Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №120/16644/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 120/16644/25

адміністративне провадження № К/990/13031/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Загороднюка А.Г.,

суддів: Соколова В.М., Уханенка С.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року (суддя Крапівницька Н.Л.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року (колегія у складі суддів Шидловського В.Б., Капустинського М.М., Сапальової Т.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань №1" про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та історія справи

30 листопада 2025 року адвокат Барнацький П.С., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:

- визнати таким, що не відповідає нормам Закону Висновок службового розслідування від 31 жовтня 2025 року щодо скоєння прапорщиком внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшим інспектором відділу режиму і охорони Державної установи «Вінницька установа виконання покарань №1» дисциплінарного проступку;

- визнати незаконним та скасувати наказ начальника Державної установи «Вінницька установа виконання покарань №1» від 31 жовтня 2025 року №151/ОС-25 про звільнення прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора відділу режиму і охорони Державної установи «Вінницька установа виконання покарань №1» з посади;

- поновити прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 на посаді молодшого інспектора відділу режиму і охорони Державної установи «Вінницька установа виконання покарань №1»;

- стягнути з Державної установи «Вінницька установа виконання покарань №1»: середній заробіток за час вимушеного прогулу та судові витрати, пов`язані з розглядом справи, в т.ч. на професійну правничу допомогу.

Вінницький окружний адміністративний суд ухвалою від 08 грудня 2025 року залишив позовну заяву без руху та запропонував позивачці протягом п`яти днів з дня отримання копії цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме: (1) навести нормативно-правове обґрунтування позовних вимог та привести зміст заявлених позовних вимог у відповідність до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); (2) надати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного із наданням доказів поважності причин його пропуску.

Потребу усунення таких недоліків суд мотивував тим, що визначений у позові спосіб захисту не відповідає нормам КАС України та не містить нормативно-правового обґрунтування. Суд зазначив, що предмет позову має бути визначений чітко та конкретизований в прохальній частині позовної заяви, такому предмету має відповідати правове обґрунтування заявлених вимог, при цьому, визначитись з предметом спору має саме позивач, а відповідач в свою чергу повинен бути обізнаним про предмет спору, з метою надання відзиву на позов.

Стосовно строку звернення, суд першої інстанції вказав, що відповідно до оскаржуваного наказу, позивачку було звільнено зі служби в поліції з 31 жовтня 2025 року, вона беззаперечно була обізнаною з фактом звільнення, тому саме із цієї дати розпочався перебіг строку звернення до суду, який, з огляду на положення частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року №2337-VIII, становить 15 днів. Натомість позовну заяву подано лише 30 листопада 2025 року, тобто з пропуском строку звернення до адміністративного суду і клопотань щодо поновлення цього строку до позовної заяви додано не було.

15 грудня 2025 року на виконання вимог вказаної ухвали представник позивачки подав до суду клопотання про поновлення строку та позовну заяву в новій редакції.

Доводи щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду зводилися в основному до того, що під час звільнення 31 жовтня 2025 позивачці не було оголошено зміст наказів про звільнення, не було запропоновано отримати їх копії та не було надано накази на ознайомлення. Фактично позивачка та її представник отримали копії матеріалів службового розслідування та ознайомилися зі змістом оспорюваного наказу від 31 жовтня 2025 року №151/ОС-25 лише 17 листопада 2025 року під час особистого відвідування установи відповідача. Крім цього, пропущений строк подання позову є незначним.

Короткий зміст оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій

Вінницький окружний адміністративний суд визнав неповажними наведені у клопотанні підстави пропуску строку та ухвалою від 24 грудня 2025 року повернув позовну заяву та додані до неї матеріали особі, яка її подала.

Суд першої інстанції вважав, що в цьому випадку позивачка та її представник не навели причин пропуску строку звернення до суду, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення заявниці чи пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. За позицією суду, здійснення адвокатських запитів, збір доказів та опрацювання правової позиції це процесуальні дії, які здійснюються стороною за її власною ініціативою та не позбавляють її можливості подати позов у встановлений законом строк, а за необхідності - доповнити чи уточнити його пізніше, відповідно до вимог КАС України. Суд критично оцінив доводи про те, що після звільнення позивачка перебувала у стані стресу та захворіла, з огляду на ненадання доказів такого стану. Суд також зазначив, що позивачка чи її представник могли звернутися до суду із цим позовом вчасно та заявити клопотання про витребування у відповідача матеріали службового розслідування, якими на момент подачі позову останній не володів. Окрім того, отримавши відповідні докази вже після подання позовної заяви, позивач вправі змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог тощо. У підсумку суд виснував, що наведені позивачкою підстави пропуску строку звернення до суду мають виключно суб`єктивний характер та вочевидь не позбавляли її можливості звернутися до суду з вказаним позовом у встановлені строки.

Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 17 лютого 2026 року залишив ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року без змін.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі позивачка просила скасувати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи скаржниці ґрунтуються головним чином на тому, що пропущений строк подання позову є незначним, позивачку не було ознайомлено зі змістом оспорюваного наказу у день звільнення, зміст цього наказу та матеріалів службового розслідування до її відмова не доводилися, що зумовило потребу їх витребування та завадило вчасно звернутися до суду, позивачка вчиняла дії з метою підготовки позову, зокрема, за участі адвоката звернулася до відповідача із запитом про отримання необхідних для цього матеріалів.

Вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статей 22, 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, за якими перебіг 15-денного строку оскарження наказу про звільнення з посади починається з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення, а також порушили норми процесуального права, зокрема, не дослідили зібраних у справі доказів та залишили поза увагою відсутність документа, який би доводив дату ознайомлення позивачки з наказом про звільнення, відсутність акту про відмову від ознайомлення із цим наказом, відсутність доказів направлення спірного наказу засобами поштового зв`язку.

Таким чином, на думку скаржниці, висновки судів про порушення строку звернення до суду є передчасними.

Позиція інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги

23 березня 2026 року касаційна скарга позивачки надійшла до Верховного суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддям від 23 березня 2026 року, для розгляду цієї справи визначено колегію суддів: Загороднюк А.Г. (суддя-доповідач), Уханенко С.А., Соколов В.М.

Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року в цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2026 року справу призначено до розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їхнього застосування.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно зі статтею 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Водночас частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, в тому числі щодо дотримання строків звернення до суду, визначених законом, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до першого абзацу частини другої та частини третьої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року №2337-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення, звернувшись до адміністративного суду протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

У разі застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь або звільнення зі служби в поліції поліцейський має право оскаржити таке стягнення протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.

Статтею 30 Дисциплінарного статуту Національної поліції України передбачено, що у разі відсутності поліцейського, якого притягнуто до дисциплінарної відповідальності, без поважних причин на службі копія наказу про застосування до нього дисциплінарного стягнення надсилається поштовим зв`язком (у разі можливості) на адресу місця проживання, зазначену в його особовій справі, або з використанням електронної комунікації за контактними даними, які наявні в розпорядженні його безпосереднього керівника.

Поліцейський вважається таким, що ознайомлений з наказом про застосування дисциплінарного стягнення, після спливу чотирьох календарних днів з дня його відправлення поштовим зв`язком або після спливу двох календарних днів - у разі відправлення з використанням електронної комунікації.

Відповідно до частин першої і другої статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

За правилами пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

За змістом позову, у цій справі позивачка оскаржує наказ начальника Державної установи «Вінницька установа виконання покарань №1» від 31 жовтня 2025 року №151/ОС-25, яким її звільнено з посади на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про національну поліцію» (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України).

Потрібно зауважити, що питання застосування строків у правовідносинах, що виникли у зв`язку з притягненням поліцейського до дисциплінарної відповідальності, уже досліджувалося Верховним Судом. Висновки Касаційного адміністративного суду із цього питання були систематизовані, зокрема, в постанові від 30 червня 2026 року в справі № 520/18147/23.

Спершу Суд нагадав, що у постанові від 08 лютого 2023 року у справі № 120/7567/22, у якій предметом оскарження був наказ про застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади, Верховний Суд сформував висновок, що у випадку колізії між загальним та спеціальним законом застосуванню підлягають норми спеціального закону, яким є саме Дисциплінарний статут Національної поліції України.

У подальшому ця правова позиція була застосована Верховним Судом у постановах від 31 травня 2023 року у справі № 160/9356/22, від 31 жовтня 2023 року у справі №340/4394/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 500/1224/23, від 28 березня 2024 року у справі № 420/22052/23, від 30 вересня 2024 року у справі № 520/5571/24, від 04 жовтня 2024 року у справі № 580/4340/24, від 27 листопада 2024 року у справі №420/13235/24, від 17 квітня 2025 року у справі №140/7715/24 і Суд не вбачає підстав для відступу від нього.

Крім того, у постанові від 08 лютого 2023 року у справі №120/7567/22 Верховний Суд зазначив, що такі види дисциплінарних стягнень, як звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь або звільнення зі служби мають бути реалізовані шляхом видання наказу по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення, як це передбачено частиною третьою статті 22 Дисциплінарного статуту Національної поліції України. Проте в абзаці другому частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту законодавець пов`язав виникнення права на оскарження застосованого до поліцейського дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення та обчислення строку на таке оскарження - з моменту ознайомлення з наказом по особовому складу.

Надалі у продовження цієї позиції Верховний Суд зауважив, що зі змісту положень частин першої, другої статті 30 Дисциплінарного статуту Дисциплінарного статуту Національної поліції України вбачається, що законодавцем запроваджено новий алгоритм ознайомлення поліцейського з наказом про застосування до нього дисциплінарного стягнення, у разі відсутності його на службі. Зокрема, за допомогою поштового зв`язку (у разі можливості) на адресу місця проживання, зазначену в його особовій справі, або з використанням електронної комунікації за контактними даними, які наявні в розпорядженні його безпосереднього керівника.

І лише у разі виконання указаних приписів, поліцейський вважається таким, що ознайомлений з наказом про застосування дисциплінарного стягнення, після спливу чотирьох календарних днів з дня його відправлення поштовим зв`язком або після спливу двох календарних днів - у разі відправлення з використанням електронної комунікації.

Наведене означає, що лише за умови дотримання органом поліції такої процедури, поліцейський вважається ознайомленим з наказом про застосування до нього дисциплінарного стягнення у строки, установлені частиною другою статті 30 Дисциплінарного статуту, незалежно від того, чи такі повідомлення він фактично отримував.

За такого нормативного регулювання, повернення поштового відправлення з відміткою "Закінчення терміну зберігання" або відсутність інформації у відповідному месенджері про те, що особа ознайомлена з текстом повідомлень, жодним чином не зупиняють строки, установлені указаною нормою, так як у таких випадках визначальним є саме дотримання органом поліції приписів частини першої статті 30 Дисциплінарного статуту. Отже, за таких обставин, поліцейський вважається обізнаним з таким наказом незалежно від того, чи отримував/читав він відповідне повідомлення.

Наведений підхід викладено у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі №420/15422/22, від 25 січня 2024 року у справі №260/4067/23, від 19 лютого 2026 року у справі №320/43010/23.

У постанові від 21 червня 2023 року у справі №916/3027/21 Велика Палата Верховного Суду вказала, що електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) може бути взято до уваги як доказ у справі, за умови встановлення авторів цього листування та його зміст. Водночас, як указала Велика Палата Верховного Суду, висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд визначає у кожному конкретному випадку за своїм внутрішнім переконанням, виходячи з усіх обставин справи.

Повертаючись до справи, яка переглядається, суди попередніх інстанцій правильно вказали на потребу застосування строку звернення до суду, передбаченого спеціальною нормою - частиною четвертою статті 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, однак не врахували положень абзацу другого частини четвертої цієї ж статті, відповідно до якого у разі застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади, поліцейський має право оскаржити таке стягнення протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.

У матеріалах справи немає доказів, які б засвідчували дату ознайомлення позивачки з оспорюваним наказом, акту щодо відмови від такого ознайомлення, а також доказів направлення копії цього наказу поштою з відомостями про його вручення або зазначенням підстав невручення, чи з використанням електронної комунікації.

За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про порушення позивачкою 15-денного строку звернення до суду із цим позовом та відсутність поважних підстав для його поновлення, є передчасними.

Колегія суддів враховує, що інформацію про доведення до відома позивачки спірного наказу у встановленому Законом порядку міг надати відповідач у відзиві на позов, проте оскільки питання пропуску строку звернення до суду постало на стадії відкриття провадження, відповідач із цього приводу не висловлювався.

У цьому контекст Верховний Суд в постанові від 13 серпня 2026 року в справі №600/4018/24-а зазначив, що положення статей 122, 123 КАС України є тими нормами права, які регулюють питання строків реалізації права на позов і передбачають наслідки недотримання цих строків. За загальним правилом, якщо особа не подала позов у строки, встановлені законом, і відсутні будь-які причини, що об`єктивно завадили їй у цьому, то така особа вправі очікувати реакції суду у виді рішення про повернення позовної заяви чи залишення позовної заяви без розгляду.

Однак, якщо є обставини, які завадили вчасно звернутися до суду з об`єктивних причин, то закон дозволяє продовжити чи поновити такий строк. За процесуального підходу, ознаки пропуску строку звернення до суду мають виявлятися на стадії прийняття позовної заяви і, зазвичай, до початку відкриття провадження у справі. При цьому потрібно враховувати, що, у ситуації обмеженості часових рамок ухвалення рішення стосовно поданої позовної заяви, не завжди можливо повно і всебічно визнати наведені позивачем причини такого пропуску поважними для його поновлення й водночас недостатніми для ухвалення негативного висновку про неповажність причин пропуску строку, а також такими, що, з огляду на їхній обсяг і зміст (або через брак даних), наче ухвалити рішення щодо відмови у відкритті такого провадження.

У вказаних випадках суд може відкрити позовне провадження, а невдовзі, якщо виявить нові підстави або з часом з`ясує справжню природу поданих раніше обставин, повернутися до питання дотримання строку звернення до суду й ухвалити рішення про передчасність свого висновку про поважність причин пропуску строку. Така ситуація можлива на підставі закону й тільки тоді, коли для цього будуть певні юридичні об`єктивовані фактори, які зумовлюють і виправдовують такі дії суду.

Отже, процесуальний Закон дозволяє повернутися до стадії прийняття позовної заяви після відкриття провадження та визначає, що якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

З огляду на викладене, процесуальний Закон визначав для суду першої інстанції як обов`язок, так і можливість установити обставини, з якими частина четверта статті 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України пов`язує початок перебігу строку звернення до суду в цьому випадку, однак, попри відсутність у матеріалах справи доказів, які б підтверджували момент ознайомлення або відмови від ознайомлення позивачки зі спірним наказом та / або доводили направлення копії цього наказу поштою чи з використанням електронної комунікації, суд дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для повернення позову відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169, частини другої статті 123 КАС України.

Суд апеляційної інстанції помилок суду першої інстанції не виправив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною першою статті 353 КАС України, підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Таким чином, касаційна скарга позивачки підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року скасувати.

Направити справу №120/16644/25 для продовження розгляду до Вінницького окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов

С.А. Уханенко

Судді Верховного Суду