Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №320/7783/24 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 320/7783/24

адміністративне провадження № К/990/12438/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Загороднюка А.Г.,

суддів: Радишевської О.Р., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року (суддя Кушнова А.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року (судді: Коротких А.Ю., Сорочко Є.О., Чаку Є.В.) у справі, за позовом ОСОБА_1 до члена Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Житного О.О., Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним рішення члена Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Житного О.О. від 23 серпня 2023 року про відмову у відкритті дисциплінарного провадження за дисциплінарною скаргою ОСОБА_1 від 10 серпня 2023 року на заступника керівника Окружної прокуратури міста Суми ОСОБА_3;

- скасувати рішення члена КДКП Житного О.О. від 23 серпня 2023 року про відмову у відкритті дисциплінарного провадження за дисциплінарною скаргою ОСОБА_1 від 10 серпня 2023 року на заступника керівника Окружної прокуратури міста Суми ОСОБА_3;

- зобов`язати члена КДКП Житного О.О. відкрити дисциплінарне провадження за дисциплінарною скаргою ОСОБА_1 від 10 серпня 2023 року на заступника керівника Окружної прокуратури міста Суми ОСОБА_3.

Позов мотивовано тим, що, звертаючись до КДКП, заявник навів у дисциплінарній скарзі конкретні відомості про вчинення прокурором ОСОБА_3 дисциплінарних проступків, зокрема, невиконання ухвал слідчих суддів, бездіяльність у кримінальному провадженні №12021205520000366, невжиття заходів щодо організації належного досудового розслідування, а також визнання законною постанови слідчого про закриття кримінального провадження, яку скасував суд; стверджував, що прокурор не забезпечив швидкого, повного та неупередженого розслідування, не ініціював відсторонення слідчого, не провів жодної слідчої дії, не виконав ухвали слідчих суддів, а також не скасував постанову слідчого, яка була визнана незаконною. Отже, на думку позивача, подана ним скарга містила достатні відомості про вчинення дисциплінарного проступку, а тому мала бути прийнята до розгляду.

Короткий зміст оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій

Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 27 серпня 2025 року, яку залишив без змін Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 16 лютого 2026 року, закрив провадження в адміністративній справі №320/7783/24 на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до якої суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Суд першої інстанції, пославшись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 та 22 березня 2018 року у справах №800/554/17, №800/559/17, від 24 квітня, 11 та 18 грудня 2018 року у справах №800/435/17, №9901/609/18, №9901/737/18 та від 18 вересня 2019 року у справі №9901/414/19, керувався тим, що обраний позивачем спосіб захисту - оскарження рішення члена Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Житного О.О. від 23 серпня 2023 року №664дс-23 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження стосовно заступника керівника Окружної прокуратури міста Суми ОСОБА_3 - не може розглядатися як такий, що здатен вплинути на хід досудового розслідування у кримінальному провадженні №12021205520000366 та не спрямований на поновлення індивідуальних прав позивача як заявника у цьому провадженні. Зазначене рішення, хоча й прийняте у відповідь на дисциплінарну скаргу позивача, не породжує для нього жодних юридичних прав чи обов`язків. Ураховуючи завдання дисциплінарного провадження та правовий статус КДКП, оспорюване рішення не може порушувати особисті права чи охоронювані законом інтереси скаржника.

Крім цього, спираючись на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2020 року в справі №9901/28/20 та від 18 вересня 2019 року №9901/414/19, суд першої інстанції зазначив, що аналіз приписів, зокрема, статей 43, 45, 46 Закон України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VII) та норм Положення про порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, прийнятого Всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року (далі - Положення), свідчить про те, що оскарженню, зокрема, у судовому порядку підлягають ті рішення органу, що здійснює дисциплінарне провадження, які прийнято за результатами дисциплінарного провадження, і право на таке оскарження має виключно прокурор, стосовно якого подано дисциплінарну скаргу, як суб`єкт цього дисциплінарного провадження. Особи, за дисциплінарними скаргами яких орган, що здійснює дисциплінарне провадження, приймає рішення, не є суб`єктами дисциплінарного провадження, та згідно із Законом №1697-VII та Положенням не наділені правом на оскарження рішень органу, що здійснює дисциплінарне провадження, як за результатами дисциплінарного провадження, так і стосовно вирішення питання відкриття такого провадження.

Стосовно права на оскарження рішень про відмову у відкритті дисциплінарного провадження щодо прокурора, то відсутність його регламентації в національному праві є розумним обмеженням у процедурі дисциплінарної відповідальності прокурора, покликаним не перевантажувати судову систему за умови, якщо чинне законодавство передбачає конкретні способи захисту прав та інтересів зацікавленої особи.

Особа, яка подала дисциплінарну скаргу про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, має право оскаржити рішення відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, до Вищої ради правосуддя за наявності дозволу відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, на таке оскарження (частина 10 статті 78 Закону №1697-VII).

Такий висновок суд зробив, пославшись на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постановах від 18 вересня 2019 року в справі №9901/414/19 та від 14 вересня 2023 року в справі №990/73/23.

Насамкінець, спираючись на вже згадане судове рішення Великої Палати Верховного Суду в справі №9901/28/20, суд вважав, що в цьому випадку поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, тому вказав, що не визначає суд, до юрисдикції якого мав би належати розгляд цієї справи.

Суд апеляційної інстанції повністю погодився з висновками суду першої інстанції та залишив ухвалу про закриття провадження в адміністративній справі без змін.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі позивач просив скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року і направити справу №320/7783/24 до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Мотиви скаржника зводяться до того, що суди попередніх інстанцій проігнорували передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Конституцією України, нормами КАС України гарантії судового захисту і фактично позбавили позивача в доступі до суду. Скаржник не погодився з висновками Великої Палати Верховного Суду, на які спиралися суди першої та апеляційної інстанцій, уважаючи, що вони суперечать статтям 3, 8, 24, 55, 64, 125, 151-2 Конституції України, Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004, від 25 листопада 1997 року №6-зп, від 25 грудня 1997 року №9-зп, від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011, статтям 2, 4, 5, 19, 122 КАС України. Позивач зазначив, що є учасником публічно-правових відносин, оскільки звернувся з дисциплінарною скаргою до відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, а також є стороною публічно-правового спору, який виник у зв`язку з відмовою цього органу відкривати дисциплінарне провадження за його дисциплінарною скаргою, тому має право оскаржувати в суді відмову члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, у відкритті дисциплінарного провадження за поданою позивачем дисциплінарною скаргою. Водночас, ані Конституція України, ані Закон №1697-VII, не містять положень про неможливість оскарження в суді рішення відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, про відмову у відкритті дисциплінарного провадження.

Позиція інших учасників справи

У відзиві представник відповідача просив залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Наведені у відзиві мотиви загалом ґрунтуються на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з урахуванням позиції Верховного Суду щодо застосування норм матеріального і процесуального права в подібних правовідносинах, тож висновки судів є законними і обґрунтованими, а доводи скаржника цих висновків не спростовують.

Рух касаційної скарги

19 березня 2026 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 березня 2026 року визначено склад колегії суддів для розгляду цієї справи: Загороднюк А.Г. (головуючий суддя), Радишевська О.Р., Соколов В.М.

Ухвалою від 21 квітня 2026 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року в цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їхнього застосування

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єктом владних повноважень на підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

За усталеною судовою практикою Великої Палати Верховного Суду, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Частинами першою, другою статті 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон №1697-VII, частиною першою статті 43 якого визначено підстави для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження.

Відповідно до статті 44 та частини другої статті 45 Закону №1697-VII дисциплінарне провадження здійснюється відповідним органом. Право на звернення до відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти. Рекомендований зразок дисциплінарної скарги розміщується на вебсайті Офісу Генерального прокурора.

Частиною другою статті 46 Закону №1697-VII визначено, що член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, своїм вмотивованим рішенням відмовляє у відкритті дисциплінарного провадження, якщо: 1) дисциплінарна скарга не містить конкретних відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку прокурора; 2) дисциплінарна скарга є анонімною; 3) дисциплінарна скарга подана з підстав, не визначених статтею 43 цього Закону; 4) з прокурором, стосовно якого надійшла дисциплінарна скарга, припинено правовідносини у випадках, передбачених статтею 51 цього Закону; 5) дисциплінарний проступок, про який зазначено у дисциплінарній скарзі, вже був предметом перевірки і щодо нього відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, прийняла рішення, яке не скасовано в установленому законом порядку.

Частиною першою статті 50 Закону №1697-VII передбачено, що прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення.

Згідно з частинами першою, третьою статті 73 Закону №1697-VII органом, що здійснює дисциплінарне провадження, є Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів, яка є колегіальним органом, що відповідно до повноважень, передбачених цим Законом, визначає рівень фахової підготовки осіб, які виявили намір зайняти посаду прокурора, та вирішує питання щодо дисциплінарної відповідальності прокурорів, переведення та звільнення прокурорів з посади.

Порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, визначається положенням, прийнятим всеукраїнською конференцією прокурорів.

Відповідно до частини десятої статті 78 Закону №1697-VII особа, яка подала дисциплінарну скаргу про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, має право оскаржити рішення відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, до Вищої ради правосуддя за наявності дозволу відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, на таке оскарження.

27 квітня 2017 року Всеукраїнська конференція прокурорів прийняла Положення про порядок роботи Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (пізніше - Положення про порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження; зі змінами), яке регулює процедурні питання здійснення нею повноважень, визначених Законом №1697-VII, іншими законами України, порядок підготовки, розгляду та прийняття Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів рішень, а також інші питання діяльності Комісії.

Пунктом 130 цього Положення передбачено, що рішення, дії або бездіяльність органу можуть бути оскаржені до суду у випадках і порядку, встановлених законом. Рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, може бути оскаржено прокурором до суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач скористався правом звернутися до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів з дисциплінарною скаргою, оскільки вважав, що дії заступника керівника Окружної прокуратури міста Суми ОСОБА_3 містять ознаки дисциплінарного проступку.

Проте член Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Житний О.О. ухвалив рішення від 23 серпня 2023 року №664дс-23 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження стосовно заступника керівника Окружної прокуратури міста Суми Сумської області ОСОБА_3

Позивач, уважаючи свої права порушеними, оскаржив до суду рішення члена Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про відмову у відкритті дисциплінарного провадження за поданою ним дисциплінарною скаргою.

У практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" (заяви № 17160/06 та №35548/06).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2019 року у справі №9901/414/19, аналізуючи зміст обмежень щодо оскарження ініціаторами дисциплінарного провадження рішень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, зокрема в контексті конституційних гарантій, на які посилається позивач, зазначила, що держава гарантує контроль за належним виконанням суддями та прокурорами своїх професійних обов`язків шляхом створення єдиного органу - Вищої ради правосуддя, який приймає рішення за наслідком розгляду дисциплінарних скарг щодо суддів і прокурорів.

У пункті 11 Рекомендації R (2000) 19 Комітет Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя (ухваленої на 724-му засіданні заступників міністрів 06 жовтня 2000 року) указав, що держава повинна вжити відповідних заходів, щоб прокурори могли виконувати свої професійні обов`язки і повноваження без неправомірного втручання або незаконного притягнення до цивільної, кримінальної або іншої відповідальності.

Роз`яснюючи зміст цього пункту, Комітет Міністрів Ради Європи зазначив, що для прокурорів має бути положення, яке надане для здійснення ними повноважень, виконання яких ґрунтується на особистих свободах, і відповідно до якого вони будуть відповідати на дисциплінарному, адміністративному, цивільному або кримінальному рівні за їхні особисті проступки, відповідно таке положення повинне бути розумно обмежене, щоб не перевантажувати систему. Тут увагу необхідно акцентувати на можливості апеляцій у вищі інстанції або спеціальний комітет і на дисциплінарні процедури, проте кожен з прокурорів, як і будь-яка інша фізична особа, повинен відповідати за будь-який злочин, що він може вчинити. Природно, що в системі, у якій прокурор є незалежним, він несе більшу відповідальність (Коментар до індивідуальних рекомендацій за пунктом 11 Рекомендації R (2000) 19).

Наведене підтверджує той факт, що можливість притягнення прокурора до дисциплінарної, адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності за його правопорушення повинна бути розумно обмеженою національним законом.

Відсутність регламентації в національному законодавстві права на оскарження рішень про відмову у відкритті дисциплінарного провадження щодо прокурора є розумним обмеженням у процедурі дисциплінарної відповідальності прокурора, покликаним не перевантажувати судову систему за умови, якщо чинне законодавство передбачає конкретні способи захисту прав та інтересів зацікавленої особи.

Водночас приписи частини десятої статті 78 Закону №1697-VII надають право особі, яка подала дисциплінарну скаргу про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, оскаржити рішення Комісії до Вищої ради правосуддя за наявності дозволу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів на таке оскарження.

Суд зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту, а саме оскарження рішення члена Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Житного О.О. про відмову у відкритті дисциплінарного провадження стосовно прокурора, який, на думку позивача, вчинив дисциплінарний проступок, жодним чином позитивно не вплине на права позивача у межах кримінального провадження, в якому, як уважає позивач, прокурор неналежно виконував своїх службових обов`язків.

Сутність правовідносин, які виникають під час звернення з дисциплінарною скаргою, полягає в інформуванні відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, про відомі заявникові факти і обставини можливої неналежної поведінки прокурора, однак не утворюють у нього «права» на притягнення особи до дисциплінарної відповідальності.

Крім того, саме рішення члена Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, хоч його і прийнято у зв`язку з дисциплінарною скаргою заявника, не створює для позивача юридичних прав та/чи обов`язків, а, з огляду на завдання дисциплінарного провадження і правовий статус Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у цих правовідносинах, рішення цього органу не може порушувати особистих прав та/або інтересів заявника.

Аналогічні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 19 березня, 14 та 21 травня, 11 червня, 13 серпня 2026 року у справах №320/7766/24, № 320/50680/24, №320/54630/24, №320/18055/24, №320/1927/23 та інших. Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від указаної позиції, яка на разі є сталою та послідовною, що відповідає принципу правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2023 року у справі №9901/41/21 сформулювала висновок, відповідно до якого позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване в законах України право на належний судовий захист прав та інтересів особи передбачає можливість звернення до суду лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний суд, обґрунтовано закрив провадження в адміністративній справі, керуючись вимогами пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, відповідно до якої суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Суди попередніх інстанцій, спираючись у судових рішеннях на позицію Великої Палати Верховного Суду, правильно зазначили, що в цьому випадку поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства», слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають не лише під юрисдикцію адміністративних судів, а й узагалі не підлягають судовому розгляду.

Суд відхиляє доводи скаржника, які загалом зводяться до обмеження в праві на доступ до суду, оскільки відмова у відкритті провадження зумовлена не небажанням суду з будь-яких причин розглядати позовні вимоги ОСОБА_1 , а недотриманням установлених законом порядку та умов звернення до суду за захистом порушеного права. У цілому право позивача на звернення до суду не було обмежене.

У цьому контексті суди, з урахуванням установлених Законом №1697-VII правил оскарження рішень органу, який здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурора, а також висновків Великої Палати Верховного Суду, надали відповідь на вказаний аргумент позивача про обмеження у доступі до суду, указавши, що відсутність регламентації в національному законодавстві права на оскарження рішень про відмову у відкритті дисциплінарного провадження щодо прокурора чи оскарження рішення про визнання відсутності порушення вимог щодо несумісності прокурором є розумним обмеженням у процедурі дисциплінарної відповідальності прокурора та справі щодо порушення вимог щодо несумісності, за умови, якщо чинне законодавство передбачає конкретні способи захисту прав та інтересів зацікавленої особи.

Отже, наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року в справі №320/7783/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Г. Загороднюк

О.Р. Радишевська

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду