Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №607/26939/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.08.2026 Справа №607/26939/25 Провадження №2/607/2668/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого – судді – Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання – Трембач С.О.,

без участі сторін,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження цивільної справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі – ТОВ «ФК «Ейс») звернулося до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 821220282 від 08 вересня 2021 року (далі – Договір), укладеним у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі – ТОВ «Манівео», первісний кредитор) та ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за умовами Договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії у межах кредитного ліміту 11 750,00 грн, а позичальник – повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Кредит у сумі 11 750,00 грн перерахований позичальнику 08 вересня 2021 року на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану на її ім`я АТ «Універсал Банк».

Сторона позивача зазначила, що відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 05 червня 2025 року утворилася заборгованість у розмірі 46 222,90 грн, яка складається з: 11 746,55 грн – заборгованості за тілом кредиту;

34 476,35 грн – заборгованості за процентами за користування кредитом.

Також у позові зазначено, що право грошової вимоги до відповідача за Договором перейшло до позивача внаслідок низки послідовних відступлень права вимоги: 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі – ТОВ «Таліон Плюс») укладено договір факторингу № 28/1118-01 (далі – Договір № 28/1118-01), на виконання якого 11 січня 2022 року складено Реєстр прав вимоги № 168, яким відступлено, зокрема, право вимоги до ОСОБА_1 ; 23 лютого 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Онлайн Фінанс» (далі – ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») укладено договір факторингу № 23/0224-01

(далі – Договір № 23/0224-01), на виконання якого того ж дня складено Реєстр прав вимоги № 1; 29 травня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу № 29/05/25-Е (далі – Договір № 29/05/25-Е), на виконання якого того ж дня складено Реєстр боржників, яким позивачу відступлено право вимоги до ОСОБА_1 за Договором.

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив

Відповідач – ОСОБА_1 – своїм правом на відзив, що передбачене статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), не скористалася.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 грудня 2025 року відкрито провадження у цій цивільній справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивачем подано клопотання про витребування у банка-емітента – Акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі – АТ «Універсал Банк») – доказів, що становлять банківську таємницю, а саме відомостей щодо емітування на ім`я ОСОБА_1 платіжної картки, факту зарахування на неї коштів у сумі 11 750,00 грн тощо.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 лютого 2026 року клопотання про витребування доказів задоволено, витребувано відповідні докази в АТ «Універсал Банк», а розгляд справи відкладено.

Представник позивача – ТОВ «ФК «Ейс» – в судове засідання не з`явився, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, однак у позовній заяві висловив прохання здійснювати розгляд справи у відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримав; щодо ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів сторона позивача не заперечила.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася з невідомих суду причин, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлялася належним чином.

Згідно з частиною першою статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За частиною третьою статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Представник позивача скористався цим правом та просив розгляд справи проводити за його відсутності.

Статтею 128 ЦПК України унормовано порядок виклику учасників справи у судове засідання. Верховний Суд, аналізуючи приписи пункту 3 частини восьмої статті 128

ЦПК України, зазначив, що відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання дає підстави вважати судову повістку врученою в день проставлення такої відмітки у поштовому повідомленні (постанова від 30 листопада 2022 року у справі № 760/25978/13-ц).

Отже, відповідач вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Згідно з частиною четвертою статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Тож суд вважає за можливе проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такий висновок суду кореспондує з висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 01 жовтня 2020 року (справа № 361/8331/18), у якій зазначено, що у разі неявки представників сторін чи інших учасників судового процесу суд може вирішити спір по суті, якщо наявних у справі матеріалів достатньо для ухвалення законного й обґрунтованого рішення. Основною умовою для відкладення розгляду справи є не відсутність учасників справи у судовому засіданні, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи, його повторну неявку в судове засідання, відсутність відзиву, суд відповідно до статті 280 ЦПК України доходить висновку про наявність підстав для проведення заочного розгляду справи на підставі наявних у ній доказів.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив такі обставини справи.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини, встановлені судом.

08 вересня 2021 року між ТОВ «Манівео» та ОСОБА_1 укладено Договір у формі електронного документа, підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором «MNV6K74E», надісланим на номер телефону НОМЕР_2 та введеним відповідачкою 08 вересня 2021 року (а.с. 18 зворотна сторона – 21).

За умовами пунктів 1.1–1.7 Договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії в межах кредитного ліміту 11 750,00 грн, а позичальник – повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Кредитна лінія надавалася строком на 29 (двадцять дев`ять) днів від дати отримання кредиту, а саме з 08 вересня

2021 року по 07 жовтня 2021 року (дисконтний період). Пунктом 1.9.1 Договору встановлено, що виключно на період строку, визначеного пунктом 1.7 Договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою у розмірі 722,70 % річних, що становить 1,98 % від суми кредиту за кожен день користування ним.

Пунктом 1.14.1 Договору визначено орієнтовну загальну вартість кредиту за умови застосування до відносин між сторонами правил нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою, яка складає 18 496,85 грн, у тому числі 11 750,00 грн – сума кредиту та 6 746,85 грн – загальні витрати за кредитом у вигляді процентів за користування кредитом.

Пунктами 1.4, 1.8, 1.9.2, розділом 4 Договору передбачено можливість продовження (пролонгації) строку дисконтного періоду на умовах збереження дисконтної (пільгової) процентної ставки, яке відбувається шляхом здійснення позичальником протягом дисконтного та пільгового періодів оплати всіх фактично нарахованих за користування кредитом процентів за умови активації позичальником функції продовження строку дисконтного періоду в особистому кабінеті. Кількість таких продовжень Договором не обмежена, однак кожне продовження потребує одночасного вчинення обох зазначених дій.

Пунктами 1.9.3, 1.12.2 Договору передбачено, що в разі користування позичальником кредитом після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати нарахованих процентів у визначеному пунктом 1.8 Договору порядку, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту, а до відносин сторін застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою у розмірі 1087,70 % річних, що становить 2,98 % від суми кредиту за кожен день користування ним, – за весь строк користування кредитом.

Відповідно до розрахунку заборгованості (виписки з особового рахунку за Договором, наданої первісним кредитором та новими кредиторами послідовно), 08 вересня 2021 року позичальнику надано кредит у розмірі 11 750,00 грн, проценти за дисконтною процентною ставкою (1,98 % на день) нараховувалися до 07 жовтня 2021 року включно, унаслідок чого за період з 08 вересня по 07 жовтня 2021 року нараховано процентів на загальну суму

6 746,85 грн (а.с. 44).

07 жовтня 2021 року (в останній день дисконтного періоду) відповідач сплатила 6 750,00 грн, з яких, згідно з розрахунком, 3,15 грн зараховано в рахунок погашення тіла кредиту, 6 746,85 грн – в рахунок погашення нарахованих на цю дату процентів, тобто в розмірі, що дорівнює загальній сумі нарахованих за дисконтною ставкою процентів за весь дисконтний період.

06 листопада 2021 року відповідач сплатила 6 978,00 грн, з яких 0,30 грн зараховано в рахунок тіла кредиту, 6 977,70 грн – в рахунок процентів. 09 грудня 2021 року відповідач сплатила 155,00 грн в рахунок процентів. Інших платежів за час дії Договору відповідачем не здійснено. Усього за час дії Договору відповідачем сплачено 13 883,00 грн.

Матеріали справи не містять відомостей про активацію відповідачем функції продовження строку дисконтного періоду в особистому кабінеті у порядку, визначеному пунктами 1.8, 4.1–4.2 Договору, жодної додаткової угоди про продовження (пролонгацію) строку кредитування чи іншого документа, яким було б зафіксовано волевиявлення сторін на продовження дисконтного періоду понад початково погоджений строк, до матеріалів справи не долучено.

У матеріалах справи наявний паспорт споживчого кредиту (а.с. 17, 18), правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (а.с. 22–32), алгоритм дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» стосовно укладання кредитних договорів (а.с. 39, 40).

Право грошової вимоги до відповідача за Договором перейшло до позивача внаслідок такого низки послідовних відступлень:

– 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) укладено Договір № 28/1118-01 з додатками та додатковими угодами, на виконання якого

11 січня 2022 року складено та підписано Реєстр прав вимоги № 168, яким відступлено право вимоги до ОСОБА_1 у загальному розмірі 31 170,75 грн, з яких 11 746,55 грн – основне зобов`язання, 19 424,20 грн – проценти (а.с. 45–60);

– 23 лютого 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» (клієнт) та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (фактор) укладено Договір № 23/0224-01 з додатками, на виконання якого того ж дня складено Реєстр прав вимоги № 1, за яким до фактора перейшло право вимоги до відповідача на суму 46 222,90 грн, зокрема 11 746,55 грн – основне зобов`язання, 34 476,35 грн – проценти (а.с. 62–68);

– 29 травня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (клієнт) та ТОВ «ФК «Ейс» (фактор) укладено Договір № 29/05/25-Е з додатками, на виконання якого того ж дня складено Реєстр боржників, яким позивачу відступлено право вимоги до ОСОБА_1

(а.с. 69–76).

Кожен із наведених етапів відступлення права вимоги підтверджується наявними в матеріалах справи відповідним договором факторингу, реєстром прав вимоги (реєстром боржників), а також документами, що підтверджують оплату фінансування за відповідним реєстром (платіжними інструкціями, актом звірки взаємних розрахунків).

Відповідно до відповіді АТ «Універсал Банк», наданої на виконання ухвали суду, на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) емітовано платіжну картку № НОМЕР_4 , на яку 08 вересня 2021 року зараховано кошти у сумі 11 750,00 грн; номер телефону НОМЕР_2 був фінансовим номером телефону за вказаною карткою та знаходився в анкетних даних відповідачки (а.с. 102–104).

Відповідно до розрахунку заборгованості (виписки з особового рахунку), наданого ТОВ «ФК «Ейс», заборгованість ОСОБА_1 за Договором станом на 05 червня 2025 року складає 46 222,90 грн, з яких: 11 746,55 грн – заборгованість за тілом кредиту, 34 476,35 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом (а.с. 78).

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

2.1. Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України; далі – ЦК України).

Цивільне законодавство ґрунтується на відповідних засадах, однією з яких є свобода договору (пункт 3 статті 3 ЦК України).

За статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша); правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частина друга).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди; договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За змістом статей 207, 639 ЦК України письмова форма правочину може бути дотримана шляхом фіксації його змісту в електронних документах або вираження волі сторін за допомогою електронних засобів зв`язку. Договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, вважається укладеним у письмовій формі.

Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року (справа № 127/33824/19) сформулював позицію, відповідно до якої будь-який вид договору, що укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму; договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Отже, цивільне законодавство не обмежує різновиди письмового договору до класичного власноручного підписання відповідного правочину у паперовій формі, а передбачає можливість фіксації волевиявлення сторін за допомогою електронних засобів власне в електронній формі.

2.2. Основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів унормовано Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV (далі – Закон № 851).

Відповідно до статті 5 Закону № 851 електронний документ – це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа (частина перша); електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму (частина третя); візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (частина четверта).

Згідно з частиною другою статті 14 Закону № 851 використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем, права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначає Закон України «Про електронну комерцію» від 3 вересня 2015 року № 675-VIII (далі – Закон № 675).

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 675 електронний договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі (пункт 5); електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору

(пункт 6).

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною; електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (частина третя статті 11 Закону № 675).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону № 675).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п`ята статті 11 Закону № 675).

Відповідно до частини шостої статті 11 Закону № 675 відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За частиною дванадцятою статті 11 Закону № 675 електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 675 якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Тож укладення договору в електронній формі шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитодавця та його підписання одноразовим ідентифікатором відповідає передбаченому законом порядку укладення електронного правочину та за правовими наслідками прирівнюється до укладення договору в письмовій формі.

2.3. У статті 526 ЦК України вказано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства (частина перша).

У зв`язку з цим Конституційний Суд України зазначив, що одним із загальновизнаних принципів міжнародного права є «pacta sunt servanda» (договорів слід додержувати), який входить і до системи цивільного права, зокрема він міститься в тих статтях ЦК України, які встановлюють, що зобов`язання має бути виконане належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що їх звичайно виставлено (частина перша статті 526); договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629) (абзац четвертий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 22 червня

2022 року № 6-р(II)/2022).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (стаття 1046

ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник – повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі, а недодержання такої форми має наслідком його нікчемність (стаття 1055 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати визначаються в кредитному договорі.

Судом встановлено, що між первісним кредитором та відповідачем при укладенні Договору було дотримано його письмової форми з погодженням усіх істотних умов, а отже, між ними виникли відповідні зобов`язання.

2.4. Згідно із частинами першою, другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець – взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться; умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в аспекті цієї справи – ТОВ «Манівео»).

Позивач надав суду докази доведення до відома відповідача основних умов кредитування, зокрема щодо розміру дисконтної та базової процентних ставок, строку кредитування (дисконтного періоду) та порядку його продовження, порядку нарахування і сплати процентів. Відповідні умови містяться у Договорі та Паспорті споживчого кредиту, підписаних відповідачем 08 вересня 2021 року.

Водночас, суд зауважує, що саме по собі доведення цих умов до відома відповідача не свідчить про їх фактичне застосування до спірних правовідносин у заявленому позивачем обсязі.

2.5. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За змістом статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до правової позиції, яка сформульована у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року (справа № 910/1755/19), у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні, саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

У постанові від 18 жовтня 2023 року (справа №905/306/17) Верховний Суд зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року (справа № 753/20537/18), від 21 липня 2021 року (справа № 334/6972/17), від 27 вересня

2021 року (справа № 5026/886/2012).

Як встановлено судом, право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором перейшло від первісного кредитора до позивача внаслідок трьох послідовних етапів відступлення:

1) 28 листопада 2018 року (Договір № 28/1118-01) та Реєстр прав вимоги № 168 від 11 січня 2022 року – від ТОВ «Манівео» до ТОВ «Таліон Плюс»; 2) 23 лютого 2024 року (Договір

№ 23/0224-01) та Реєстр прав вимоги № 1 від 23 лютого 2024 року – від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс»; 3) 29 травня 2025 року (Договір № 29/05/25-Е) та Реєстр боржників від 29 травня 2025 року – від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «Ейс».

Оскільки матеріали справи містять договори факторингу, реєстри прав вимоги (реєстр боржників) та документи про сплату фінансування за кожним з трьох наведених вище етапів відступлення права вимоги щодо заборгованості саме ОСОБА_1 , суд доходить висновку про доведеність безперервності відступлення права вимоги за Договором та набуття позивачем – ТОВ «ФК «Ейс» – права грошової вимоги до відповідача.

2.6. Позивачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 34 476,35 грн. Як убачається з наданого розрахунку, проценти нараховувалися за передбаченими Договором дисконтною та базовою процентними ставками. Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для такого нарахування у заявленому позивачем розмірі, суд виходить із такого.

Кредитний договір за своєю суттю є строковим договором. Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі статтею 612

ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша); боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (частина друга).

При цьому, статтею 611 ЦК України передбачено правові наслідки порушення зобов`язання, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша).

Зміна погоджених сторонами істотних умов договору можлива лише за взаємною згодою сторін (частина перша статті 651, частина перша статті 654 ЦК України) або в порядку, прямо передбаченому самим договором. Пунктами 1.4, 1.8, 1.9.2 та розділом 4 Договору такий порядок визначено: продовження (пролонгація) дисконтного періоду на умовах збереження пільгової (дисконтної) процентної ставки відбувається виключно за умови одночасного вчинення позичальником двох дій – оплати в повному обсязі всіх фактично нарахованих на дату продовження процентів та активації функції продовження строку дисконтного періоду в особистому кабінеті позичальника.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Матеріали справи не містять належних доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на активацію функції продовження строку дисконтного періоду в особистому кабінеті у порядку, визначеному пунктами 1.8, 4.1–4.2 Договору, а також відповідної додаткової угоди чи іншого документа, яким було б зафіксовано волевиявлення сторін на продовження дисконтного періоду понад початково погоджені 29 днів.

Сам по собі факт здійснення відповідачем окремих платежів не підтверджує факт пролонгації, зокрема платіж від 09 грудня 2021 року в сумі 155,00 грн не покривав у повному обсязі нараховані на відповідну дату проценти. За таких обставин саме лише здійснення платежу, без підтвердження активації відповідної функції, не є достатнім доказом продовження (пролонгації) погодженого строку кредитування.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що належними та допустимими доказами факт продовження (пролонгації) відповідачем дисконтного періоду понад початково погоджений сторонами 29-денний строк кредитування не підтверджений.

Суд зауважує, що умова Договору, за якою у разі неповної або несвоєчасної сплати позичальником процентів у межах дисконтного періоду раніше погоджена дисконтна процентна ставка фактично втрачає чинність, а проценти за весь строк користування кредитом підлягають ретроспективному перерахунку за базовою ставкою, що майже у 1,5 раза перевищує дисконтну ставку (з 722,70 % до 1087,70 % річних), істотно погіршує становище споживача. За таких умов невиконання або неналежне виконання позичальником зобов`язання зі сплати процентів призводить не лише до наслідків прострочення, а й до ретроспективного збільшення вартості кредиту за період, протягом якого кредитодавець первісно погодив застосування нижчої процентної ставки. Такий механізм покладає на споживача додатковий фінансовий тягар та створює істотний дисбаланс договірних прав і обов`язків на його шкоду, що дає підстави для оцінки відповідної умови договору приєднання як несправедливої.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Частиною восьмою статті 18 цього Закону визначено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Отже, при вирішенні спірних правовідносин суд зауважує на необхідності застосування концепції contra proferentem (неоднозначні умови тлумачать проти того, хто їх запропонував).

У постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року (справа № 352/1950/15-ц) зроблено висновок, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину – це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2022 року (справа № 944/3046/20), вказано, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення «contra proferentem». «Contra proferentem» (лат. «verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem») – слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені», але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін».

Конституційний Суд України свого часу зазначав, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013).

За таких обставин суд доходить висновку, що розмір заборгованості відповідача за процентами підлягає визначенню виходячи з погодженого сторонами 29-денного строку кредитування та розкритої позивачем у пункті 1.14.1 Договору орієнтовної загальної вартості кредиту в розмірі 18 496,85 грн, з яких 11 750,00 грн – сума кредиту, 6 746,85 грн – проценти за користування кредитом протягом дисконтного періоду.

Як встановлено судом, за час дії Договору відповідачем сплачено 13 883,00 грн. Оскільки нараховані в межах погодженого строку кредитування проценти (6 746,85 грн) повністю покриваються сплаченою відповідачем сумою, різниця в розмірі 7 136,15 грн

(13 883,00 грн – 6 746,85 грн) підлягає зарахуванню в рахунок погашення суми кредиту (тіла), а тому залишок заборгованості відповідача за Договором становить 4 613,85 грн

(11 750,00 грн – 7 136,15 грн) – сума основного боргу за кредитом; заборгованість за процентами в межах погодженого строку кредитування є повністю погашеною.

Як вказано у частинах першій та третій статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За вказаних обставин вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 34 476,35 грн, є необґрунтованою.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

3.1. В силу вимог статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Надані позивачем докази, наявні в матеріалах справи та досліджені судом, свідчать про досягнення між первісним кредитором та відповідачем згоди щодо істотних умов Договору, як того вимагають положення статті 638 ЦК України, та підписання відповідачем Договору. Водночас, як встановлено судом, належних доказів продовження (пролонгації) погодженого сторонами 29-денного строку кредитування матеріали справи не містять.

Враховуючи наведене, суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, доходить висновку про те, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково та стягнути з відповідача кошти на загальну суму 4 613,85 грн – заборгованість за сумою кредиту (тілом). У задоволенні решти позовних вимог (в частині стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом) – відмовити.

3.2. Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у сумі 2 422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 19631 від 26 червня 2025 року, наявною в матеріалах справи (а.с. 86).

З огляду на те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, відповідно до вимог статті 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача понесені судові витрати, а саме: судовий збір в розмірі 241,80 грн (4 613,85 ? 2 422,40 : 46 222,90), пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

3.3. Стосовно стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає нижченаведене.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»

від 5 липня 2012 року № 5076-VI договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього Закону передбачено, що видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності фізичних осіб; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних осіб у судах під час здійснення цивільного судочинства.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з вимогами частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За частиною четвертою цієї статті ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року (справа № 751/3840/15-ц) вказано, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини витрати можуть бути компенсовані лише за умови, що вони були фактично понесені, є необхідними та розумними за обсягом (пункт 79 справи «Ніколова проти Болгарії» від 25 березня 1999 року, заява № 31195/96).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року (справа № 755/9215/15-ц) зазначила, що при визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Для стягнення витрат на правову (правничу) допомогу ТОВ «ФК «Ейс» долучено договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року, укладений між товариством та Адвокатським бюро «Соломко та партнери», додаткову угоду № 25770713782 від 11 вересня 2025 року до вказаного договору та акт прийому-передачі наданих послуг від 17 грудня 2025 року на суму 7 000,00 грн (а.с. 79–84).

Відповідач ОСОБА_1 із клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги не зверталася, відтак суд вважає, що ТОВ «ФК «Ейс» суду надано належні, допустимі, достатні та достовірні докази щодо підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

За вказаних обставин, відповідно до вимог частини першої статті 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь позивача необхідно стягнути понесені останнім витрати на правничу допомогу у сумі 698,72 грн (4 613,85 ? 7 000,00 : 46 222,90), пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 4, 12–13, 76–78, 81, 89, 141, 223, 244, 247, 258–268, 273–274, 280–289, 352–355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту – задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором № 821220282 від 08 вересня 2021 року у розмірі 4 613 (чотири тисячі шістсот тринадцять) гривень 85 копійок – заборгованість за сумою кредиту (тілом).

3. У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судовий збір у розмірі 241 (двісті сорок одна) гривня 80 копійок.

5. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судові витрати на правничу допомогу у розмірі 698 (шістсот дев`яносто вісім) гривень 72 копійки.

6. Копію заочного рішення суду надіслати відповідачу.

7. Відповідач має право подати до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області заяву про перегляд заочного рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

8. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

9. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

10. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене відповідачем у загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду. У такому випадку строк на апеляційне оскарження починає обчислюватися з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

11. Позивач має право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

12. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення виготовлено 03 серпня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», код ЄДРПОУ: 42986956, адреса місцезнаходження: 02090, м. Київ, вул. Алматинська, буд. 8, офіс 310а.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 .

Головуючий суддяТ. І. Якімець