Вербою В.М., ОСОБА_6 придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно копії договору купівлі-продажу від 08.06.2002 року посвідченого державним нотаріусом Сьомої Київської державної нотаріальної контори Шевченко В.П. продав квартиру за адресою: АДРЕСА_6 .

02.04.2002 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 розірвано, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу від 02.04.2002 року серії НОМЕР_6 .

07.03.2003 року ОСОБА_6 укладено шлюб з ОСОБА_14 , що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 виданого 07.03.2003 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого 11.01.2024 року.

Відповідно до копії спадкової справи № 02/2024 заведеної після смерті ОСОБА_6 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Огородник Л.В., із заявами про прийняття спадщини звернулись його дружина ОСОБА_4 та донька ОСОБА_5 .

Свідоцтво про право на спадщину на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , нотаріусом не видавалось.

Листом від 01.07.2024 року приватний нотаріус Огородник Л.В. повідомила відповідач про надходження заяви позивача про видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частку в спільному майні подружжя – квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та роз`яснено право на звернення до суду у разі оскарження майнових вимог.

10.09.2024 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Дніпровського нотаріального округу Огородник Леся Василівна про визнання права власності на частину квартири.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.09.2024 року судом відкрито провадження у справі № 201/9679/24.

Ухвалою від 18.02.2025 року у справі № 201/9679/24 зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 за цивільною справою ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Дніпровського нотаріального округу Огородник Лесі Василівни про визнання права власності на частину квартири повернуто ОСОБА_3 разом із доданими до такої заяви документами.

На даний час рішення у справі № 201/9679/24 судом не ухвалено.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 пояснила, що є подругою третьої особи – ОСОБА_5 . Їй відомо, що ОСОБА_6 був фаховим юристом. Деякий час працював у Генеральній прокуратурі в м.Києві, а потім в адвокатському об`єднанні в Дніпрі. Під час спілкування з ОСОБА_16 він повідомляв, що вважав своєю сім`єю ОСОБА_3 та ОСОБА_17 незалежно від місця проживання та не приховував, що мав стосунки з іншими жінками.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_18 повідомила, що відповідач – ОСОБА_4 є сестрою її чоловіка. Їй відомо, що ОСОБА_4 проживала з ОСОБА_6 , як чоловік та дружина з 1997 року. Разом вони вирішили придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки ця квартира знаходилась в одному під`їзді з квартирою батьків ОСОБА_4 . Квартира купувалась за кошти ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , оскільки ОСОБА_6 продав квартиру в м. Києві, а ОСОБА_4 продала квартиру в м. Дніпрі. До придбання квартири ОСОБА_6 проживав в квартирі батьків ОСОБА_4 . Їй відомо, що ОСОБА_6 не спілкувався з дружиною ОСОБА_3 після прийняття судом рішення про розірвання шлюбу.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_19 пояснив, що є рідним братом ОСОБА_4 . Йому відомо, що ОСОБА_4 проживала з ОСОБА_6 , як чоловік та дружина з 1997 року. ОСОБА_6 повідомляв про наявність рішення про розірвання шлюбу після чого він не згадував про колишню дружину. В м. Дніпрі до придбання квартири ОСОБА_6 проживав у матері ОСОБА_4 . Йому відомо, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , була придбана за спільні кошти ОСОБА_6 та ОСОБА_4 отримані після продажу ними квартир. За кошти отримані від продажу квартир також робився ремонт.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_20 повідомила, що вона є головою правління ОСББ будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Обставини щодо придбання квартири чи спільного проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_4 однією сім`єю до 2003 року їй не відомі.

Згідно ст. 22 КпШС України (чинного на час виникнення спірних правовідносин), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ст. 39 КпШС України, розірвання шлюбу провадиться в судовому порядку, а у випадках, передбачених статтями 41 і 42 цього Кодексу, - органами

реєстрації актів громадянського стану.

Шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану (стаття 44 КпШС України).

Згідно ст. 180 КпШС України, реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду провадиться по пред`явленні подружжям або одним з них копії судового рішення, що набрало законної сили, а також квитанції про сплату встановленої судом суми.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» звернено увагу судів на те, що хоча розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації в державному органі реєстрації актів цивільного стану, моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання. Це правило не поширюється на випадки, коли шлюб було розірвано у судовому порядку до 01 січня 2004 року, тобто до дня набрання чинності СК України.

Отже, КпШС України пов`язував припинення шлюбу не з набранням рішенням суду про розірвання шлюбу законної сили, а із зверненням до органу записів актів громадського стану про реєстрацію шлюбу і одержання свідоцтва про розірвання шлюбу.

Схожий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 758/2638/15-ц та від 20 серпня 2026 року у справі № 932/1076/23.

Окремо суд звертає увагу на позицію викладену у абз. 5 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 р. № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України", яка на даний час хоча й вртатила чинність, однак до 2007 року, суди зобов`язані були її враховувати. Так, у абз. 5 п. 6 вказаної Постанови звернено увагу судів на те, що з урахуванням того, що шлюб вважається припиненим з дня реєстрації його розірвання в органах РАГС на підставі рішення суду (обов`язковості та строку пред`явлення якого подружжям або одним із них статтями 44, 180 КпШС не встановлено), до цієї реєстрації можливе примирення подружжя, в разі досягнення якого суд за їхніми письмовими заявами постановляє ухвалу про закриття провадження

відповідно до ст. 370 ЦПК.

Отже у даній справі спірна квартира була придбана коли ОСОБА_3 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Посилання відповідача на те, що шлюб було розірвано у 1997 році на підставі рішення суду не заслуговують на увагу, оскільки норми КпШС України чинного на той час, передбачали розірвання шлюбу саме з моменту зверненням до органу записів актів громадського стану про реєстрацію шлюбу і одержання свідоцтва про розірвання шлюбу.

Надана на підтвердження факту припинення сімейних відносин з 1995 року копія позовної заяви ОСОБА_3 , не може слугувати доказом розірвання шлюбу.

Також суд не приймає до уваги пояснення позивача про те, що спірна квартира була придбана за спільні кошти за час фактичного проживання з ОСОБА_16 як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, оскільки відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК країни застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Відповідно до статті 13 КпШС України права і обов`язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов`язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.

У статті 44 КпШС України вказано, що шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Таким чином, норми діючого на час виникнення спірних правовідносин КпШС України не передбачали можливості встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Окрім цього, проживання однією сім`єю у разі знаходження будь-кого в іншому шлюбі суперечать принципам, встановленим КпШС України, оскільки жінка та чоловік можуть одночасно бути лише в одному шлюбі. Право на повторний шлюб у них виникає лише після припинення попереднього шлюбу.

Також твердження відповідача про те, що квартиру було придбано за їх спільні з ОСОБА_16 кошти не підтверджуються належними доказами, осікльки наданий договір купівлі-продажу квартири в м. Києві, як й договір позики від 17.01.2002 року, договір застави від 21.01.2002 року укладені після придбання спірної квартири (28.11.2001 року).

Також, покази свідків не можуть підтверджувати обставини участі коштами у придбанні спірної квартири.

Відповідно до ст. 22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (аналогічні положення містить ст. 60 СК України).

Згідно ст.28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним з подружжям під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Тобто, з вищезазначених норм вбачається, що майно набуте подружжям за час шлюбу є його спільною сумісною власністю у рівних частках, якщо не доведено зворотного або фактів, які впливають на розмір таких часток.

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

У справі, що розглядається, особа, яка мала право на оспорення рівності часток набутого за час перебування у шлюбі майна (померлий ОСОБА_6 ), не звертався до суду з відповідними заявами та не ініціював спору про поділ майна на протязі більше ніж 20 років.

З огляду на те, що ОСОБА_6 за життя не було реалізовано право на поділ майна подружжя та спростування рівності часток подружжя, а лише після його смерті виник спір між позивачем та спадкоємцем щодо невизнання майна набутого у шлюбі спільним сумісним майном, а відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, того, що спірна квартира є особистим майном спадкоємця або необхідно відступити від рівності часток, позов ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину квартири за адресою АДРЕСА_1 , є обгрунтованим та підлягає задоволенню.

Судом також враховано, що між позивачем та третьою особою - ОСОБА_5 відсутній спір щодо 1/2 частини майна набутої у шлюбі, про що остання заявляла в судовому засіданні.

Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давної суд зазначає наступне.

Згідно ч. 3 ст. 29 КпШС України, для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної

давності.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 72 СК України, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15 зроблено висновок, що "згідно зі статтею 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Аналогічним чином питання початку перебігу позовної давності визначені і в статті 261 ЦК України, згідно якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила. Частиною третьою статі 29 КпШС передбачалося, що для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. Згідно зі статтею 11 КпШС у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено позовну давність, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Аналогічний порядок обчислення перебігу позовної давності визначено й частиною другою статті 72 СК України. Отже, вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначені початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності".

Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15, а також постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 759/12058/15-ц, провадження № 61-495св18, від 21 березня 2018 року у справі № 576/2447/15-ц, провадження № 61-8081св18, від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц, провадження № 61-19445св18.

Оскільки судом встановлено, що після розірвання шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 жоден з подружжя не вчиняв дій, які б свідчили про наявність спору щодо майна набутого у шлюбі, а лише після смерті ОСОБА_6 виник спір між позивачем та спадкоємцем, а саме заперечення спадкоємцем майна набутого у шлюбі спільним сумісним майном подружжя, саме з цього моменту необхідно обраховувати строк позовної давності.

З огляду на вказане, безпідставними є посилання відповідача про те, що позивачем у даній справі пропущено строк позовної давності.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 8674,89 грн. сплаченого судового збору.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.4, 12, 13, 76-82, 89, 223, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 280, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_5 про визнання права власності на частину квартири - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_7 , АДРЕСА_7 ) право власності на 1/2 частину квартири за адресою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_8 , АДРЕСА_8 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_7 , АДРЕСА_7 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 8674,89 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України та може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя В.В. Куцевол