Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №300/3195/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/3195/26 пров. № А/857/40939/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Глазька С. М.,

суддів Глушка І.В., Шавеля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 червня 2026 року (головуючий суддя Микитюк Р.В., м. Івано-Франківськ) у справі № 300/3195/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:

визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області від 20.02.2026 за №926090159825;

зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок пенсії шляхом нарахування підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 01.02.2026.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що відповідач протиправно відмовив їй у перерахунку пенсії шляхом нарахування підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Стверджує, що у наданих відповідачу документах відображено у неї наявність статусу члена сім`ї репресованих осіб.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 червня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області від 20.02.2026 за №926090159825 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 шляхом нарахування підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 01.02.2026.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та оцінивши усі доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

13.02.2026 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою щодо перерахунку пенсії шляхом нарахування підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

До поданої заяви було додано паспорт, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, постанову про заведення облікової справи, виписку із протоколу № 11 Особливої наради при Міністрі Державної Безпеки Союзу ССР, архівну довідку УМВС України в Тернопільській області від 30.01.2026 № 4-П-3/2026, довідку УМВС України в Тернопільській області від 10.01.2008 № 6/5.

Згідно інформації, яка міститься у Постанові про заведення облікової справи, Виписці із протоколу № 11 Особливої наради при Міністрі Державної Безпеки Союзу ССР, архівній довідці УМВС України в Тернопільській області від 30.01.2026 № 4-П-3/2026, довідках УМВС України в Тернопільській області від 03.10.2006 № 6/128-р та від 10.01.2008 № 6/5, які наявні в матеріалах справи, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позасудовими органами в адміністративному порядку на підставі наказу Міністерства Державної Безпеки СРСР № 00386 від 20.10.1948 виселені з смт. Заложці Зборівського району Тернопільської області на спецпоселення в Приморський край із конфіскацією майна де перебували під наглядом спецкомендатури до 28.08.1956. Виселення затверджено особливою нарадою при МДБ СРСР 11 березня 1950 року, протокол №11. Звільнені з обліку спецпоселенців на підставі Постанови Ради Міністрів СРСР від 12 березня 1956 року. На підставі статті 3 Закону України від 17.04.1991 »Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 реабілітовані.

Під час перебування на спецпоселенні у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 народилась дочка ОСОБА_5 , місце народження: село Варфоломіївка Яковлівського району Приморського краю, що підтверджується свідоцтвом про народження.

У зв`язку з укладенням шлюбу у подальшому позивачкою змінено прізвище із ОСОБА_6 на ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 26.05.1979.

Відтак, ОСОБА_1 є потерпілою від репресій, оскільки народилися на засланні під час перебування репресованих батьків та брата на засланні.

Подана позивачкою заява розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Так, за наслідками розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення від 20.02.2026 за №926090159825 про відмову у перерахунку пенсії, яке мотивоване відсутністю права у позивачки на відповідний перерахунок згідно наданих нею документів.

Позивачка, вважаючи рішення відповідача протиправним та таким, що порушує її конституційні права на соціальний захист, гарантовані статтею 46 Конституції України, звернулась до суду з даним позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 №962-XII (далі - Закон №962-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає зміст нормативно-правових положень щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності через надання пільг і державної соціальної підтримки з метою ліквідувати наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян Української РСР, поновити їх права, встановити компенсації за незаконні репресії та пільги реабілітованим.

Згідно із статтею 1 Закону № 962-XII, реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Статтею 3 Закону № 962-XII встановлено, що реабілітації підлягають всі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Так, вказане свідчить, що законодавець до реабілітованих осіб відносить як громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, так і примусово переселених осіб.

У статті 1-1 Закону №962-XII визначенні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

Статтею 1-3 Закону № 962-XII визначено, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року №185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.

Таким чином, положення вказаної вище норми визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Отже, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Як встановлено пунктом 6 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII, призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Апеляційний суд встановив, що батьки позивачки та брат знаходилась на спецпоселенні з 16.02.1950 по 28.08.1956 та у період перебування на спецпоселенні ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька, ОСОБА_1 , яка на час здійснення репресій проживала зі своїми батьками та неповнолітнім братом, репресованими особами однією сім`єю, в тому числі проживала у спецпоселенні, куди сім`ю було переселено примусово та відповідно до статті 1-3 Закону N 962-XII є потерпілою від репресії, оскільки є дитиною репресованих осіб, яка народилися на засланні.

Щодо доводів відповідача про те, що пункт 2.13 Порядку подання та оформлення документів, для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає, що для призначення підвищень, особа, яка звертається за перерахунком пенсії, подає до управління Пенсійного фонду України документи про визнання заявника реабілітованим або членом сім`ї реабілітованого, однак у долучених позивачкою до заяви довідках не зазначена інформація щодо ОСОБА_5 , суд зазначає таке.

У пункті 2.13 вказано наступне: «За документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення». Таким чином, пунктом 2.13 вищевказаного Порядку визначено перелік документів які засвідчують, що особа визнана реабілітованою, а не членом сім`ї реабілітованих осіб.

Позивачкою при зверненні до відповідача подано, з поміж іншого, архівні довідки УМВС України в Тернопільській області від 30.01.2026 № 4-П-3/2026 та від 03.10.2006 № 6/128-р, що відповідачем не заперечується. У наданих документах вказано, що батьки та брат позивачки є репресованими особами яких у подальшому реабілітовано.

Відтак, позивачкою у відповідності до пункту 2.13 зазначеного Порядку надано відповідачу документи, які засвідчують, що її батьки та брат визнані реабілітованими.

Окрім того, позивачкою на виконання пункту 2.16 Порядку подання та оформлення документів, для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в якому зазначено, що за документ, що засвідчує родинні стосунки, приймаються паспорт, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, а також рішення суду подано до відповідача свідоцтво про своє народження та свідоцтво про шлюб в якому відображено зміну прізвища, що не спростовується відповідачем.

З урахуванням наведеного, подані позивачкою до відповідача документи у своїй сукупності засвідчують наявність у ОСОБА_1 статусу члена сім`ї репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано.

Зважаючи на те, що позивач належить до категорії громадян, членів сім`ї, висланих з постійного місця проживання, позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління, з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями, реабілітованої по статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», апеляційний суд вважає суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач, як член сім`ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та був реабілітований має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII .

Аналогічний висновок містить постанова Верховного Суду від 13.05.2024 № 500/5507/23.

Беручи до уваги викладене вище, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку що відмова Головного управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області у встановленні ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, відповідно до поданої позивачкою заяви від 13.02.2026 є протиправною, а тому її право на перерахунок підвищення пенсії підлягає відновленню шляхом зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок пенсії позивачки.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 червня 2026 року у справі № 300/3195/26 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя С. М. Глазько

судді І. В. Глушко

Р. М. Шавель