Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №761/14065/26 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/14065/26

Провадження № 2/761/10163/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді: Осаулова А.А.

за участю секретаря судових засідань: Путрі Д.В.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в приміщенні суду в спрощеному позовному провадження цивільну справу за позовом ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року ТОВ «Коллект Центр» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за договором №500815369 від 22.03.2019 р. в загальному розмірі 40008,02 грн та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.03.2019 між АТ «Альфа-банк» та ОСОБА_1 укладено договір №500815369, за яким відповідач отримала кошти в сумі 49886,30 грн до 25.03.2021 р. зі сплатою процентів за користування кредитом - 23% річних.

Позичальник зобов`язалась своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені Кредитними договорами терміни, а також виконати інші свої зобов`язання згідно цього договору.

17.05.2021 р. між АТ «Альфа-банк» та ТОВ «ФК «Флексіс» було укладено Договір № 2, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Флексіс» перейшло право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором №500815369 від 22.03.2019 р.

18.05.2021 р. між ТОВ «ФК «Флексіс» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір № 18-05/21, відповідно до умов якого до ТОВ «Вердикт Капітал» перейшло право грошової вимоги до Відповідача №500815369 від 22.03.2019 р.

10.01.2023 р. між ТОВ "Вердикт Капітал" та ТОВ «Коллект Центр» було укладено Договір № 10-01/2023, відповідно до умов якого до ТОВ «Коллект Центр» перейшло право грошової вимоги до Відповідача №500815369 від 22.03.2019 р.

Загальний розмір заборгованості №500815369 від 22.03.2019 р. складає 40008,02 грн, з яких 29820,10 грн - заборгованість за тілом кредиту, 7406,04 грн - заборгованість за відсотками, 100,00 грн - штрафи/пеня, 1990,71 грн - інфляційні, 691,17 грн - 3 % річних.

Заборгованість за Кредитним договором №500815369 від 22.03.2019 р. не погашена, що стало підставою для звернення до суду.

У відзиві на позов відповідач заперечує щодо його задоволення, зазначає, що право вимоги не доведено, про заміну кредитора повідомлено не було. Розрахунок заборгованості не підтверджений первинними документами. Вважає позивачем пропущено строк позовної давності .

Ухвалою судді від 16.04.2026 р. відкрито провадження у цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження, призначено цивільну справу для розгляду справи по суті з повідомлення учасників справи, витребувано письмові докази.

У судове засідання представник позивача не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, до суду надав заяву, в якій просить розглянути справу за його відсутності, задовольнити позовні вимоги, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач в судовому засіданні заперечила щодо його задоволення.

Суд, вислухавши пояснення відповідача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 22.03.2019 між АТ «Альфа-банк» та ОСОБА_1 укладено договір №500815369, за яким відповідач отримала кошти в сумі 49886,30 грн до 25.03.2021 р. зі сплатою процентів за користування кредитом - 23% річних.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

На ухвалу суду АТ «Сенс банк» надало інформацію, за якою обліковується клієнт ОСОБА_1 , надано деталізовану виписку щодо надання коштів за договором №500815369 від 22.03.2019 р.

Так, з виписки по рахунку вбачається зарахування 49886,30 грн на рахунок відповідача 25.03.2019р.

Відтак, в матеріалах справи міститься виписка по рахунку відповідача, яка є належним доказом щодо заборгованості за кредитним договором, витребувані судом докази не спростовані стороною відповідача.

Згідно розрахунку заборгованості станом на 10.01.2023 р. за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 40008,02 грн, з яких 29820,10 грн - заборгованість за тілом кредиту, 7406,04 грн - заборгованість за відсотками, 100,00 грн - штрафи/пеня та нараховані за період з 18.05.2021 р. по 23.02.2022 р. 1990,71 грн - інфляційні, 691,17 грн - 3 % річних.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом статей 205, 207 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика, кредит, банківський вклад), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Факт користування ОСОБА_1 наданими кредитним коштами підтверджується виписками, що наявні в матеріалах справи.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статті 526, частини першої статті530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплати суму боргу кредитору.

Заборгованість у розмірі 40008,02 грн, що обліковується за позичальником ОСОБА_1 , підтверджується зібраними та дослідженими доказами у справі. Доказів погашення заборгованості у повному обсязі відповідачкою не надано та матеріали справи не містять.

Згідно з ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У частині 2 статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свій обов`язок новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Згідно статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1082 ЦК України визначено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

17.05.2021 р. між АТ «Альфа-банк» та ТОВ «ФК «Флексіс» було укладено Договір факторингу № 2, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Флексіс» перейшло право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором №500815369 від 22.03.2019 р.

18.05.2021 р. між ТОВ «ФК «Флексіс» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу № 18-05/21, відповідно до умов якого до ТОВ «Вердикт Капітал» перейшло право грошової вимоги до Відповідача №500815369 від 22.03.2019 р.

10.01.2023 р. між ТОВ "Вердикт Капітал" та ТОВ «Коллект Центр» було укладено Договір про відступлення прав вимоги № 10-01/2023, відповідно до умов якого до ТОВ «Коллект Центр» перейшло право грошової вимоги до Відповідача №500815369 від 22.03.2019 р.

Вищевказані договори факторингу та відступлення прав вимог ні в цілому, а ні в будь-якій із його частин, не оспорювались та не визнані недійсними.

Посилання відповідача про неповідомлення її про зміну кредитора у зобов`язанні як на підставу необгрунтованості позовних вимог суд не приймає до уваги, виходячи з наступного.

Як убачається з висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 06 лютого 2018 року у справі №278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі №361/2105/16-ц, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов`язання первинному кредитору належним. Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

У постанові від 06 лютого 2019 року у справі №667/11010/14-ц Верховним Судом зазначено також, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Таким чином, саме по собі неповідомлення боржника про відступлення права вимоги не припиняє зобов`язання та не позбавляє нового кредитора права вимагати виконання такого зобов`язання, якщо встановлено факт існування боргу та переходу права вимоги.

У зв`язку з простроченням відповідачем платежів наявна заборгованість за договором №500815369 від 22.03.2019 р. в загальному розмірі 40008,02 грн, будь-яких доказів, що підтверджують невідповідність розміру заборгованості умовам договорів суду надано не було. Розрахунок заборгованості відповідачем жодним чином не спростований. Умови договорів також не оспорюються.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Кредитний договір №500815369 від 22.03.2019 р., договори факторингу та відступлення права вимоги відповідачем не оспорені, в установленому законом порядку недійсними їх не визнано, а тому в силу положень ст. 204 ЦК України їх умови підлягають до виконання.

Щодо позовної давності варто зазначити наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (частина 1 статті 256 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

В силу частин 1, 5 статті 261, частин 1, 3 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Частиною 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Аналіз наявних у матеріалах справи угод дає підстави вважати про погодження сторонами збільшеної позовної давності.

Як вбачається із анкети-заяви ПАТ «Альфа-Банк» від 22.03.2019 року, підписанням цього акценту ОСОБА_1 надала згоду в порядку передбаченому договором та чинним законодавством України на: обробку персональних даних згідно з вимогами закону України «Про захист персональних даних» будь-яким чином та з метою, вказано у договорі, розкриття інформації, яка становить банківську таємницю, будь-яким третім особам відповідно до умов договору; встановлення позовної давності у 10 років за будь -якими спорами, що випливають із договору включаючи спори щодо відшкодування збитків, сплати неустойок ( штрафів) тощо...( п 2.1.3 договору)

Позичальник, укладаючи угоду з первісним кредитором, погодилась із такими строками позовної давності, тобто, вважала умови угод прийнятними для себе, про що свідчать її власноручні підписи.

Вказані умови угоди є дійсними та ніким не оспорені, а тому підлягають виконанню.

Крім цього, відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року, дія якого постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувався до 30 червня 2023 року.

З урахуванням п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року.

Кредитний договір було укладено 22.03.2019 р., строком на 24 місяці, тобто до 25.03.2021 р.

Разом з тим, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», від 15.03.2022 №2120-ІХ, який набрав чинності 17.03.2022, (надалі за текстом - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Надалі Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» від 08.11.2023 № 3450-ІХ, який набрав чинності 30.01.2024 (надалі за текстом - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився.

Водночас, 04.09.2025 набув чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2024 № 4434-IX згідно якого пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України був виключений.

Таким чином, починаючи з 04.09.2025 був відновлений перебіг строків позовної давності, який фактично був зупинений/продовжений протягом строку з 02.04.2020 по 04.09.2025.

Відтак, при розгляді справи не було встановлено пропуску строків позовної давності щодо вимог у цій справі з боку позивача.

Враховуючи те, що зобов`язання не виконуються з вини відповідача, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача заборгованості за договором №500815369 від 22.03.2019 р. в загальному розмірі 40008,02 грн.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу варто зазначити наступне.

П. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В той же час, ч. 3 ст. 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За умовами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано договір №01-07/2024 від 01.07.2024 р. про надання правової допомоги, заявку про надання юридичної допомоги №1349 від 02.02.2026 р. на суму 16000,00 грн, витяг з акту №19 про надання юридичної допомоги від 27.02.2026 р.

Таким чином матеріалами справи підтверджено, що представником позивача були надані належні та допустимі докази на підтвердження заявленого розміру витрат, пов`язаних з правовою допомогою, співмірності обсягу послуг, наданих адвокатом.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Згідно ч.5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач у відзиві просила про зменшення витрат на правничу допомогу

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.3,4,5 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої увалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч.3,4,5 ст.141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно сказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. ( правова позиція, викладена Верховним Судом у постанові від 11 листопада 201 року у справі № 873/137/21).

У постановах Верховного Суду від 7 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 8 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2022 р. у справі № 922/1964/21 зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Беручи до уваги складність справи та об"єм виконаних саме адвокатом робіт (наданих послуг), критерії необхідності подання ним документів та значимості таких дій у справі, враховуючи ціну та предмет позову, до якого входила вимога майнового характеру, з урахуванням наявності клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, суд вважає можливим стягнути з відповідача 3000,00 грн витрат на правничу допомогу.

На думку суду, вказаний розмір витрат на правничу допомогу співмірний зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами.

Керуючись ст. ст. 12,76,77,78,79,80,81, 211, 223, 263, 265, 280,285,289 ЦПК України, ст.ст.610, 1048, 1048, 1054 ЦК України,-

ВИРІШИВ:

Позов ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «Коллект Центр» (адреса: м. Київ, вул. Мечнікова, 3, оф. 306, код ЄДРПОУ 44276926) заборгованість за договором №500815369 від 22.03.2019 р. в загальному розмірі 40008,02 грн, а також судовий збір у розмірі 2662,40 грн., витрати на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн, а всього 45670,42 грн.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Осаулов Андрій