Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №161/1165/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/1165/26 Головуючий у 1 інстанції: Гринь О. М.

Провадження № 22-ц/802/1173/26 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О. І.,

суддів - Бовчалюк З. А., Киці С. І.,

секретар судового засідання Власюк О. С.,

з участю прокурора Шаруновича Є. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – виконавчий комітет Луцької міської ради, про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , поданою від його імені представником ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 червня 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

16 січня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовано тим, що сторони проживали однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу. Під час їх спільного проживання народився син – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Під час їх спільного проживання відповідач вела спосіб життя, що не відповідав інтересам сім`ї та малолітньої дитини, зокрема зловживала спиртними напоями, що спричиняло часті сварки і напружену атмосферу в родині. Така ситуація негативно відображалася на психоемоційному стані малолітнього, у зв`язку із чим після припинення спільного проживання дитина залишилася проживати разом із ним.

Виконавчим комітетом Луцької міської ради у 2018 році було визначено місце проживання дитини з батьком, а також було визначено спосіб участі матері у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином шляхом встановлення конкретних днів і годин спілкування.

Згодом він разом зі своєю дружиною ОСОБА_1 неодноразово помічали, що малолітній ОСОБА_4 після спілкування з матір`ю повертається у пригніченому, роздратованому та негативному емоційному стані; висловлює небажання відвідувати матір, просив не відпускати його до неї та демонстрував явні ознаки психологічного дискомфорту.

Вважає, що контакт з матір`ю погано впливає на емоційний стан та психологічне здоров`я дитини.

За зверненням ОСОБА_1 . Служба в справах дітей Луцької міської ради провела профілактичну бесіду зі ОСОБА_2 щодо її участі у вихованні та спілкування з малолітнім сином ОСОБА_4 , під час якої відповідач зазначила, що не має виховного впливу на сина, він не сприймає її зауваження та критику, а малолітній ОСОБА_4 зазначив, що матір постійно звинувачує його у поганому вихованні, свариться на нього, ображає і залякує. Також він був свідком з`ясовування стосунків між матір`ю та її співмешканцем, він не хоче ночувати у матері.

Відповідач систематично ухилялася від утримання дитини, тому він звернувся до суду з позовом про стягнення аліментів на дитину, який задоволено рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.07.2023.

Окрім ухилення від виконання обов`язку щодо матеріального утримання дитини та повної відсутності участі у її вихованні, поведінка відповідача свідчить про наявність загрози фізичному та психологічному здоров`ю дитини, оскільки 02.12.2023 відповідач вчинила щодо малолітнього протиправні дії, внаслідок яких останній отримав тілесні ушкодження, за фактом чого було внесено відомості до ЄРДР за ч. 1 ст. 125 КК України («.. штовхнула його, внаслідок чого дитина вдарилась спиною об кут шафи та впала, після чого відповідач руками стискала шию дитини»). Вироком від 26.11.2026 у справі № 161/23324/25 ОСОБА_2 було визнано винною у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України.

Ураховуючи наведене, посилаючись на п. п. 2, 3, 6 ст. 164 СК України, просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 червня 2026 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 від імені позивача ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове – про задоволення позову.

Зазначає, що встановлені вироком суду обставини свідчать не про випадковий чи необережний епізод поведінки відповідача, а про послідовне вчинення нею умисних насильницьких дій щодо власної малолітньої дитини, спрямованих на заподіяння фізичного болю, які не були припинені після першої протиправної дії.

Встановивши факт засудження відповідача за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини, що є достатнім для застосування п. 6 ч. 1 ст. 164 СК України, суд першої інстанції не застосував цю норму, а підмінив її оцінку сукупністю обставин, якими закон застосування цієї підстави не обумовлює: спливом більш як двох років з моменту вчинення злочину, відсутністю нових правопорушень після вироку, сумлінною сплатою аліментів та характеристикою за місцем проживання. Суд фактично вийшов за межі тлумачення норми п. 6 ч. 1 ст. 164 СК України і фактично встановив додаткові умови, за яких ця норма може бути застосована.

Вважає, що суд помилково звузив поняття «жорстоке поводження» з дитиною. Ототожнення судом «кримінального проступку» з категорією діянь, які апріорі не можуть визнаватися жорстоким поводженням, не ґрунтується на законі. Одноразовість насильницького акту не виключає його оцінки як жорстокого поводження, якщо він поєднаний з умислом на заподіяння фізичного болю дитині та із застосуванням удушення – способу посягання, який завідомо створює загрозу для життя і здоров`я дитини.

Крім того, суд надав вирішального значення обставині сумлінної сплати аліментів як доказу виконання батьківських обов`язків, водночас применшивши значення інших, значно більш істотних обставин: відсутності інтересу до навчання сина, відсутності участі у вихованні дитини та у визначенні способу його життя.

Зауважує, що суд протиправно відмовив представнику позивача у поставленні малолітньому під час його опитування в судовому засіданні запитань, що стосуються предмету доказування, мотивуючи це запереченнями батька дитини і «травмуючий» характер питань. Вважає, що характер запитань не перешкоджали суду здійснити опитування дитини у присутності практичного психолога або шляхом витребування висновку служби у справах дітей. Недодержання судом норм процесуального права в цій частині мало наслідком неповне встановлення обставин, що мають значення для справи.

Крім того, суд залишив поза увагою прибуття відповідача в судове засідання в стані алкогольного сп`яніння. Її було також притягнуто до адміністративної відповідальності за неповагу до суду. Саме в стані алкогольного сп`яніння відповідач підтримала позовні вимоги. Така поведінка відповідача свідчить не лише про неповагу до суду, але і є безпосереднім доказом, що стосується саме особи відповідача і її здатності відповідально ставитися до запитань, пов`язаних із власною дитиною, є доказом її стійкої неспроможності до відповідального виконання батьківських обов`язків, вираженої нестабільності психоемоційного стану та нездатності відповідача приймати рішення, що безпосередньо характеризує її особу як матір. Суд не встановив, чи є факт вживання алкоголем систематичним та хронічним явищем, не витребував докази щодо стану здоров`я відповідача, що також призвело до неповного з`ясування обставин справи.

Не погоджується з висновком суду про те, що дитина не повідомила про обставини, які б свідчили про категоричне незацікавлення матері дитиною, систематичне фізичне чи психологічне насильство або інше неналежне виконання батьківських обов`язків, а тому не визнав наведені обставини достатніми для задоволення позову. Зазначає, що сукупність встановлених судом фактів, а саме повідомлення малолітнього про вживання відповідачем алкогольних напоїв у його присутності, виникнення конфліктів під час такого вживання, а також явка відповідача у судове засідання у стані алкогольного сп`яніння, об`єктивно свідчила про наявність обставин, які потребували додаткової процесуальної перевірки.

Вважає, що судом невірно застосовано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.03.2019 у справі № 631/2406/15-ц, оскільки обставини в обох справах не є релевантними.

Матеріали справи містять численні докази, які у своїй сукупності підтверджують систематичне самоусунення відповідача від виконання батьківських обов`язків. Не зважаючи на наявність у справі таких доказів, суд першої інстанції не надав їм належної правової оцінки, не здійснив їх аналізу в сукупності та фактично обмежився наведенням окремих доказів без встановлення їх взаємозв`язку та доказового значення для вирішення спору.

Окремо зауважує про пасивну позицію Служби у справах дітей (неналежне виконання нею своїх повноважень щодо захисту прав та інтересів дитини).

До апеляційної скарги також приєднано нові докази, що стосуються проходження відповідачем лікування у наркологічному диспансері після ухвалення рішення суду, які представник позивача просить прийняти і дослідити під час апеляційного перегляду.

Відзиві на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив.

У судовому засіданні прокурор Шарунович Є. В. апеляційну скаргу заперечив та просить залишити її без задоволення.

Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, інші учасники справи у судове засідання не з`явилися і їх неявка відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Від третьої особи надійшла заява про розгляд справи у відсутності представника.

Заслухавши прокурора, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи позивача та надані ним докази не є достатніми для підтвердження доцільності позбавлення батьківських прав матері та для підтвердження свідомого ухилення від виконання нею батьківських обов`язків і для позбавлення батьківських прав. Також суд відхилив вчинення відповідачем кримінального проступку щодо дитини, як підставу для позбавлення її батьківських прав.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується з огляду на таке.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дитина проживає разом з батьком.

На підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.06.2018 у справі № 161/6132/18 із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у твердій грошовій сумі у розмірі 930 грн, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 20.04.2018 і до досягнення дитиною повноліття, з індексацією стягуваних сум відповідно до ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Рішеннями виконавчого комітету Луцької міської ради від 04.07.2018 № 419-5, 07.11.2018 № 726-3, 04.12.2019 № 794-2 ОСОБА_2 визначався спосіб участі у вихованні та спілкуванні із малолітнім сином.

Згідно з характеристикою відповідача за місцем проживання, ОСОБА_2 проживає за адресою АДРЕСА_1 разом із цивільним чоловіком ОСОБА_5 .. За поведінкою та способом життя характеризується добре, до адміністративної відповідальності не притягувалась. На даний час не працює, однак має стабільний регулярний дохід, щоб забезпечувати сина, постійно скидає кошти на банківську картку позивача. У відповідача ( ОСОБА_2 ) відсутня заборгованість по аліментах.

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.11.2025 у справі № 161/23324/25 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ст. 126 ч. 1 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.

На підставі ст. 91-1 КК України застосовано до ОСОБА_2 обмежувальні заходи строком на 3 місяці, зокрема направлено для проходження програми для кривдників.

Ухвалюючи такий вирок, суд виходив з того, що обвинувачена ОСОБА_2 02.12.2023 близько 21:00 год, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_2 , діючи з прямим умислом, керуючись метою заподіяння фізичного болю іншій людині, усвідомлюючи значення та кримінально-протиправний характер своїх дій, в ході раптово виниклого конфлікту із своїм малолітнім сином ОСОБА_4 (у розумінні п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»), умисно завдала одного удару обома руками в ділянку грудної клітки останнього, внаслідок чого неповнолітній ОСОБА_4 втратив рівновагу та вдарився об шафу, що знаходилася в кімнаті. В подальшому, продовжуючи свої протиправні насильницькі дії, обвинувачена ОСОБА_2 схопила обома руками шию малолітнього потерпілого ОСОБА_4 та стиснула її, чим завдала останньому фізичного болю та не спричинила тілесних ушкоджень.

Судом першої інстанції у судовому засіданні було опитано малолітнього ОСОБА_4 , який повідомив, що він проживає разом з батьком та його дружиною, яку називає ОСОБА_6 , його біологічна мати ОСОБА_7 дзвонила до нього на день народження ІНФОРМАЦІЯ_3 , проте він не хотів з нею говорити, йому від цього некомфортно. Коли він був в матері останній раз, то хотів щоб його забрали додому, ОСОБА_7 його не ображала, однак йому некомфортно біля неї.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_1 показала, що вона займається вихованням ОСОБА_8 , який живе з її чоловіком з трьох років. Відповідач не втручається у їхні справи, не перешкоджає у вихованні ОСОБА_8 , який не хоче з нею жити та не називає її мамою. Коли залишався на декілька днів в ОСОБА_7 , то ставав тривожним, у нього погіршувалася поведінка. Після того, як ОСОБА_7 було притягнуто до кримінальної відповідальності, вона лише один раз дзвонила до неї та питала як вони виховують ОСОБА_8 , що він не хоче з нею бачитися. Востаннє ОСОБА_7 бачила сина на його день народження в 2025 році, куди прийшла в стані алкогольного сп`яніння. Про будь-які інші випадки насилля з боку ОСОБА_7 щодо ОСОБА_8 їй невідомо. На початку 2026 року ОСОБА_7 приходила до ОСОБА_8 в школу, проте він відмовився до неї виходити, пізніше пояснив, що не хоче.

З висновку Служби у справах дітей Луцької міської ради № 44 від 16.03.2026, затвердженого рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради № 187-1 від 18.03.2026 встановлено, що Служба, враховуючи інтереси дитини та керуючись п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, вважає за недоцільне позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На засідання комісії були запрошені обоє батьків,однак матір дитини повідомила, що не прибуде і подала клопотання про те, що визнає факт вчинення нею кримінального правопорушення щодо дитини і їй зрозуміло, що такі дії свідчать про її нездатність виконувати обов`язки матері, у збереженні за собою батьківських прав не зацікавлена, не вважає за потрібне їх відстоювати та не бажає надалі реалізовувати права чи виконувати обов`язки матері, не планує брати участь у вихованні сина та погоджується з позовом про позбавлення її батьківських прав і повністю його підтримує, проти позбавлення батьківських прав не заперечує. ОСОБА_4 повідомив членам комісії, що живе з татом та його дружиною, яку він вважає своєю мамою. З мамою ОСОБА_7 він бачився давно, не може пригадати, коли це було востаннє. Ствердив, що коли вона буде до нього телефонувати, то слухавку не підійме, бо йому це не потрібно, адже у нього є мама ОСОБА_9 .

Служба у справах дітей зазначила, що ОСОБА_1 не надав переконливих доводів щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, свідомого нехтування нею батьківськими обов`язками, яке має систематичний та постійний характер, непроявлення матір`ю інтересу до дитини. Особа матері не становить реальної загрози для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Інцидент, який трапився 02.12.2023 мав разовий характер. У подальшому ОСОБА_2 не вчиняла будь-якого насильства щодо сина. Її поведінка загалом свідчить про бажання як матері брати участь у вихованні дитини та спілкуватися з нею. Встановлені факти, що мати недостатньою мірою спілкується з сином через його небажання зустрічатися з нею, відсутність тісного психологічного зв`язку з дитиною, яка з трирічного віку проживає з батьком – не можуть бути підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов життя дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 як на підставу для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав посилався на п. п. 2, 3, 6 ст. 164 СК України.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках в разі доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення її батьківських прав, покладено на позивача.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

Із цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню спору. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.

Думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18, від 26 грудня 2024 року у справі № 561/474/24, від 10 червня 2026 року у справі № 126/1157/25.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, встановлені обставини справи та надані на їх підтвердження докази, беручи до уваги принцип «якнайкращих інтересів дитини», вирішуючи даний спір, колегія суддів виходить з наступного.

Матеріалами справи підтверджується та судом першої інстанції встановлено, що відповідач вчинила кримінальний проступок щодо дитини – що виразилося в умисному завданні побоїв, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, що було кваліфіковано як кримінальний проступок, передбачений ст.126 ч.1 КК України, унаслідок чого відповідач була засуджена вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.11.2025 у справі № 161/23324/25, який набрав законної сили, до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн і щодо неї було застосовано обмежувальні заходи упродовж 3 місяців.

Одночасно із цим колегія суддів враховує, що разовість вчинення відповідачем кримінального проступку щодо дитини, внаслідок якого дитина не отримала будь-яких фізичних (тілесних) ушкоджень, не може вважатися достатнім для застосування п. 6 ч. 1 ст. 164 СК України як підстави для позбавлення матері батьківських прав щодо сина.

Щодо зловживання відповідачкою спиртних напоїв, колегія суддів зауважує, що вказівка дитини у своїх поясненнях на вживання матір`ю алкоголю у її присутності і те, що сама відповідач з`явилася в судове засідання суду першої інстанції в стані алкогольного сп`яніння, не є підтвердженням факту зловживання нею алкогольними напоями.

Небажання дитини спілкуватися з матір`ю також не є обставиною, що підтверджує прояв відповідачем активної негативної поведінки щодо дитини. Покращення стосунків між матір`ю і дитиною залежить не лише від матері, але й від батька, з яким проживає дитина, та самої дитини зокрема.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У цій справі позивач не довів, що позбавлення батьківських прав матері щодо її дитини сприятиме якнайкращим інтересам дитини і є необхідним. Зважаючи на крайність такого заходу щодо матері як позбавлення її батьківських прав, на позивача (батька дитини) покладено тягар з доведення існування виключних підстав для цього.

Встановивши, що позивач не довів наявності виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, зокрема свідомого та умисного ухилення від виконання нею батьківських обов`язків, зважаючи, що сама по собі думка дитини не є визначальною підставою для позбавлення батьківських прав, урахувавши висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавляти відповідача батьківських прав відносно дитини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач була притягнута до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 185-3 КУпАП, висновків суду не спростовують. Сам по собі факт притягнення особи до адміністративної відповідальності за цією статтею не впливає на вирішення спору по суті та не є безумовною підставою для позбавлення батьківських прав.

Наданий апеляційному суду новий додатковий доказ – копія формуляра медичної карти стаціонарного хворого щодо госпіталізації ОСОБА_2 14.07.2026 – відхиляється та не приймається апеляційним судом, оскільки не є належним, допустимим та достовірним доказом, так як не посвідчено відповідність копії оригіналу; не зазначено, яким чином медичні дані щодо відповідача наявні у сторони позивача; а також не існував на дату ухвалення судового рішення.

Крім того, суд першої інстанції вірно звернув увагу на ту обставину, що цей позов є уже третім позовом ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 і до цього позову не приєднано будь-яких нових доказів для підтвердження позовних вимог, а додано ті ж докази, яким уже суди давали оцінку при розгляді попередніх справ.

У тому числі і давалася оцінка обставинам події, яка мала місце 02.12.2023, за який відповідач засуджена вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.11.2025 у справі № 161/23324/25.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на об`єктивно встановлених фактичних обставинах справи, яким судом надано належну правову оцінку, правильно застосовані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування рішення суду, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , подану від його імені представником ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий – суддя

Судді