Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №161/23950/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/23950/25 Головуючий у 1 інстанції: Гринь О. М.

Провадження № 22-ц/802/1016/26 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Здрилюк О. І., Матвійчук Л. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 травня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом.

Покликалася на те, що їх з відповідачем син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 06 серпня 2025 року навчається в Луцькому національному технічному університеті за спеціальністю «F2 Інженерія програмного забезпечення» на денній платній формі навчання за договором Б-01053 про надання освітніх послуг, строк навчання до 30 червня 2029 року, та знаходиться на її утриманні.

Крім того зазначала, що оскільки син навчається на денній формі навчання, то не має можливості працювати та утримувати себе самостійно, у зв`язку з чим потребує матеріальної допомоги батьків. 08 серпня 2025 року вона здійснила часткову оплату вартості навчання сина в розмірі 18300 грн на рахунок навчального закладу згідно умов договору про надання освітніх послуг.

Також вказувала, що відповідач ОСОБА_2 є працездатним, а тому в змозі надавати сину матеріальну допомогу, яку він потребує на період навчання та до досягнення останнім двадцяти трьох років.

Ураховуючи наведене, позивач просила суд стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_4 , який продовжує навчання, у твердій грошовій сумі в розмірі 5 372 грн 50 коп. щомісячно, починаючи з дня звернення до суду з позовом і до закінчення навчання – 30 червня 2029 року, з проведенням щорічної індексації розміру аліментів, та 2 943 грн 91 коп. додаткових витрат як половину вартості навчання сина за період з 01 вересня по 07 жовтня 2025 року і відшкодувати їй понесені судові витрати.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 травня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_4 , який продовжує навчання, в розмірі 3000 грн. щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 листопада 2025 року і до закінчення ОСОБА_4 навчання, але не більше як до досягнення ним 23-х років.

У стягненні додаткових витрат – половини вартості за навчання дитини відмовлено.

Рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просив оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю, стягнути 2 943 грн 91 коп. додаткові витрати - плату за навчання та аліменти в розмірі 5 372 грн 50 коп.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення і задовольняючи позов частково, не надав належну правову оцінку встановленим обставинам справи і наявним у матеріалах справи доказам щодо можливості відповідача сплачувати аліменти на повнолітнього сина, який навчається, саме в розмірі заявленому позивачем та додаткових витрат на його навчання, понесених позивачем, як це передбачено ст. 185 СК України.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 просив залишити її без задоволення як безпідставну, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції апеляційна скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням вимог статті 369 цього Кодексу.

Дослідивши обставини справи та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач як мати повнолітнього сина, який проживає з нею і навчається, потребує матеріальної допомоги на його утримання, а відповідач за своїм станом здоров`я та матеріальним становищем в змозі сплачувати аліменти на користь останньої у твердій грошовій сумі 3000 грн щомісячно, починаючи з дня подання позову до закінчення сином навчання і до досягнення ним 23 років. Відмовляючи у стягненні додаткових витрат на навчання сина, суд вважав, що ці витрати як такі, що не передбачені ст. 185 СК України, не відшкодовуються.

Такі висновки суду є правильними.

Встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є батьком повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . Останній проживає разом із матір`ю позивачем ОСОБА_1 та перебуває на її утриманні.

З наявної в матеріалах справи копії договору Б-01053 від 06 серпня 2025 року, укладеного між ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 та Луцьким національним технічним університетом, вбачається, що він навчається за спеціальністю «F2 Інженерія програмного забезпечення» на денній формі навчання, загальна вартість освітньої послуги за весь період навчання становить 146 400 грн, строк навчання до 30 червня 2029 року.

З наданої позивачем копії квитанції встановлено, що 08 серпня 2025 року вона провела часткову оплату вартості за навчання сина в розмірі 18 300 грн 00 коп.

Крім того, з наданих відповідачем ОСОБА_2 і приєднаних до матеріалів справи письмових доказів встановлено, що на його утриманні є неповнолітня дитина від іншого шлюбу – дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає разом із ним на території Республіки Польща.

Відповідно до вимог ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Відповідно до ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 цього Кодексу.

При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Згідно з ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що законодавець покладає обов`язок батьків утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання, лише за умови, що батьки можуть надавати матеріальну допомогу.

Також при встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частинами 5-7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, встановивши наведені вище обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що повнолітній син відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_4 , який проживає з матір`ю, у зв`язку з платним навчанням у закладі вищої освіти потребує матеріальної допомоги батьків, а відповідач, який є працездатною особою, спроможний її надавати, сплачувати аліменти у розмірі 3000 грн щомісячно до закінчення останнім навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23 років.

Визначаючи аліменти у вказаному розмірі, місцевий суд врахував матеріальний стан сина сторін спору, який у зв`язку з навчанням не працює і не має можливості самостійно себе забезпечувати, а також матеріальне становище відповідача та рівний обов`язок обох батьків утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання, за умови, що батьки можуть надавати матеріальну допомогу.

Щодо позовної вимоги про стягнення додаткових витрат на навчання сина за період з 01 вересня по 07 жовтня 2025 в сумі 2943 грн 91 коп., які понесла позивач, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, правильно відмовив у її задоволенні. Оскільки відповідно до вимог ч. 1 ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Навчання дитини з метою здобуття освіти не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини. Отже, такі витрати не є додатковими витратами, які викликані особливими обставинами, у розумінні статті 185 СК України, що також відповідає висновкам, зробленим Верховним Судом у постанові № 336/1488/19 від 26 жовтня 2020 року. Визначений судом раніше розмір аліментів призначався саме для забезпечення всіх потреб неповнолітнього сина сторін, включаючи витрати на освіту.

Отже, виходячи зі встановлених на підставі поданих сторонами доказів фактичних обставин справи та врахувавши вищевказані норми матеріального права, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов вірного висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача ОСОБА_2 аліментів у зв`язку з навчанням сина та законного і обґрунтовано відмовив у стягненні з останнього додаткових витрат.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його зміни чи скасування не вбачає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не впливають на законність рішення, що оскаржується.

Керуючись ст.ст. 268, 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді