Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №530/1338/26 — Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/1338/26

Номер провадження 2/530/955/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2026 Зіньківський районний суд Полтавської області в складі головуючого судді Ситник О.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в місті Зіньків Полтавської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» звернулося до Зіньківського районного суду Полтавської області з позовом ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 12.03.2025 р. між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № 187515, відповідно до умов якого останній надано грошові кошти в розмірі 3900,00 грн. При використанні позичальником загальних умов кредитування процентна ставка – 0,01% за один день користування кредитом; комісія – 26,71%

23.07.2025 між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» укладено договір факторингу № 23072025, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Солвентіс» набуло грошової вимоги за вказаним кредитним договором.

Таким чином, ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» наділено правом вимоги до Відповідача ОСОБА_1 за договором № 187515 від 12.03.2025 року. Заборгованість відповідача перед позивачем станом на день формування позовної заяви становить 12711,74 грн, з яких: 3900,00 грн. - заборгованість за тілом кредитом; 11,31 грн. - заборгованість за відсотками, сума заборгованості по комісії – 1041,69 грн, штрафні санкції – 7758,74 грн.

Тому ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 12711,74 грн, судовий збір та витрати на правову допомогу в сумі 6000,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст.19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно з ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Ухвалою суду від 29.06.2026 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи за участю сторін від учасників судового процесу не надходило.

Представник позивача в позові просив розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження за відсутності представника позивача та проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

20.07.2026 р. представник відповідача, адвокат Бігун Ю.В., направив до суду відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, оскільки у матеріалах справи відсутні докази застосування ОСОБА_1 цього одноразового ідентифікатора, підписання ним кредитного договору та відсутні належні, допустимі та достатні докази на підтвердження укладення між відповідачем та первісним кредитором кредитного договору та виникнення між ними будь-яких правовідносин, до то ж в матеріалах справим відсутні документи, які підтверджують доводи позивача щодо реального надання кредитних коштів відповідачу. Також оскільки відповідачка ОСОБА_1 є дружиною військовослужбовця, нараховані відсотки та штрафні санкції стягненню не підлягають, а вимоги Позивача в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу є явно завищеними, а тому підлягають зменшенню або повному відхиленню.

23.07.2026 р. представник ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс», Лановий Є.М., надіслав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК та ГК України, може мати електронну форму, а договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді, а номер банківської картки для перерахування кредитних коштів за кредитним договором був вказаний позичальником під час укладення кредитного договору в його особистому кабінеті на веб-сайті кредитодавця, підтверджується довідкою платіжного провайдера, що є первинним платіжним документом, а здійснений позивачем розрахунк заборгованості конкретизований та містить інформацію за усіма складовими, що забезпечує можливість перевірки такого розрахунку за наявними в матеріалах справи доказами. Кредитодавець жодним чином не обмежував час на ознайомлення позичальника з умовами кредитного договору, позичальник добровільно погодився з умовами договору, протягом строку дії договору та після його закінчення не звернулася з заявою про його розірвання , визнання недійсним в цілому або його окремих частин. А тому просить суд витребувати в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» докази про отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, позов ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовільнити в повному обсязі.

27.07.2026 р. представник відповідача, адвокат Борзов Я.Е. направив заперечення, в яких просить відмовити у повному обсязі у задоволенні ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, та зазначає, що підтримують свою позицію викладену у відзиві на позовну заяву та просять клопотання про витребування доказів залишити без задоволення.

Ухвалою суду від 06.08.2026 року клопотання представник ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс», Ланового Є.М., задоволено та витребувано в АТ «Універсал банк» докази для повного всебічного з`ясування обставин справи.

Згідно вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Суд, вивчивши матеріали даної цивільної справи, вважає, що позов обґрунтований і підлягає частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України визначено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Судом встановлено, що 12.03.2025 р. між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № 187515, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно 2 пункту Договору № 18751, сума позики - 3900,00 грн. При використанні позичальником загальних умов кредитування процентна ставка – 0,01% за один день користування кредитом; строк користування – 30 днів, комісія – 26,71% від суми позики.

Згідно 5 пункту позичальник підтверджує, що ознайомився з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, з офіційними правилами програми лояльності, до моменту підписання вивчим договір та правила надання грошових коштів у позику за допомогою веб-сайту та мобільного додатку «MONTO», та всі умови йому зрозумілі.

Згідно 21 пункту Технологія укладення Договору, цей договір укладений у вигляді електронного документу шляхом обміну електронними повідомленнями, із застосуванням електронного підпису Позикодаця та електронного підпису одноразовим ідентифікатором Позичальника. В реквізитах Позичальника зазначено електронний підпис одноразовим ідентифікатором 2w6y6n та номер платіжного засобу: НОМЕР_1 .

Отже, Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації Відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https://monto.com.ua, та підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Після здійснення акцепту Позичальником оферти Товариства, що є укладенням Договору відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», Товариство наклало на оригінал Договору кваліфікований електронний підпис уповноваженого працівника Товариства із кваліфікованою електронною позначкою часу, а оригінал Договору був завантажений в Особистий кабінет Клієнта.

Підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою Відповідача з умовами Кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з яким він ознайомився перед підписанням Кредитного договору та отриманням кредиту.

Факт перерахування коштів підтверджується квитанцією «Таскомбанк» від 12.03.2025 р. (а.с. 31) та витребуваною судом випискою АТ «Універсал Банк» про рух коштів по картці ОСОБА_1 за період 12-03.2025-20.03.2025 рр. (а.с. 136-137).

Згідно із ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як передбачено ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч.1 ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (стаття 634 ЦК України).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного, слід дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Слід зазначити, що відповідачем не надано суду будь-яких доказів того, що Договір позики № 187515 від 12.03.2025 року про надання споживчого кредиту нею оспорювалися в судовому порядку чи визнані недійсними в порядку, встановленому законом, посилання на такі обставини також відсутні. Отже, суд приходить до висновку, що недійсними або неукладеними вказані договори чи їх окремі положення не визнавалися, а тому в силу положень статті 204 ЦПК України вони підлягають виконанню.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14.11.2018 року у справі №2-383/2010 зробила висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Таким чином, звертаючись до суду з позовом, ТОВ «ФК «Солвентіс» надало належні докази, які підтверджують право вимоги позивача за кредитним договором, а також наявність у відповідача грошового зобов`язання та заборгованості перед позивачем, а тому позовні вимоги про стягнення прострочених платежів по тілу кредиту у сумі 3900,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 11,31 грн. - заборгованість за відсотками, суми заборгованості по комісії – 1041,69 грн, штрафні санкції – 7758,74 грн, то суд виходить з наступного.

Як було встановлено судом, до додаткових пояснень представником відповідача додано копію свідоцтва про шлюб, із якого вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 05.09.2009 року зареєстрували шлюб, після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_4 , копію військового квитка серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_2 , а також копію посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_3 від 08.12.2015 року на ім`я останнього з якого вбачається, що останній має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій та довідку начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про те що ОСОБА_2 призваний на військову службу під час мобілізації 16.11.2022 року.

Згідно із підпунктом 3 пункту 4 розділу І Закону України від 20.05.2014 № 1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» (далі - Закон № 1275) у Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» статтю 14 доповнено пунктом 15 такого змісту:

«15. Військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються».

Пунктом 3 Розділу «Прикінцеві положення» Закону № 1275 передбачено поширити дію пункту 3, підпункту 3 пункту 4, пункту 9 розділу І цього Закону на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Тобто, законодавець передбачив ретроактивну дію ч. 15 ст. 14 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Законом України від 11.04.2024 № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» , який набрав чинності 18.05.2024 року, п. 15 ч. 14 Закону № 2011 викладено у наступній редакції:

«Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля».

Частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У пункті 1 резолютивною частини рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

У п. 2 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

З огляду на викладене, положення п. 15 ст. 14 Закону № 2011 в редакції Закону № 3633 покращує становище фізичної особи позичальника виключно в частині несення юридичної відповідальності, однак проценти за користування кредитом не є видом юридичної відповідальності, а відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон № 3633 з 18.05.2024 року щодо ненарахування процентів за користування кредитом під час дії особливого періоду дружинам військовослужбовців, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, з дати набрання ним чинності.

Також, необхідно зазначити, що вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.08.2020 року у справі № 813/402/17 дійшла висновку, що навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи. Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

На підставі Указу Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» з 18 березня 2014 року в Україні розпочався особливий період. Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який продовжувався і діє на час розгляду справи. Тобто, введення та продовження строку воєнного стану у зв`язку із триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України було визначено в законодавчому порядку і також є особливим періодом.

Згідно із роз`ясненнями Національного банку України у листі від 02.09.2014 року № 18-112/48620 для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21.08.2014 року №322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

Відповідно до роз`яснень Головного управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України Міністерства оборони України (лист від 01.02. 2019 №321/722) зазначено, що документом, який підтверджує призов та проходження військової служби військовослужбовцем з початку і до закінчення особливого періоду, а також підтверджує призов під час мобілізації резервістів та військовозобов`язаних є військовий квиток, в якому в відповідних розділах здійснюються службові відмітки.

Верховний Суд у постанові від 15.07.2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) виклав висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей». У цій постанові Верховний Суд зазначив, що Національний банк України листом від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21.08.2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

При цьому п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду від 26.12.2018 у справі №522/12270/15, від 14.05.2021 у справі №502/1438/18, від 24.02.2022 у справі №591/4698/20, від 12.05.2022 у справі №336/512/18, від 18.01.2023 у справі №642/548/21.

Застосування приписів п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є обов`язком суду та жодним чином не обумовлено відомостями про обізнаність банку щодо наявності в особи спеціального статусу.

Відповідачем надано докази, що підтверджують факт перебування чоловіка відповідача – ОСОБА_2 на військовій службі.

Судом встановлено, що договір № 187515 було укладено 12.03.2025 року, а чоловік відповідача – ОСОБА_2 з 16.11.2022 року призваний у Збройні Сили України по мобілізації, що підтверджено довідкою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 та службовою відміткою у копії військового квитка серії НОМЕР_2 , відповідач ОСОБА_1 має (мала) статус дружини військовослужбовця Збройних Сил України, у тому числі й у період виконання умов кредитного договору, та на неї з моменту набрання чинності вказаних змін, а саме з 18.05.2024 поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей», тобто до неї не може застосовуватись відповідальність у виді штрафних санкцій та пені за невиконання зобов`язань за користування кредитом, а також відсутній обов`язок щодо сплати процентів за користування кредитом.

Таким чином нараховані відсотки за користування кредитом в розмірі суми прострочених платежів по процентах 11,31 грн, сума заборгованості по комісії – 1041,69 грн, штрафні санкції – 7758,74 грн стягненню не підлягають, зважаючи на право відповідачки, як дружини військовослужбовця, на пільги, передбачені вказаним Законом.

Згідно із ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29.

Що стосується судових витрат

Позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 2662,40 грн. витрат на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Що стосується понесення позивачем судових витрат у виді судового збору в розмірі 2662,40 грн., то суд керується положеннями частини 1 статті 141 ЦПК України, відповідно до якої, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги ТОВ «ФК «Солвентіс» судом задоволено частково, а саме на 30,68 % (3900:12711,74х100%), з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі пропорційній частині задоволених позовних вимог, що складає 816,82 грн (2662,40х30,68 %:100%).

Відповідно до частини 1 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 3 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано докази, а саме копії: договору про надання правової допомоги № 43657029/02, укладеного 02.01.2025 між ТОВ «ФК «Солвентіс» та адвокатом Лановим Є.М., додаткова угода № 187515 від 31.03.2026 р., детальний опис робіт виконаних адвокатом Лановим Є.М. на суму 6 000, 00 грн., акт № 187515 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 31.03.2026 року на суму 6000,00 грн., копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Враховуючи пропорційність задоволених вимог та принцип співмірності складності справи, суд вважає за доцільне стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 1 840,80 грн (6000х30,68% :100= 1 840,80).

На підставі викладеного, ст.ст. 526, 530, 549-551, 599, 624, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, Законом України “Про електронну комерцію”, п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» , ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (код ЄДРПОУ 43657029, місцезнаходження: 07406, Київська обл. м. Бровари, вул. Симона Пелюри, 21/1) заборгованість за договором № 187515 від 12.03.2025 року в розмірі 3900 (три тисячі дев`ятсот) грн. 00 коп..

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (код ЄДРПОУ 43657029, місцезнаходження: 07406, Київська обл. м. Бровари, вул. Симона Пелюри, 21/1) судовий збір у розмірі 816 (вісімсот шістнадцять) грн. 82 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 840 (одна тисяча вісімсот сорок) грн 80 коп., а всього 2 657 (дві тисячі шістсот п`ятдесят сім) грн 62 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду в 30-ти денний строк з дня його винесення через Зіньківський районний суд Полтавської області. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяО. В. Ситник