Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №380/14513/23 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 380/14513/23

адміністративне провадження № К/990/13194/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Загороднюка А.Г.,

суддів: Желєзного І.В., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року (суддя: Гулкевич І.З.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року (судді: Коваль Р.Й., Гуляк В.В., Ільчишин Н.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та обставин справи

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Львівської митниці, у якому просила:

визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці від 08 червня 2023 року №197-дс «Про застосування дисциплінарного стягнення»;

визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці від 16 червня 2023 року №547-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

поновити її на державній службі на посаді державного інспектора відділу митного оформлення №9 митного поста «Яворів» Львівської митниці з 17 червня 2023 року;

стягнути з Львівської митниці середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Підставою для застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення стали висновки дисциплінарної комісії про вчинення нею дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» №889-VIII, а саме порушення Присяги державного службовця, порушення правил етичної поведінки державних службовців, вчинення дій, що шкодять авторитету державної служби, та використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб.

Порушенню дисциплінарного провадження передувало службове розслідування, призначене у зв`язку з надходженням до Львівської митниці подання Львівської обласної прокуратури від 20 березня 2023 року та відомостей про повідомлення ОСОБА_1 17 березня 2023 року про підозру у кримінальному провадженні №42022140000000280 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України.

За викладеною у повідомленні про підозру версією органу досудового розслідування ОСОБА_1 інкримінувалося неодноразове отримання неправомірної вигоди під час здійснення митних формальностей, зокрема 13 січня 2023 року у сумі 7000 грн, 01 березня 2023 року у сумі 6000 грн та 16 березня 2023 року у сумі 8000 грн.

Під час службового розслідування комісією опрацьовано повідомлення про підозру, журнал виходу на роботу та розподілу функціональних обов`язків працівників відділу митного оформлення №9 митного поста «Яворів», відомості про перебування ОСОБА_1 на службі у відповідні дати та використання закріплених за нею засобів митного забезпечення, документи щодо її ознайомлення з вимогами законодавства про державну службу, запобігання корупції та правилами етичної поведінки, а також відомості про висвітлення відповідних подій в інформаційних ресурсах мережі Інтернет.

Комісія дійшла висновку про недотримання ОСОБА_1 низки вимог Конституції України, законів України «Про державну службу» та «Про запобігання корупції», Загальних правил етичної поведінки державних службовців та Кодексу і правил етичної поведінки працівників Державної митної служби України.

При цьому комісією встановлено, що ОСОБА_1 дисциплінарних стягнень не мала та за місцем служби характеризувалася позитивно.

За результатами розгляду дисциплінарної справи комісія рекомендувала застосувати до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади державної служби.

Наказом Львівської митниці від 08 червня 2023 року №197-дс до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади державної служби, а наказом від 16 червня 2023 року №547-о припинено її державну службу.

Рішення судів попередніх інстанцій

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що дисциплінарна відповідальність є самостійним видом юридичної відповідальності та не залежить від результату кримінального провадження, а зібрані дисциплінарною комісією матеріали у своїй сукупності підтверджують вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку.

Суд також відхилив доводи позивачки про порушення процедури повідомлення про засідання дисциплінарної комісії, пославшись на надсилання їй службових записок електронною поштою та на здійснення секретарем дисциплінарної комісії телефонних дзвінків.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо достатності встановлених дисциплінарним провадженням обставин та дотримання Львівською митницею процедури притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою, у якій, посилаючись, зокрема, на пункти 1 і 4 частини четвертої статті 328 КАС України та підстави, передбачені статтею 353 цього Кодексу, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не встановили на підставі належних і допустимих доказів конкретних обставин вчинення дисциплінарного проступку, а фактично перенесли до судових рішень обставини, викладені органом досудового розслідування у повідомленні про підозру.

ОСОБА_1 наголошує, що службове розслідування не встановило самостійних фактичних даних, які підтверджували б отримання нею неправомірної вигоди, використання службових повноважень у приватному інтересі та вчинення такого проступку проти інтересів державної служби, який за своїм характером утворював би порушення Присяги.

Окремо скаржниця посилається на порушення пункту 32 Порядку здійснення дисциплінарного провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року №1039, та Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1042.

За доводами скаржниці, повідомлення дисциплінарної комісії надсилалися на електронну адресу, яка не була її контактною адресою, зазначеною в особовій справі, внаслідок чого вона не була належним чином повідомлена про засідання дисциплінарної комісії та була позбавлена можливості надати пояснення.

ОСОБА_1 також зазначає про неповідомлення її про внесення дисциплінарною комісією подання суб`єкту призначення та позбавлення, передбаченої статтею 75 Закону №889-VIII, можливості надати письмові пояснення суб`єкту призначення до прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

Львівська митниця у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, посилаючись на автономність дисциплінарного провадження від кримінального, достатність зібраних комісією матеріалів та вжиття всіх необхідних заходів для належного повідомлення ОСОБА_1 .

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2025 року.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Оцінка Верховного Суду

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Частина друга статті 2 КАС України покладає на адміністративний суд обов`язок перевірити, чи прийняте рішення суб`єкта владних повноважень, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою його надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття; добросовісно; розсудливо; пропорційно; а також з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Отже, предмет судового контролю у цій справі не зводиться до перевірки формальної наявності наказу про порушення дисциплінарного провадження, подання дисциплінарної комісії та наказу про звільнення. Суд повинен установити, чи існувала достатня фактична та правова основа для висновку про вчинення саме тих дисциплінарних проступків, за які до ОСОБА_1 застосовано найсуворіший вид дисциплінарного стягнення, а також чи було дотримано встановлених законом процесуальних гарантій державного службовця.

Частиною третьою статті 569 Митного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, ним не врегульованій, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.

За змістом статті 64 Закону №889-VIII за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 65 Закону №889-VIII підставою дисциплінарної відповідальності є вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку - протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні посадових обов`язків та інших установлених законом вимог.

Пунктами 1, 2, 4 та 9 частини другої статті 65 Закону №889-VIII до дисциплінарних проступків віднесено відповідно порушення Присяги державного службовця, порушення правил етичної поведінки державних службовців, дії, що шкодять авторитету державної служби, та використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб.

Разом із цим законодавець установив різні правові наслідки для різних видів дисциплінарних проступків.

Згідно з частиною п`ятою статті 66 Закону №889-VIII звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може застосовуватися лише у випадках, прямо передбачених цією нормою, зокрема за проступки, передбачені пунктами 1 та 9 частини другої статті 65 Закону.

Натомість порушення правил етичної поведінки, передбачене пунктом 2, та дії, що шкодять авторитету державної служби, передбачені пунктом 4 частини другої статті 65 Закону №889-VIII, самі по собі не утворюють передбаченої частиною п`ятою статті 66 цього Закону підстави для одноразового застосування звільнення як виняткового дисциплінарного стягнення.

Звідси випливає, що визначальним для вирішення цього спору є насамперед питання про належне встановлення у поведінці ОСОБА_1 складу дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1 та/або 9 частини другої статті 65 Закону №889-VIII.

Верховний Суд уважає правильним загальний висновок судів попередніх інстанцій про те, що дисциплінарна відповідальність державного службовця не поставлена законом у залежність від ухвалення обвинувального вироку у кримінальному провадженні.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17, від 22 жовтня 2019 року у справі №9901/918/18, а також у постановах Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі №813/2781/16 та від 30 серпня 2022 року у справі №120/8381/20-а сформовано підхід, згідно з яким кримінальна і дисциплінарна відповідальність мають різну юридичну природу, а відсутність обвинувального вироку сама по собі не унеможливлює дисциплінарної оцінки поведінки особи.

Відомості та матеріали, отримані у межах кримінального провадження в установленому законом порядку, можуть враховуватися під час дисциплінарного провадження. Однак використання таких матеріалів не означає, що дисциплінарний орган звільняється від обов`язку самостійно встановити фактичні обставини дисциплінарного проступку, його об`єктивну та суб`єктивну сторони, ступінь вини особи та надати встановленим фактам саме дисциплінарно-правову оцінку.

Інакше автономність дисциплінарного провадження втрачає свій зміст, оскільки дисциплінарне рішення фактично перетворюється на механічне відтворення процесуальної версії сторони обвинувачення у кримінальному провадженні.

Верховний Суд уже звертав увагу, що з`ясування обставин, які стали приводом для проведення службового розслідування, не може обмежуватися лише проміжними результатами досудового розслідування, зокрема письмовим повідомленням про підозру.

Такий підхід викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі №807/196/17, від 09 жовтня 2019 року у справі №812/1706/15, від 28 листопада 2019 року у справі №802/1969/17-а, від 30 липня 2020 року у справі №802/1767/17-а, від 30 вересня 2021 року у справі №814/334/17, від 17 листопада 2022 року у справі №480/9492/20.

У постанові від 31 березня 2026 року у справі №320/1077/23 Верховний Суд, вирішуючи спір щодо дисциплінарного звільнення, повторно наголосив, що правомірність дисциплінарної відповідальності передбачає встановлення саме складу дисциплінарного проступку незалежно від кримінально-правової кваліфікації тих самих подій, а висновок про дисциплінарний проступок повинен ґрунтуватися на конкретних фактичних даних щодо протиправної поведінки, її наслідків, вини та причинного зв`язку.

Отже, помилковим було б поставити законність звільнення ОСОБА_1 у залежність від існування чи відсутності обвинувального вироку.

Водночас так само помилковим є протилежний підхід, за якого повідомлення про підозру саме по собі сприймається як достатнє підтвердження фактичних обставин, необхідних для дисциплінарної відповідальності.

Тому вирішальним питанням у цій справі є не результат кримінального провадження, а те, які саме факти дисциплінарна комісія встановила, якими доказами вони підтверджені та чи утворюють ці факти склад конкретного дисциплінарного проступку.

Зі змісту судових рішень убачається, що детальний опис обставин нібито одержання ОСОБА_1 неправомірної вигоди 13 січня, 01 березня та 16 березня 2023 року відтворено судами передусім із повідомлення про підозру.

Водночас судами встановлено, що дисциплінарною комісією самостійно досліджено журнал виходу на роботу, який підтверджує перебування ОСОБА_1 на службі у відповідні дати, виконання нею обов`язків на ділянці «в`їзд в Україну» та використання закріплених за нею засобів митного забезпечення.

Досліджено також документи щодо обізнаності позивачки з правилами службової та антикорупційної поведінки.

Ці відомості мають значення для встановлення того, що ОСОБА_1 перебувала на службі, мала відповідні посадові повноваження та була ознайомлена з установленими для державного службовця обов`язками.

Проте такі обставини не є тотожними встановленню факту отримання неправомірної вигоди.

Перебування службовця на робочому місці у певний час доводить можливість здійснення ним службових повноважень, але саме по собі не доводить отримання грошових коштів, існування корисливого мотиву чи використання повноважень в особистому інтересі.

Суди попередніх інстанцій не встановили, чи містила дисциплінарна справа та чи досліджувала дисциплінарна комісія первинні матеріали, на яких ґрунтувалося повідомлення про підозру: показання особи, яка, за версією досудового розслідування, передавала кошти; матеріали контролю за вчиненням злочину; протоколи негласних слідчих (розшукових) дій; аудіо- або відеозаписи; документи щодо ідентифікації та вручення грошових коштів; протоколи обшуків; документи щодо вилучення предмета неправомірної вигоди чи інші первинні докази, здатні підтвердити конкретну поведінку ОСОБА_1 .

Суди також не встановили, чи були зазначені матеріали в установленому законом порядку надані Львівській митниці та чи мала дисциплінарна комісія право використовувати їх у дисциплінарному провадженні.

Натомість суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на спростування обставин, покладених відповідачем в основу оскаржуваних наказів.

Із таким підходом погодився суд апеляційної інстанції.

Проте відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Ця процесуальна норма не означає, що позивач звільнений від обов`язку доводити обставини, на які він посилається. Водночас вона виключає можливість покладення на державного службовця обов`язку довести відсутність дисциплінарного проступку замість обов`язку суб`єкта владних повноважень довести існування фактичних і правових підстав для застосування дисциплінарного стягнення.

Інакше презумпція правомірності владного рішення фактично підміняла б установлений частиною другою статті 77 КАС України розподіл тягаря доказування.

У постанові від 12 серпня 2019 року у справі №1340/4847/18 Верховний Суд наголошував на необхідності конкретного та належного мотивування рішення про дисциплінарну відповідальність, оскільки формального посилання на порушені норми без установлення конкретної поведінки державного службовця та обставин проступку недостатньо для підтвердження правомірності дисциплінарного рішення.

Отже, суди попередніх інстанцій мали перевірити не лише те, чи збігається фабула дисциплінарного рішення з фабулою повідомлення про підозру, а насамперед те, якою самостійною доказовою основою дисциплінарна комісія підтвердила відповідні факти.

Такої перевірки судові рішення не містять.

Оцінюючи висновки судів про порушення позивачкою Присяги державного службовця колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до статті 36 Закону №889-VIII, складаючи Присягу, державний службовець зобов`язується вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов`язки.

У практиці Верховного Суду, зокрема у постановах від 13 лютого 2019 року у справі №803/1303/16 та від 05 червня 2019 року у справі №826/13803/16, порушення Присяги розглядається як особливо серйозний дисциплінарний проступок, що полягає у поведінці проти інтересів державної служби, яка підриває довіру до державного службовця як до носія публічної влади та за характером і тяжкістю є несумісною з подальшим проходженням державної служби.

Звідси випливає, що не кожне порушення правил поведінки чи службовий недолік автоматично утворює порушення Присяги.

Кваліфікація поведінки саме як порушення Присяги вимагає встановлення конкретного діяння, форми вини, характеру порушених службових обов`язків, наслідків такого діяння та обставин, які дають підстави вважати подальше перебування особи на державній службі несумісним із сутністю Присяги.

У цій справі висновок про порушення ОСОБА_1 . Присяги безпосередньо пов`язаний із твердженнями про отримання нею неправомірної вигоди та використання службових повноважень із корисливих мотивів.

Якщо саме такі дії були реально вчинені та належно доведені, їх характер очевидно може бути предметом оцінки на відповідність Присязі державного службовця.

Однак установлення тяжкості наслідків не може передувати установленню самого діяння.

Тому без належної перевірки доказової основи висновку про отримання неправомірної вигоди передчасним є і похідний висновок про те, що ОСОБА_1 вчинила такий проступок проти інтересів служби, який унеможливлює її подальше перебування на державній службі.

Перевіряючи обставини використання позивачкою службових повноважень у приватному інтересі колегія суддів звертає увагу, що пункт 9 частини другої статті 65 Закону №889-VIII передбачає самостійний дисциплінарний проступок - використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб.

Використання в законі поняття «приватний інтерес» вимагає встановлення не абстрактної невідповідності поведінки інтересам держави, а конкретного інтересу особи та зв`язку цього інтересу з реалізацією конкретних службових повноважень.

У постанові від 09 квітня 2026 року у справі №320/39176/23 Верховний Суд, аналізуючи поняття приватного інтересу у сфері виконання державним службовцем службових повноважень, наголосив на необхідності доведення конкретного приватного інтересу, відповідних службових повноважень та зв`язку між ними, а не на можливості ґрунтувати відповідний висновок на припущеннях.

Хоча зазначена справа стосувалася правового регулювання конфлікту інтересів, сформульований Верховним Судом підхід щодо необхідності встановлення приватного інтересу, як конкретного юридичного факту, має значення і для застосування пункту 9 частини другої статті 65 Закону №889-VIII.

У дисциплінарній справі ОСОБА_1 комісія використала формулювання про «превалювання приватного інтересу над державними».

Однак сам висновок про превалювання приватного інтересу не є доказом існування такого інтересу.

Суди повинні були встановити, у чому саме полягав приватний інтерес ОСОБА_1 , які конкретні службові повноваження були використані для його реалізації та якими доказами підтверджується зв`язок між цим інтересом і відповідними діями.

Якщо Львівська митниця вважає таким приватним інтересом майнове збагачення внаслідок одержання неправомірної вигоди, доказування складу проступку за пунктом 9 частини другої статті 65 Закону №889-VIII безпосередньо залежить від належного підтвердження самого факту отримання такої вигоди.

Проте суди попередніх інстанцій не встановили, якими дослідженими дисциплінарною комісією доказами підтверджено цей факт.

Таким чином, висновок про доведеність складу проступку, передбаченого пунктом 9 частини другої статті 65 Закону №889-VIII, є передчасним.

Суди попередніх інстанцій також послалися на значне висвітлення відповідних подій у засобах масової інформації та інформаційних ресурсах мережі Інтернет і пов`язали цей розголос із дискредитацією митного органу.

Колегія суддів зазначає, що поширення інформації про можливу протиправну поведінку державного службовця дійсно може мати значення при оцінці наслідків установленого дисциплінарного проступку та його впливу на авторитет державної служби.

Однак інформаційний розголос є вторинною обставиною щодо самої поведінки особи.

Публікація у засобах масової інформації підтверджує насамперед факт поширення відповідної інформації, але не замінює належних доказів достовірності викладених у ній тверджень про конкретну особу.

Інший підхід означав би, що відомості органу досудового розслідування, оприлюднені або поширені третіми особами, унаслідок самого факту їх публікації набували б додаткової доказової сили в дисциплінарному провадженні.

Такий підхід не узгоджується з вимогами обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень.

Медійний резонанс може бути врахований як наслідок належно встановленої поведінки державного службовця, але не може підмінити доказування цієї поведінки.

Оцінюючи процедуру повідомлення позивачки щодо дисциплінарного провадження колегія суддів звертає увагу на те, що право державного службовця брати участь у дисциплінарному провадженні є не формальною процедурною вимогою, а гарантією об`єктивності встановлення обставин дисциплінарної справи.

Статтею 9-1 Закону №889-VIII передбачено, що інформація або документи доводяться до відома державного службовця шляхом вручення або надсилання поштою, у тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку.

Інформація або документи надсилаються державному службовцю на адресу місця проживання/перебування, електронну адресу або з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку за наявними в особовій справі контактними даними.

У випадку використання засобів телекомунікаційного зв`язку відповідний спосіб доведення інформації підлягає фіксації протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку №1042 передбачено, що інформація або документи з використанням засобів телекомунікаційного зв`язку надсилаються державному службовцю виключно на адресу електронної пошти чи за іншими контактними даними, про які він повідомив службі управління персоналом та які зазначені в його особовій справі.

Згідно з пунктами 3 і 4 цього Порядку факт доведення інформації або документів фіксується протоколом, який повинен містити, серед іншого, дату і час надсилання, вид засобу телекомунікаційного зв`язку, контактні дані, за якими надіслано інформацію, а також додатки, що підтверджують факт її надсилання.

Пунктом 32 Порядку №1039 встановлено, що про дату, час і місце засідання дисциплінарної комісії державному службовцю повідомляється шляхом вручення інформації чи документів, надсилання їх поштою, на адресу електронної пошти або з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку за наявними в особовій справі контактними даними.

У постанові від 07 червня 2023 року у справі №140/16991/20 Верховний Суд сформулював висновок про те, що положення Порядку №1039 під час формування дисциплінарної справи повинні застосовуватися у системному зв`язку із Законом №889-VIII та Порядком №1042, а суттєве порушення процедури доведення інформації або документів до державного службовця може бути самостійною і достатньою підставою для визнання протиправними результатів дисциплінарного провадження.

У цій справі ОСОБА_1 послідовно стверджувала, що дисциплінарна комісія направляла повідомлення на електронну адресу, яка їй не належала та не була тією контактною адресою, що містилася в її особовій справі.

На підтвердження цього доводу скаржниця звертала увагу на протокол від 24 травня 2023 року про доведення інформації або документів до відома державного службовця, в якому зазначено конкретну електронну адресу, правильність якої вона заперечує.

Суди попередніх інстанцій відхилили ці доводи, зазначивши, що повідомлення направлялися «на електронну пошту позивача» та що в матеріалах справи наявні докази їх відправлення.

Проте така відповідь не вирішує спірного питання.

Предметом заперечень ОСОБА_1 був не сам факт відправлення електронного повідомлення як технічної операції, а належність адреси, на яку його було надіслано, до контактних даних її особової справи.

Тому для правильного вирішення цього доводу судам необхідно було дослідити особову справу ОСОБА_1 , установити контактні дані, зазначені в ній на відповідний момент, зіставити їх із даними протоколу від 24 травня 2023 року та доказами фактичного надсилання повідомлення.

Такої перевірки судові рішення не містять.

Посилання судів на здійснення секретарем дисциплінарної комісії телефонних дзвінків цього недоліку саме по собі не усуває.

Факт вихідного дзвінка може підтверджувати використання певного номера телефону, однак сам по собі не доводить змісту переданої інформації, факту її отримання адресатом та дотримання спеціального порядку фіксації такого способу повідомлення.

З огляду на вимоги статті 9-1 Закону №889-VIII та Порядку №1042 у разі покладення відповідачем в основу своєї позиції телефонного повідомлення суди мали встановити, чи був використаний номер телефону контактним номером з особової справи, чи було належно зафіксовано дату, час, спосіб та зміст доведеної інформації і чи відповідає така фіксація вимогам спеціального нормативного регулювання.

Саме по собі встановлення того, що дисциплінарна комісія вживала заходів для зв`язку з державним службовцем, не є тотожним установленню факту його належного повідомлення в передбачений законом спосіб.

Крім того, на думку колегії суддів потребує обов`язковій оцінці довід ОСОБА_1 про те, що її не було повідомлено про внесення дисциплінарною комісією подання суб`єкту призначення, внаслідок чого вона була позбавлена можливості надати письмові пояснення перед прийняттям наказу про дисциплінарне стягнення.

Відповідно до статті 75 Закону №889-VIII перед накладенням дисциплінарного стягнення суб`єкт призначення повинен отримати від державного службовця письмове пояснення.

Відмова від надання такого пояснення допускається законом, однак вона має бути належним чином зафіксована і не може презюмуватися без забезпечення особі реальної можливості скористатися відповідним правом.

Пунктом 35 Порядку №1039 передбачено, що одночасно із внесенням суб`єкту призначення пропозиції або подання державному службовцю повідомляється про дату його внесення та необхідність надання письмового пояснення суб`єкту призначення відповідно до статті 75 Закону №889-VIII.

Отже, нормативне регулювання передбачає дві пов`язані, але самостійні процесуальні гарантії:

можливість надати пояснення дисциплінарній комісії під час розгляду дисциплінарної справи;

можливість надати письмове пояснення суб`єкту призначення перед прийняттям остаточного рішення про дисциплінарне стягнення.

У постанові від 20 березня 2025 року у справі №520/5107/22 Верховний Суд звернув увагу на необхідність окремої перевірки дотримання вимог пункту 32 Порядку №1039 щодо належного повідомлення про засідання дисциплінарної комісії та пункту 35 цього Порядку щодо повідомлення про внесення подання і можливості надати пояснення суб`єкту призначення.

У справі, що переглядається, цей довід прямо наводився ОСОБА_1 в апеляційній скарзі.

Проте суд апеляційної інстанції не встановив, яким чином, коли та за якими контактними даними ОСОБА_1 повідомлялася про внесення подання дисциплінарної комісії суб`єкту призначення; чи пропонувалося їй надати пояснення відповідно до статті 75 Закону №889-VIII; чи існують докази належного доведення такої інформації та, у разі ненадання пояснень, чи були правові підстави вважати її такою, що відмовилася від їх надання.

Наведений довід мав істотне значення для перевірки дотримання процедури застосування дисциплінарного стягнення, а тому не міг залишатися без належної судової відповіді.

Відповідно до статті 67 Закону №889-VIII дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця.

При визначенні виду стягнення враховуються характер проступку, обставини його вчинення, наслідки, попередня поведінка державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов`язків.

Стаття 74 Закону №889-VIII додатково вимагає враховувати обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності, наявність заохочень і стягнень та ставлення державного службовця до служби.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 дисциплінарних стягнень не мала і характеризувалася безпосереднім керівником позитивно.

Такі обставини не виключають можливості звільнення, якщо належними доказами встановлено вчинення особливо тяжкого дисциплінарного проступку, за який частина п`ята статті 66 Закону №889-VIII допускає застосування цього виняткового виду стягнення.

Водночас сама винятковість звільнення вимагає, щоб мотиви його застосування давали змогу простежити, чому характер конкретно встановленого проступку та ступінь вини переважають позитивні відомості про попередню службу особи й обумовлюють неможливість застосування менш суворого заходу у тих випадках, коли закон допускає відповідний вибір.

Суди попередніх інстанцій констатували пропорційність звільнення, однак не здійснили повної перевірки фактичної основи складів дисциплінарних проступків, за які законом допускається звільнення.

За таких обставин остаточний висновок про пропорційність дисциплінарного стягнення також є передчасним.

Висновки Верховного Суду

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій правильно виходили з автономності дисциплінарного провадження від кримінального та з того, що обвинувальний вирок не є необхідною передумовою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності.

Водночас ця правильна загальна правова теза не звільняла суди від обов`язку встановити, чи мала Львівська митниця достатню самостійну фактичну основу для висновку про вчинення ОСОБА_1 конкретних дисциплінарних проступків.

Суди не встановили:

які саме докази, крім повідомлення про підозру та похідних від нього відомостей, підтверджували факт отримання ОСОБА_1 неправомірної вигоди;

чи були первинні матеріали кримінального провадження в установленому законом порядку передані дисциплінарній комісії та включені до дисциплінарної справи;

якими доказами встановлено конкретний приватний інтерес ОСОБА_1 та зв`язок цього інтересу з використанням конкретних службових повноважень;

яка саме поведінка, встановлена незалежно від кримінальної кваліфікації, утворювала порушення Присяги державного службовця;

які контактні дані ОСОБА_1 містилися в її особовій справі та чи збігалися вони з адресою електронної пошти та номером телефону, використаними дисциплінарною комісією;

чи відповідають протоколи про доведення інформації вимогам статті 9-1 Закону №889-VIII та Порядку №1042;

чи виконані вимоги пункту 35 Порядку №1039 та статті 75 Закону №889-VIII щодо повідомлення ОСОБА_1 про внесення подання дисциплінарної комісії та забезпечення можливості надати письмове пояснення суб`єкту призначення;

чи було при визначенні виду дисциплінарного стягнення належним чином враховано всі обставини, передбачені статтями 67 та 74 Закону №889-VIII.

Ці обставини входять до предмета доказування та мають визначальне значення для висновку про правомірність оскаржуваних наказів.

Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, вирішувати питання про достовірність доказів, перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Тому Верховний Суд не може в межах касаційного перегляду самостійно встановити належність спірної електронної адреси ОСОБА_1 , зміст матеріалів дисциплінарної справи, склад та доказове значення матеріалів кримінального провадження, факт належного телефонного повідомлення чи достовірність доказів, якими відповідач обґрунтовує фактичну сторону дисциплінарного проступку.

Усунення цих недоліків потребує безпосереднього дослідження доказів та встановлення фактичних обставин справи.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Неповне встановлення судами наведених обставин та ненадання належної оцінки доказам і суттєвим доводам ОСОБА_1 унеможливлює перевірку правильності остаточних висновків судів про законність наказів Львівської митниці.

Оскільки відповідні порушення допущені як судом першої інстанції, так і не усунуті судом апеляційної інстанції, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому Верховний Суд не робить наперед висновку ані про доведеність, ані про недоведеність вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку та не вирішує питання про законність її звільнення по суті, оскільки такі висновки можуть бути зроблені лише після повного встановлення фактичних обставин та дослідження доказів.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного перегляду та направлення справи на новий розгляд розподіл судових витрат на цій стадії не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року у справі №380/14513/23 скасувати.

Справу №380/14513/23 направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк І.В. Желєзний В.М. Соколов