Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №165/2366/26 — Нововолинський міський суд Волинської області

Справа № 165/2366/26

Провадження № 2/165/1201/26

НОВОВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м. Нововолинськ

Нововолинський міський суд Волинської області у складі:

головуючого судді Рибас А.В.

за участю секретаря судового засідання Навроцької М.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Нововолинського міського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на утримання майна, що є спільною частковою власністю, –

встановив:

30 червня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Васильчук Віктор Григорович через систему «Електронний суд» подав до Нововолинського міського суду Волинської області позовну заяву про стягнення з ОСОБА_2 37 885,68 грн. витрат на утримання майна, що є спільною частковою власністю.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що квартира АДРЕСА_1 згідно умов договору про визначення часток від 16.01.2018 р. перебуває в спільній частковій власності наступних осіб:

–ОСОБА_3 – 1/4 (одна четверта) частка зазначеної квартири;

–ОСОБА_4 – 1/4 (одна четверта) частка зазначеної квартири;

–ОСОБА_1 – 1/4 (одна четверта) частка зазначеної квартири;

–ОСОБА_2 – 1/4 (одна четверта) частка зазначеної квартири.

Порядок користування квартирою на сьогоднішній день не встановлений. В квартирі в даний час проживає лише позивач.

З 2005 року позивач разом зі своїми синами – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 утримують і доглядають квартиру, підтримують її в належному стані та несуть витрати по оплаті житлово-комунальних послуг. На сьогоднішній день позивачем, як співвласником квартири АДРЕСА_1 за період з січня 2018 р. по лютий 2026 р. понесено витрати на утримання даної квартири, що є спільною частковою власністю, та сплату комунальних послуг у сумі: 151 422,70 грн., в тому числі: витрати на теплопостачання 124 200,30 грн., витрати на управління багатоквартирним будинком 27 222,40 грн. Тобто, позивачем виконано солідарний обов`язок щодо утримання майна, що є спільною частковою власністю. Відповідач не бажає виконувати обов`язків по утриманню квартири, що є спільною частковою власністю.

Частка відповідача у витратах на утримання квартири складає одну четверту і становить 37 855,68 грн. Між позивачем та відповідачем відсутні договірні відносини щодо відшкодування відповідачем витрат на утримання майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.

З огляду на неведене, сторона позивача просить стягнути з ОСОБА_2 його долю у витратах на утримання квартири АДРЕСА_1 , що є спільною частковою власністю, понесених позивачем за період з січня 2018 р. по лютий 2026 р. у сумі 37 855,68 грн. та понесені судові витрати по справі.

Ухвалою судді Нововолинського міського суду Волинської області від 06 липня 2026 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного провадження з повідомленням та викликом сторін.

09 вересня 2026 року через систему «Електронний суд» представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Нечипорук Інна Сергіївна подала письмові тези вступного слова, в яких просила відмовити в задоволенні позовних вимог та стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн.

Зазначила, що ОСОБА_2 заперечує щодо обставин та правових підстав позову з таких підстав. Позивачкою не подано до суду належних доказів на підтвердження того, що саме ОСОБА_1 здійснила платежі з оплати послуг з управління будинком, платником яких зазначено ОСОБА_5 , а саме: платежі за період з серпня 2022 року по грудень 2023 року включно на загальну суму 6 364,32 грн.

Як вбачається, частина чеків вказує на те, що в період часу з червня 2022 року по листопад 2023 року включно оплата послуг з теплопостачання на загальну суму 16 137,81 грн. здійснена від імені ОСОБА_2 : 42,79 грн. х 11 + 2 471,64 грн. + 3 819,43 грн. + 2 856,59 грн. + 2 448,34 грн. + 2 388,53 грн. + 1 142,00 грн. + 540,59 грн. = 16 137,81 грн. Означена сума коштів не підлягає до стягнення з відповідача.

Позивачкою до суду подано дві копії однієї платіжної інструкції, а саме 0.0.4244618253.1 від 12.03.2025 на суму 3 209,52 грн. Відтак, при розрахунку суми, що підлягає до стягнення, означена сума повинна бути врахована лише один раз.

Підсумовуючи обґрунтування заперечень відповідача, що наведені, та з огляду на письмові докази, що додані позивачкою на підтвердження факту оплати послуг з теплопостачання за період з січня 2018 року по лютий 2026 року, за адресою: АДРЕСА_2 було сплачено: 60 326,51 грн .+ 57 703,16 грн. – 3 209, 52 грн. = 114 820,15 грн., а не 124 200,30 грн. як позивачка зазначає в позові.

Тобто, кожен із співвласників мав понести витрати на оплату послуг з теплопостачання за адресою: АДРЕСА_2 за період з січня 2018 року по лютий 2026 року у розмірі: 114 820,15 грн. / 4 = 28 705,04 грн. При цьому вартість послуг з теплопостачання на суму 16 137,81 грн. не може бути стягнута з відповідача, а відтак його частка витрат на оплату послуг з теплопостачання у спільній квартирі в означений період повинна становити: 28 705,04 грн. – 16 137,81 грн. = 12 567,23 грн.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, 09 вересня 2026 року через систему «Електронний суд» її представник – адвокат Васильчук В.Г. подав клопотання про проведення судового засідання у відсутність позивача і представника, та просив заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Від представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Нечипорук І.С. 09 вересня 2026 року через систему «Електронний суд» надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача та його представника. Окрема зазначила, що правова позиція відповідача у справі викладена у письмових тезах вступного слова, у яких викладено заперечення щодо суті і змісту позовних вимог позивача. Відтак, просила означені пояснення врахувати при ухваленні судового рішення.

Зважаючи на положення частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Датою рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п`ята статті 268 ЦПК України) 25.09.2026 року.

Дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні фактичні обставини справи, зміст відповідних спірних правовідносин та застосовує до них такі норми права.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частки зазначеної квартири належить ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою № 483144332 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованою 24.06.2026 р. (а.с. 4).

Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цих Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У відповідності до частини першої статті 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до частини 1, 3 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. При цьому, частиною 4 статті 319 ЦК України встановлено, що власність зобов`язує.

Згідно з ч. 1 ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Cпіввласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, як вбачається із частини першої статті 369 ЦК України.

Положеннями пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що індивідуальний споживач – фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

У відповідності до частини першої статті 15 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» співвласник зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

За змістом ст. 541 Цивільного кодексу України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Згідно частини першої статті 544 Цивільного кодексу України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування.

Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц.

Таким чином, судом встановлено, що житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , належить ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності, які, в силу викладених положень, несуть обов`язок щодо утримання такого майна.

Зважаючи на те, що позивач, будучи співвласником нерухомого майна, виконала солідарний обов`язок щодо сплати витрат на утримання майна, які є необхідними для його підтримання у належному стані, за відсутності доказів про те, що інший співвласник нерухомого майна – відповідач ОСОБА_2 бере участь у всіх витратах, пов`язаних з утриманням майна, суд приходить до переконання про те, що вимоги про відшкодування понесених позивачем витрат на утримання майна підлягають до часткового задоволення.

Частиною першою статті 80 ЦПК України регламентовано, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Надані стороною позивача докази понесення витрат на утримання майна, що є спільною частковою власністю, зокрема, довідку АТ КБ «ПриватБанк» від 31.03.2026 р. № HF4VE38NN8V6QNPD із Додатком № 1 (а.с. 33-35), дублікати чеків (а.с. 36-43) та платіжні інструкції (а.с. 44-56), суд визнає належними та допустимими.

Із наданих стороною позивача доказів вбачається, що ОСОБА_1 дійсно за період з січня 2018 року по лютий 2026 року понесла витрати у розмірі 27 222,40 грн. на управління багатоквартирним будинком.

Разом з тим, суд не погоджується з розрахунком нарахованих витрат на теплопостачання у розмірі 124 200,30 грн., відтак, судом проведено власний розрахунок заборгованості на підставі досліджених доказів, зокрема, довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 31.03.2026 р. № HF4VE38NN8V6QNPD із Додатком № 1, дублікатів чеків та платіжних інструкцій, що містяться в матеріалах справи, а тому вважає, що загальний розмір понесених витрат на теплопостачання з січня 2018 року по лютий 2026 року становить 114 228,44 грн.

Таким чином, витрати на утримання квартири АДРЕСА_1 , що є спільною частковою власністю, за період з січня 2018 року по лютий 2026 року у загальному розмірі становлять 141 450,84 грн., з яких: 114 228,44 грн. витрати на теплопостачання та 27 222,40 грн. витрати на управління багатоквартирним будинком.

В той же час, пунктами 54 та 68 частини першої статті 1 Закону України «Про платіжні послуги» визначено, що платіжна інструкція – розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції та платник – особа, з рахунку якої ініціюється платіжна операція на підставі платіжної інструкції або яка ініціює платіжну операцію шляхом подання/формування платіжної інструкції разом з відповідною сумою готівкових коштів.

До матеріалів справи долучено копії платіжних інструкцій, де платником послуг за теплопостачання за адресою: АДРЕСА_2 зазначено відповідача – ОСОБА_2 . Згідно платіжних інструкцій ОСОБА_2 здійснив оплату послуг за теплопостачання за адресою: АДРЕСА_2 у період з червня 2022 року по листопад 2023 року у загальному розмірі 17 137,81 грн.

З урахуванням викладеного, частка кожного співвласника у витратах на утримання квартири АДРЕСА_1 за період з січня 2018 року по лютий 2026 року складає одну четверту і становить 35 362,71 грн.

Дослідивши матеріали справи, суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, враховуючи те, що відповідач не виконує свої грошові зобов`язання перед позивачем у повному обсязі, вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню та стягненню з ОСОБА_2 , вираховуючи 17 137,81 грн. витрат, оплачених безпосередньо ним, підлягає 18 224,90 грн. витрат на утримання майна, що є спільною частковою власністю.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, суд вважає виконаним свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на наведене, з відповідача в користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 512,67 грн., що пропорційно задоволеним вимогам та підтверджено документально (а.с. 63).

Керуючись ст. ст. 12, 89, 141, 263, 265, 268, 274-279 ЦПК України, суд, –

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на утримання майна, що є спільною частковою власністю задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 долю у витратах на утримання квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що є спільною частковою власністю, понесених за період з січня 2018 року по лютий 2026 року у розмірі 18 224 (вісімнадцять тисяч двісті двадцять чотири) гривні 90 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 512 (п`ятсот дванадцять) гривень 67 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , зазначена у позовній заяві адреса: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення складено 25.09.2026 року.

Головуючий суддя Алла РИБАС