Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №524/7131/26 — Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/7131/26

Провадження №2/524/6246/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2026 року

Автозаводський районний суд міста Кременчука в складі:

головуючого судді – Ковальчук Т. М.,

за участю секретаря судових засідань – Воблікової І. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

У червні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі – позивач, ТОВ «Укр Кредит Фінанс») звернулося до суду із зазначеною позовною заявою, у якій просило стягнути з ОСОБА_1 (далі – відповідач, ОСОБА_1 ) 99880,54 грн заборгованості за кредитним договором № 1593-9829 від 28 серпня 2025 року, а також 2662,40 грн судового збору.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 28 серпня 2025 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту (credos.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», у межах якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів, і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, уклали електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1593-9829.

Цей кредитний договір укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа та підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором А2089, надісланим їй у смс-повідомленні на телефонний номер, указаний в анкеті-заяві.

Відповідно до умов договору відповідач отримав кредит у сумі 26200,00 грн; строк кредитування 300 днів; базовий період – 14 днів, стандартна процентна ставка – 1,00 % в день.

Позивач виконав свої зобов`язання за договором, надавши відповідачу ОСОБА_1 кредит, проте остання свої зобов`язання за договором щодо повернення грошових коштів не виконала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за кредитом у сумі 99880,54 грн, а саме: 29500,00 грн – прострочена заборгованості за кредитом (з урахуванням додаткової угоди), 57465,20 грн – прострочена заборгованості за нарахованими процентами, 12130,00 грн – заборгованість за процентами на підставі статті 625 ЦК України, 785,34 грн – заборгованість за комісією.

Ухвалою від 09 червня 2026 року суд відкрив провадження у справі для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, до позовної заяви додав клопотання, в якому просив проводити розгляд справи без участі його представника.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, її представник – адвокат Пузін Д. М. надав суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Розгляд справи просив проводити без його та відповідача участі. Основними доводами відповідача є недоведеність електронними оригіналами волевиявлення позивача на укладення договору, відсутність первинних платіжних інструкцій кредитодавця, неправомірність одностороннього розрахунку, незаконне нарахування сум за статтею 625 ЦК України під час воєнного стану та неправильне зарахування платежів. Так, відповідач зазначає, що у матеріалах містяться інформаційні листи ТОВ «ФК «Контрактовий дім» про операції на суми 26200,00 грн та 3300,00 грн, але відсутні первинні платіжні інструкції самого кредитодавця. Внутрішній розрахунок відображає, що відповідач сплатила 13808,06 грн; ці суми позивач не зарахував у зменшення основного боргу; із нарахованих 64198,60 грн договірних процентів погашено 6733,40 грн; із нарахованих 14750,00 грн за статтею 625 ЦК України погашено 2620,00 грн; із комісії 240,00 грн погашено 4454,66 грнУраховуючи наведене, заявлена до стягнення з відповідача сума підлягає зменшенню. Окрім цього, вимога про дострокове повернення датована 17 квітням 2026 року визначає стан боргу на 10 квітня 2026 року та надає 30 календарних днів із дня одержання. Позов сформовано 31 травня 2026 року, хоча договірний строк мав сплинути 23 червня 2026 року. Тому, на думку відповідача, позивач повинен довести не лише відправлення, а й одержання вимоги та сплив установленого статтею 16 Закону «Про споживче кредитування» строку до звернення до суду. Позивач надав переважно паперові відображення електронних документів та власні довідки.

Відповідач разом із відзивом звернувся до суду з клопотанням, в якому просив витребувати: електронні оригінали договору № 1593-9829, додаткової угоди, правил, паспорта споживчого кредиту, усіх таблиць вартості, графіків, оферт і акцептів у первісних форматах із метаданими; журнали інформаційної системи щодо генерації, направлення, одержання та введення кодів «A2089» і «A6308», із датою, часом, адресатом, каналом доставки, даними сесії та прив`язкою кожного коду до конкретної редакції документа; первинні платіжні інструкції кредитодавця про переказ 26200,00 грн 28 серпня 2025 року та 3300,00 грн 29 вересня 2025 року, оформлені відповідно до Інструкції, затвердженої постановою Правління НБУ № 163 від 29 липня 2022 року, з усіма реквізитами, статусом виконання та ідентифікаторами операцій; первинні облікові документи щодо всіх платежів відповідача загальною сумою 13808,06 грн та їх розподілу на проценти, проценти за статтею 625 ЦК України, комісію і тіло кредиту; оригінал вимоги від 17 квітня 2026 року та належний доказ її вручення особисто відповідачу із зазначенням дати одержання.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, дійшов таких висновків.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У частині першій статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 639 ЦК України встановлено загальні вимоги до форми договорів, а саме: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом ; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася ; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі ; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами ; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Закон України від 03 вересня 2015 року № 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі – Закон № 675-VIII) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Пунктом 5 статті 3 цього Закону визначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 цього Закону).

За змістом частини п`ятої статті 11 Закону № 675-VIII пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Згідно із частиною шостою статті 11 цього Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

За правилами частини дванадцятої статті 11 цього Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону № 675-VIII, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями статті 12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Суд установив, що 28 серпня 2025 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» і ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту https://credos.com.ua/ уклали договір про відкриття кредитної лінії № 1593-9829.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець відкрив позичальнику кредитну лінію шляхом надання грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб, а позичальник зобов`язався повернути кредит у визначений договором строк та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом.

За умовами цього договору: сума кредиту становить 26200,00 грн; строк кредитування 300 днів; базовий період – 14 днів, стандартна процентна ставка – 1,00 % в день.

За умовами Додаткової угоди до договору про відкриття кредитної лінії № 1593-9829 кредитодавець зобов`язався перерахувати позичальнику ще 3300,00 грн та збільшення строку кредитування, загальна сума кредиту становить 29500,00 грн, строк кредитування – 331 день.

Відповідно до довідок ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 14 квітня 2026 року, 15 квітня 2026 року на рахунок картки НОМЕР_1 28 серпня 2025 року, 29 вересня 2025 року були перераховані кошти у сумі 26200,00 грн та 3300,00 грн відповідно, призначення платіжної операції – видача кредитних коштів за договором 1593-9829, 2025-09-29, ОСОБА_1 ІПН: НОМЕР_2 .

Номер карткового рахунку НОМЕР_1 , на які позивач здійснював виплату кредитних коштів, вказаний у договорі про відкриття кредитної лінії № 1593-9829 у розділі «реквізити сторін».

Отже, кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору.

Відповідно до наданого розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 1593-9829 від 28 серпня 2025 року становить 99880,54 грн, а саме: 29500,00 грн – прострочена заборгованості за кредитом (з урахуванням додаткової угоди), 57465,20 грн – прострочена заборгованості за нарахованими процентами, 12130,00 грн – заборгованість за процентами на підставі статті 625 ЦК України, 785,34 грн – заборгованість за комісією.

За правилами статей 526, 610, 611, 625 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). В разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

У частині першій статті 81 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про витребування доказів, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Отже, процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 100 ЦПК України), за умови посвідчення останньої в порядку, визначеному законом. У свою чергу, паперова копія електронного доказу є лише засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Саме по собі подання електронного доказу в паперовій копії дійсно не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу у випадку, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 у справі № 916/3027/21).

При цьому право на звернення з клопотанням про витребування у відповідної особи оригіналу електронного доказу передбачено частиною п`ятою статті 100 ЦПК України, зокрема, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу. Так, якщо оригінал електронного доказу не буде подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Водночас за змістом цієї норми витребування у відповідної особи оригіналу електронного доказу є правом, а не обов`язком суду, отже, відповідне клопотанням учасника справи має бути належним чином обґрунтованим, сумніви мають бути підтверджені певними доказами, або наявністю інформації у сторони, яка б давала підстави мати такі сумніви.

Натомість представник відповідача інформації, яка б давала суду підстави вважати обґрунтованими його сумніви щодо невідповідності поданих паперових копій оригіналам, не надав.

У постанові Верховного Суду від 12 грудня 2024 року у справі № 298/825/15-ц зазначено, що надані банком виписки за рахунками позичальника повинні бути досліджені судами у сукупності з іншими доказами... Оскільки відповідачі не надали свого розрахунку чи власної виписки з рахунку, які б спростовували надходження коштів, отже, факт наявності заборгованості є не спростованим відповідачем.

Так, у матеріалах справи наявні довідки, які підтверджують факт перерахування відповідачу коштів за кредитним договором.

Відповідач, звертаючись до суду з клопотанням про витребування у позивача платіжних інструкцій про перерахування коштів, на спростування цих доводів не надав суду, зокрема, доказів ненадходження/незарахування відповідних коштів на його картковий рахунок, або доказів того, що зазначений картковий рахунок йому не належить.

Щодо доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, суд зазначає наступне. Матеріали справи містять всі належні та допустимі докази, які підтверджують факт укладання договору. Доказів звернення до суду з позовом про визнання недійсним цього договору відповідач не надав, у той час коли згідно зі статтею 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, за висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 грудня 2024 року у справі № 298/825/15: «Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, було встановлено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Такого ж змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором».

У пункті 52 постанови Верховного Суду від 22 серпня 2024 року у справі 916/735/23 викладено висновок про те, що доказами на підтвердження наявності боргу можуть бути, зокрема, але не виключно: судові рішення, правочини, первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Такими доказами можуть бути, зокрема, банківські виписки, платіжні доручення, видаткові накладні, довідки, листи, протоколи, та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання боржником взятих на себе зобов`язань.

Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 січня 2019 року у справі № 526/405/13 вказано, що факт не вчинення жодних дій, щодо розірвання кредитних договорів, або визнання їх не дійсними тривалий час, а також користуванням кредитними коштами та сплати відповідачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами – є нічим іншим як визнання вище наведених кредитних договорів такими, що укладені з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отриманням всіх благ передбачених кредитними договорами.

Суд також враховує, що Закон України «Про електронну комерцію» передбачає можливість укладення електронних договорів. При цьому, згідно зі статтею 12 вказаного Закону якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно з пунктом 12 частиною статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор – алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Про допустимість такої форми укладення правочинів також зазначено у численних правових позиціях Верховного Суду, зокрема, у постанові від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 234/7163/20,у постанові від 12 червня 2023 року у справі №263/3470/20.

Щодо вимог позивача про стягнення суми заборгованості по відсотках відповідно до статті 625 ЦК України суд погоджується з доводами відповідача щодо неправомірності їх нарахування. З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану. 15 березня 2020 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено новими пунктом 18, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

На підставі вищевикладеного, вимога в частині стягнення відсотків за статтею 625 ЦК України у сумі 12130,00 грн з відповідача задоволенню не підлягає, окрім того, 2620,00 грн, уже зараховані позивачем на погашення такої заборгованості, також мають бути відраховані із загальної суми заборгованості.

Окрім цього, суд не погоджується з заявленою до стягнення сумою комісії за надання кредиту.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Передбачена умовами договору про споживчий кредит комісія фактично є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику.

Умови договору не містять переліку інших додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія за обслуговування кредиту.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачає право банку або фінансової установи встановлювати комісію за надання кредиту, яка включається до загальних витрат за споживчим кредитом, але на думку суду це право не є абсолютним. Банк або фінансова установа має довести, що ця комісія є платою за реальну, самостійну послугу, яка надана споживачу, а не замаскованим збільшенням вартості кредиту.

З огляду на наведене, враховуючи непропорційно великий розмір комісії за надання кредиту (20% від суми кредиту), а також необґрунтованість встановлення вказаного виду плати за надання кредиту, суд не знаходить підстав для стягнення з боржника заборгованості за вказаною комісією.

Так, позивач визначив 5240,00 грн одноразової комісії, отримав у її погашення 4454,66 грн і заявив залишок 785,34 грн. Ураховуючи наведене, вимога в частині стягнення комісії за видачу кредиту у сумі 785,34 грн з відповідача задоволенню не підлягає, окрім того, 4454,66 грн, уже зараховані позивачем на погашення такої заборгованості також мають бути відраховані із загальної суми заборгованості.

Щодо доводів відповідача щодо відсутності доказів отримання ним вимоги про дострокове погашення договору суд зазначає наступне.

За правилами частини четвертої статті 16 Закону України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла – щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла – 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Аналогічний висновок викладено і в постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 638/13683/15-ц, зокрема, зазначено про те, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

При цьому суд ураховує, що частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, містила аналогічне за змістом регулювання, наведене у частині четвертій статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».

До позовної заяви позивач додав докази направлення відповідачу досудової вимоги щодо виконання зобов`язання про дострокове погашення кредиту, зокрема, зі списку рекомендованих листів вбачається направлення на адресу відповідача рекомендованого листа з повідомленням, що спростовує доводи останнього про невиконання позивачем обов`язку щодо направлення досудової вимоги. Окрім того, як убачається з доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості за кредитним договором, період, за який здійснено нарахування заборгованості на час звернення до суду вже настав.

Ураховуючи наведене, суд вбачає наявність підстав для часткового задоволення позову, а саме вважає доведеними вимоги позивача про стягнення з відповідача 79890,54 грн заборгованості за договором № 1593-9829 від 28 серпня 2025 року, з яких: 29500,00 грн – прострочена заборгованості за кредитом, 50390,54 грн – прострочена заборгованості за нарахованими процентами.

За правилами частин першої, частини статті 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути понесені позивачем судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 76-78, 81, 89, 141, 141, 247, 263–265, 279, 352, 354 ЦПК, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 1593-9829 від 28 серпня 2025 року у сумі 79890 (сімдесят дев`ять тисяч вісімсот дев`яносто) грн 54 коп. та судові витрати в сумі 2129 (дві тисячі сто двадцять дев`ять) грн 65 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття відповідної постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», адреса: бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 407, м. Київ, 01133; код ЄДРПОУ 38548598.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 25 вересня 2026 року.

Суддя Т. М. Ковальчук