Рішення від 06 серпня 2026 р. у справі №607/14233/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.08.2026 Справа №607/14233/25 Провадження №2/607/2115/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого – судді – Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання – Трембач С.О.,

за участі сторін:

позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Кавійчик В.П.,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

09 липня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з цивільним позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 13 серпня 2016 року, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 липня 2024 року (справа № 607/12417/24). У шлюбі у них народився син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із позивачем та перебуває на її утриманні.

Позивач працює медичною сестрою в Тернопільському обласному клінічному перинатальному центрі «Мати і дитина» Тернопільської обласної ради та стверджує, що самостійно несе витрати на харчування, одяг, навчання, лікування та інші потреби сина. Відповідач належної матеріальної допомоги на утримання дитини не надає та участі у її вихованні не бере.

У листопаді 2023 року сторони домовилися про сплату відповідачем 10 000 грн щомісячно на утримання сина, однак цієї домовленості він не дотримався. Позивач вважає, що за період з листопада 2023 року по травень 2025 року утворилася заборгованість у розмірі 180 000 грн. За її відомостями, відповідач перебуває у Сполучених Штатах Америки, отримує доходи, займається підприємницькою діяльністю, має транспортні засоби та нерухоме майно.

Також у позові зазначено, що за час шлюбу сторін ОСОБА_2 продав два автомобілі Hyundai д.н.з. НОМЕР_1 та Skoda д.н.з. НОМЕР_2 , а кошти залишив собі не давши дитині ні копійки. Орієнтовна сума 18 000 доларів США.

Крім того, позивач зазначила, що дитина з народження має проблеми зі здоров`ям, потребує медичного догляду та оздоровлення, їй проведено два оперативні втручання. У травні–червні 2025 року позивач понесла витрати на лікування сина у розмірі 700 грн, 1 850 грн та

12 000 грн, тоді як відповідач участі в оплаті лікування не брав.

З метою врегулювання питань виховання та утримання дитини 02 червня 2025 року позивач направила відповідачу для підписання відповідний договір, однак поштове відправлення ним отримано не було.

Власне такі дії (повна бездіяльність) спонукали ОСОБА_1 до подання вказаного позову, оскільки батько дитини ухиляється від своїх батьківських обов`язків свідомо, чітко розуміючи значення своїх дій, його поведінка незмінна вже упродовж більш як півтора року, і змінюватись він не бажає.

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив

Від представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Кавійчик В.П. – надійшов відзив на позовну заяву, у якому адвокат висловила прохання у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Представник зазначила, що частина наведених позивачем обставин не стосується предмета спору, зокрема питання стягнення аліментів, яке розглядається у справі № 607/10031/25, та поділу майна подружжя.

Адвокат заперечила твердження про ухилення ОСОБА_2 від утримання дитини. Вказала, що, перебуваючи у Сполучених Штатах Америки, упродовж 2023–2025 років він неодноразово переказував позивачу кошти, зокрема: 05 грудня 2023 року – 2 010,05 грн, 23 серпня 2024 року – 298,01 доларів США, 09 вересня 2024 року – 98,01 доларів США, 10 вересня 2024 року – 108,01 доларів США, 19 вересня 2024 року – 18,01 доларів США, 03 та

15 листопада 2024 року – по 98,01 доларів США, 26 грудня 2024 року – 198,01 доларів США,

31 березня 2025 року – 97,56 доларів США, 15 квітня 2025 року – 3 540 грн, 30 квітня 2025 року – 98,02 доларів США. Крім того, у 2024–2025 роках відповідач оплачував комунальні послуги за місцем проживання позивача та сина.

Стосовно надісланого позивачем договору про виховання та утримання дитини від 02 червня 2025 року у відзиві зауважено, що позивач знала про перебування відповідача у США, а тому він об`єктивно не міг отримати направлене за його місцем проживання в Україні поштове відправлення та ознайомитися з договором.

Представник відповідача також заперечила його ухилення від спілкування із сином. За її твердженням, відповідач та його батьки неодноразово намагалися підтримувати зв`язок із дитиною, однак позивач створювала їм у цьому перешкоди. До кінця травня – початку червня 2025 року дідусь спілкувався з онуком, після чого таке спілкування припинилося. Відповідач також намагався спілкуватися із сином телефоном, однак такої можливості не мав. Наразі дитина перебуває у родичів в Івано-Франківській області, а відповідач та його батьки контакту з нею не мають.

У відзиві заперечено твердження позивача про фактичне припинення спілкування відповідача із сім`єю з листопада 2023 року, оскільки позивач надсилала йому фотографії подій із життя сина, а в грудні 2023 року – січні 2024 року сторони разом із дитиною та спільними друзями відпочивали у Польщі. За твердженням представника відповідача, фактичні сімейні відносини сторін тривали і після розірвання шлюбу – до січня 2025 року.

Відповідач також заперечив твердження про те, що він не вважає дитину своєю, наголошує на прихильності до сина, бажанні брати участь у його житті, вихованні та утриманні й вважає, що найкращим інтересам дитини відповідає збереження її зв`язків з обома батьками. Неможливість спілкування із сином пояснює конфліктом із позивачем та створенням нею перешкод у такому спілкуванні

Від представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Парубія Івана Миколайовича – через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, в якому адвокат висловив прохання позов задовольнити у повному обсязі.

Від представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Кавійчик Віти Петрівни – через підсистему «Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради своїм правом на заперечення (пояснення), що передбачене Цивільним процесуальним кодексом України

(далі – ЦПК України), не скористалася.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 липня

2025 року відкрито провадження у цій цивільній справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою від 20 жовтня 2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала у повному обсязі з підстав наведених у ньому та просила його задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Кавійчик В.П. – в судовому засіданні щодо позову заперечила та просила відмовити у його задоволенні.

Суд у судовому засіданні заслухав думку дитини – ОСОБА_3 – стосовно заявленого позову. Під час спілкування судом з`ясовано, що дитина не має стійких негативних почуттів щодо свого батька, періодично підтримує з ним зв`язок та не бажає, щоб ОСОБА_2 було позбавлено батьківських прав щодо нього.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради в судове засідання не з`явилася, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлялася належним чином.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши пояснення сторін, з`ясувавши думку дитини, дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив наступні обставини справи.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини встановлені судом.

13 серпня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено шлюб (свідоцтво про шлюб, серія НОМЕР_3 , актовий запис № 1362), розірваний рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 липня 2024 року, справа №607/12417/24 (том 1, а.с.18–19).

У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 у подружжя народився ОСОБА_3 , про що свідчить свідоцтво про народження, серія НОМЕР_4 , актовий запис № 578, місце реєстрації: Тернопільський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області. Батьками дитини вказані: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (том 1, а.с. 6). Дитині присвоєно РНОКПП: НОМЕР_5 (том 1, а.с. 7), місце реєстрації: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання (том 1, а.с. 8).

Відповідно до довідки Тернопільської початкової школи № 5 Тернопільської міської ради від 06 травня 2025 року № 43 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у 2-А класі (том 1, а.с. 20).

Згідно з довідкою ФОП ОСОБА_5 від 05 травня 2025 року № 1, виданої ОСОБА_1 , ОСОБА_3 відвідує курси англійської мови у Навчальному центрі «Smart». Сума оплачених абонементів за навчання 2023 – 2025 навчальні роки становить 24 000 грн

(том 1, а.с. 21).

У довідці ФОП ОСОБА_5 від 09 червня 2025 року, виданої ОСОБА_1 , вказано, що ОСОБА_3 , учень 2 класу, відвідував літню школу-табір «Smart», що діє на базі ТПШ 5, АДРЕСА_2 , у період з 02 червня 2025 року по 13 червня 2025 року. Загальна оплачена сума вартості зміни становить – 6 750 грн (10 днів) (том 1, а.с. 72).

Відповідно до довідки ФОП ОСОБА_6 від 06 травня 2025 року ОСОБА_3 навчався в приватній танцювальній студії з 01 вересня 2024 року по 06 травня 2025 року є учасником групи «Джаз-фанк» при танцювальній студії «Connect», що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_3 . Заняття проводяться два рази на тиждень. Щомісячна оплата за участь становить 1 000 грн (том 1, а.с. 22).

Як убачається з відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Хмельницькій, Тернопільській та Чернівецькій областях (філія ГСЦ МВС) Головного сервісного центру МВС від 08 травня 2025 року № 31/34/17-7а.з. згідно відомостей Єдиного державного реєстру транспортних засобів за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_6 , в період з 13 серпня 2016 року по 30 липня 2024 року реєстраційні операції із транспортними засобами не проводились (том 1, а.с. 25, 32).

У відповідях Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Хмельницькій, Тернопільській та Чернівецькій областях (філія ГСЦ МВС) Головного сервісного центру МВС від 08 травня

2025 року № 31/34/17-6а.з. та від 12 травня 2025 року № 31/34/17-15а.з. зазначено, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру транспортних засобів за ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_7 , проводились наступні реєстраційні операції із транспортними засобами: 1) 18 липня 2020 року зареєстрований автомобіль «Skoda Octavia»,

2014 року виробництва, об`єм двигуна 1 598 см.куб., який 01 лютого 2024 року перереєстрований на нового власника – ОСОБА_7 ; 2) 02 листопада 2019 року зареєстрований автомобіль «Hyundai 130», 2012 року виробництва, об`єм двигуна 1 582 см.куб., який 26 листопада 2024 року перереєстрований на нового власника – ОСОБА_8 (том 1, а.с. 26–27, 31).

Позивачем долучено фотознімки вказаних автомобілів (том 1, а.с. 23, 24).

Як вказано у Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 17 травня 2025 року № 427386399, ОСОБА_2 на праві приватної спільної часткової власності (одна четверта) належить квартира за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею: 51,9 кв.м., житловою площею: 30,1 кв.м. (том 1, а.с. 40).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 01 травня 2025 року ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 , за період з січня 2023 року по грудень 2024 року отримала заробітної плати на загальну суму 457 280,99 грн (том 1,

а.с. 41–44).

Також, ОСОБА_1 долучено до матеріалів справи квитанції, чеки за оплати послуг, купівля продуктів харчування, одягу, надіслані подарунки сину, тощо (том 1, а.с. 45–55, 65–71, 132–136).

Позивач долучила проєкт договору про виховання та утримання спільної дитини ( ОСОБА_3 ), який мав бути укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 02 червня 2025 року, який остання надіслала відповідачу засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» №4600100338086 (том 1, а.с. 56–64).

Відповідачем ОСОБА_2 долучено скриншоти його переписок з ОСОБА_1 , фотознімки, які зроблені у Варшаві, разом із сином та друзями (том 1, а.с. 91–109, 163–178).

Крім того, долучено квитанції про оплату та купівлю смартфону «Xiaomi

Redmi 13 6/128 GB» за 6 499 грн (том 1, а.с. 110–112, 137–138).

Відповідачем додано докази підтвердження сплати ним комунальних послуги за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчать платіжні інструкції за період з вересня 2023 року по грудень 2024 року (том 1, а.с. 113–129).

Як убачається з листа ліцензійованого податкового ОСОБА_9 від 05 серпня 2025 року ОСОБА_10 є безробітним, не має зареєстрованої корпорації на своє ім`я, не володіє та не контролює жодного типу корпорації у Сполучених Штатах (том 1, а.с. 130, 131, том 2, а.с. 44–46).

Крім того, відповідачем долучено податкові декларації з прибуткового податку для фізичних осіб США за 2024 рік (том 1, а.с. 179–207).

Відповідачем долучено докази пересилання ним ОСОБА_1 грошових коштів, зокрема: 05 грудня 2023 року – 2 010,05 грн, 23 серпня 2024 року – 298,01 доларів США, 09 вересня

2024 року – 98,01 доларів США, 10 вересня 2024 року – 108,01 доларів США, 19 вересня

2024 року – 18,01 доларів США, 03 листопада 2024 року – 98,01 доларів США, 15 листопада

2024 року – 98,01 доларів США, 26 грудня 2024 року – 198,01 доларів США, 31 березня

2025 року – 97,56 доларів США, 15 квітня 2025 року – 3 540 грн, 30 квітня 2025 року –

98,02 доларів США, 21 вересня 2025 року – 4 020,10 грн, 06 листопада 2025 року – 4 020,10 грн, 15 грудня 2025 року – 8 040,20 грн, 16 січня 2026 року – 79 000 грн (том 1, а.с. 139–146, том 2, а.с. 16–19, 27).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 липня

2025 року (справа № 607/10031/25, яке залишене без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року, ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2026 року, вирішено: стягувати із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 15 000 грн, щомісячно, але не менше визначеного законом розміру починаючи із 19 травня 2025 року та до досягнення повноліття (том 2, а.с. 28–33, 55–68).

Згідно з висновком органу опіки та піклування, який затверджено рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 1419 від 15 жовтня 2025 року, орган опіки та піклування вважає за недоцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1,

а.с. 228–230).

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

2.1. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша та друга статті 8 Конституції України). Частиною першою статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конституцією України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55). Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп).

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК України закріплено: суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша); суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга); суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта); забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина десята).

2.2. Відповідно до статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття; повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків (частина друга); сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя).

Питання батьківства (материнства), інституту шлюбу та сім`ї, пріоритетності захисту інтересів дітей є стрижневими аспектами національної правової системи, що унормовані Сімейним кодексом України (далі – СК України), Законом України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року №2402-III (далі – Закон № 2402), іншими актами законодавства України. На максимальний захист інтересів дітей спрямовано дію й низки міжнародних актів.

За принципом 6 Декларації прав дитини (прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року), дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір`ю.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини (далі – Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 9 Конвенції передбачено: держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (пункт 1); держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункт 3).

Частиною першої, другої статті 27 цієї Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини; батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

2.3. Забезпечення найкращих інтересів дитини – це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону № 2402).

Частиною першою статті 8 Закону № 2402 передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону № 2402).

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини восьма, дев`ята статті 7 СК України).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141

СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України: батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини (частина перша); батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (частина друга); батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частина третя); батьки зобов`язані поважати дитину (частина четверта).

У частинах першій та третій статті 151 СК України зазначено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини; батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Згідно з частинами другою і четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тобто перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

У пунктах 15 та 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року №3 (далі – Постанова) роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При цьому у пункті 18 Постанови звернуто увагу на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Для встановлення таких обставин суду потрібно ретельно та ґрунтовно досліджувати наявні докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, обов`язково здійснювати необхідні дії для залучення відповідача у справі та з`ясування його позиції й обґрунтувань.

Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року (заява № 39948/06) зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (справа «Ньяоре проти Франції»/«Gnahore v. France», № 40031/98, пункт 59, ECHR 2000-IX). Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (справа «Скоццарі та Дж`юнта проти Італії»/«Scozzari & Giunta v. Italy», [GC], № 39221/98 і № 41963/98, пункт 148, ЄСПЛ 2000-VIII).

Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує («mutatis mutandis», справа «Хазе проти Німеччини»/«Haase v. Germany», № 11057/02, пункт 99, ЄСПЛ 2004-III (витяги)). При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я (справи «Валлова і Валла проти Чеської Республіки»/«Wallova and Walla v. the Czech Republic», № 23848/04, пункт 72, від 26 жовтня 2006 року; «Гавелка та інші проти Чеської Республіки»/«Havelka and Others v. the Czech Republic», № 23499/06, пункт 57, від 21 червня

2007 року).

З іншого боку, власне факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (справа «К.А. проти Фінляндії»/«K.A. v. Finland», №27751/95, пункт 92, ЄСПЛ 2003-I). Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (справа «Мозер проти Австрії»/«Moser v. Austria»), №12643/02, пункт 68, від 21 вересня 2006 року).

Крім того, оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали заінтересовані сторони, зокрема батьки, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання («mutatis mutandis», ухвали у справах: «Шульц проти Польщі»/«Schultz v. Poland», №50510/99, від 08 січня 2002 року; «Реммо і Узункая проти Німеччини»/«Remmo and Uzunkaya v. Germany», №5496/04, від 20 березня 2007 року; та «Полашек проти Чеської Республіки»/«Polasek v. Czech Republic», №31885/05, від 08 січня 2007 року). Суд також повинен врахувати, чи самим дітям було надано можливість висловити свою думку, коли цього вимагали обставини (пункти 49 – 51).

Страсбурзький суд зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії», заява № 70879/11).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім – права батьків.

У будь-якому разі передання дитини під державну опіку слід зазвичай розглядати як тимчасовий захід, здійснення якого має одразу припинятися, коли це дозволяють обставини. Отже, такий захід не може бути санкціонований без попереднього розгляду можливих альтернативних заходів і має оцінюватися в контексті позитивного обов`язку держави вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз`єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер.

З огляду на вказану правову позицію та принципи проголошені Європейським судом з прав людини, можна зробити висновок, що для розлучення дитини з батьками (з позбавленням батьківських прав або без такого) суду потрібно встановити: 1) винну поведінку батьків,

2) справжню небезпечність умов для дитини, 3) доказову базу вказаних обставин, 4) наявність вжиття тимчасових проміжних заходів до батьків, 5) обов`язкове слухання показань самих дітей.

Відтак, суд констатує, що у кожній конкретній справі насамперед необхідно брати до уваги інтереси дитини, її право виховуватися у сім`ї за участі батька і матері; зростання дитини у сім`ї є найбільшим природним, традиційним способом її виховання й тільки встановивши, що перебування дитини під опікою її батьків (або окремо матері чи батька) несе реальну загрозу інтересам дитини, зважаючи на встановлені обставини справи, пов`язані з тривалим та систематичним нехтуванням батьками (матір`ю/батьком) своїми обов`язками, у якості виняткового заходу є прийнятним ухвалення рішення про позбавлення батьківських/материнських прав.

2.4. Відповідно до сімейного законодавства позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який супроводжується настанням істотних юридичних наслідків як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою суттєві правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).

У постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року (справа № 185/9339/21) вказано, що тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року (справа № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року (справа № 755/3644/19) та від 23 червня

2021 року (справа № 953/17837/19).

Отже, вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, суд передусім повинен дати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати виключно після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, суд в окремих випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, може відмовити у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише за умови, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, та за наявності вини в їхніх діях.

2.5. Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі, який розірвано рішенням суду; у цьому шлюбі у подружжя народився син: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На цей час дитина проживає з матір`ю, головним чином перебуває на її утриманні, яка дбає про добробут, виховання та освіту сина.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи крізь призму наведених норм національного законодавства та конвенційних зобов`язань держави щодо забезпечення найвищих інтересів дітей, суд виходить із того, що матеріали справи не підтверджують свідомого та систематичного нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками стосовно свого сина, яке б свідчило про необхідність застосування до нього такого виняткового заходу юридичного реагування, як позбавлення батьківських прав.

Так, суд враховує доводи позивача про те, що основний тягар утримання, виховання, навчання та забезпечення повсякденних потреб ОСОБА_3 покладений на неї, а участь відповідача у житті дитини упродовж певного періоду була недостатньою. Водночас власне неналежна або недостатня участь одного з батьків у вихованні та утриманні дитини не є безумовною підставою для позбавлення його батьківських прав. Для застосування пункту 2 частини першої статті 164 СК України необхідним є встановлення саме винного, свідомого ухилення батька від виконання своїх обов`язків.

Натомість наявні у справі докази не дають підстав для висновку про повне самоусунення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків. Зокрема, відповідач упродовж

2023–2026 років неодноразово надсилав ОСОБА_1 грошові кошти, оплачував комунальні послуги за місцем проживання позивача та дитини, придбав для сина мобільний телефон. Після ухвалення рішення про стягнення аліментів відповідач також здійснював грошові перекази на користь позивача, зокрема 16 січня 2026 року у розмірі 79 000 грн. Наведені обставини самостійно не свідчать про належне виконання відповідачем усього комплексу батьківських обов`язків, однак спростовують твердження про його повне та свідоме самоусунення від матеріального забезпечення сина.

Не встановлено судом і повного самоусунення відповідача від особистого спілкування з дитиною. Матеріали справи містять листування сторін, фотографії спільного проведення часу відповідача із сином, а сам відповідач послідовно заперечує проти позбавлення його батьківських прав та висловлює бажання підтримувати стосунки із сином і брати участь у його житті.

При цьому суд враховує, що відповідач тривалий час перебуває за межами України, а між батьками існують конфліктні відносини щодо утримання дитини та участі батька у її вихованні. За таких обставин наявний між сторонами конфлікт та недостатня інтенсивність особистого спілкування батька із сином не можуть без встановлення свідомого небажання відповідача виконувати батьківські обов`язки бути достатньою підставою для припинення правового зв`язку між батьком і дитиною.

Суд також враховує думку самого ОСОБА_3 , яку малолітній висловив безпосередньо під час судового розгляду. Дитина не виявила стійкого негативного ставлення до батька, повідомила про підтримання з ним зв`язку та висловила небажання, щоб ОСОБА_2 було позбавлено батьківських прав. Така думка дитини не є визначальною для вирішення спору, однак у сукупності з іншими встановленими обставинами має істотне значення для оцінки того, чи відповідатиме позбавлення батька батьківських прав найкращим інтересам дитини.

Суд бере до уваги, що згідно з висновком органу опіки та піклування, затвердженим рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 1419 від 15 жовтня 2025 року, позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_3 визнано недоцільним. Суд погоджується із таким висновком, оскільки він узгоджується з установленими під час судового розгляду обставинами та дослідженими доказами.

Водночас суд не залишає поза увагою, що участь ОСОБА_2 у вихованні сина та піклуванні про нього не завжди була достатньою, а основний обсяг повсякденного догляду за дитиною фактично здійснює мати. Однак ці обставини не доводять винного нехтування батьківськими обов`язками, що давало б суду підстави для ухвалення рішення про позбавлення відповідача його батьківських прав щодо дитини. Навпаки, встановлені обставини свідчать про збереження між батьком та сином особистого зв`язку та про наявність у відповідача інтересу до участі в житті дитини.

Таким чином, судом не встановлено винної поведінки ОСОБА_2 , яка б свідчила про його свідоме та систематичне ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо сина, а тому позовні вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав щодо ОСОБА_3 є необґрунтованими.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

3.1. Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено винного та свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків, а також наявності обставин, які б свідчили про неможливість зміни його поведінки та необхідність застосування такого виняткового заходу, як позбавлення батьківських прав.

За таких обставин, зважаючи на збереження особистого зв`язку між батьком та сином, ставлення відповідача до заявлених вимог, думку дитини та висновок органу опіки та піклування, суд вважає, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав не відповідатиме найкращим інтересам дитини, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

3.2. Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові – на позивача.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 211,20 грн, що підтверджуються квитанцією ID № 4003-6635-7918-0169 від 17 липня 2025 року (том 1, а.с. 81), слід покласти на позивача.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76–78, 81, 89, 141, 223, 258–268, 273, 274, 352–355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав – відмовити.

2. Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції слід покласти на ОСОБА_1 .

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

4. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.

6. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення виготовлено 07 серпня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,

РНОКПП: НОМЕР_7 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_5 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, адреса місцезнаходження: бульвар Тараса Шевченка, 1, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ: 43459222.

Головуючий суддя Т. І. Якімець