Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №162/434/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 162/434/26 Головуючий у 1 інстанції: Цибень О. В.

Провадження № 22-ц/802/1172/26 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Киці С.І., Осіпука В.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Любешівського районного суду Волинської області від 23 червня 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Юніт Капітал» звернувся до суду з позовом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.02.2025 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено електронний договір кредитної лінії № 586490738, відповідно до якого товариство надало відповідачу кошти в сумі 5000 гривень шляхом перерахування через банк-провайдер. Між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» 25.03.2025 укладено договір факторингу № МВ-ТП/28, відповідно до умов якого до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідача. Між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Юніт капітал» 30.09.2025 укладено договір факторингу № 30/0925-01, відповідно до якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача в сумі 16957 гривень, з яких 5000 гривень - за тілом кредиту, 9457 гривень за несплаченими відсотками за користування кредитом, 2500 гривень – за штрафними санкціями. Вимоги щодо стягнення штрафних санкцій у межах цього позову не заявляються, у зв`язку з чим загальний розмір грошових вимог до стягнення становить 14457 гривень. На підставі викладеного позивач просить суд стягнути з відповідача вказану заборгованість та понесені судові витрати.

Заочним рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 23 червня 2026 року задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт капітал» заборгованість за договором кредитної лінії № 586490738 від 04.02.2025 у загальному розмірі 14457 гривень. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Любешівського районного суду Волинської області 09 липня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Любешівського районного суду Волинської області від 23.06.2026 - залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі відповідач, в інтересах якого діє його представник, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.

Відповідно до вимог ч. 13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 5 ст. 268, ст. 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою прийняття постанови у даній справі є 25 вересня 2026 року, тобто дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

З матеріалів справи вбачається, що 04.02.2025 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідач уклали Договір кредитної лінії № 586490738, підписаний електронним підписом з одноразовим ідентифікатором «PUKZ».

Відповідно до п.2.1. за цим Договором Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові Кредит у формі Кредитної лінії, на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом та Комісію за надання кредиту відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Згідно з п.2.2 загальний розмір Кредиту за цим Договором становить 5000 гривень.

Пунктом 5.1 встановлено, що кожен окремий Транш за цим Договором надається Позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку Кредитодавця, на рахунок Позичальника, використовуючи реквізити Платіжної картки 5355-28XX-XXXX-7138.

Відповідно до п.7.2-7.3 в обов`язковому порядку сума Кредиту має бути повернена Позичальником не пізніше ніж протягом 30 (тридцяти) календарних днів після настання однієї з наступних обставин: закінчення строку дії Договору в порядку, передбаченому п. 11.1 Договору; ініціювання Кредитодавцем дострокового розірвання/припинення дії Договору, в порядку передбаченому п.9.1.1.2. або п. 9.1.1.7. Договору. Кінцева дата повернення (виплати) Кредиту - 06.03.2030.

Згідно з п.8.1-8.3 за користування Кредитом Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування Кредитом та Комісію за надання кредиту у розмірі та порядку, що встановлені цим Договором. Інших витрат Позичальника Договором не передбачено. Проценти за користування Кредитом є платою за користування Позичальником наданою йому сумою грошових коштів, належних Кредитодавцю. Процентна ставка за користування Кредитом є Базовою процентною ставкою. Процентна ставка за Договором є фіксованою і не підлягає зміні Кредитодавцем в односторонньому порядку в сторону погіршення для Позичальника. Базова процентна ставка складає 0,98 відсотків в день від суми залишку Кредиту, яка знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним, що становить 357,70 (триста п`ятдесят сім цілих сім десятих) відсотків річних.

Також ОСОБА_1 04.02.2025 підписав одноразовим ідентифікатором «8238» Паспорт споживчого кредиту продукту «СМАРТ» до Договору № 586490738 від 04.02.2025.

Платіжним дорученням № 640ad27c-90f6-4ed2-b9ab-0b3a48d3ea69 від 04.02.2025 та довідкою № 586490738/02102025/Э від 02.10.2025 стверджується перерахування коштів ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» ОСОБА_1 згідно з договором № 586490738 від 04.02.2025 для зарахування на платіжну катку № 5355-28хх-хххх-7138 у розмірі 5000 гривень.

Отримання коштів у розмірі 5000 гривень ОСОБА_1 04.02.2025 на належну йому платіжну картку № НОМЕР_1 стверджується наданою АТ «ПУМБ» інформацією.

Таким чином, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання за кредитним договором виконало у повному обсязі, а саме: надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) 25.03.2025 уклали Договір факторингу № МВ-ТП/28, відповідно до якого та витягу з реєстру прав вимоги від 25.03.2025 до вказаного договору факторингу ТОВ «Таліон плюс» набуло право вимоги до відповідача на загальну суму 9901 гривня (5000 гривень – тіло кредиту, 2401 гривня – відсотки, 2500 гривень – неустойка).

ТОВ «Таліон плюс» направило відповідачу повідомлення № ТП/586490738 від 17.08.2025 про дострокове розірвання договору № 586490738 від 04.02.2025 на підставі 9.1.1.7. та 7.2.2. Договору з 17.08.2025 та про необхідність оплати всієї суми заборгованості в розмірі 16957 гривень.

Між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Юніт капітал» 30.09.2025 укладено Договір факторингу № 30/0925-01, відповідно до якого та витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 30.09.2025 до позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 16957 гривень (5000 гривень – тіло кредиту, 9457 гривень – відсотки, 2500 гривень – неустойка).

Відповідач не заперечував факту укладення даного кредитного договору, отримання кредитних коштів, а також отримання позивачем права вимоги до відповідача за цим договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із ч.1 ст.1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частинами 1, 2 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Представник позивача вказує, що відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконав. При цьому, нарахування відсотків здійснювалось виключно первісним кредитором.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ч. та ч. 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з положеннями ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, нарахування відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Отже, в охоронних правовідносинах – у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов`язання – права та інтереси кредитора забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанови Великою Палатою Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до умов Кредитного договору кредитодавець надав відповідачу кредит на суму 5000,00 грн строком на 14 днів.

Однак, відповідач свої зобов`язання з повернення кредиту у встановлений кредитним договором строк не виконав. Відтак, позивач вправі вимагати від відповідача повернення отриманих за кредитним договором коштів, а також процентів за неправомірне користування такими коштами, що передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Первинний кредитор та відповідач уклали кредитний договір шляхом використання електронного підпису. З моменту накладення електронного підпису та підтвердження акцепту пропозиції (оферти) між сторонами виникли цивільно-правові зобов`язання.

При цьому сторони погодили всі істотні умови кредитного договору, зокрема: суму кредиту, строки його повернення, порядок нарахування та сплати процентів, права та обов`язки сторін, а також відповідальність за порушення умов договору: відповідно до п. 2.2. кредитного договору, Загальний розмір Кредиту за цим Договором становить 5000 грн 00 коп.

Разом із тим позичальнику на умовах та у порядку, що передбачені цим Договором, можуть бути надані додаткові грошові кошти у кредит шляхом надання додаткових Траншів.

Пункт 3.1. Кредитного договору передбачає, що на момент укладення цього Договору строк Дисконтного періоду користування складає 14 (чотирнадцять) днів від дати отримання Позичальником першого Траншу.

Згідно п. 8.7.1. Кредитного договору, За період від 04.02.2025 р. до 18.02.2025 р. (включно) Кредитодавець надає Позичальнику знижку в розмірі 98,98 (дев`яносто вісім цілих дев`яносто вісім сотих) % від розміру Базової процентної ставки, відповідно до чого розрахунок витрат за Кредитом може здійснюватися за Дисконтною процентною ставкою 0,01 відсотків від суми Кредиту за кожний день користування ним, що становить 3,65 (три цілих шістдесят п`ять сотих) відсотків річних;

Пунктом 8.7.2. Кредитного договору погоджено, що у разі якщо позичальник вчинить описані в п. 3.2. Договору дії щодо продовження Дисконтного періоду (ініціює Пролонгацію) один або декілька разів або здійснить Поновлення Дисконтного періоду, на період після 18.02.2025 р. Кредитодавець надає позичальнику знижку в розмірі 0,00 (нуль) % від розміру Базової процентної ставки, відповідно до чого розрахунок витрат за Кредитом може здійснюватися за Індивідуальною процентною ставкою 0,98 відсотків в день від суми Кредиту за кожний день користування ним, що становить 357,70 (триста п`ятдесят сім цілих сім десятих) відсотків річних. .

Відповідно до п. 8.3. Кредитного договору, базова процентна ставка складає 0,98 відсотків в день від суми залишку Кредиту, яка знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним, що становить 357,70 (триста п`ятдесят сім цілих сім десятих) відсотків річних.

Згідно з п. 12.4.. Кредитного договору, сторони погоджуються, що за користування грошовими коштами після закінчення строку дії Договору чи його дострокового розірвання Позичальник зобов`язаний сплачувати на користь Кредитодавця проценти за користування чужими грошовими коштами за ставкою 357,70 % річних.

Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, сторони погодили два різні механізми нарахування процентів залежно від строку користування кредитом: нарахування за дисконтною та базовою ставками.

Формула нарахування відсотків: ТІЛО КРЕДИТУ (грн) * відсоткова ставка (%) / 100 = Сума нарахованих відсотків (грн).

В період з 04.02.2025 по 18.02.2025 - нарахування здійснювались за Дисконтною процентною ставкою, тобто 5 000,00 грн. х 0,01/100 = 0,50 грн. в день (пункт 8.7.1. Кредитного договору).

В період з 19.02.2025 по 16.08.2025 проценти нараховувались за Базовою процентною ставкою, тобто 5 000,00 грн.* 0,98 / 100 = 49,00 грн. в день. (пункт 8.3 Договору).

25.03.2025 право вимоги за кредитним договором перейшло від Первинного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс» відповідно договору факторингу № МВ-ТП/28 від 25.03.2025 згідно Витягу з реєстру прав вимоги №Б/Н та новим кредитором стало ТОВ «Таліон плюс».

Оскільки до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, нарахування за користування грошовими коштами продовжились за процентною ставкою у розмірі 357,70 (триста п`ятдесят сім цілих сім десятих) процентів річних, що становить 0,98 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним до 16.08.2025.

Наступними факторами жодних нарахувань не здійснювалось. Таким чином загальна сума заборгованості становить: 14 457,00 грн., що складається :- 5000,00 грн. – тіло кредиту;- 9457,00 грн. – відсотки за користування грошовими коштами;

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, проценти за користування кредитом поділяються на два види: «проценти за користування кредитом – проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики), визначені у договорі. Такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник. Порядок їх виплати врегульований ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами – проценти, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, порядок виплати якого врегульований ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування».

Укладення Кредитного договору було здійснено саме за ініціативою відповідача, яким, після ознайомлення з умовами Кредитного договору та «Правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «смарт»», не було висловлено жодних заперечень або зауважень щодо умов Кредитного договору, в тому числі і порядку чи розміру нарахування відсотків, що свідчить про факт повного погодження відповідача із всіма умовами Кредитного договору, враховуючи і нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування.

Підписавши Кредитний договір, відповідач посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами. При укладенні Кредитного договору волевиявлення сторін було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено у формі, встановленій законом, та такий правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів Відповідачем.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складається з суми основного боргу (тіла кредиту) та процентів за користування кредитом, які, відповідно до договору та цивільного законодавства, поділяються на два окремі види.

Перший вид - це проценти за правомірне користування кредитом, нараховані в межах строку дії кредитного договору, розмір яких визначено договором або законом, а порядок їх сплати врегульовано частиною першою статті 1048 ЦК України.

Другий вид - це проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами, що виникають у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, і підлягають стягненню на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

Враховуючи зазначене, доводи відповідача щодо неправомірного нарахування процентів є необґрунтованими, оскільки не враховують нарахування процентів другого типу - за прострочене користування кредитом.

Таке нарахування відповідає умовам кредитного договору, нормам цивільного законодавства та усталеній практиці Верховного Суду, зокрема позиціям, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17.

Щодо переходу прав вимоги за Договором факторингу № МВ-ТП/28 від 25.03.2025 між первісним кредитором та ТОВ «Таліон плюс» укладено Договір факторингу № МВ-ТП/28 (далі – Договір факторингу 1).

Пунктом 1.2 Договору факторингу 1 визначено, що кредитний договір, укладений між Клієнтом і Боржником, Право вимоги за яким відступається, та який відповідає наступним критеріям: боржником за Кредитним договором виступає фізична особа та кредит не забезпечується заставою.

Відповідно до п. 1.3 Договору факторингу 1 «Право вимоги» – означає весь обсяг прав грошових вимог Клієнта за Кредитним договором (наявних та майбутніх), зокрема прав грошових вимог до Боржника по сплаті сум Боргу за Кредитним договором, строк платежу за якими настав, а також прав грошових вимог, які виникнуть в майбутньому.

Пунктом 1.5 Договору факторингу 1, встановлено, що реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до договору.

Згідно з п. 2.1 розділу 2 Договору факторингу 1, клієнт (Первісний кредитор) зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.5.3.3 Договору факторингу , визначено, що Фактор (ТОВ «Таліон Плюс) має право розпоряджатися Правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати Право вимоги на користь третіх осіб.

Згідно п. 4.1. Договору факторингу 1, право вимоги переходить від Клієнта до Фактора у день підписання Сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.

Отже, передача прав вимоги до боржників здійснюється на підставі Реєстрів прав вимоги, що містять перелік конкретних прав вимоги, а не у день укладення Договору факторингу 1.

25.03.2025 Первинний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» підписали Реєстр прав вимоги № Б/Н до Договору факторингу 1, відповідно до якого останній набув право вимоги до Відповідача на загальну суму 9 901,00 грн.

Відступлення права вимоги здійснювалося не щодо майбутніх чи умовних зобов`язань, а конкретного, дійсного та чинного на той момент зобов`язання відповідача перед первинним кредитором.

Таким чином, перехід права вимоги був спрямований на фактично існуюче зобов`язання, що підтверджує реальність предмета передачі та узгоджується з вимогами чинного законодавства щодо допустимості та правомірності відступлення права вимоги.

Отже, факт підписання Реєстру прав вимог після укладення Кредитного договору, виключає сумніви щодо наявності у первинного кредитора прав, які могли бути передані Фактору, та підтверджує, що перехід прав вимоги відбувся на законних підставах і в межах чинного договірного регулювання.

За Договором факторингу № 30/0925-01 від 30.09.2025 укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» та позивачем укладено Договір факторингу № 30/0925-01 (далі – Договір факторингу 2) відповідно до п.1.3. Договору факторингу 2 «Право вимоги» - означає всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Згідно п. 1.5. Договору факторингу 2 ,«Реєстр прав вимог» - означає перелік Прав вимог до Боржників, що відступається за цим Договором. Форма Реєстру прав вимог наведена в Додатку №1 до цього Договору.

Пунктом 2.1. Договору факторингу 2 встановлено, що Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних: Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 4.1. Договору факторингу 2, Право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними Акта прийому-передачі Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному Додатку.

ТОВ «Таліон плюс» та позивач, на виконання Договору факторингу 2, підписали Реєстр прав вимоги № 1 від 30.09.2025 до Договору факторингу 2, за яким від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «Юніт Капітал» відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.

Щодо доводів апеляційної скарги оплати договорів факторингу

Відповідно до п. 106 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №909/968/19 встановлено: Договір факторингу є правочином, Документ сформований в системі «Електронний суд» 18.08.2026 8 який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність.

Згідно із ч.1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (редакція чинна на дату укладення Договорів факторингу) (далі – Закон), договір про надання фінансової послуги повинен містити перелік обов`язкових умов, серед яких: назва документа, реквізити сторін, найменування фінансової операції, розмір фінансового активу, строки його внесення та умови взаєморозрахунків, строк дії договору, порядок зміни та припинення, права та обов`язки сторін, підписи тощо.

У Договорі факторингу 1, Договорі факторингу 2 (далі – Договори факторингу) усі зазначені істотні умови дотримані. Зокрема: умови, передбачені пунктами 1–5, 7–11 ст. 6 Закону, закріплені безпосередньо в тексті Договорів факторингу; умова щодо розміру фінансового активу, строків його внесення та порядку взаєморозрахунків (п. 6 ст. 6 Закону) деталізована у Реєстрах прав вимоги, які є невід`ємною частиною кожного Договору факторингу.

Верховний Суд у постанові від 31.05.2021 у справі №917/265/18 звернув увагу, що додаток до договору (зокрема реєстр) може містити доповнення, уточнення та деталізацію умов договору, розкриваючи його зміст. Таким чином, Реєстри прав вимоги мають характер невід`ємних додатків до Договорів факторингу, оскільки виконують функцію документів, що конкретизують та деталізують їх істотні умови. Їх юридичне значення полягає в тому, що саме в цих Реєстрах відображено розмір фінансового активу, строки його внесення та умови взаєморозрахунків. Зазначене повністю узгоджується з вимогами чинного законодавства та підтверджує належне виконання сторонами обов`язку щодо погодження усіх істотних умов договору факторингу.

Постанова Касаційного Цивільного Суду Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №559/1605/18 підтверджує, що принцип свободи договору дозволяє сторонам самостійно визначати форму, зміст та спосіб фіксації істотних умов договору, якщо це не суперечить закону.

Отже, виходячи із сутності Договорів факторингу, їх предметом є не відступлення права вимоги за конкретним договором, а передання фактору прав вимоги, перелік яких наведений у відповідних Реєстрах прав вимоги. Таким чином, сторони визначили механізм відступлення прав вимоги як щодо зобов`язань, які існували на момент укладення договору, так і щодо зобов`язань, що можуть виникати в подальшому, із закріпленням їх передачі у наступних Реєстрах прав вимоги, що цілком відповідає змісту та правовій природі договору факторингу.

Кожна із сторін Договорів факторингу на всіх етапах переходу прав вимоги дотрималася вимог цивільного законодавства та спеціальних норм законодавства про фінансові послуги. Істотні умови договорів факторингу зазначені у тексті договорів та деталізовані у Реєстрах прав вимоги до них, які є їх невід`ємними частинами, що свідчить про належність та законність укладених правочинів. Чинне законодавство не містить імперативної норми, яка б визначала, що право вимоги за договором факторингу переходить виключно після оплати.

Стаття 1077 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) лише закріплює обов`язок клієнта сплатити фактору винагороду, однак не визначає моменту переходу права вимоги: за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Відповідно ст. 627 ЦК України встановлено принцип свободи договору та передбачено: «Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів».

Постанова Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №905/306/17 підтверджує, що перехід права вимоги може відбуватися і до фактичної оплати, якщо така умова передбачена договором. Отже, у даному спорі, враховуючи умови укладених Договорів факторингу та підписані сторонами реєстри прав вимоги на кожному з етапів, Позивач належним чином довів факт переходу права вимоги.

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за Кредитним договором. Відповідно до вимог процесуального законодавства, Скаржник дійсно зобов`язаний підтвердити належними та допустимими доказами факт переходу права вимоги на кожному з етапів такого переходу.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Договір, укладений між відповідачем та первісними кредиторами, договори факторингу, укладений між первісними кредитором фактором та позивачем у встановленому порядку недійсними не визнані, тобто, в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності указаних правочинів.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції урахувавши, що реально понесені витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн документально підтвердженні, відповідають обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, є співмірними з предметом позову та складністю справи, обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача витрати у вказаному розмірі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Висновки суду ґрунтуються на повно і всебічно з`ясованих обставинах справи, перевірених належними доказами, на які є покликання в рішенні суду і яким суд дав правильну юридичну оцінку.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 263, 367, 368, 375, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Любешівського районного суду Волинської області від 23 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий – суддя:

Судді: