Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №607/4999/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.09.2026 Справа №607/4999/25 Провадження №2/607/1590/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого – судді – Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання – Трембач С.О.,

за участі сторін:

представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Коцюби Н.Я.,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами загального позовного провадження цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Мандич Леонід Леонідович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за розпискою

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

11 березня 2025 року через підсистему «Електронний суд» представник позивача

ОСОБА_2 – адвокат Мандич Л.Л. – звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з цивільним позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у сумі 10 000 доларів США.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 15 січня 2024 року сторони усно домовилися упродовж одного місяця укласти нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю

35 000 доларів США.

На виконання домовленості ОСОБА_1 отримала від позивачки 10 000 доларів США, про що власноручно склала розписку, зазначивши, що отримала вказану суму як завдаток за квартиру. На підтвердження належності їй квартири відповідачка також передала позивачці копію договору купівлі-продажу від 07 липня 2017 року.

У подальшому ОСОБА_1 відмовилася від укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири та отриманих коштів не повернула.

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив

Від представника відповідачки ОСОБА_1 – адвоката Коцюби Н.Я. надійшли пояснення, в яких вона просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що відповідачка не мала наміру продавати належну їй квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та жодних домовленостей щодо її продажу з позивачкою не досягала.

Адвокат зазначила, що позивачка мала намір придбати іншу квартиру – АДРЕСА_2 , яка належала дочці відповідачки ОСОБА_3 та перебувала в іпотеці банку. До вирішення питання з банком сторони домовилися, що ОСОБА_2 проживатиме у цій квартирі.

Оскільки ОСОБА_3 перебувала за кордоном, 15 січня 2024 року ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 10 000 доларів США як частину коштів за квартиру на АДРЕСА_3 , про що відповідачка склала розписку. Зазначення у розписці адреси квартири на АДРЕСА_4 , за твердженням представника відповідачки, мало на меті лише ідентифікацію місця проживання ОСОБА_1 і не свідчило про намір продати цю квартиру.

У січні 2025 року позивачка відмовилася від придбання квартири на АДРЕСА_3 та вирішила з неї виїхати. 09 січня 2025 року ОСОБА_1 повернула позивачці передані кошти, за вирахуванням 5 550 доларів США як плати за проживання у квартирі, а ОСОБА_2 власноручним підписом підтвердила отримання коштів та відсутність претензій до відповідачки.

За таких обставин представник відповідачки вважала, що спірні правовідносини були добровільно врегульовані 09 січня 2025 року, а подальше звернення позивачки з вимогою про стягнення коштів є суперечливою та недобросовісною поведінкою

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 березня

2025 року відкрито провадження у цій цивільній справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою від 08 липня 2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 квітня

2026 року клопотання представника ОСОБА_1 – адвоката Коцюби Надії Ярославівни про повернення на стадію підготовчого судового засідання – задоволено.

Протокольною ухвалою від 10 серпня 2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_2 та її представник адвокат Мандич Л.Л. в судове засідання не з`явилися, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, однак адвокат подав клопотання, в якому висловив прохання здійснювати розгляд справи у відсутності сторони позивача.

Представник відповідача ОСОБА_1 – адвоката Коцюби Н.Я. – в судовому засіданні просила у задоволенні позову відмовити.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 вказала, що дійсно між ОСОБА_2 та нею існувала домовленість щодо купівлі-продажу квартири, однак не по АДРЕСА_3 . Грошові кошти позивачці були повернуті, з урахуванням витрат, пов`язаних з проживанням у спірній квартирі. Свідок вказала, що факт повернення коштів був підтверджений ОСОБА_2 відповідною розпискою.

За частиною третьою статті 211 Цивільного процесуального кодексу України (далі –

ЦПК України) учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Представник позивача скористався цим правом та просив розгляд справи проводити за його відсутності.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Тож суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності її учасників, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такий висновок суду кореспондує з висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 01 жовтня 2020 року (справа № 361/8331/18), у якій зазначено, що у разі неявки представників сторін чи інших учасників судового процесу суд може вирішити спір по суті, якщо наявних у справі матеріалів достатньо для ухвалення законного й обґрунтованого рішення. Основною умовою для відкладення розгляду справи є не відсутність учасників справи у судовому засіданні, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Заслухавши пояснення представника відповідача, свідка, дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив наступні обставини справи.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини встановлені судом.

15 січня 2024 року ОСОБА_1 власноручно написала розписку наступного змісту:

«Я, ОСОБА_1 , № НВ 007026, № коду АДРЕСА_5 , отримала від ОСОБА_2 завдаток за квартиру 10 000 $ (десять тисяч доларів) по курсу обмінника станом на 15 січня 2024 року (37 600)» (а.с. 6).

Позивачем долучено курс валют долара США в Україні станом 15 січня 2024 року (а.с. 12).

Крім того, у матеріалах справи міститься вказана розписка від 15 січня 2024 року власноручно написана ОСОБА_1 , де під нею також власноручно написано текст ОСОБА_2 09 січня 2025 року наступного змісту: «Я, ОСОБА_2 , 003211007, отримала від ОСОБА_1 з відмінусуванням за оренду 5 550$ (п`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят). Претензій не маю до ОСОБА_1 (а.с. 104).

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 07 липня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л.В., зареєстровано в реєстрі за № 653, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ріелті-Актив», від імені, за рахунок та в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Стратегія розвитку», та з іншої сторони ОСОБА_1 , яким продавець передає у власність, а покупець приймає відповідно до умов цього договору нерухоме майно, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що має наступні характеристики: складається із однієї житлової кімнати, загальною площею – 35,6 кв.м., житловою площею – 17.7 кв.м., та сплачує грошову суму відповідно до умов договору у розмірі 348 880 грн (а.с. 7–8, 66–68, 80, 81).

Також позивачем долучено план квартири та її характеристику (а.с. 69–70).

Крім того, відповідачем долучено переписку у месенджері «Вайбер» між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо проживання, оформлення, повернення, тощо квартири за адресою:

АДРЕСА_6 (а.с. 112–118).

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

2.1. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша та друга статті 8 Конституції України).

Конституцією України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55). Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року №9-зп).

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК України закріплено: суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша); суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга); суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта); забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина десята).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами частин першої третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

2.2. Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання (постанова Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 537/4905/15-ц).

За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, для вирішення спору суду необхідно встановити характер та зміст правовідносин, що виникли між сторонами у зв`язку з передачею позивачкою відповідачці грошових коштів, зокрема підставу їх передачі, обсяг взаємних прав та обов`язків сторін, а також обставини виконання такого зобов`язання.

2.3. Судом установлено, що 15 січня 2024 року ОСОБА_2 передала ОСОБА_1

10 000 доларів США, про отримання яких остання власноручно склала розписку, зазначивши, що отримала вказану суму як «завдаток за квартиру».

Між сторонами існує спір щодо того, якої саме квартири стосувалася передача цих коштів. Позивачка стверджує, що мала намір придбати належну ОСОБА_1 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Натомість відповідачка заперечує існування такої домовленості та зазначає, що кошти були передані в рахунок майбутнього придбання позивачкою квартири за адресою: АДРЕСА_6 , яка належала її дочці ОСОБА_3 .

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655

ЦК України).

Частиною першою статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, – у письмовій формі.

Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу квартири укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, передбачених законом.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, завдатком.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання (частина перша). Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом (частина друга).

Аванс (попередня оплата) – це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а сплачується наперед у рахунок майбутніх розрахунків. Аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, у разі невиконання зобов`язання, в рахунок якого він передавався, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (див., зокрема, пункт 68 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 22 вересня 2020 року, справа № 918/631/19).

Правила статті 570 ЦК України щодо завдатку застосовуються за умови існування договірного зобов`язання, на підтвердження і забезпечення виконання якого передано відповідну грошову суму. Якщо договір, який сторони мали намір укласти, не був укладений, передана грошова сума не може вважатися завдатком.

У постанові Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року (справа № 6-176цс12) зроблено висновок, що внесення завдатку як способу забезпечення виконання зобов`язання може мати місце лише за наявності зобов`язання, яке виникло на підставі відповідного договору. Якщо договір купівлі-продажу, який би за формою та змістом відповідав вимогам закону, сторонами не укладено, а вони лише домовилися укласти його в майбутньому, передана грошова сума є авансом, який підлягає поверненню.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з установлених під час розгляду справи фактів та визначити правову норму, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Самостійне застосування судом відповідних норм матеріального права не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року, справа

№ 917/1739/17).

Ураховуючи, що між сторонами не було укладено договору купівлі-продажу квартири чи попереднього договору в установленій законом формі, передані ОСОБА_2 відповідачці

10 000 доларів США, незважаючи на їх визначення у розписці як «завдатку», за своєю правовою природою є авансом.

Водночас установлення правової природи переданих коштів як авансу саме по собі не є достатньою підставою для їх стягнення з відповідачки, оскільки суду належить також установити, чи існував на час звернення до суду невиконаний обов`язок ОСОБА_1 щодо їх повернення.

2.4. Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року (справа № 544/174/17) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що у частині третій

статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання;

(б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору;

(г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку.

Тож розписка кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку. Наявність такої розписки є доказом виконання зобов`язання, якщо кредитором не доведено протилежного.

Як установлено судом, безпосередньо на розписці від 15 січня 2024 року, якою оформлено отримання ОСОБА_1 10 000 доларів США, ОСОБА_2 09 січня 2025 року власноручно зазначила: «Я, ОСОБА_2 , 003211007, отримала від ОСОБА_1 з відмінусуванням за оренду 5 550 $ (п`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят). Претензій не маю до

ОСОБА_1 ».

Таким чином, позивачка власноручно підтвердила одержання від відповідачки виконання за грошовими правовідносинами, оформленими розпискою від 15 січня 2024 року, із вирахуванням 5 550 доларів США за оренду, а також прямо зазначила про відсутність претензій до ОСОБА_1 .

Та обставина, що цей запис зроблено безпосередньо на первісній розписці про отримання відповідачкою 10 000 доларів США, у сукупності з його змістом свідчить про взаємозв`язок обох записів та врегулювання сторонами саме тих грошових правовідносин, які виникли у зв`язку з передачею зазначеної суми.

Ці обставини узгоджуються і з іншими дослідженими судом доказами. Зокрема, з листування між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у месенджері «Viber» убачається існування між ними відносин щодо квартири за адресою: АДРЕСА_6 , проживання позивачки у цій квартирі та подальших розрахунків. Свідок ОСОБА_3 також підтвердила існування домовленості щодо придбання позивачкою цієї квартири та подальше повернення коштів з урахуванням витрат за проживання.

Водночас суд зауважує для вирішення заявленої вимоги про стягнення з ОСОБА_1 10 000 доларів США стрижневим є з`ясування наявності або відсутності у відповідачки невиконаного грошового зобов`язання перед позивачкою на час звернення до суду на заявлену суму.

Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно з частинами першою – третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи наведені докази в сукупності, суд враховує, що позивачка власноручно підтвердила одержання від ОСОБА_1 коштів із вирахуванням 5 550 доларів США за оренду та відсутність до неї претензій. Доказів, які б спростовували зміст цього запису або підтверджували існування після 09 січня 2025 року невиконаного обов`язку ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 10 000 доларів США, матеріали справи не містять.

За таких обставин суд доходить висновку, що грошові правовідносини сторін, які виникли у зв`язку з передачею 15 січня 2024 року 10 000 доларів США, були ними врегульовані, а наявність у ОСОБА_1 невиконаного обов`язку повернути позивачці заявлені до стягнення

10 000 доларів США не доведена.

Суд окремо враховує доводи представника позивачки про те, що спірні кошти підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України як безпідставно набуті, оскільки договір купівлі-продажу квартири між сторонами укладено не було. Утім, такі доводи не є підставою для задоволення заявлених позовних вимог.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша).

Застосування статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин власне не є підставою для задоволення заявленої вимоги про стягнення 10 000 доларів США. Для такого стягнення має бути встановлено, що відповідне майно на час вирішення спору без достатньої правової підстави перебуває або зберігається у відповідачки.

Як було встановлено та підтверджено матеріалами справи, 09 січня 2025 року ОСОБА_2 власноручно засвідчила отримання від ОСОБА_1 коштів із вирахуванням 5 550 доларів США за оренду та зазначила про відсутність до неї претензій. Отже, незалежно від правової кваліфікації первісної підстави передання коштів, для задоволення заявленої вимоги позивачка повинна була довести, що на час звернення до суду ОСОБА_1 продовжувала безпідставно зберігати за її рахунок саме заявлені до стягнення 10 000 доларів США. Таких доказів суду не надано.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

3.1. Враховуючи наведене вище, суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, доходить висновку, що матеріалами справи не підтверджено наявності у

ОСОБА_1 невиконаного обов`язку з повернення ОСОБА_2 заявлених до стягнення

10 000 доларів США, а тому вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними, відтак не підлягають задоволенню.

3.2. Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові – на позивача.

Враховуючи той факт, що у задоволенні позову відмовлено судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції слід покласти на позивача в межах нею понесених.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76 – 78, 141, 223, 244, 258 – 268, 273, 274, 352 – 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні позову ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Мандич Леонід Леонідович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за розпискою – відмовити.

2. Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції покласти на позивача в межах нею понесених.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

4. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.

6. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 25 вересня 2026 року у зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_7 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Головуючий суддя Т. І. Якімець