Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №553/2621/23 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 553/2621/23 Номер провадження 22-ц/814/1695/26Головуючий у 1-й інстанції Подмаркова Ю. М. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Обідіної О.І.,

суддів: Бутенко С.Б. Карпушина Г.Л.,

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Александрової Дар`ї Станіславівни на заочне рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 06 лютого 2024 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (надалі - ТОВ «ФК «Фінтраст Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути заборгованість в сумі 65600 грн., інфляційні втрати – 17777,66 грн., 3% річних – 3267,42 грн., судовий збір 2147,20 грн. та витрати на правову допомогу 10000 грн.

Вимоги обґрунтовані тим, що 25.07.2021 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №4517292 про надання споживчого кредиту, згідно умов якого позичальник отримав 20000 грн. на 30 днів, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку НОМЕР_1 .

Неналежне виконання умов договору призвело до виникнення заборгованості, яка, станом на 23.01.2022, становить 65600 грн.

В зв`язку з невиконанням позичальником своїх боргових зобов`язань, 18.03.2023 ТОВ «Авентус Україна» уклало з ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» договір факторингу № 18.04/23-Ф, відповідно до якого за плату відступило, а ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло право грошових вимог за кредитними договорами, в тому числі і по договору укладеному з ОСОБА_1 .

Незважаючи про направлене повідомлення на електронну пошту позичальника про заміну кредитора та необхідність сплати ним боргу по кредитним договором, останній заборгованість не погасив, що стало підставою для звернення кредитора до суду.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 06 лютого 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» заборгованість за кредитним договором №4517292 від 25.07.2021 в розмірі 20000 грн. сума кредиту, 45600 грн. сума процентів за користування кредитом, 862,27 грн. сума інфляційних втрат, 167,15 грн – 3% річних, що разом становить 66629,42 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» судовий збір 1651,20 грн. та витрати на правничу допомогу 7690 грн., а разом 9341,20 грн.

Ухвалюючи рішення, суд встановив наявність кредитних правовідносин, неналежне виконання позичальником умов договору, правомірність переходу права вимоги до позивача, як нового кредитора та стягнув заборгованість, обраховану первісним кредитором. Також суд частково стягнув в порядку ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційні втрати лише за період, що передував введенню в країні воєнного стану.

Ухвалою Подільського районного суду м. Полтави від 01 грудня 2025 року в задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Александрової Дар`ї Станіславівни про перегляд заочного рішення залишено відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, адвокат Александрова Д.С. діючи в інтересах відповідача, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Вказує про відсутність належних доказів факту пролонгації кредитного договору, та як наслідок, безпідставність нарахування кредитором відсотків за користування коштами поза межами строку його дії.

Звертає увагу, що в кредитному договорі сторони узгодили суму відсотків за користування кредитом, при цьому відповідачем було здійснено два платежі на погашення кредиту.

Вважає завищеним розмір витрат на правову допомогу, яку просить зменшити до 1000 грн.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про її часткове задоволення з огляду на наступне.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, 25.07.2021 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №4517292 про надання споживчого кредиту, згідно умов якого позичальник отримав 20000 грн. на 30 днів, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку НОМЕР_1 .

Договір про надання споживчого кредиту, додаток №1 до нього – таблиця обчислення загальної вартості кредиту та паспорт споживчого кредиту були підписані ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором М781267.

Згідно довідки ТОВ «ФК «Контрактовий дім» кошти в сумі 20000 грн. були перераховані на картку НОМЕР_1 .

Неналежне виконання умов договору призвело до виникнення заборгованості, яка, станом на 23.01.2022, згідно наданого первісним кредитором розрахунку становить 65600 грн.

В зв`язку з невиконанням позичальником кредитних зобов`язань, 18.03.2023 ТОВ «Авентус Україна» уклало з ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» договір факторингу № 18.04/23-Ф, відповідно до якого останнє набуло право грошових вимог за кредитними договорами згідно реєстру боржників, в тому числі і по договору укладеному з ОСОБА_1 .

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд, дійшов висновку про доведеність позовних вимог щодо заборгованості по договору, стягнувши її в повному обсязі та відмовив в стягненні штрафних санкцій передбачених ст. 625 ЦК України, нарахованих кредитором в період воєнного стану.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з вказаними висновками суду виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Із прийняттям ЗУ «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Згідно ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина шоста статті 11 вказаного Закону).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі частина дванадцята статті 11 Закону №675-VIII.

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Матеріалами справи доводиться факт укладання між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 кредитного договору та підписання останнім додатку №1 та паспорту споживчого кредиту, які були укладені в електронному вигляді відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію», що не заперечувалося стороною відповідача.

З картки обліку договору (розрахунку заборгованості) вбачається, що ОСОБА_1 було сплачено 23.08.2021 5700 грн. та 25.09.2021 відповідно 12540 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 65600 грн. позивач зазначав, що остання виникла впродовж дії кредитного договору внаслідок його автопролонгації за ініціативою споживача.

Заперечуючи вказані твердження сторона відповідача посилається на відсутність погодження між сторонами нової дати повернення кредиту, доказів, що здійснені платежі є саме пропозицією про продовження дії строку договору та звертає увагу, що сторони в договорі визначили конкретний строк та суму коштів до повернення за користування кредитом.

Надаючи оцінку доводам сторін колегія суддів зауважує наступне.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

При застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року в справі № 146/1094/21 (провадження № 61-8990св22)).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»)

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Вказаних висновків дійшов Верховний Суд в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 07 вересня 2026 року при розгляді справи з подібними правовідносинами.

В даному випадку, як вбачається з кредитного договору, паспорту споживчого кредиту та таблиці обчислення вартості кредиту сторони визначили строк його дії в 30 днів, проценти за користування в сумі 11400 грн. та загальну суму, що підлягає поверненню - 31400 грн.

Разом з тим запропонований стороною кредитора договір містить різні відсоткові ставки, як то «стандартна» або «знижена», які застосовуються як під час дії 30 денного договору, так і його пролонгації за ініціативою споживача або автопролонгації.

При цьому пролонгація потребує здійснення необхідних дій для її продовження, а автопролонгація здійснюється автоматично на строк не більше 90 днів в разі наявної заборгованості за кредитом на дату закінчення строку дії кредиту.

Тлумачення змісту вказаних умов договору дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими для розуміння споживача та двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру відсотків. Саме в такій ситуації підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача.

За відсутності підстав для застування конструкції нікчемності умови, до правових способів коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит, який укладено 25 липня 2021 року, з урахуванням змісту статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», потрібно віднести: оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит; зміну договору про споживчий кредит; тлумачення умов договору про споживчий кредит.

Суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Враховуючи визначений сторонами строк кредитування у 30 днів та розмір відсотків за користування кредитом у сумі 11400 грн., які й усвідомлював споживач як суму, що підлягає поверненню, то в обов`язок останнього входить повернення кредитору саме тіла кредиту 20000 грн. та 11400 грн. відсотків, що загалом складає 31 400 грн.

На вказані обставини суд першої інстанції не звернув належної уваги та дійшов помилкового висновку про доведеність позовних вимог щодо стягнення заборгованості в сумі 65600 грн. яка підлягає зменшенню до 13160 грн., з урахуванням вже сплачених позичальником сум 5700 грн. та 12540 грн. (31 400 – 18240).

Зважаючи на зменшення стягнутої суми заборгованості, підлягають перерахунку та стягненню інфляційні втрати та 3% річних, а саме за період з 01.02.2022 по 23.02.2022 інфляційній втрати в сумі 210,6 грн ((101,6*13160):100)-13160 та за період з 24.01.2022 по 23.02.2022 – 3% річних в сумі 33,50 грн. ((13160*3) :100:365*31)).

Таким чином з відповідача на користь товариства підлягає стягненню 13404,10 грн.

Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, зміну рішення суду та часткове задоволення позовних вимог на 15,5% (стягненню підлягає 13404,10 грн. з заявлених 86645 грн.), з відповідача на користь товариства підлягає стягненню у відповідному співвідношенні і судовий збір в розмірі 332,80 грн. сплачений при подачі позову (15,5% від 2147,20 грн. при подачі позову), а з ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1674,30 грн. (84,5% від сплачених за подачу апеляційної скарги 1981,44 грн.).

Також в порядку ст. 137 ЦПК України, враховуючи категорію розглянутої судом першої інстанції справи, розмір ціни позову, беручи до уваги реальний обсяг наданої адвокатами правової допомоги, виходячи з засад розумності та співмірності, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зменшити визначений судом першої інстанції розмір оплати за надану правничу допомогу з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» з 7690 грн. до 1000 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу надану відповідачу, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Матеріалами справи доводиться, що інтереси ОСОБА_2 як в місцевому суді, так і суді апеляційної інстанції представляла адвокат Александрова Д.С. на підставі договору №97 про надання правової допомоги.

Під час розгляду справи, з огляду на ухвалення судом заочного рішення адвокатом було подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи, заяву про перегляд заочного рішення, додаткові пояснення та в подальшому, в зв`язку з залишенням заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, складено та направлено апеляційну скаргу.

Згідно акту приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги, вартість наданої відповідачу правничої допомоги становить 10000 грн.

Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги та зміну рішення суду, розгляд справи в апеляційній інстанції в порядку письмового провадження, обсяг фактично наданої адвокатом допомоги, колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з товариства на користь відповідача 5000 грн. правничої допомоги, що буде відповідати принципам співмірності та достатності для її відшкодування.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389-391 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Александрової Дар`ї Станіславівни задовольнити частково.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 06 лютого 2024 року змінити, зменшивши стягнуту з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» заборгованість з 66629,42 грн. до 13404,10 грн.

Змінити розподіл судових витрат та стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 663,10 грн. та 1000 грн. за надання правничої допомоги.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі в розмірі 1674,30 грн. та 5000 грн. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 25 вересня 2026 року.

Судді: О.І. Обідіна С.Б. Бутенко Г.Л. Карпушин