Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №161/6847/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/6847/26 Головуючий у 1 інстанції: Присяжнюк Л. М.

Провадження № 22-ц/802/1178/26 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О. І.,

суддів - Бовчалюк З. А., Киці С. І.,

секретар судового засідання Черняк О. В.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , поданою від його імені представником ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 липня 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

27 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовано тим, що є він особою з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи.

13 липня 2025 року він звернувся до кас № 2 та № 3 ТОВ «Автостанція Київ-Пасажирський» з метою реалізації права на безоплатний проїзд автобусним маршрутом Київ-Луцьк, пред`явивши відповідне посвідчення, однак йому було відмовлено з посиланням на те, що перевізники, які обслуговують вказаний напрямок (у тому числі відповідач), згідно з договорами з автостанцією не мають права видавати пільгові квитки.

Не маючи іншої можливості здійснити поїздку, він придбав квиток на рейс № 104/004 Київ-Луцьк за повну вартість 700 грн, перевізником за яким значився ФОП ОСОБА_3 ..

Факт звернення та відмови зафіксовано патрульною поліцією, викликаною ним на місце події.

Вважає, що внаслідок неналежного реагування на його звернення він зазнав моральної шкоди, яка виразилася у його душевних і психічних стражданнях, зміні звичайного способу життя, втратив сон, змушений був звертатися до закладів охорони здоров`я.

Ураховуючи наведене, просив стягнути з відповідача 700 грн майнової шкоди та 100 000 грн моральної шкоди.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 липня 2026 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 від імені позивача ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове – про задоволення позову.

Зазначив, що відповідачем було порушено право позивача, як особи з інвалідністю внаслідок війни, а саме його право на безоплатне перевезення автомобільним транспортом, у зв`язку із чим йому було завдано матеріальної шкоди.

Крім того, він, як особа похилого віку та особа з інвалідністю внаслідок війни, у результаті дій відповідача був постійно занепокоєний з приводу того, чи будуть захищені його права, був змушений звертатися із заявами до Укртрансбезпеки, поліції, Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області, тому зазнав і моральної шкоди.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ФОП ОСОБА_3 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні позивач та його представник апеляційну скаргу підтримали із наведених у ній підстав і просять її задовольнити.

Будучи належним чином повідомлений про день та годину розгляду справи, відповідач у судове засідання не з`явився і його неявка відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив про розгляд справи у його відсутності.

Заслухавши позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено протиправності поведінки саме відповідача ФОП ОСОБА_3 , не доведено причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та шкодою, на яку посилається позивач, що є обов`язковою умовою для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності відповідно до ст. ст. 1166, 1167 ЦК України.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується з огляду на таке.

З матеріалів справи встановлено, що згідно з посвідченням серія НОМЕР_1 , виданим 04.02.2019 вбачається, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 3 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – осіб з інвалідністю внаслідок війни.

У позовних вимогах ОСОБА_1 зазначає, що 13.07.2025 він звернувся до кас №2 та №3 ТОВ «Автостанція Київ-Пасажирський» (м. Київ, вул. Симона Петлюри, 32) з метою реалізації права на безоплатний проїзд автобусним маршрутом Київ-Луцьк, пред`явивши відповідне посвідчення, однак йому було відмовлено з посиланням на те, що перевізники, які обслуговують вказаний напрямок (в тому числі відповідач), згідно договорів з автостанцією не мають права видавати пільгові квитки.

Не маючи іншої можливості здійснити поїздку, позивач придбав квиток на рейс № 104/004 Київ-Луцьк за повну вартість 700 грн, перевізником за яким значився ФОП ОСОБА_3 .. Фотокопія зазначеного квитка наявна в матеріалах справи.

Зі змісту заяви ОСОБА_1 про відмову в пільговому перевезенні від 15.07.2025, адресованої директору ТОВ «Автостанція «Київ-пасажирський», а також заяви від 18.08.2025 до Шевченківського УП ГУНП у м. Київ, скарги від 05.12.2025 до голови Національної поліції України, встановлено, що в касах № 2 та № 3 Автостанції «Київ-пасажирський» йому було відмовлено у продажі пільгового квитка на міжобласні автобуси за маршрутом Київ-Луцьк.

Конкретний рейс Київ-Луцьк 13.07.2025 обслуговувався одночасно трьома різними перевізниками (ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 ), про що стверджує також і сам позивач.

За змістом ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги: безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі.

Соціальні гарантії реалізуються у відповідності до Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 №176 (в редакції постанови 26 вересня 2007 №1184), пунктом 1 яких визначено, що порядок проїзду міським пасажирським автомобільним транспортом і його оплати, права та обов`язки пасажирів, а також відносини автомобільних перевізників і пасажирів під час надання транспортних послуг, враховуючи особливості транспортної інфраструктури та наявність автоматизованої системи обліку оплати проїзду, визначаються Правилами користування міським пасажирським автомобільним транспортом, що затверджуються відповідним органом місцевого самоврядування.

Діяльність автостанцій в Україні регулюється ЦК України, ГК України, Законом України «Про автомобільний транспорт», постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту» від 18.02.1997 № 176.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» пільгові перевезення пасажирів, які, відповідно до законодавства, користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 10.05.2018 у справі №646/9604/16-ц, позивач як особа з інвалідністю внаслідок війни має право на пільговий проїзд автобусними маршрутами загального користування, проте законом обов`язок із забезпечення пільгового перевезення відповідної категорії громадян покладений саме на перевізника. Відносини між автостанцією (автовокзалом) і перевізником регулюються відповідними договорами.

Отже, з метою захисту своїх прав позивач правильно звернувся в суд із цим позовом саме до перевізника. Одночасно із цим, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що з наданих суду доказів неможливо достовірно встановити факт відмови у пільговому проїзді, і вчинення такої відмови саме ФОП ОСОБА_3 при одночасному обслуговуванні трьома перевізниками одного і того ж напрямку.

Матеріали справи не містять доказів того, що відмова касирів кас № 2 та № 3 у продажі пільгового квитка була пов`язана саме відмовою ФОП ОСОБА_3 у продажі квитка на рейс.

Не містить справа і доказів того, що позивач бажав здійснити проїзд на пільгових умовах саме рейсом ФОП ОСОБА_3 , а не будь-яким іншим, з огляду на обслуговування обраного позивачем маршруту трьома перевізниками.

У власноручно написаній 13.07.2025 заяві начальнику Шевченківського УП ГУ НП в м. Київ Сєрков А. О. описує події, які мали місце саме біля кас № 2 і № 3 автостанції о 6 год 15 хв, а також про своє звернення до перевізника автобуса з табличкою Київ-Рівне, який назвав час відправки 8 год 00 хв та відмовив позивачу у безоплатному перевезенні, а на вимогу патрульного водій назвав прізвище перевізника ОСОБА_6 .

Позивачем придбано 13.07.2025 о 09 год 05 хв в касі автостанції автобусний квиток на рейс 104/004 Київ-Луцьк з часом відправлення 16:00 13.07.2025.

Жодних доказів на відмову саме перевізника у безоплатному перевезенні позивача рейсом з часом відправлення 16:00 13.07.2025 матеріали справи не містять.

Отже, відсутні докази того, що саме дії відповідача призвели до порушення права позивача на пільговий проїзд, що спростовує наявність причинно-наслідкового зв`язку, необхідного для застосування конструкції ст. 1166 ЦК України.

Крім того, з наявних у матеріалах справи доказів, а саме з відповіді ТОВ «Автостанція Київ-Пасажирський» (наведена в листі Укртрансбезпеки від 25.02.2026) встановлено, що причиною відмови в касах було саме непред`явлення посвідчення на право пільгового проїзду, а лише усне повідомлення про його наявність.

Така обставина позивачем не спростована і свідчить про відсутність порушеного права позивача, оскільки ним самим не було виконано вимоги п. п. 41 та 158 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 № 176.

Крім того, відповідно до пп. 5 ч. 160 Правил пасажирам автобуса забороняється здійснювати поїздку без оплати її вартості або без пред`явлення посвідчення особи встановленого зразка (у разі наявності права на пільги щодо проїзду).

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог – відхиляються апеляційним судом, оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Крім того, зміст апеляційної скарги фактично ідентичний змісту самої позовної заяви, про відмову у задоволенні якої судом дано повне обґрунтування.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на об`єктивно встановлених фактичних обставинах справи, яким судом надано належну правову оцінку, правильно застосовані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування рішення суду, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , подану від його імені представником ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий – суддя

Судді