Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №580/8601/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 580/8601/25

адміністративне провадження № К/990/322/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Загороднюка А.Г.,

суддів: Мацедонської В.Е., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Шевченка Олега Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року (суддя Бабич А.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року (судді Ключкович В.Ю., Беспалов О.О., Вівдиченко Т.Р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та історія справи

29 липня 2025 року адвокат Шевченко О.А., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 у не призначенні та не проведенні розслідування за фактом отримання ОСОБА_1 травми; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 призначити та провести розслідування за фактом отримання травми позивачем.

Позов мотивував тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , та звільнений за станом здоров`я (інвалідність) наказом командира від 20 грудня 2024 року №361. Під час проходження служби брав участь у захисті Батьківщини та 02 вересня 2022 року отримав травму. В квітні 2025 року адвокат Шевченко О.А. звернувся до військової частини з адвокатським запитом щодо отримання ряду документів, зокрема, акту розслідування за фактом отриманої позивачем травми, проте у відповідь листом від 01 травня 2025 року його було повідомлено про неможливість надання такого акта, оскільки позивач бойового поранення, травми, контузії чи каліцтва не отримував. Вказане обумовило звернення до суду.

Черкаський окружний адміністративний суд ухвалою від 04 серпня 2025 року відмовив представникові позивача у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, залишив позовну заяву без руху та установив десятиденний строк для усунення недоліків позову шляхом надання доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з дати отримання стверджуваниих травм з відповідною заявою.

13 серпня 2025 року від представника позивача на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків, в якій заявник просив поновити строк звернення до суду та вважати його пропущеним з поважних причин. Доводи мотивував тим, що до моменту звільнення згідно з наказом від 20 грудня 2024 року позивач не мав змоги звернутися до адвоката, оскільки проходив військову службу та брав участь у захисті Батьківщини. Після звільнення неодноразово проходив лікування, що підтверджується медичними виписками. Таким чином, представник позивача вважав, що пропуск місячного строку викликаний рядом об`єктивних причин, які є достатніми підставами для поновлення цього строку.

Короткий зміст оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою від 18 серпня 2025 року Черкаський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні заяви представника позивача від 13 серпня 2025 року про поновлення строку звернення до суду та повернув позовну заяву особі, яка її подала.

Суд керувався тим, участь позивача безпосередньо в захисті Батьківщини в період воєнного стану підтверджується довідкою за період 06 липня до 14 вересня 2022 року. 22 вересня та 16 листопада 2022 року позивачеві видані Консультативні висновки Черкаської обласної поліклініки про отримання травм. Решта медичних документів стосується періоду з 2025 року. Позивач має статус особи з інвалідностю ІІІ групи - інваліда армії з 27 листопада 2024 року. Докази звернення до відповідача щодо вирішення вказаного спору в досудовому порядку у період проходження військової служби відсутні. Запит адвоката щодо цього питання надіслано після її завершення. Позивач не вказав жодного аргументу щодо поважності причин пропущеного строку на звернення до суду. Будь-яких обставин і фактів, які об`єктивно перешкодили позивачу своєчасно звернутися до суду зі вказаним позовом, заява не містить. Оскільки викладені у заяві доводи не підтверджені доказами щодо конкретних обставин і фактів, які позивачу об`єктивно перешкодили звернутися до суду, підстави для поновлення пропущеного строку не підтверджені. Зважаючи на наведене, суд першої інстанції визнав доводи, наведені в заяві про поновлення строку звернення до суду, необґрунтованими та, відповідно до частини другої статті 123, пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), повернув позовну заяву особі, яка її подала.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 01 грудня 2025 року залишив ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року без змін.

Суд апеляційної інстанції, відповідаючи на доводи скаржника, зазначив, що він не надав пояснень щодо існування перешкод для звернення до суду у межах часового проміжку з листопада 2022 року до грудня 2024 року та з січня 2025 року до травня 2025 року, водночас матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що позивач, отримавши наказ про звільнення від 20 грудня 2024 року №361, у межах передбаченого КАС України строку звернення до суду вживав заходів, спрямованих на підготовку судового позову, натомість з відповідним адвокатським запитом представник позивача звернувся лише 01 травня 2025 року. Покликання на неможливість звернутися до адвоката суд апеляційної інстанції відхилив, зазначивши, що апеляційна скарга в цій частині має абстрактний характер та не містить опису конкретних обставин звернення за правничою допомогою у спірні періоди з посиланнями на докази, які це підтверджують, проте протиправно не були досліджені судом першої інстанції.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник позивача просив скасувати ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Представник позивача зазначив, що пропуск місячного строку звернення до суду зумовлений рядом об`єктивних причин, які є достатніми підставами для поновлення цього строку, зокрема, до моменту звільнення згідно з наказом від 20 грудня 2024 року №361 позивач не мав змоги звернутися до адвоката, оскільки проходив військову службу та брав участь у захисті Батьківщини, а після звільнення неодноразово проходив лікування, що підтверджується медичними виписками. Також вважав, що суди мали врахувати висновки Верховного Суду з питання застосування статей 122, 123 КАС України, викладені в постанові від 29 листопада 2024 року в справі №120/359/24, у правовідносинах, пропуск процесуального строку у яких пов`язаний з призовом за мобілізацією до Збройних Сил України.

Позиція інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги

05 січня 2026 року касаційна скарга представника позивача надійшла до Верховного суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддям від 05 січня 2026 року, для розгляду цієї справи визначено колегію суддів: Загороднюк А.Г. (суддя-доповідач), Мацедонська В.Е., Соколов В.М.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Шевченком О.А., на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року в цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2026 року справу призначено до розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їхнього застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно зі статтею 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Водночас частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, в тому числі щодо дотримання строків звернення до суду, визначених законом, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже вказаною нормою встановлено спеціальний, скорочений строк звернення до суду, який законодавець визнав достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 грудня 2021 року №9901/241/21, проаналізувавши положення частини п`ятої статті 122 КАС України, дійшла висновку, що нею встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби, однак такі не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За усталеною позицією Верховного Суду (постанови від 20 лютого 2020 року у справі №520/3809/19, від 26 жовтня 2023 року у справі №500/4332/22 та ін.) день, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

У постанові від 05 лютого 2020 року у справі №9901/425/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду та здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях вказує на те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Без наявності строків на процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності та об`єктивності, поведінки сторін, значимості справи та її впливу на суспільні відносини і національну безпеку, а також непереборності обставин, що спричинили пропуск строку.

Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Наслідки пропуску строку звернення до суду визначені статтею 123 КАС України.

Відповідно до частин першої і другої статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

За правилами пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Пропущення строків звернення до адміністративного суду не є безумовною підставою для застосування наслідків пропущення цих строків, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України

Водночас строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. При цьому при вирішенні питання щодо дотримання строку на звернення до суду та наявності підстав для його поновлення суд виходить в кожному окремому випадку з наявного обсягу доказів, причин пропуску строку на звернення до суду та враховує індивідуальні особливості кожної окремої справи.

За позицією ЄСПЛ вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, від судів вимагається вказувати підстави.

Сталою є позиція Верховного Суду про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, необхідно виходити із такого: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку, оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

З наведеного випливає, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із відповідним позовом.

Процесуальний закон не містить вичерпного, детально описаного переліку поважних причин пропуску звернення до адміністративного суду, та не дає визначення терміну «поважні причини». Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення підстав їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними, непереборними і об`єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Як зазначено вище частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 березня 2023 року у справі №600/6782/21-а, від 13 березня 2023 року у справі №260/192/21, від 17 березня 2021 року у справі №160/3121/20, від 02 березня 2026 року в справі №520/22264/24 та інш.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

На основі аналізу викладених законодавчих положень висновується, що суд поновлює або продовжує процесуальний строк, якщо визнає поважною причину пропуску цього строку (поважність причин повинен доводити скаржник). КАС України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Поряд із цим, причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

В цій справі позивач у позовній заяві просив визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 у не призначенні та не проведенні розслідування за фактом отримання ОСОБА_1 травми, а також зобов`язати військову частину НОМЕР_1 призначити та провести розслідування за фактом отримання травми позивачем.

Зокрема, зазначив, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та звільнений за станом здоров`я (інвалідність) наказом командира від 20 грудня 2024 року №361. Під час проходження служби брав участь у захисті Батьківщини та 02 вересня 2022 року отримав травму. З відповіді на адвокатський запит щодо отримання акту розслідування за фактом отриманої травми, скерований відповідачеві у квітні 2025 року, йому стало відомо, що розслідування за цим фактом не проводилося.

Отже, предмет позову стосується обставин, які мали місце у вересні 2022 року.

Позовну заяву подано 29 липня 2025 року.

Причини пропуску місячного строку звернення до суду представник позивача обґрунтував тим, що до звільнення з військової служби згідно з наказом від 20 грудня 2024 року №361 позивач не мав змоги звернутися до адвоката, оскільки проходив військову службу та брав участь у захисті Батьківщини, а після звільнення неодноразово проходив лікування, що підтверджується медичними виписками. Вказане, на його думку, є достатніми підставами для поновлення строку звернення до суду.

Аналогічні аргументи представник позивача навів на обґрунтування касаційної скарги.

Також, у судах всіх інстанцій представник позивача вказав на потребу врахування при оцінці поважності пропуску позивачем строку звернення до суду висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2024 року в справі №120/359/24.

В зазначеному судовому рішенні Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду сформував правовий висновок щодо застосування положень статей 122 та 123 КАС України у правовідносинах, пропуск процесуального строку у яких пов`язаний саме з призовом по мобілізації до Збройних Сил України для виконання конституційного обов`язку із захисту суверенітету і незалежності Держави Україна:

«Проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов`язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:

1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.

2. Виконання обов`язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.

3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.

4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов`язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.

5. Обов`язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об`єктивною причиною пропуску процесуального строку.».

Досліджуючи докази, надані стороною позивача на обґрунтування повідомлених ним обставин поважності причин пропуску строку подання адміністративного позову, суди попередніх інстанцій установили, що участь позивача безпосередньо в захисті Батьківщини в період воєнного стану підтверджується довідкою за період 06 липня 2022 року - 14 вересня 2022 року.

22 вересня 2022 року та 16 листопада 2022 року позивачу видані Консультативні висновки Черкаської обласної поліклініки про отримання травм.

Пояснень щодо часового проміжку з листопада 2022 року до грудня 2024 року та з січня 2025 року до травня 2025 року, позивачем чи його представником не наведено.

Доводи ж про обмеження доступу до правової допомоги мають абстрактний характер і не надають достатніх підстав вважати що протягом усього цього часу позивач був позбавлений можливості звернутись за правовою допомогою.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд не має підстав для визнання помилковою чи невмотивованою позицію судів першої та апеляційної інстанції про те, що наведені представником позивача аргументи не виправдовують настільки тривалий період пропуску строку звернення до суду та не доводять поважність причин його пропуску.

Суд зауважує, що неможливість здійснення процесуальних прав учасником процесу задля визнання підстави поважною причиною пропуску процесуального строку має бути реальною. Указані ж доводи скаржника є необґрунтованими, адже є абстрактними і не доводять безперервного існування об`єктивних перешкод для звернення до суду протягом наведеного ним майже трирічного строку.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2025 року в справі № 990/98/25, вирішуючи питання про застосування позиції Касаційного адміністративного суду, викладеної в постанові від 29 листопада 2024 року в справі №120/359/24, з наведеного у ній виснувала, що лише факт проходження військової служби особою, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, не є самостійною та достатньою підставою для поновлення строку звернення до суду. Натомість врахуванню підлягають конкретні і доведені обставини.

Аргументи, наведені представником позивача про участь у бойових діях, а також щодо його лікування могли б бути визнані у розглядуваному випадку доречними та такими, що підтверджують існування об`єктивних причин, які дійсно перешкоджали можливості вчинити дії задля своєчасного звернення до суду, за умови доведеності належними і допустимими доказами конкретних умов і обставин, які існували весь цей час та унеможливлювали реалізацію відповідного права.

З огляду на наведене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях правильно надали оцінку доводам представника позивача та не встановили поважних причин пропуску процесуального строку на подання цього позову.

Тож, установивши, що позов подано до суду з пропуском процесуального строку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосував процесуальний закон та обґрунтовано повернув позовну заяву.

Відповідно до частини восьмої статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів попередніх інстанцій не спростовують. Відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Шевченка Олега Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року в справі №580/8601/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Г. Загороднюк

В.Е. Мацедонська

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду